56834 (610493), страница 4
Текст из файла (страница 4)
Наступні великі подорожі в південній частині Тихого океану були здійснені голландцями. [18; 73] У 1616 р. голландець Шаутен де Горн відкрив найпівденнішу частину Америки – мис, який дістав його ім'я.
Західний берег значиться вже на одній карті 1542 р. за назвою Великої Яви, як частина великої Австралійської землі, що, на думку тодішніх учених, оточувала весь південний полюс земної кулі. В.Янцу в 1606 р., очевидно в перший раз підійшло до берега австралійського материка. Незабаром після того іспанець Торрес досяг цього берега зі східної сторони. Західний берег був відкритий в 1616 р. капітаном Дірком Гартогом, а в 1619 р. купці Едель і Гутман пристали до нього. В 1627 р. Петер Нюітс відкрив частину західного берега, що лежить до сходу від мису Лейвина, і дав їй назва Нюітсленда.
Протягом 1642 – 1644 рр.співвітчизник Горна Абель Тасман обстежив Австралійське узбережжя і довів, що Австралія – це новий континент. [ 11; 27] Ім'я дослідника збереглося за о. Тасманією. Протягом XVI – XVII ст. Великі географічні відкриття було зроблено і в Північній півкулі. Генрі Гудзон (1550 - 1610) проникає углиб Північної Америки, досліджує невідому річку та затоку, пізніше названі його іменем. Вільям Баренц (1550 - 1597) у 1590 – 1597 рр.обстежив море, яке пізніше назвали його ім’ям – Баренцеве море. У 1594 – 1597 рр. Він вже організував три експедиції до Нової Землі, під час останньої з яких загинув разом зі своїми супутниками.
Величезне значення мали російські географічні відкриття, що стосувалися дослідження Північного Льодовитого океану та північної частини Тихого океану. В 30-40-х рр. XVII ст. експедиції І.Москвітіна, В. Пояркова, Є. Хабарова обстежили Нижній Амур і склали вперше карту цієї ріки, острови Охотського моря та інші райони Далекого Сходу. Найбільшим географічним відкриттям на Далекому Сході було відкриття у 1648 р. сибірським козаком Семеном Дежнєвим крайнього далекосхідного мису (названого його ім'ям) і Берингової протоки, яка відділяє азіатський материк від Америки.
Таким чином оскільки відкриті Колумбом землі виявилися не частиною Азії, а новим материком, перешкодою на шляху до Індії й Моллукским островам постало питання про пошуки обхідного маршруту. В 1529 р. Іспанія й Португалія уклали Сарагоський договір про новий розподіл світу: Азія (за вийнятком Філіппінських островів) була визнана сферою інтересів Португалії, а басейн Тихого океану (Океанія) - Іспанії. Освоєння іспанцями Океанії почалося в другій половині ст.: були відкриті Соломонові острови (А. Менданья де Нейра; 1567-1569 рр.), Маркізські острови й о. Санта-Крус (А. Менданья де Нейра; 1595 р.
На початку XVII ст. підтвердилася популярна в Європі гіпотеза про існування великого південного материка (Австралія).
Можливо, ще в XVI ст. північне узбережжя Австралії відвідували португальці, однак честь її відкриття приписується голландцеві В.Янцу, що в 1606 р.виявив західне узбережжя півостріва Кейп-Йорк; у тому ж році іспанець Л.В. Торрес відкрив протоку між Австралією й о.Нова Гвінея (протока Торреса). В 1610-1630-х рр. голландські експедиції трохи обстежили північні береги континенту. Під час своєї першої подорожі (1642-1643 рр.) голландець Я.А.Тасман обігнув Австралію з півдня, довівши, що вона являє собою єдиний масив суши, і відкрив о.Тасманія, о.Нова Зеландія, острови Тонга й Фіджі; під час своєї другої подорожі (1644р.) він досліджував узбережжя затоки Карпентарія.
