38729 (607458), страница 3
Текст из файла (страница 3)
В Білорусі діють жорсткі законодавчі норми, що передбачають відповідальність за наклеп і образу. Вони застосовуються регулярно. Це чи не єдина країна, двоє громадян якої відбувають строк в місцях позбавлення волі за образу честі й гідності глави держави.
За десять минулих років такі положення змінились на гірше. В 1999 р. в кримінальний кодекс було вперше додано положення про відповідальність за образу представника влади (ст.. 369). Окрім того, до адміністративних правопорушень було додано, також вперше у 1999 році наклеп на Президента. Обидва положення передбачають можливість позбавлення волі.
Передбачено також відповідальність за розповсюдження недостовірної інформації, шо принижує честь і гідність і приносить збиток діловій репутації громадян.
Вказані положення, які неодноразово використовувались на практиці, сприяли обмеженню свободи слова і планомірного залякування журналістів.
За офіційною статистикою, з 1 січня 2002 р. по 30 червня 2004 р. до кримінальної відповідальності було притягнено 56 осіб за наклеп, і ще 50 було засуджено. За той же період було розглянути 310 позовів про захист честі, гідності й ділової репутації громадян.
5. Гучні справи
5.1 Журналіст в тюрмі
5.1.1 Валерій Щучкін
Лауреат Національної премії з охорони прав людини, депутат Верховної Ради 13-го скликання, журналіст Валерій Щучкін потрапив у м
ісця позбавлення волі на три місяці тільки за те, що він спробував пройти на прес-конференцію міністра внутрішніх справ Білорусі Владзімера Наумова. Прес-конференція про розслідування «гучних справ» про зникнення відомих людей в Білорусі, яка стала причиною арешту журналіста, проводилася в будинку МВС. Журналістів у приміщення пропускали за затвердженими списками. За декілька годин до початку прес-конференції Щучкін спробував потрапити у цей список, але йому відмовили. Пройти з допомогою посвідчення Білоруської Асоціації Журналістів йому теж завадила міліція.
Постанова про арешт 60-річного Валерія Щучкіна терміном на три місяці, винесена судом Центрального району Мінська 15 березня 2001, вступила в дію 12 червня 2001. Протягом трьох місяців депутат намагався оскаржити рішення Центрального суду в вищих судових інстанціях. Однак прохання Щучкіна було відхилено. 12 вересня 2001 журналіст був випущений на волю в місті Жодзіна.
5.1.2 Мікола Маркевич та Павєл Можейко
2
4 червня 2002 року суд Ленінського району міста Гродно виніс вирок редактору закритої урядом газети «Пагоня» Міколі Маркевичу про позбавлення волі терміном на два з половиною роки, а журналіста цього видання Павла Можейко засудили до двох років – за статею 367 кримінального кодексу. Їх звинуватили в «публікації хибних даних, що принижують честь і гідність президента Алєксандра Лукашенко, поруч зі звинуваченням у вчиненні вбивства, геноциді і створенням або членством у злочинній організації» за матеріал, надруковані у випуску №36 від 4 вересня 2001 року, який так і не дійшов до читача, бо був конфіскований владою. Статті цього номера були присвячені президентським виборам і ставили під сумнів можливість переобрання Лукашенко в зв*язку з поширеними даними про його належність до «ескадрону смерті» - злочинної організації, що займалась викраденням опонентів режиму. На захист білоруських журналістів виступили авторитетні міжнародні правозахисні організації, уряди і президенти багатьох країн світу.
5.1.3 Павло Шеремет
К
рівник спецпроектів Першого каналу російського телебачення Павло Шеремет неодноразово мав сутички з білоруським урядом, пов*язані з його професійною діяльністю. 17 жовтня 2004 року в Мінську на Шеремета було здійснено напад, він був жорстоко побитий. Зі слів свідка, журналістки Світлани Калінкіної, коли вони разом з Павлом Шереметом виходили з її будинку, на російського журналіста накинулись двоє людей в цивільному одязі. На її крики про допомогу з*явилася міліція, яка запропонувала Шеремету пройти в найближчий відділок міліції для складання протоколу, але звідти він – повернувся лише згодом.
Павло Шеремет і Світлана Калініна разом працювали над публіцистичною книгою «Випадковий президент», в який критикується білоруський президент Алєксандр Лукашенко.
