38537 (607285), страница 3

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

Заголовковий комплекс — єдина система рубрики, заголовка, підзаголовка й ліда матеріалу як багатоступінчасте уведення читача в основний текст.

Саме «жовта» преса зробила заголовкові комплекси ще наприкінці XIX ст. особливим оформлювальним елементом. Також вона першою звернулася до експлуатації такої особливості заголовкових комплексів, як функція сигналу значимості матеріалу. Інформативні заголовки з однаковим успіхом використовуються й у «жовтій», і в якісній пресі. Однак у зв'язку зі специфікою масових газет їхні інформативні заголовки мають певні відмінності. Саме помітне — оформлювальні [3, c. 41].

У практику ввійшли дезінформаційні заголовки наступних підвидів:

• Внетекстуальні заголовки. Вони зв'язані не з конкретним текстом матеріалу, а скоріше із внетекстовою ситуацією, що є більше цікавою, у порівнянні зі змістом тексту.

• Заголовки, що являють собою один із тез публікації. На відміну від змістовних заголовків якісної преси, бульварні заголовки намагаються не видавати всю суть історії, а лише привертають увагу якою-небудь деталлю.

• Заголовок, що представляє собою пряме перекручування, підтасування фактів, що втримуються в тексті [2, c. 229-230].

Носієм істотних ознак оформлювального стилю того або іншого видання виступає його заголовний комплекс — певна сукупність літературних і графічних засобів і прийомів, що дає читачеві попередні відомості про зміст номера й окремих матеріалів (публікацій).

Газетний номер складається з безлічі самостійних публікацій, дуже різних по призначенню, обсягу, тематиці, жанрам, авторству, адресованості й іншим інформаційним характеристикам. Не підкреслити їхньої своєрідності не можна, а виходить, і не можна обійтися тільки заголовками й підзаголовками, тобто назвами матеріалів і їхніх частин. Потрібна й значеннєва й графічна диференціація заголовкових засобів у рамках смуги, номеру.

За допомогою заголовних засобів загострюється увага читача на матеріалі. Сам характер змісту й форми газети спричиняється неоднорідну, багатоелементну структуру її заголовної частини. Заголовок і підзаголовок доповнюються іншими елементами: рубрикою, вставкою й т.д.

Значною мірою варіації створюються й за рахунок зорових компонентів — графічних засобів, і прийомів: розмаїтості шрифтового набору, активного використання всіляких образотворчих елементів, лінійок, прикрас, різних композиційних і кольорових рішень. Але заголовна частина в періодиці служить не тільки цілям поділу, диференціації матеріалів, але й цілям їхнього об'єднання [4, c. 202].

Виростаючи з конкретного змісту конкретного видання, заголовний комплекс несе в собі й головні типологічні характеристики цього видання. Вони стають вихідними при визначенні конкретної моделі заголовного комплексу даного видання: вибору найбільш прийнятних заголовних елементів, прийомів їх літературного й графічного оформлення.

2.2 Заголовкові елементи

У підзаголовку повідомляється, уточнюється або підкреслюється основна тема, проблема або якась інша істотна сторона публікації. Наприклад, заголовок «Україна продає своє єдиний ракетний крейсер» доповнили «Його будівля й зміст виявилися непосильним тягарем». Часто підзаголовки є продовженням основного заголовка. «Запоріжжя вибрало» — заголовок. «кращого вихователя дитячого садка» — підзаголовок.

Внутрішні підзаголовки, будучи назвами окремих частин публікацій, також служать доповненням до основного заголовка, допомагають розкрити тему [4, c. 274].

Буває, що у великому матеріалі необхідно дати одразу кілька підзаголовків. Тоді їх виносять на відкриття публікації й подають як єдиний блок – анонс. Анонс використовується для того, щоб підсилити зорово-значеннєвий центр публікації, одразу подати читачеві головні теми й проблеми. У журналах, на відміну від газет, часто анонсуються й майбутні матеріали.

Введення – це особливо виділений вступ до матеріалу, добірці, іноді – цільової сторінки. У горілці дається максимум вихідної інформації про тему, проблему публікації. Характер горілки носить також виділена особливим накресленням шрифту початкова частина тексту [7, c. 211].

Безпосередньо відноситься до тексту й інший заголовний елемент — епіграф, що пояснює характер публікації, її ідею. Частіше як епіграф використовуються цитати різних письменників, але іноді автор сам придумує епіграф.

Вставка — це редакційне доповнення до матеріалу. Вставками можуть бути окремі примітки, коментарі, заклики. Вони відокремлюються графічно або їх ставлять наприкінці тексту [7, c. 213].

