37327 (607006), страница 3

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

– судова влада повинна мати такі механізми забезпечення її функціонування, які гарантували б її самостійність;

— вона здійснюється в певних організаційних і процесуальних формах, установлених у законі;

— судова влада має універсальний і виключний характер;

— вона здійснюється на професійній основі.

Отже, основу судової влади, безумовно, складає сукупність судових органів, наділених різною компетенцією. Головним їх призначенням є вирішення юридично значущих справ, що мають правові наслідки. Судовій владі відводиться особлива роль арбітра у спорах про право. Суб’єктом, який здійснює судову владу, виступає не будьякий державний орган, а лише суд з притаманними тільки йому можливостями впливу на поведінку людей і соціальні процеси.

Судова влада — це специфічна гілка єдиної державної влади, яка має власну виключну компетенцію щодо розгляду юридично значущих справ, що мають правові наслідки, і реалізується виключно конституційними органами (судами) в межах закону та спеціальних (судових) процедур.

Наведене визначення не є вичерпним. Сутність феномену судової влади можна повністю зрозуміти лише при дослід­женні форм її реалізації, функцій, принципів організації та діяльності.

2.3 ФОРМИ РЕАЛІЗАЦІЇ СУДОВОЇ ВЛАДИ

Реалізація судової влади завжди здійснюється в певній формі — передбаченій законом процедурі судочинства. Ця процедура чітко встановлює, що має здійснюватися в суді при підготовці до розгляду та судовому розгляді справ. Головне її завдання — забезпечити законне, мотивоване і справедливе рішення. Зазначені процедури засновані на гласності, забезпеченні права на захист та оскарження судового рішення, можливості участі представників народу у прийнятті рішення по справі, рівності сторін та на інших принципах, про які докладніше йтиметься далі.

Установлені для органів законодавчої й виконавчої гілок влади процедури (регламенти) не містять тієї точності та всебічності, що характерні для порядку розгляду й вирішення справ у судах.

Судова влада в Україні здійснюється у формі конституційного, цивільного, господарського, адміністративного та кримінального судочинства.

Конституційне судочинство є формою реалізації судової влади, у процесі якої вирішуються юридичні справи, що мають конституційне значення. Саме шляхом конституційного судочинства визнається неконституційність нормативних актів, прийнятих у державі, чим забезпечується юридичний захист Основного Закону країни.

Конституційне судочинство — це діяльність судових органів, що полягає в розгляді справ, предметом яких є конституційно­правові питання, пов’язані із забезпеченням дотримання Конституції державними органами й у прийнятті по них рішень, що тягнуть правові наслідки.

Конституційне судочинство покликано забезпечувати верховенство Основного Закону як підґрунтя національної правової системи, охорони конституційних прав і свобод, дотримання принципу поділу влади у всіх його аспектах. Необхідним, основоположним елементом конституційного судочинства є здійснювана судовим органом перевірка нормативних актів з огляду їх відповідності Конституції. Саме це становить сутність конституційного судочинства.

В Україні конституційне судочинство здійснюється єдиним органом — Конституційним Судом України. Це судова установа, діяльність якої здій­снюється у процесуальній формі, що зближує її із судами загальної юрисдикції. Закон підкреслює зв’язок конституційного судочинства з іншими формами судочинства і визнає Конституційний Суд одним із судів, але з особливою юрис­дик­цією — конституційною. Процедура судочинства в Конституційному Суді й у судах загальної юрисдикції заснована на таких принципах судочинства як незалежність, колегіальність, гласність, змагальність і рівноправність сторін.

Цивільне судочинство є формою реалізації судової влади, в процесі якої вирішуються правові конфлікти, що виникають із цивільних, сімейних та деяких інших правовідносин. Закон зобов’язує забезпечити правильний і своєчасний розгляд цивільних справ, сприяти поновленню порушених майнових, особистих та інших прав громадян, визначаючи для цього суди загальної юрисдикції й наділяючи їх відповідною компетенцією. Зміст цивільного судочинства складає розгляд і вирішення по суті юридичних справ, пов’язаних із захистом майнових, особистих немайнових, сімейних та інших прав і законних інтересів суб’єктів права. У порядку цивільного судочинства також розглядаються справи, якщо необхідно офіційно посвідчити факти, що мають юридичне значення: безвісна відсутність особи, фактичні шлюбні відносини тощо. Тільки суд може позбавити громадянина можливості розпоряджатися своїми правами внаслідок душевної хвороби чи з інших причин.