Напад відбувся в дворі Совєтського райвиконкому. Обидва нападники і Шеремет були відвезені до РУВС Совєтського району Мінська. Там всіх затриманих допитали, і тоді, за свідченнями працівників міліції цього відділку, російського журналіста відправили у розподільник на вулиці Окрестіна. Павла Шеремета звинуватили в хуліганстві. Після затримання журналіст опинився і лікарні з черепно-мозковою травмою і вже в лікарні йому вручили повістку в суд. Суд мав відбутися 20 жовтня, але вже в залі засідань Шеремета повідомили що він вільний, як виявилось, документи з міліції до суду так і не були передані.
Після цього інциденту місцеперебування Павла Шеремета тривалий час було невідоме.
В 1997 році Павло Шеремет вже перебував під арештом, тоді він був керівником кореспондентського пункту ОРТ в Білорусі, причиною арешту стало звинувачення в незаконному перетині білорусько-литовського кордону. Кілька місяців він провів у слідчому ізоляторі в місті Гродно і був звільнений на особисте прохання першого президента Росії Бориса Єльцина.
5.1.4 Михайло Мариніч
Щ
е один політичний в*язень у Білорусі – Надзвичайний і Повноважний посол Республіки Білорусь в Латвії, Фінляндії і Естонії, екс-міністр зовнішньоекономічних відносин, депутат Верховної Ради 12-го і 13-го скликань активний опозиціонер Михайло Мариніч. Його було арештовано в Мінську 26 квітня 2004 року, його визнали винним у присвоєнні оргтехніки, наданої посольством Сполучених Штатів в тимчасове користування громадській організації «Ділова ініціатива», керівником якої він був. При цьому американська дипломатична місія жодних претензій до Мариніча не виявила. Після перебування під слідством його було звинувачено у «незаконних діях стосовно вогнепальної зброї, боєприпасів і вибухових речовин», які начебто були знайдені під час обшуку в його приватному гаражі.
Політика засудили до п*яти років перебування в місцях позбавлення волі – в колонії посиленого режиму – з конфіскацією майна. Мариніч відбував покарання в оршанській колонії(Вітебська область). 18 лютого 2005 року строк перебування під вартою скоротили до трьох з половиною років.
Під час і після суду білоруська опозиція особливо звертала увагу на те, що кримінальне переслідування Мариніча почалось невдовзі після його спроби
у 2001 році сиунути свою кандидатуру на пост президента Білорусі.
В колонії Мариніч переніс інсульт і складне захворювання очей, окрім того за інформацієї адвоката Мариніча у нього загострилась ціла низка хронічних хвороб і він отримав інвалідність другої групи.
14 квітня 2006 року Михайло Маринич вийшов на свободу. В своєму інтерн*ю Інтернет-виданню «Хартыя*97» політик заявив: «Тюрма мене ще більше переконала, що треба йти вперед, треба боротися за негайні зміни. Нам необхідно розвивати країну і суспільство. Треба позбавитись диктатури. Диктатура – це глухий кут».
5.2 Нас убивають
5.2.1 Вероніка Черкасова
20 жовтня 2004 року відома білоруська журналістка Вероніка Черкесова була вбита у власній квартирі – їй нанесли 45 ножових поранень. У вбивстві звинуватили 14-річного сина Вероніки Антона Філімонова – через відсутність інших кандидатур(згодом звинувачення з хлопчика було знято). Суд Центрального району Мінська відхилив скаргу Анатолія Куликова – адвоката Антона Філімонова, сина вбитої журналістки. Нею адвокат оскаржував рішення прокуратури про направлення Антона на примусове психіатричне обстеження.
Постанова була підписана 31 січня, а 1 лютого слідчий прокуратури Мінська Владімір Чумаченко і два працівники райвідділку міліції намагалися забрати Антона прямо зі школи, де він вчився, під час занять. Але його фактично врятували педагоги. Того ж вечора хлопчика вивезли в Москву, до батька – російського журналіста Дмитра Філімонова.
Слідчі відхилили всі версії вбивства, окрім побутового. І відмовились розробляти запропоновану журналістами версію іракської причини вбивства. Незадовго до початку війни в Іраку білоруський Інфобанк, що обслуговував всі торговельні операції з арабським світом, оплатив групі білоруських журналістів поїздку в Ірак. Серед них була і Вероніка Черкасова. Перед смертю вона поновила контакти з працівниками Інфобанку. Однак слідство за таку версію не взялося.