Європейські експедиції, головним чином в лиці голандських мандрівників, дослідили басейн Тихого океану і довели, що в ньому існують острови, які є не лише залюдненими, а й багаті рослинністю, тваринництвом. Великі дослідники відкрили острівний світ Океанії. Нові землі у цій частині земної кулі внаслідок відкриття також потерпали від європейської експансії.
Розділ 4. Значення великих географічних відкриттів в історії людства
Епоха Великих географічних відкриттів має вийняткове значення для європейської історії. Багато істориків називають її «часом великого прориву», і цьому є всі підстави. Саме в цей період були закладені основи капіталістичного способу виробництва, значно зріс рівень продуктивних сил, змінилися форми організації виробництва, прискорилися темпи економічного розвитку. Цей період вивликав переломні зміни у відносинах Європи з іншими цивілізаціями.
Протягом історії людського суспільства рівень і темпи соціально-економічного розвитку окремих народів і країн були нерівномірними, тому на етапі розкладання феодалізму в середині XV- XVII ст. зароджувалися й затверджувалися капіталістичні відносини. Їхнє становлення в різних країнах відбувалося також нерівномірно й відрізнялося більшою своєрідністю. Раніше всього наприкінці XIV в. елементи нового капіталістичного ладу заклалися у великих італійських містах, таких, як Флоренція й Генуя. В XV-XVI вв. вони одержали розвиток у Нідерландах й Англії. У цей час в інших європейських країнах ще панував феодалізм, хоча капіталістичний уклад уже поширився у Франції, Німеччині, Іспанії, Португалії.
Центрами розвитку буржуазних відносин були міста, де складався прошарок людей, що складали купці, лихварі і цехові майстри. Між містом і селом розвивалися товарно-грошові відносини, які підривали натуральні основи феодального виробництва. У результаті поглиблення суспільного й територіального поділу праці відбувалися зрушення в розміщенні продуктивних сил, їхній структурі, що вело до посилення обміну. Виникла нова форма організації виробництва - мануфактура. Для створення мануфактур необхідні були дві умови: вільні капітали й наявність вільних робочих рук. Ці дві умови створювалися в процесі первісного нагромадження капіталу, джерелами якого в епоху генезису капіталізму були доходи від зовнішньої торгівлі, грабежу колоній, виникнення системи державного боргу, податкового гніту й розвитку відкупної системи, політика протекціонізму, торгівельні війни між європейськими країнами й ін.
Першими створили колоніальні імперії Португалія й Іспанія, поділивши світ по меридіану, що проходить через Анлантичний океан.
Португалія, що була невеликою державою з населенням не більше одного мільйона чоловік і не мала військ, необхідних для підпорядкування більших територій, організувала свою систему їх гноблення за методом «крапкової» колонізації. Зі створених там факторій португальці відправляли награбоване в Європу. Монопольним постачальником колоніальних товарів для Західної Європи став Лісабон. Однак сама Португалія в 1580 р. була завойована іспанським королем Пилипом II (1527-1598). Тому вона втратила колонії. Через 60 років Португалія звільнилася від іспанського панування, але повернути азіатські володіння їй не вдалося.
Іспанія як єдина держава утворилася в 1479 р., коли на основі династичної унії об'єдналися королівства Кастилія й Арагон. В XVI ст. Іспанія затвердилася як абсолютистська держава, вона досягла значного економічного підйому й політичного піднесення. До середини XVI ст. на території Центральної й Південної Америки заклалася величезна іспанська колоніальна імперія. Іспанські конкістадори за допомогою вогнепальної зброї й обману легко захопили найбільш багаті й найбільш населені частини Нового Світа - держави ацтеків у Мексиці й інків у Перу. Відкриття Америки спричинило закладання підвалин експлуатації корінного населення, що супроводжувалося жорстокими і кривавими діями з боку європейців. Корінне населення чинило сильний опір, але протистояння було нерівне. «24 березня 1494 року 200 іспанських піхотинців і 20 кіннииків, взявши з собою собак людожерів, спеціально видресованих для витравлювання людей, вступили у Вега Реаль і дали бій індійському ополченню.Озброєні тростниковими дротиками, індійці були розбиті. В боях індійці понесли невеликі втрати, але багато тисяч мирних жителів обох статей загинуло від куль карателів або були роздерті собаками» [27; 504].