Також у пресі можна зустріти утворення, в яких сполучаються всі зазначені елементи. Такі комплекси називаються заголовком —повідомленням.

Вибір заголовних елементів визначається також частотністю їхнього вживання в масштабах видання. Багаторазово може повторюватися тільки рубрика — назва певного розділу газети, журналу, а також її різновид —рубрика-заголовок [4, c. 107].

Заголовні елементи можуть відноситися до однієї публікації або до групи публікацій. Тільки з однією публікацією виступає власне заголовок. Заголовок, що охоплює групу матеріалів (добірку, цільову сторінку і т.п.), називається «шапкою». Є й третій різновид цього елемента — «прапоровий» заголовок: коли назва найважливішого матеріалу розгортається на всю ширину добірки, цільової сторінки, охоплюючи й інші матеріали.

За способом виконання заголовні елементи можна розділити на складальні й клішировані. Складальні становлять основну масу заголовних елементів, виконуються вони звичайно спеціальними —титульними — шрифтами, тільки горілка або епіграф, рідше рубрика — текстовими видільними шрифтами. Клішировані елементи можна розділити на три групи: текстові, образотворчі й зображально-текстові [20, c. 67].

2.3 Розміщення заголовкового комплексу

Перш ніж ухвалити рішення щодо розміщення того або іншого елемента, оформлювач повинен з'ясувати, яку площу займатиме весь комплекс, тобто визначити, на якому просторі розташовуватиметься заголовковий матеріал. Це простір дуже важливий.

Заголовковий простір може бути суцільним і дробовим. Суцільний утворюється тоді, коли всі елементи подаються єдиним блоком. Дробовий — коли використовується внутрішні підзаголовки тексту, а також вставки, які поміщаються у середині тексту.

Суцільний заголовковий простір може мати прямокутну й східчасту конфігурацію. Стосовно тексту заголовок розміщується симетрично по центральній осі матеріалу й асиметрично – зі зміщенням вправо або вліво [19, c. 56].

У одноколонних текстах заголовок розміщується зверху. У багатоколонних текстах, заголовний комплекс може стояти як над всіма колонками, так і над деякими з них.

Усередині тексту заголовки розміщують, щоб уникнути злиття із сусіднім або щоб розділити занадто великий текстовий блок. При використанні цього прийому треба, щоб заголовок розміщався в оптичному центрі матеріалу — приблизно на третину висоти стовпчика, відносно верху стовпця.

Розверстка поруч із текстом — типово журнальний прийом. Також у журналах часто дроблять заголовок, розташовуючи його частинами по всьому тексту. Ці прийоми цілком доречні в публікаціях, які займають цілу сторінку або розворот.

Внутрішня композиція заголовкового комплексу залежить насамперед від структури заголовка. В однорядкового заголовка всього три варіанти розміщення: прямо у центрі заголовкового простору, праворуч і ліворуч. Дворядковий має вже 9 варіантів, а трьорядковий - 65 [8, с. 107].

2.4 Шрифтове оформлення

Принципи подоби й контрасту при шрифтовому оформленні заголовкових комплексів тісно взаємозалежні. Редакція підбирає такі шрифти, які поєднують всі заголовкові засоби видання, але й дає досить простору для протиставлення між елементами.

Контраст між заголовковою частиною й текстом особливо виражений у газетах, тому що в більшості з них переважають середні й великі матеріали аналітичних жанрів. Для залучення уваги до них вони й супроводжуються помітними заголовками.

Стильова єдність із найбільшим успіхом досягається там, де редакція систематизувала своє шрифтове господарство, тобто розробило шрифтовий розклад.

Часто за певними тематичними блоками закріплюються «свої» шрифти. Якщо той або інший спосіб застосовується постійно, він стає для читача додатковим розпізнавальним знаком, орієнтиром, що полегшує знайомство з номером. Композиційно заголовки є опорними центрами сторінок, посилення або ослаблення яких означають протилежні дії за управління увагою читача [11, c. 303].

Існує ряд устояних прийомів в оформленні заголовків. Введення випереджає текст і тому набирається текстовим видільним шрифтом того ж кегля або на один-два щаблів більше. Тематичні рубрики набираються тим самим шрифтом. Внутрішні підзаголовки, як і заголовки заміток у добірці, у повній відповідності із заголовком, тобто шрифтом тих же якостей, тільки кеглем поменше.

Крім типографських шрифтів для оформлення заголовного комплексу використаються й клишировані елементи. Клишировані елементи - сильний засіб виділення заголовного комплексу й посилення графіки смуги в цілому. Вони сприймаються на рівні ілюстрацій, тому їхнє число повинне бути строго обмеженим.