5.2.2 Дмитро Завадський
7
липня 2000 року Дмитро Завадський приїхав в аеропорт «Менск-2», щоб зустріти свого колегу журналіста Павла Шеремета з Москви. Однак Шеремет свого оператора Дмитра Завадського вже не побачив. Коли він вийшов з літака, Завадського не було. Він застав лише замкнену машину на стоянці. З того часу про долю журналіста нічого не відомо. Перед зникненням Дмитро Завадський вже майже не працював у Білорусі. Після інциденту зі зйомочною групою телеканалу ОРТ, коли всі вони потрапили в тюрму прямо з кордону, білоруське Міністерство закордонних справ відмовлялось давати Завадському офіційну акредитацію, більше того, для нього з*явилась персональна заборона займатись професійною діяльністю. Тому він регулярно виїздив у тривалі відрядження в Росію, останнім часом – в Чечню. За тиждень до зникнення, в інтерн*ю газеті «Белорусская деловая газета» Дмитро сказав, що більше не хоче «відряджень на війну», розповідав як в Чечні розшукують зниклих безвісти. Тепер розшукують його самого.
Під час розслідування було затримано п*ять осіб. Основний фігурант – колишній старший лейтенант групи спеціального призначення МВС Білорусі «Алмаз» Валерій Ігнатовіч. Він був затриманий в січні 2000 року в Чечні за підозрою в зв*язках з бойовиками. Про це в всій час Завадський розповідав у інтерв*ю білоруським журналістам. За офіційною версією зникнення Дмитра – помста спецназівців. Двоє затриманих – бійці того ж «Алмаза». Є дані, які підтвердили зв*язок підозрюваних з Радою безпеки Білорусі. За «народною версією», до зникнення Завадського причетні спецслужби, впритул до того, що це могло бути далекоглядною операцією з метою підставити самого Лукашенко. До роботи на ОРТ Дмитро Завадський був його особистим оператором. За словами Павла Шеремета, слідство однозначно стикнулось із протидією.
Нажаль, репресії та утиски свободи слова у Білорусі досі тривають. Це демонструє відмову білоруської влади ставати на шлях до створення демократичного суспільства.
Список випадків переслідування представників громадянського суспільства в Білорусі зростає. Засоби масової інформації продовжують закривати – інформаційна картинка, яку отримує більшість жителів Білорусі далека від реальності. Влада сьогодні не боїться відкрито застосовувати силу проти будь-яких проявів опозиції, змінювати закони – відповідно до власних антигуманістичних, антидемократичних ідей. Про це тепер заявляє увесь світ, але на інформаційну ситуацію в Білорусі це, нажаль, не впливає.
Список використаних джерел:
-
www.txt.knihi.com/nn/ Електронна версія газети «Наша Ніва»;
-
www.svaboda.org/ Радіо Свобода, стрічка новин;
-
www.zubr-belarus.com/ Білоруський рух спротиву ЗУБР;
-
http://www.pravo.by/forums/forum.asp?idf=1 Національний правовий портал Білорусі;
-
http://forums.fromby.net/viewforum.php?f=27 Огляд преси минулого століття;
-
http://www.bdg.by/?kod=83 Електронна версія видання «Белорусская деловая газета»;
-
http://www.sb.by/ Електронна версія газети «Советская Белорусиия. Бєларусь сегодня»
-
http://www.belgazeta.by/ Електронна версія виднная «Белгазета»
-
http://www.probelarus.ru/index.php Історія Білорусі
-
www.kozylin.com Сайт кандидата в президенти Козуліна
-
http://www.kp.belkp.by/2006/03/01/ Електронна версія газети «Комсомольская правда. Беларусь»
-
http://www.respublika.info/ Електронна версія газети «РЭСПУБЛІКА»
-
http://www.charter97.org/bel/news/ Звіт моніторингу порушення прав людини в Білорусі/ 2004 р.
-
http://www.charter97.org/bel/news/ Інтернет-видання «Хартыя’97», стрічка новин/ гучні справи/ 2006.
-
http://www.mininform.gov.by/main/news/faq Сайт Міністерства Інформації Білорусі
Додаток 1
31 серпня 2005; Представники білорусі про свободу слова в Україні
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
