17443-1 (607608), страница 3
Текст из файла (страница 3)
С. М. Стойко виділяє у цій стадії три етапи: примітивний, протягом якого людина впливала на природне середовище полюванням та рибальством; агрокультурний, коли основними засобами антропогенного впливу на природу були скотарство та землеробство; машинно-індустріальний, в якому провідним фактором руйнування навколишнього середовища стало промислове виробництво.
У пізньому палеоліті, що тривав близько ЗО тис. років, люди, що належали до сучасного виду Homo sapiens, досягли вже значного суспільного розвитку, об'єднувались у великі племена, вільно користувалися вогнем, виготовляли досконалі кам'яні знаряддя та зброю. Мисливство для них було провідною галуззю господарства, а такі великі тварини, як мамонти, волохаті носороги, велетенські олені, первісні зубри та коні, основними продуктами харчування. Полювання на цих великих тварин забезпечувало давніх людей м'ясом, жиром, сухожиллями, кістковим мозком. Найбільші кістки використовувались для побудови жител та святилищ, а шкури – для накривання жител і виготовлення одягу.
Для полювання на стадних тварин широко застосовувався загонний спосіб, коли великі стада оточували і заганяли на високі кручі, з яких тварини падали і масово гинули, розбиваючись на смерть. Це поступово призвело до різкого скорочення чисельності багатьох з названих тварин, а згодом - до їхнього повного вимирання.
Знахідки з кісток мамонтів по всьому ареалу поширення їх, в тому числі й в Україні, засвідчують величезні масштаби винищення цих тварин. На думку українського палеонтолога К. А. Татари-нова, знищення стада мамонтів у 80 особин (стоянка Пушкарі) рівнозначне знищенню поголів'я 7-8 пар цих тварин за ціле століття. На палеолітичних стоянках Середнього Придністров'я (Вороновиця І, Молодово V, Кормань IV, Бабин І) загальна чисельність знайдених решток мамонтів перевищує 300, що рівнозначно винищенню поколінь 28-32 пар цих тварин за століття. Якщо припустити, що на території України та деяких інших регіонів європейського континенту на кожні 5 км існував у середньому один мамонт, то при оптимальній насиченості цим видом лісової та лісостепової зон їхня загальна чисельність могла коливатися в межах півмільйона особин. Палеолітичні мисливці могли винищити це поголів'я всього за одне тисячоліття.
Про великий вплив людей кам'яної доби на навколишнє середовище свідчать, крім археологічних та палеонтологічних, також історичні дані. Наприклад, аборигени Тасманії, які вимерли до кінця XIX ст. і яких європейці застали ще на стадії пізнього палеоліту, систематично випалювали рослинність на величезних просторах острова з метою створення кращих умов для життя і мисливства. Екологічний ефект цих пожеж, що нерідко перманентне тривали тисячоліттями, був надзвичайно великим: змінювався характер мікроклімату, рослинності та ґрунтового покриву, вологі ліси поступалися чагарникам і саванам. Вогонь вивільнював з-під лісових хащ цілі регіони, що створювало значну перевагу первісному мисливцю, разом з тим порушуючи фауну і флору, посилюючи ерозійні процеси. Аналогічно тасманійцям вели себе й аборигени Австралії, діяльність яких також зумовила часткове зникнення лісів та інші негативні наслідки.
Зі зникненням великих травоїдних тварин і обмеженням масового полювання на них первісним людям доводилося шукати нові джерела існування, змінювати спосіб життя, що склався за доби пізнього палеоліту. Люди змушені були знову повернутися переважно до збиральництва, рибальства та полювання на дрібних тварин. Відповідно змінилися і кам'яні знаряддя. Давня кам'яна доба (палеоліт) близько 10-12 тис. років тому перейшла у середню кам'яну добу - мезоліт, але їжі для людей, чисельність яких на цей час значно зросла, вже не вистачало. Довелось шукати якісно нові шляхи здобуття продуктів харчування. Люди змушені були зайнятися скотарством та землеробством. Близько 8 тис. років до н. е. почалася нова кам'яна доба - неоліт.
Розвиток скотарства і землеробства, виникнення давніх цивілізацій спричинили нове загострення протиріч між суспільством та природою. Масові вирубки і випалювання лісів, нерегульований випас худоби, а особливо кіз у гірських місцевостях, розорювання земель зі слабким грунтово-рослинним покривом у посушливих зонах - все це призвело до опустелювання величезних територій у Північній Африці, Аравійському півострові, Малій та Середній Азії, Європейському Середземномор'ї. Наприклад, знамениті ліванські кедри, що колись були джерелом цінної деревини для фінікійських кораблів, палаців Ахеменідів та храмів Єрусалима, залишились тільки на прапорах Лівану.
