37334 (607008), страница 4

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 4)

Заходи організаційного характеру включають: добір, розстановку кадрів, забезпечення принципу рівномірності в розподілі обов'язків між працівниками прокуратури, оперативними працівниками; виконавську дисципліну, контроль за вчасним виконанням документів; матеріально-технічне забезпечення діяльності прокуратури; систему заходів підвищення професійного рівня працівників прокуратури [5;37].

Заходи правового характеру можна розглянути в наступній послідовності:

підстави прокурорського нагляду:

• джерела, з яких прокурор отримує відомості про порушення законодавства;

• фактичні дані, які є підставами прокурорського втручання з метою виявлення обставин правопорушень.

Слід зазначити, що порушення встановлюються і у процесі планових перевірок законності правових актів органів виконавчої влади незалежно від відомостей про порушення законів. Підставами для проведення прокурорських перевірок є усні чи письмові звернення до органів прокуратури осіб, права яких були порушені. Важливим джерелом інформації про порушення законодавства є повідомлення засобів масової інформації. Органи прокуратури можуть також отримувати відомості від судів загальної юрисдикції, від державних органів.

Інформація з пропозиціями про проведення перевірок до органів прокуратури може надходити від Президента України, від Уповноваженого Верховної Ради з прав людини.

Під дефініцією "форми реагування прокурора" розуміються такі правові акти, за допомогою яких він звертає увагу підприємств, установ, організацій на порушення законності, прав і свобод громадян і порушує питання про усунення таких порушень, а також притягає винних до відповідальності [5;38].

Протест — це правовий акт, у формі якого прокурор пред'являє юридично обґрунтовані вимоги щодо окремих випадків порушення законності, прав та свобод громадян, що виявляються у виданні органом (посадовою особою) незаконного правового управлінського акта, здійсненні протиправної дії (бездіяльності), і домагається поновлення порушеного права особи.

Письмовий припис — вимога про усунення порушень закону, що вноситься прокурором, його заступником органу або посадовій особі, які допустили порушення, або вищестоящому у порядку підпорядкованості органу чи посадовій особі, які правомочні усувати порушення у певній сфері.

Подання — це правовий акт, у формі якого прокурор пред'являє юридично обґрунтовані вимоги і порушує питання перед відповідним органом (посадовою особою) про вжиття заходів, необхідних для усунення порушень закону, що набули поширеного характеру, для усунення причин і умов, що сприяють порушенню законності, прав і свобод громадян.

Постанова — це правовий акт, що виноситься у разі порушення посадовою особою або громадянином закону. Прокурор, його заступник залежно від характеру порушення закону виносить мотивовану постанову про дисциплінарне провадження, провадження про адміністративне правопорушення або про порушення кримінальної справи щодо цих осіб.

В основу організації діяльності прокуратури покладено принципи: захисту у межах своєї компетенції прав і свобод громадян на засадах їх рівності перед законом незалежно від національного чи соціального походження, мови, освіти, ставлення до релігії, службового чи майнового стану; вжиття заходів для усунення порушень закону, від кого б вони не виходили, поновлення порушених прав і притягнення у встановленому порядку до відповідальності осіб, які допустили ці порушення [5;38].

Отже, враховуючи вищевикладене, можна стверджувати, що законність є більш змістовним поняттям, яке не обмежується формальним виконанням вимог норм права. Саме на прокуратуру покладені державою обов'язки щодо її забезпечення у масштабі держави, що й відрізняє прокуратуру від контролюючих органів, унеможливлює повне ототожнення зовні хоча і близьких їх форм та методів діяльності, робить нелогічними твердження про підміну прокуратурою органів контролю.

2.2.8 Гарантії законності у взаємовідносинах громадянина та співробітника міліції

Дотримання принципу законності, з огляду на його приналежність до сфери конституційних принципів функціонування держави, має бути відправною точкою побудови та безпосередньої реалізації правовідносин між будь-якими суб'єктами адміністративного права.

