56878 (610501), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Встановилося своєрідне двовладдя - Тимчасового уряду та Центральної Ради.
У Києві 18-25 травня відбувся перший Всеукраїнський військовий з'їзд, який обрав Український генеральний військовий комітет на чолі з С. Петлюрою та прийняв рішення про створення української національної армії; у червні - другий з'їзд, що обрав Всеукраїнську раду військових депутатів у кількості 130 осіб, які ввійшли у повному складі до Центральної Ради, а 10-16 червня - Всеукраїнський селянський з'їзд (за участю 1500 делегатів), що прийняв рішення скасувати приватну власність на землю і передати її без викупу земельному фондові для розподілу серед селян. На з'їзді обрано Всеукраїнську раду селянських депутатів, створено її Виконавчий комітет (212 осіб), члени якого також увійшли до складу Центральної Ради [14, c.105].
Нарешті, 24-26 липня відбувся ще Всеукраїнський робітничий з'їзд, де було створено Всеукраїнську раду робітничих депутатів - вона також повністю увійшла до Центральної Ради (близько 100 осіб). Остання поповнила склад представниками майже всіх національних меншин. котрі проживали в Україні: росіянами, євреями, поляками та ін. Вони становили 30% депутатського корпусу Ради, що налічував понад 800 депутатів. У складі Малої Ради цих представників було 18 (на 40 українців).
Таким чином, Центральна Рада стала широким представницьким органом, справжнім парламентом, де повинні були захищатися інтереси всіх націй, соціальних груп та верств населення України. Однак не всі обрані делегати мали бажання чи змогу брати участь у засіданнях Ради.
Наприкінці червня 1917 р. згідно з Першим універсалом був створений Генеральний Секретаріат як уряд автономної України. Головою став В. Винниченко (він також очолив секретарство внутрішніх справ), секретарем (генеральним писарем) - П. Христюк, згодом - О. Лотоцький. До складу уряду входили такі генеральні секретарства (міністерства): внутрішніх справ (В. Винниченко); військових справ (С. Петлюра); земельних справ (Б. Мартос); міжнаціональних відносин (С. Єфремов, згодом - О. Шульгін); судових справ (В. Садовський); фінансових справ (X. Барановський); харчових справ (М. Стасюк); шляхів сполучення (В. Голубович); у єврейських справах (У. Зільберфарб); у польських справах (М. Міцкевич); пошти і телеграфу (О. Зарубін); генеральний контролер (М. Рафес). Згодом кількість генеральних секретарств збільшилася до 14 [19, c.126].
Щодо національної приналежності, то в Генеральному Секретаріаті налічувалося дев'ять українців, два росіяни, два євреї та поляк; щодо партійної - майже всі належали до різних соціалістичних партій.
Центральні органи державної влади й управління розгорнули активну діяльність. Незважаючи на складну економічну й політичну ситуації, в Україні швидкими темпами відбувалося національне відродження.
Перестають діяти заборони щодо української мови і культури, почали розвиватися українська преса, створюватися видавництва, які випускали художню і навчальну літературу українською мовою. У Києві були організовані курси перепідготовки вчителів, відкрита перша українська гімназія.
В Україні на той час діяли три різні системи управління.
Верховну владу формально здійснював Тимчасовий уряд, який призначав своїх комісарів і чиновників.
Друга система - це Ради, очолені більшовиками, меншовиками, есерами.
Третя - Центральна Рада з її місцевими органами - радами, управами, спілками. Між ними відбувалася вперта боротьба. Хоч влада та авторитет Центральної Ради невпинно зростали, але одночасно серед робітників і біднішого селянства успішно проводилася більшовицька пропаганда. Під її впливом у містах і селах розпочалися масові заворушення. Заклики Центральної Ради зберігати спокій і чекати Установчих зборів не впливали на збуджене населення.
У липні делегація Тимчасового уряду на чолі з О. Керенським, що прибула у Київ, погодилася визнати Центральну Раду і Генеральний Секретаріат своїми крайовими органами в Україні, звівши, однак, українську територію тільки до п'яти губерній (з попередніх дев'яти), а інститут окремої національної влади - нанівець.
Політичні лідери України, розчарувавшись у можливості створення "вільної, демократичної, федеративної Росії", почали вживати конкретних заходів щодо створення своєї державності, армії, законодавства.