Антропогенний вплив на природу значно посилився з початком широкого використання людством металів. Як свідчать археологічні та історичні дані, найдавнішими металами, відомими людям, були самородні мідь, золото та срібло. При розкопках стародавнього міста Чатал-Гуюк у південній частині Анатолії (Туреччина) в шарах, що датуються кінцем VII тисячоліття до н. е., знайдено багато мідних речей і навіть шматків шлаку, що свідчить про виплавку міді. Наприкінці неоліту в Шумері, Єгипті, індії, Китаї розпочався також видобуток золота і срібла. Найдавніші золоті прикраси, знайдені в Єгипті, датуються 4,5 тисячоліттям до н. е. Спочатку срібло цінувалося навіть більше за золото. У першому тисячолітті до н. е. срібло видобували в Стародавній Греції на південь від Афін на великих свинцево-срібних рудниках півострова Лавріон, відтак на території сучасних Іспанії, Швеції, а в середні віки, коли було відкрито багато родовищ срібла у Центральній Європі, його почали навіть називати „німецьким металом". До XVI ст. Німеччина була головним постачальником срібла в Європі. Наприклад, у Фрайбурзькому гірничому окрузі Саксонії розроблялось більше тисячі промислових жил срібла, якого тут за 700 років було видобуто 5,2 млн.
У третьому тисячолітті до нашої ери почався бронзовий вік, а у ; другому тис. до н. е. - залізний. Жоден з металів так потужно не стимулював розвиток виробництва, як залізо. Основним металом на планеті залишилось залізо й в середні віки.
У часи середньовіччя відбувався подальший розвиток різних ви-дір сільськогосподарської діяльності, яка здійснювалась за рахунок екстенсивних методів - підсічно-вогневої системи, розорювання нових земель, що створювало основу локальних і регіональних соціоекологічних протиріч на майбутнє. Активна вирубка лісів, освоєння нових угідь без урахування наслідків мали місце в даний період в ряді районів Європи та Азії. Лісова зона в Західній Європі в цей час практично зникає, різко скорочується площа, зайнята лісами, у Центральній та Східній Європі, змінюються грунти, дикі тварини витісняються з місць їх постійного проживання. Вплив на природу видобутку корисних копалин, ремесел, урбанізації був не таким значним, але постійно зростав.
Починаючи з XVI ст., розвиток капіталістичних відносин у суспільстві, винахід парової машини та інтенсивний розвиток промисловості зумовили початок нового машинно-індустріального етапу другої стадії взаємодії людського суспільства та природи на нашій планеті. Засноване на капіталі виробництво долало обожнювання природи, традиційне, замкнуте у певних межах феодальної формації задоволення існуючих суспільних потреб. Молодий капіталізм розвивав потужну індустрію, підкорював природні ресурси вузькому практицизму. Ідеологія молодого капіталізму з притаманною йому ідеєю соціально-економічної конкуренції поширилась і на взаємостосунки з природою. У XVIII - XIX ст. людство закономірно вийшло на чергову промислову революцію, що було, по суті, другим за значимістю явищем (після переходу до відтворювального типу господарства) в історії взаємодії суспільства і природи. Основним фактором впливу на природу стає промислове виробництво як якісно вища форма трудової діяльності, яке у великій мірі не лише розширило можливості соціалізації природи, підняло на новий ступінь виробничі можливості праці, а й зумовило панування товарно-грошових відносин, для яких потрібні як нові джерела сировини, так і ринки реалізації.
Більшість регіонів світу в другій половині XVIII - XIX ст. спочатку стають сировинними колоніями промислове розвинутих країн, а відтак починається спеціалізація на видобуванні, виробництві та вирощуванні саме того, що потребує світовий ринок. Яскраві приклади грабіжницького використання природи дає історія освоєння Північної Америки XVIII - XIX ст. Американський дослідник Р. Парсон писав, що “рух колоністів на Захід супроводжувався таким колосальним винищенням природних ресурсів, яким колосальним був сам рух”. За даними Ж. Дорста, в 1870 - 1875 рр. кількість щорічно вбитих бізонів в Америці складала 2,5 млн. голів. З 1830 р. тут проходила кампанія за поголовне винищення бізонів і власники залізниць запрошували пасажирів стріляти у тварин прямо з вікон поїздів. Розорювання прерій викликало могутні пилові, так звані чорні бурі. За період 1790-1939 рр. у США були зруйновані або збідніли не менше 114 млн. гектарів родючих земель. На площі 313 млн. гектарів прискорена ерозія зумовила значну втрату гумусу.