При оформленні заголовного комплексу часто використаються лінійки й поліграфічні прикраси. Вони покликані підсилити або відокремити окремі елементи або комплекси в цілому. Можливі різні способи застосування лінійки: підкреслення, підкреслювання по вертикалі, обрамлення, висновок у напіврамку, «куточок» і т.д. В анонсах, добірках коротких повідомлень використовуються прикраси у вигляді геометричних фігур — крапок, ромбиків, трикутників тощо.

Кольори також може застосовуватися в заголовковому комплексі. Додатковими кольорами в газеті іноді виділяють найважливішу «шапку», рубрику. У журналах застосовуються кольорові клішировані елементи. Кольорами можна не тільки виділяти значеннєві елементи, але й створювати для них тло.

Газетний номер складається з безлічі щодо самостійних публікацій, дуже різних по призначенню, обсягу, тематиці, жанрам, авторству й іншим інформаційним характеристикам. Не підкреслити їхньої своєрідності не можна, а виходить, і не можна обійтися тільки заголовками й підзаголовками, тобто назвами матеріалів й їхніх частин. Потрібна й значеннєва й графічна диференціація заголовних засобів у рамках смуги, номера.

За допомогою заголовних засобів загострюється увага читача на матеріалі. Сам характер змісту й форми газети спричиняється неоднорідну, багатоелементну структуру її заголовної частини. Заголовок і підзаголовок доповнюються іншими елементами: рубрикою, горілкою, вставкою й т.д.. Значною мірою варіації створюються й за рахунок зорових компонентів - графічних засобів, і прийомів: розмаїтості шрифтового набору, активного використання всіляких образотворчих елементів, лінійок, прикрас, різних композиційних і колірних рішень. Але заголовна частина в періодиці служить не тільки цілям поділу, диференціації матеріалів, але й цілям їхнього об'єднання.

Виростаючи з конкретного змісту конкретного видання, заголовний комплекс несе в собі й головні типологічні характеристики цього видання. Типологічні особливості стають вихідними при визначенні конкретної моделі заголовного комплексу даного видання: вибору найбільш прийнятних заголовних елементів, прийомів їх літературного й графічного оформлення.

Розділ 3. ЛЕКСИКО-СЕМАНТИЧНИЙ СКЛАД ЗАГОЛОВКОВОГО КОМПЛЕКСУ ГАЗЕТИ „ЗАПОРІЗЬКА ПРАВДА”

Свою історію видання відраховує з 1917-го року — тоді вона називалася "Александровська думка" і публікувала новини повіту й губернії. Сьогодні "Запорізьку правду" читають у всій області й підписують цілими родинами, а всі її номери — починаючи з післявоєнних років — зберігаються в обласному державному архіві й бібліотеці ім. М. Горького.

У кабінеті головного редактора "Запорізької правди" — робоча оперативка. Продумують концепцію святкового номера, що вийде в цю суботу, обмінюються ідеями.

З погляду вживання найбільшу групу в заголовках становлять загальновживані, тобто стилістично нейтральні слова. Наприклад: «Ми готові допомагати тим, хто готовий допомогти собі сам» («Запорізька Правда». № 18, 2006 р.), «Продуктовий ринок поповнить нова торгівельна марка» («Запорізька Правда». № 20, 2004 р.), «Сергій Данченко у спогадах колег» («Запорізька Правда». № 46, 2002 р.), «Україна – держава, в якій легко жити?» («Запорізька Правда». № 46, 2002 р.).

Досить часто в заголовках вживається також науково-термінологічна та професійно-виробнича лексика. Наприклад: «Етнонаціональний вимір євроінтеграції» («Запорізька Правда». № 147, 2006 р.), «Соціальний капітал із українським акцентом» («Запорізька Правда». № 137, 2006 р.), «Євро пропозиція: економічне сусідство без перспективи членства» («Запорізька Правда». № 113, 2006 р.), «Єдиний вихід – компроміс» («Запорізька Правда». № 47, 2007 р.), «Геополітична конфігурація Казахстану – онтологія стійкості» («Запорізька Правда». № 47, 2007 р.), «Паливо з рапсу (альтернативна енергетика)» («Запорізька Правда». № 44, 2006 р.), «Оголошено війну трамадолу» («Запорізька Правда». № 47, 2007 р.), «ВВП і бюджет мають різну природу» («Запорізька Правда». № 47, 2008 р.), «Євро – ПРО – позиція» («Запорізька Правда». № 47, 2007 р.), «Патологія правового нігілізму» (№ 41, 2008р.), «Русофоби проти українофонів» («Запорізька Правда». № 42, 2006 р.).