Цивільне судочинство вершиться судами загальної юрисдикції. Ця процедура регламентована Цивільним процесуальним кодексом.

Господарське судочинство є формою реалізації судової влади, у процесі якої вирішуються правові конфлікти, що виникають у сфері господарських правовідносин. Зміст господарського судочинства полягає в розгляді й вирішенні правового конфлікту, що виник між суб’єктами, які здійснюють господарську або іншу економічну діяльність. Судова влада повинна сприяти поновленню порушених правових норм і тим самим вирішувати соціальні й економічні завдання. Відокремлення господарської юрисдикції зумовлено як історичними чинниками (існування системи державних арбіт­ражів у СРСР), так і особливостями правовідносин, що виникають у царині господарювання (розвиток ринкової економіки, складність законодавства, яке діє в цій сфері).

Господарське судочинство вершиться спеціалізованими господарськими судами, що входять до системи судів загальної юрисдикції. Його процедура регламентована Господар­ським процесуальним кодексом.

Адміністративне судочинство є формою реалізації судової влади, у процесі якої вирішуються юридично значущі справи, що виникають у сфері управлінських правовідносин за наявності публічного інтересу. Закон передбачає, що при реалізації судової влади в адміністративному судочинстві має бути забезпечено своєчасний, всебічний, повний та об’єктивний розгляд обставин справи й вирішення у відповідності із законом. Предметом судового розгляду є скарга на дії (без­діяльність) посадових чи службових осіб, державних органів. Публічний інтерес є об’єктом конфліктів, що виникають у царині управлінсько­адміністративних правовідносин.

Адміністративне судочинство вершиться спеціалізованими адміністративними судами, що входять до системи судів загальної юрисдикції, відповідно до процедури, визначеної Кодексом про адміністративне судочинство.

Кримінальне судочинство є формою реалізації судової влади, у процесі якої розглядаються й вирішуються справи про злочини. Зміст кримінального судочинства полягає в розгляді в судових засіданнях кримінальних справ і застосуванні встановлених законом видів покарання до осіб, які винні у вчиненні злочину, або у виправданні невинних. Винність обвинуваченого у вчиненні кримінального злочину може бути встановлена лише судовим вироком, який набув законної сили. Беручи до уваги серйозність обмеження особистої свободи громадян, щодо яких застосовуються запобіжні заходи або заходи медичного характеру, законодавець надає право вирішення цих питань тільки суду. Необхідність прояву судової влади виникає і при вирішенні питань щодо відбування кримінального покарання (напри­клад, дострокове чи умовнодострокове звільнення від покарання тощо).

Кримінальне судочинство вершиться загальними судами в межах процедури, визначеної Кримінальнопроцесуальним кодексом.

Вивченню перелічених видів судочинства, законів та актів, що регламентують їх процедуру реалізації, присвячені окремі навчальні курси, що викладаються на старших курсах юридичних вузів.

2.4 ФУНКЦІЇ СУДОВОЇ ВЛАДИ

За лексичним значенням термін «функція» означає «обов’язок, коло діяльності, призначення, роль». Поняття «функція» використовується для характеристики певного кола діяльності, що виконується яким­небудь органом чи особою. Разом із тим цим поняттям оперують для позначення зовнішнього прояву властивостей якогонебудь предмета в певній системі відносин. Це значить, що функції судової влади залежатимуть від місця й ролі суду в певному сус­пільстві.

У дореволюційному суспільстві функція судової влади зводилася до вирішення спорів і встановлення справедливості шляхом відправлення правосуддя. «Своєрідний характер функції, виконуваної судом, полягає в констатуванні права для захисту прав — у цьому, і лише в цьому покликання судді», «Судові місця існують для відновлення справедливості у випадку спору встановленим у законі порядком». Визнається, що суд служить «не приватним інтересам окремих осіб, окремих суспільних утворень або відомств, а загальним державним інтересам».

За радянських часів суду відводилася роль правосуддя, що вважалось однією з численних функцій соціалістичної держави. Суд також наділявся непритаманною йому роллю вихователя громадян.