Якщо у Другому універсалі, виданому 16 липня, політичні керманичі України ще надіялися на Всеросійські Установчі збори, які нібито мали встановити автономію" України, і підкреслювали, що Україна не буде відокремлюватися від Росії, то незабаром ситуація змінилася. У всіх містах і губерніях створювалися військові ради, які активно формували збройні сили України. Було прийняте рішення про оподаткування населення єдиним національним податком, про усунення з місцевої адміністрації ворожих щодо України сил [18, c.107].
1.3 Жовтневий переворот більшовиків. Його вплив на Україну
Влада Тимчасового уряду виявилася недовготривалою. Більшовики на чолі з В. Леніним і Л. Троцьким готували в Росії державний переворот. Повстання у Петрограді розпочалося 24 жовтня 1917 р. Вночі з 25 на 26 жовтня (7-8 листопада) озброєні загони моряків, робітників і солдатів захопили Зимовий палац та арештували Тимчасовий уряд. Прем'єр-міністр О. Корейський втік за кордон. Незабаром у Москві, 17 губерніальних центрах та інших містах і місцевостях влада також перейшла до більшовиків. Жовтневий переворот або, як його назвали більшовики - Велика Жовтнева соціалістична революція, - здійснився.
Другий Всеросійський з'їзд Рад 25 жовтня проголосив перехід всієї влади до Рад, прийняв декрети про мир і про землю, сформував більшовицький уряд - Раду Народних Комісарів на чолі з В. Леніним.
Жовтневий переворот більшовиків докорінно змінив становище політичних сил у Росії, сприяючи розгортанню революційного, національно-визвольного руху. У зв'язку з жовтневими подіями Центральна Рада 7 (20) листопада видала Третій універсал, яким проголошувала утворення Української Народної Республіки, але знову ж таки у федеративному союзі з Росією [16, c.73].
Окрім цього, в універсалі були проголошені такі основні положення:
1. Конфіскація поміщицького, удільного, церковного, монастирського землеволодіння і передання земель трудовому народові без викупу.
2. Встановлення 8-годинного робочого дня та державного контролю над виробництвом.
3. Негайний початок мирних переговорів та укладення справедливого миру між воюючими сторонами.
4. Оголошення повної амністії за політичні виступи та ліквідація смертної кари як міри покарання.
5. Закріплення за населенням усіх прав місцевого самоврядування.
6. Забезпечення за населенням усіх прав і свобод: свободи слова, друку, віри, зборів, союзів, страйків, недоторканості особи і житла, рівноправності усіх мов.
7. Визнання за всіма народами, які населяють Україну, "національно-персональної автономії" та рівних прав тощо [17, c.123].
Центральна Рада негативно віднеслася до захопленню влади більшовиками. У жовтні 1917 р. Центральна Рада на своєму засіданні прийняла резолюцію: "Визначаючи що влада у державі... повинна перейти до рук усієї революційної демократії, вважаючи недопустимим перехід усієї влади виключно до рук Рад..., які являються тільки частиною зорганізованої революційної демократії. Українська Центральна Рада через це висловлюється проти повстання у Петрограді".
У постанові 10 листопада Центральна Рада заявила, що, не визнаючи Раднаркому, вона буде прагнути до угоди з "крайовими республіками", які виникли на території Росії, з метою створення нового загальноросійського політичного центру.
Оскільки ради в Україні, очолені більшовиками, визнали Раднарком як найвищий орган влади і відповідно не визнавали Центральної Ради, то вона розпочала з ними боротьбу - в Полтаві, Конотопі, інших містах та селах України. Були роззброєні загони Червоної гвардії, військові частини, що не визнавали влади Центральної Ради їх висилали за межі України, у Росію.
Раднарком, очолений В. Леніним, спочатку визнав за українським народом право на відокремлення й утворення самостійної держави, яке проголосила Декларація прав народів Росії. Про це говорив і писав сам Ленін. Це ж підкреслював і нарком військових справ Росії.Л. Троцький у розмові по прямому зв'язку з головнокомандувачем збройними силами Росії М. Криленком 24 листопада 1917 р. Проте відчувши реальну загрозу втратити Україну, В. Ленін швидко переорієнтувався. Раднарком РРФСР 4 (17) грудня 1917 р. видав "Маніфест до українського народу з ультимативними вимогами до Центральної Ради". Заявляючи, що "Рада Народних Комісарів признає Українську Народну Республіку, її право зовсім відділитися від Росії", РНК висувала різні звинувачення УНР, зокрема стосовно дій Центральної Ради та її уряду на власній території, в Україні, з якими Раднарком не погоджувався. Цей ультиматум був грубим втручанням Раднаркому у внутрішні справи України. Від Ради вимагали також допомагати революційним військам, припинити роззброєння радянських полків, які, до речі, не визнавали, перебуваючи на території України, влади Центральної Ради [8, c.35].