Не так часто, але трапляються в заголовках емоційно-експресивна лексика, що служить, як правило, для вираження позитивних чи негативних оцінок, емоцій. Наприклад: «Страховка для обдурених» («Запорізька Правда». № 41, 2008 р.), «Не круто! На що «купують» виборця?» («Запорізька Правда». № 41, 2008 р.), «Потішні походеньки молоденьких ловеласів» («Запорізька Правда». № 48, 2004 р.), «Буряки – рядочками, а самогон - склянками» («Запорізька Правда». № 11, 2005 р.), «Вовочки по світах…» («Запорізька Правда». № 47, 2007 р.), «Маленькі, але свої» («Запорізька Правда». № 41, 2008 р.).

У рамках розгляду лексикосемантичного складу заголовкового комплексу, приведемо приклади вживання таких семантичних одиниць в заголовках газети, як синоніми, антоніми, омоніми та пароніми.

Синоніми — це слова, які мають близьке, або тотожне значення, але відрізняються звучанням. Протилежний термін - антонім. Наприклад: проживати - мешкати, бажати - хотіти, башта – вежа.

Синоніми, слова й фразеологізми, різні звуковою формою, але близькі або тотожні за значенням. Наприклад: «Закон про куріння – життя без диму» («Запорізька Правда». № 17, 2006 р.), «Паморозь» нової холодної війни. Початок? » («Запорізька Правда». № 18, 2004 р.), «Долари чи «бабки»?» («Запорізька Правда». № 56, 2005 р.), «Чиста совість - як чистий кришталь» («Запорізька Правда». № 47, 2007 р.), «Голокост на Україні 1932-33рр. Чи буде покарання, розплата за цей злочин?» («Запорізька Правда». № 22, 2005 р.), «Сумна хроніка пиятики, алкоголізму» («Запорізька Правда». № 38, 2008 р.).

Антоніми — це слова переважно однієї частини мови, які мають протилежне значення. Наприклад: «Україна і Нато: «за» - направо, «проти» - наліво» («Запорізька Правда». № 18, 2004 р.), « «Свій» і «не свій» ділять крісло» («Запорізька Правда». № 18, 2004 р.), «Казка і реальність» («Запорізька Правда». № 20, 2006 р.), «Відносини між США і Росією не можна назвати ні дружніми, ні ворожими» («Запорізька Правда». № 20, 2006 р.), «До чого може призвести приватизація і націоналізація комунальних підприємств?» («Запорізька Правда». № 17, 2006 р.), «Бідність – і початок, і кінець»(«Запорізька Правда». № 47, 2007 р.), «Громадяни проти Енергоатома: за і проти» («Запорізька Правда». № 20, 2006 р.), «Утопія та реальність передвиборних обіцянок» («Запорізька Правда». № 44, 2006 р.), ««Правих» та «лівих» плутають не лише в Росії, а і на Заході» («Запорізька Правда». № 47, 2007 р.), «Дві новини: хороша та погана» («Запорізька Правда». № 41, 2006 р.), «Аз чи Ян?» («Запорізька Правда». № 20, 2006 р.), «Багатоголосся української зовнішньої політики: гармонія чи дисонанс» («Запорізька Правда». № 21, 2006 р.). «Міняю більше тіло на менше… Без посередників» («Запорізька Правда». № 5, 2006 р.), «Преси багато, точок для торгівлі – мало» («Запорізька Правда». № 21, 2006 р.), «Без прав, але з обов’язками» («Запорізька Правда». № 43, 2006 р.), «Вірю – не вірю» («Запорізька Правда». № 33, 2006 р.), «Удави і кролики» («Запорізька Правда». № 17, 2006 р.).

Омоніми — це слова, які однаково звучать, але мають різне значення. Омоніми з'являються внаслідок звукових змін у слові у процесі розвитку мови; внаслідок випадкового збігу звучання слова рідної мови і запозиченого з іншої мови; внаслідок випадкового збігу звучання форми різних слів. Наприклад: «Мова про мову» («Запорізька Правда». № 32, 2005 р.), «Де межа: Закарпатський драм театр знаходиться на межі закриття» («Запорізька Правда». № 117, 2006 р.).

Пароніми — слова, подібні між собою за звучанням і частково за будовою: абонент — абонемент; континент — контингент. Приклади: «Допомога «хрустким» і «хрумким» суглобам» («Запорізька Правда». № 17, 2006 р.), «Громадянські права і громадський транспорт» («Запорізька Правда». № 43, 2006 р.).

ВИСНОВКИ

Характеристики

Список файлов курсовой работы