Після відкриття Рурського кам'яновугільного басейну і початку виплавлення коксу в 1849 р. почався перехід на мінеральне паливо у металургії, що значно прискорило видобуток та переробку залізної руди. Цьому сприяло й те, що із залізних руд згодом почали виплавляти інші кольорові метали - нікель, кобальт, мідь, марганець тощо. Різко почав зростати видобуток залізної руди на планеті - від кількох тисяч тонн у 1800 р. до 7 млн. тонн у 1900 р. Особливо активізувався негативний антропогенний вплив на природу після застосування парової машини на морському та залізничному транспорті і винаходу двигунів внутрішнього згоряння. Господарська діяльність почала завдавати щораз більшої шкоди надрам, рослинному й тваринному світу, грунтам, поверхневим та підземним водам, повітрю, але все ще не порушила динамічної рівноваги всієї біосфери.
Третя стадія взаємодії суспільства та природи почалася в. середині XX ст. після закінчення другої світової війни, яка стимулювала різкий стрибок у розпитку науки і техніки, започаткувавши нову науково-технічну революцію. За визначенням В. і. Вернадського, людина стала найбільш могутньою геологічною силою на нашій планеті, людська діяльність почала перевищувати масштаби найпотужніших стихійних явищ. На жаль, ця могутність людства майже не спрямовувалась на окультурення та вдосконалення природи, створення на Землі ноосфери - сфери розуму, про що мріяв В. І. Вернадський. Навпаки, нераціональна господарська діяльність, багаторазово підсилена здобутками науково-технічного прогресу, призвела до пошкодження і вичерпання природних ресурсів, пошкодження регенераційних механізмів біосфери, деформації складеного протягом багатьох мільйонів років природного кругообігу речовин та енергетичних потоків на планеті, порушення динамічної рівноваги глобальної земної соціоекосистеми. Внаслідок цього почалося прогресуюче руйнування біосфери Землі, що загрожує стати незворотним і призвести у найближчому майбутньому до такого ступеня деградації навколишнього середовища, що воно стане непридатним для подальшого існування людей.
У наш час речовинно-енергетичний обмін між суспільством та природою досяг таких величезних масштабів, всі природні та соціально-економічні компоненти глобальної соціоекосистеми виявились настільки взаємопов'язаними, що будь-який, навіть порівняно незначний антропогенний вплив на той чи інший природний компонент охоплює всю соціоекосистему в цілому і викликає непередбачені, часто далекосяжні негативні наслідки. Отже, на третій сучасній стадії взаємодії суспільства та природи глобальна земна соціоекосистєма стала функціонально замкненою. Вона втратила здатність до природної саморегуляції. Головним її регулятором тепер повинно стати людське суспільство, і від того, як воно буде виконувати ці функції, залежить його власне майбутнє.
Сучасний стан навколишнього середовища і прогнози глобальної соцюекологічної ситуації спонукали учасників 38-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН восени 1983 р. створити Міжнародну комісію по навколишньому середовищу та розвитку, покликану аналізувати його в контексті глобальних перспектив. На основі оцінок авторитетних експертів у 1987 р. ця комісія підготувала перше фундаментальне дослідження “Наше спільне майбутнє”. На сучасному рівні об'єктивних знань у ньому відображено розуміння світовим співтовариством гостроти соціоекологічної проблематики, необхідність глобальної переорієнтації суспільно-політичного, економічного, економіко-технологічного та культурного розвитку, здійснення для цього відповідних національних і загальнопланетарних проектів.
Головними факторами, що призвели до сучасної кризової соціоекологічної ситуації, є демографічний вибух, урбанізація, індустріалізація та хімізація народного господарства. Незважаючи на те, і що в багатьох розвинутих країнах народжуваність в останні роки відчутно загальмувалась, кількість народонаселення Земної кулі і за останні роки зросла більше ніж у 2 рази, досягла 6 млрд. осіб і продовжує різко зростати. Більшість цього населення зосереджується у великих містах. Кількість людей, зайнятих у сільському господарстві, щороку зменшується. Прогодувати величезні маси міських жителів стає щораз важче, що викликає необхідність застосування хімічних методів/спрямованих на полегшення обробітку земель і підвищення родючості сільськогосподарських культур.
Обсяг промислової продукції в усьому світі кожних 10 років збільшується тепер приблизно вдвічі. Якщо за весь період цивілізації людство використало 80-85 млрд. т палива, то половина цього обсягу припадає на останні 25-30 років. Це пов'язано з тим, що у другій половині XX ст. значно змінився паливно-енергетичний баланс на планеті. Питома вага нафти у ньому становить 44 %, природного газу - 18, вугілля - 35 %. За оцінкою експертів, запасів органічного палива - вугілля, нафти і газу на рівні прогнозованого його споживання у 2000 р., - вистачить людству ще на 150 років. Максимальний видобуток нафти на планеті очікується у 90-х роках XX ст., а до 2035 р. 90 % всіх відомих світових запасів нафти і газу буде повністю вичерпано.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