У відповідь на цей ультиматум Генеральний Секретаріат надіслав Раднаркомові РРФСР ноту, в якій зазначав, що не можна визнавати право народу на самовизначення і грубо порушувати це право, нав'язуючи свої форми політичного устрою. Проте ця відповідь ситуації не змінила. Раднарком вирішив припинити "всякі словесні загравання" і приступив до активних дій.
У Харкові 11-12 (24-25) грудня 1917 р. відбувся Перший Всеукраїнський з'їзд Рад, який, визнаючи Україну федеративною частиною Російської республіки, оголосив Центральну Раду поза законом, передавши всю повноту влади тільки Всеукраїнському з'їздові Рад, а на місцях - Радам робітничих, селянських і солдатських депутатів. Україна оголошувалася Республікою Рад. У період між з'їздами влада належала ЦВК України, обраному на з'їзді у кількості 41 особи (35 більшовиків) на чолі з Ю. Медведєвим. Було обрано також радянський уряд України - Народний Секретаріат, поширено на територію України діяльність декретів та інших законодавчих актів Росії. Народний Секретаріат складався з 13 секретарств, очолених народними секретарями. До його складу входили В. Ауссем, С. Бакинський, Е. Бош, В. Затонський, Ф. Сергєєв, В. Люксембург, Г. Лапчинський та ін. Головою незабаром став М. Скрипник.
Для підтримки цієї акції з Росії в Україну були послані війська. Ще 1 січня 1918 р. Раднарком призначив надзвичайного комісара України - С. Орджонікідзе. Тоді ж В. Ленін надіслав телеграми у Харків - командувачеві більшовицьких військ в Україні В. Антонову-Овсієнку і С. Орджонікідзе: "Дуже й дуже просимо вжити якнайнещадніших революційних заходів... Усіма засобами просувати вагони з хлібом у Петроград, інакше загрожує голод... Ленін" [17, c.86]. Росії для цього передусім і була потрібна Україна.
Народний секретар радянського уряду України Г. Лапчинський згадує, як народний секретар військових справ В. Шахрай скаржився йому: "Що це за уряд український, що його члени зовсім не знають і не хочуть знати української мови? Що не тільки не користується жодним впливом серед українського суспільства, але воно навіть ніколи не чуло раніше їхніх прізвищ?... коли всі українізовані частини в Харкові мені доводиться роззброювати, бо вони не хочуть іти за мною на оборону Радянської влади? За єдину військову опору... ми маємо лише військо, що привів на Україну з Росії Антонов".
Розділ 2. Проголошення України незалежною демократичною державою. Розвиток конституціоналізму
2.1 Четвертий універсал і проголошення України незалежною демократичною державою
У ці тривожні дні Центральна Рада 9 (22) січня 1918 р приймає Четвертий універсал, на якому зупинимося докладніше. "Народе України, - пишеться в універсалі, - твоєю силою, волею, словом стала на землі Українській Вільна Українська Народна Республіка. Справдилася колишня мрія батьків твоїх, борців за вольності і права трудящих. А тим часом Петроградське Правительство Народних Комісарів, щоб повернути під свою вдасть вільну Українську Республіку, оповістило війну Україні і насилає на наші землі свої війська..., які грабують хліб наших селян і без всякої платні вивозять його в Росію, не жаліючи навіть зерна, наготовленого на засів, вбивають неповинних людей, сіють скрізь безладдя, злодійство, безчинство".
Центральна Рада, зазначалося далі, не хоче війни, не претендує на ніякі чужі території, а "бажає вести свій край до миру, до творчої роботи, до скріплення. волі нашої". Оскільки у складі Росії Україна не могла мати справжньої волі, то "однині Українська Народна Республіка стає самостійною, ні від кого не залежною, вільною, суверенною державою".
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