Спочатку основним методом експлуатації колоній був неприкритий грабіж. Головним же джерелом доходів від колоній стала потім торгівля, що була нееквівалентної й приносила надзвичайний прибуток 300-400%, 800%.
У колоніальному грабежі брали участь й інші європейські країни. Крім Португалії й Іспанії, заокеанські колонії мали Голландія, Англія, Франція, Німеччина, Швеція й ін. Колонізатори, і насамперед Іспанія, стали використовувати в створюваних маєтках примусову працю місцевого населення - идійців. Це вело до масового вимирання тубільців. В умовах дефіциту робочої сили на знову відкритому континенті колонізатори знайшли вихід з положення за рахунок привозу негрів з Африки, які використовувалися у якості рабів і стали в іспанських колоніях основною продуктивною силою. Работоргівля забезпечувала вийнятково високий прибуток і стала одним із джерел первісного нагромадження капіталу. Майже три століття існував і діяв «диявольський трикутник», маршрутами якого здійснювалась работоргівля.
Добували «чорне золото» у різний спосіб. Нападали на негритянські селища, захоплювали дужих чоловіків та жінок, знищуючи всіх інших; провокували міжплемінні війни, купуючи полонених; влаштовували «полювання» спустошуючи величезні райони континенту. Під час транспортування гинуло до 70% рабів, і все одно прибуток становив до 1000% на вкладений капітал. На справжню братську могилу для мільйонів африканців перетворився Атлантичний океан. [27; 78] Великий прибуток давало й піратство.
Парадоксально, але гігантські багатства, що принесли Іспанії географічні відкриття справили руйнівну дію на її подальший господарський розвиток. Золото призвело до занепаду економіки, зубожіння населення. Левова частина золота потрапила до рук феодалів і ще більше зміцнила і законсервувала їх політичну владу. [16; 209] Найбільше в світі пограбування не перетворило Іспанію на квітучу державу. Навпаки, вже через півтора сторіччя вона стала однією з найбідніших у Європі. Така ж доля спіткала і Португалію.[21;90] Ні Іспанія, ні Португалія не знайшли належного господарського механізму для збільшення награбованих багатств: у результаті непродуктивного їхнього використання феодальною знаттю ці колоніальні держави піднімалися недовго.
Економічна політика іспанських королів не виходила за рамки феодального способу виробництва. Із середини XVI в. почався економічний занепад Іспанії. У війнах з Англією XVI-XVII вв. Іспанія втратила морську перевагу. Водночас із занепадом Португалії та Іспанії набирали могутності Англія, Франція та Нідерланди, які також пов`язували свої інтереси з колоніалізмом. Вже наприкінці XVI ст. Піренейські держави зазнали відчутних поразок від англійців та голландців. Так, Нідерланди захопили португальські колонії на Далекому Сході та в Південно-Східній Азії і на середину XVII ст. володіли трьома чвертями світового торгівельного флоту. В 1588 р. англійський флот завдав поразки іспанській «непереможній армаді», остаточно підірвавши морську могутність Іспанії. Як не парадоксально, але спроби позбавити Іспанію її колоніальних територій виявилися марними, насамперед з причини постійної боротьби між Парижем і Лондоном за світове панування. [14; 257].
Географічні відкриття мали величезний вплив на економічне життя Європи. Насамперед, вони зробили революцію в європейській торгівлі. Розвиток торгівельних зв'язків поглибив процес формування національних ринків, загальноєвропейського й світового.