Специфічний зміст втілення вказаного принципу в життя притаманний, насамперед, для взаємовідносин між громадянином та співробітниками міліції. На співробітника міліції у зазначеному напрямі взаємодії покладені, перш за все, правоохоронні обов'язки. Так, відповідно до ст. 1 Закону України «Про міліцію» від 20.12.1990 р. співробітники міліції здійснюють захист життя, здоров'я, прав і свобод громадян, власності, природного середовища, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань. При цьому з метою охорони правопорядку вони наділені широкими правами щодо застосування до громадян обмежувальних і примусових заходів. У зв'язку з цим є неприпустимими будь-які незаконні дії співробітника, позаяк це може призвести до порушення конституційних принципів: недоторканності особи, свободи її пересування, таємниці листування, телефонних переговорів, поштових та інших повідомлень тощо.

Разом із тим, неправомірні дії співробітника міліції можуть не тільки завдати матеріальної, моральної або фізичної шкоди громадянинові, а й підірвати авторитет міліції. Водночас саме за неправомірними діями окремих співробітників щодо громадян було б неправильно оцінювати роботу міліції в цілому.

Порушення Конституції України, інших нормативно-правових актів органом влади, посадовими особами значно небезпечніше, ніж порушення їх простим громадянином. Правопорушення органу держави буде порушенням державним. Невипадково в юридичній науці існує теза про те, що варто вирізняти порушення законності як порушення закону. Закон порушує громадянин, а органи держави та їхні посадові особи, порушуючи закон, порушують одночасно і законність як принцип діяльності державної влади.

Про небезпеку порушення закону органом влади висловлював власну позицію Р. Ієрінг: «Жодна несправедливість, що випадає на долю людини, якою б вона великою не була, далеко не може... зрівнятися з тією, яку робить установлена... влада, коли вона сама порушує право, тому що в цьому випадку страж та охоронець закону перетворюється на його убивцю». Р. Ієрінг називає це «юридичним убивством».

Законність необхідно розглядати як особливий режим громадського життя. Вона покликана відображати реальне панування закону в суспільному житті у відносинах між особистістю і владою. Тільки закон встановлює ступінь залежності особистості від влади і межі втручання влади в життя особистості. Таким чином, законність — це режим забезпечення життя, що характеризується верховенством у ньому закону і безумовним виконанням його вимог громадянами і посадовими особами, наявністю спеціальних механізмів, що гарантують безпеку і захист особистості від свавілля, безперешкодне здійснення цивільних прав і свобод.

Закріплені ж у законі засоби, що виступають правовим вираженням загальних умов та безпосередньо забезпечують можливість правомірної реалізації й охорони прав людини в суспільстві, визнаються юридичною гарантією цих прав.

Юридичні гарантії в механізмі соціального і правового захисту прав людини, її основних свобод і законних інтересів мають, як мінімум, дві сторони: гарантовані дії суб'єктів правовідносин, тобто незалежність правоохоронних органів і підпорядкування їх тільки законові, неприпустимість незаконного втручання в їхню діяльність; гарантовані можливості учасників правореалізацїї — політичні, економічні, соціальні та інші права особистості, закріплені в законі, які забезпечують неухильне дотримання її інтересів.

Так, ст. 20 Закону «Про міліцію» передбачає неприпустимість втручання в діяльність співробітника міліції. Подібні матеріальні правові норми є юридичними гарантіями, спрямованими на забезпечення законності в діяльності співробітників міліції.

У свою чергу, реальність недоторканності громадянина зумовлюється дією норм конституційного, кримінального, кримінально-процесуального, адміністративного права. Наприклад, відповідно до ч. 1 ст. 263 Кодексу України про адміністративні правопорушення адміністративне затримання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, за загальним правилом не може тривати більш як три години. У виняткових випадках, у зв'язку з особливою потребою законами України може бути встановлено інші строки адміністративного затримання.

До гарантій законності в діяльності міліції належать не тільки норми матеріального і процесуального права, що мають безпосередньою метою забезпечення законності в розглянутій сфері взаємовідносин громадянина і співробітника міліції, а й діяльність суб'єктів правозастосування цих норм. Вказана діяльність знаходить своє відображення у певних способах її здійснення. До таких належать: контроль і нагляд, здійснювані уповноваженими на те державними органами, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями.