На початку 80х років ХХ ст. у науковій літературі було порушено питання про необхідність виконання судовою владою функції контролю. У подальшому ця думка знайшла підтримку в законодавця, і на судову владу було покладено функцію конституційного контролю. Тоді ж з’явилися пропозиції надати нормативного значення правозастосовчій діяльності суду. Ця пропозиція сприяла становленню владної ознаки суду шляхом визнання за судовою владою функції управління — однієї з ознак влади. Однак зазначена точка зору й досі не знайшла певного відгуку в законодавця.

У сучасному суспільстві судова влада вирішує юридично значущі справи, що мають правові наслідки. Зміст цієї функції полягає в тому, що виключно судові органи й судді як носії судової влади мають повноваження щодо юридичної оцінки правовідносин, що виникають у сфері застосування норми права. Суд (судді) компетентний зробити висновок про наявність порушених норм права, дати правову оцінку такому порушенню, визначити коло осіб, винних у цьому, та призначити їм міру відповідальності за таке порушення і, нарешті, окреслити заходи щодо поновлення порушеного права. Протягом такої діяльності суд (судді) судить про право, тобто здійснює правосуддя. Таким чином, правосуддя становить зміст судової діяльності по вирішенню юридично значущих справ, що мають правові наслідки.

Порушення правових норм у формі їх недотримання або невиконання може мати різний характер, різну міру небезпеки. Усі ці порушення охоплюються поняттям «посягання». Найбільш небезпечним посяганням є злочин — сус­пільно небезпечне діяння, передбачене кримінальним законом. Інші порушення правових норм поділяються на цивільні (заподіяння шкоди особі, майну громадянина або організації, невиконання покладених законом або взятих за договором обов’язків тощо) та адміністративні (дрібне хуліганство, порушення правил дорожнього руху та ін.).

Відповідно до видів посягань виникає юридична справа, тобто конкретний життєвий випадок, до якого відповідним органом застосовується закон. У випадку порушення законів про охорону навколишнього природного середовища — це органи екологічного й санітарно­епідеміологічного контролю, при недотриманні фінансового законодавства — органи податкової служби, у разі порушення прав та інтересів під­приємств, установ, організацій як суб’єктів господарської діяльності, яких охороняє закон, — це господарський суд. Повноваження відповідних органів по розгляду юридичних справ з винесенням по них юридично обов’язкових рішень називається юрисдикцією. Кількість цих органів достатньо велика. Так, за Кодексом про адміністративні правопорушення правом притягнення громадян та юридичних осіб до адміністративної відповідальності наділені понад тридцять органів та їх посадових осіб, у тому числі й суд.

Юрисдикція суду відрізняється від інших її видів наступними характерними рисами:

1) судова діяльність — це єдиний вид юрисдикційної діяльності, що здійснюється від імені держави. Ні прокуратура, ні міліція, ніякі інші юрисдикційні органи не виносять своїх рішень від імені України;

2) судова діяльність здійснюється лише судом. Будь­який інший юрисдикційний орган, розглядаючи конкретну юридичну справу, теж застосовує відповідні норми закону до певної події, дії (бездіяльності), особи, правовідносин. Ця діяльність може бути зовнішньо схожа на судову, але за юридичною силою рішень, які виносяться судом, останній є найвищим юрисдикційним органом;

3) процедура судового провадження має детальну регламентацію в законі, що містить відповідну послідовність судових дій, реалізацію прав учасників процесу й дотримання покладених на них обов’язків. Усе це охоплюється поняттям «процесуальна форма». Істотні відхилення від процесуальної форми є підставою для скасування судового рішення.

У межах функції судової влади щодо вирішення юридично значущих справ, що мають правові наслідки, суди (судді) виконують наступні види діяльності.

1. Розглядають і вирішують по суті правові конфлікти, що виникають у суспільному житті між фізичними особами, між фізичними й юридичними особами, між юридичними особами з приводу порушення їх прав і законних інтересів, передбачених кримінальним, цивільним, господарським, адміністративним, міжнародним, екологічним, сімейним, житловим, конституційним, податковим чи іншим законодавством.

Підставою для звернення особи до суду за розглядом правового конфлікту є неправомірні дії (бездіяльність) або рішення державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних чи фізичних осіб, які:

(а) порушують передбачені законом права цих осіб,

(б) перешкоджають вільному використанню закріплених прав, (в) накладають на осіб не передбачені законом (або іншим документом, що засвідчує права особи) обов’язки,

(г) безпідставно притягують особу до відповідальності.

Характеристики

Список файлов курсовой работы