В XVI-XVII ст. Європа стала батьківщиною перших ранньобуржуазних революцій. У період Реформації XVI ст. зіштовхнулися не тільки в смертельній битві релігійні погляди, але й зародилася система цивільних прав і свобод, вироблялися основні поняття в цій шкалі цінностей – свобода совісті.
Формування в цей час капіталістичних відносин у Голландії, Англії й інших європейських країнах призвело до перетворення європейської історії у всесвітню. Втягування різних країн і континентів у світовий ринок сприяло руйнуванню феодальних форм виробництва, висунуло перед феодальними державами нові завдання й проблеми, що призвело до зміни форм державного устрою - у цей період починалася епоха абсолютних монархій. [7; 91]
Величезну роль у процесі переміщення торгівельних шляхів зіграли великі географічні відкриття. Насамперед просунувся розвиток світових продуктивних сил; відома на той час територія збільшилася за XVI ст. у шість разів, на ній усе менше залишалося «білих плям». Торгівельні шляхи з Північного, Балтійського й Середземного морів перемістилися в Атлантичний, Індійський і Тихий океани. Завдяки цьому торгівельні шляхи зв'язали між собою континенти. Мореплавання дозволило встановити стабільні економічні зв'язки між окремими частинами світу й обумовило формування світової торгівлі.
До економічних наслідків Великих географічних відкриттів відноситься «Революція цін» - процес значного підвищення товарних цін внаслідок падіння вартості благородних металів, що виконують функцію загального еквівалента (грошей) Також до наслідків, що вплинули на подалбший розвиток економікиі вплинуло зародження буржуазії. «По-різному відбилася на розвитку країн і матеріальному становищі окремих верств населення «революція цін», що сприяла збагаченню буржуазії, що зароджується, і зубожінню пролетаріату. Реальні доходи населення впали внаслідок росту цін і відставання від росту зарплати. «Революція цін» створила сприятливі умови для спекулятивних угод. Але феодали, що одержували в цей період фіксовану ренту грішми, програли. Таким чином, і «революція цін» вела до прискорення формування капіталістичного господарства й розкладанню феодалізму.
Справили враження і вплинули на розвиток науки дослідження нових відкритих земель внаслідок епохи. «Великий прорив» Європи був обумовлений також небаченим злетом наукової думки, що відкинула багато традиційних ыдей і зруйнувала звичну картину свыту. Величезний ривок відбувся в техніці й природничих науках, що визначалося потребами практики - Великі географічні відкриття, розвиток військового справи, підприємництва й торгівлі – все це вимагало застосування нових машин. Для ефективного використання природних ресурсів - впровадження нових хімічних процесів, для розвитку військового справи були необхідні знання точних законів механіки, для цілей навігації - точні прилади.
Саме в цей період шляхом дослідів було доведено, що Земля має форму кулі. Почалося вивчення явищ магнетизму, законів приломлення світла. В XVI-XVII ст. з'явилися гідрометр, ртутний барометр, телескоп, мікроскоп. Вони розширили сферу пізнавальної реальності: стало можливим вивчення явищ, які раніше були невидимі неозброєному оку. З'явилися машини, що заміняли ручну працю, був винайдений друкований верстат. Якісний стрибок у науці, що відбулася в XVI-XVII ст., називають першою науковою революцією. Успіхи науки підтверджували безмежні можливості людини й націлювали її на не пасивне споглядання, а на перетворювальну діяльність. До цього призивав і Ф. Бэкон (1561-1626), що доводив, що світ, природу треба вивчати, довіряючи тільки науковому експерименту, досвіду. Він уважав, що наука надасть людині владу над світом, змінить життя й навіть суспільні відносини. Тому Ф. Бэкона правомірно вважають родоначальником освіти, що визначили суспільний розвиток Європи в XVIII ст. [7; 93].
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