Отже, можна зробити висновок, що гаранти законності — це також і спеціально закріплені правом способи, за допомогою яких забезпечується законність в адміністративно-правових відносинах громадянина і співробітника міліції.

Зміст правових гарантій полягає у практичному здійсненні уповноваженими органами державної влади та їх посадовими особами на законодавчій або підзаконній основі наступних юридично значимих дій: виконання юридичного обов'язку щодо забезпечення реалізації прав і свобод громадян; створення умов для їх реалізації; контроль за їх реалізацією; охорона, захист прав і свобод громадян; застосування санкцій у випадку порушення прав і свобод.

Однією з важливих та першочергових умов гарантії законності є поінформованість суб'єктів правовідносин про свої права й обов'язки, закріплені у чинному законодавстві України. Відповідно до ст. 32 Конституції України кожний громадянин має право знайомитися в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомостями про себе, які не є державною або іншою захищеною законом таємницею.

Наступною особливістю реалізації принципу законності у взаємовідносинах між громадянином і співробітником міліції виступає можливість останнього керуватися «адміністративним розсудом». Так, адміністративний розсуд може полягати в наданні співробітникові міліції можливості на його розсуд оцінювати той або інший юридичний факт. Наприклад, при малозначності вчиненого громадянином адміністративного правопорушення співробітник міліції відповідно до ст. 22 Кодексу України про адміністративні правопорушення може звільнити порушника від адміністративної відповідальності й обмежитися усним зауваженням, що не є стягненням.

Проте це не свідчить про абсолютну свободу у діях співробітника міліції. Він повинен виходити з такого розуміння формулювань правових норм, що широко застосовуються і науково коментуються в сучасних реаліях, зокрема, у правозастосовчій практиці.

Гарантії законності спрямовані на забезпечення інтересів як громадян, так і співробітників міліції. Вони спрямовані на правомірну і повну реалізацію всіх необхідних у кожному конкретному випадку адміністративно-правових норм учасниками відповідних правовідносин.

Наприклад, громадянин, який вважає, що дія або бездіяльність співробітника міліції призвела до обмеження його прав, свобод і законних інтересів, вправі оскаржити ці дії (бездіяльність) до вищестоящого органу, прокуророві або до суду.

Громадянин має право через суд вимагати відшкодування як матеріальної, так і моральної шкоди, завданої йому такими незаконними, з його погляду, діями, як особистий огляд, огляд транспортного засобу, відсторонення від керування транспортним засобом, проникнення до жилого приміщення, доставлення в міліцію для встановлення особистості, привід, застосування фізичної сили, спеціальних засобів тощо.

Право на скаргу одночасно є найважливішою правовою гарантією захисту порушених прав і свобод. Отже, гарантією охорони (захисту) прав громадян у сфері адміністративно-правових відносин зі співробітником міліції буде його конституційне право на оскарження дій посадових осіб державних органів.

Проблеми відносин громадянина та співробітника міліції є багатогранними. Необхідно підкреслити, що співробітники міліції мають потребу в захисті не менше за інших громадян. Здійснений аналіз завдань і функцій, виконуваних різними апаратами системи МВС України, засвідчує, що в діяльності міліції питання забезпечення реалізації, охорони і захисту прав, свобод і законних інтересів громадян посідають особливе місце.

Закон зобов'язує співробітників міліції чітко дотримуватися норм права, вчиняти дії, пов'язані з обмеженням прав громадян, тільки за наявності достатніх підстав. Співробітники міліції при здійсненні своїх повноважень зобов'язані забезпечувати реалізацію прав, свобод і законних інтересів громадян, розкриваючи (у процесі спілкування з громадянами) зміст взаємних прав та обов'язків.

Отже, підводячи підсумок викладеному, вважаю за потрібне наголосити, що тільки чітке знання змісту того чи іншого повноваження, наданого громадянинові та співробітникові міліції у зв'язку з реалізацією конкретного права, сприяє забезпеченню умов для його здійснення.

Характеристики

Список файлов курсовой работы