37319 (606998), страница 3

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

Корпоративний нормативний акт — це акт-документ органу управління комерційної та некомерційної корпорації — підприємства, установи, організації, який містить корпоративні норми, спрямовані на саморегулювання відносин, що складаються в ній, шляхом конкретизації розпоряджень нормативно-правових актів, виданих законодавцем, а також вищими правотворчи-ми органами, з якими він знаходиться у відносинах службової підлеглості.

Кожна установа, підприємство або організація мають свій статут, положення або інший фундаторський документ, правила внутрішнього розпорядку для працівників даної організації в управлінні її діяльністю, правила обліку господарської та фінансової діяльності, правила взаємовідносин із клієнтами та ін. Це й є корпоративний нормативний акт, який видається органами управління підприємства, компетентними у вирішенні тих чи інших питань виробничого і соціального життя колективу, тобто питань локальних — лише в межах корпорації. У ньому тією чи іншою мірою має виражатися інтерес (воля) колективу. Звідси виникає владність, офіційність, обов'язковість корпоративного нормативного акта.

Корпоративний нормативний акт має такі ознаки:

1) має правотворчий характер, тому що в ньому корпоративні норми встановлюються, змінюються і припиняються;

2) видається органом (посадовою особою) управління корпорації лише в межах своєї компетенції;

3) видається з дотриманням передбаченого законом порядку, якщо такий встановлено;

4) відповідає Конституції України, законодавству, а також нормативним актам, які мають вищу юридичну чинність;

5) має форму письмового акта-документа (рішення загальних зборів, ради директорів, наказ керівника і т. ін.) із певними реквізитами (найменування акта, дата ухвалення, номер, підписи посадових осіб та ін.).

Корпоративні нормативні акти різняться за суб'єктами:

- акти колективів підприємств, акціонерів у вигляді актів корпоративних референдумів, актів загальних зборів;

- акти виконавчих органів корпорацій — акти рад директорів, правлінь, рад підприємств та ін.;

- акти керівників корпорацій, ухвалених у порядку єдиноначальності.

Корпоративні нормативні акти різняться за галузевою ознакою:

- фінансові корпоративні акти — акти, що регулюють фінансову діяльність корпорації;

- адміністративні корпоративні акти — акти, що регулюють сферу управління;

- трудові корпоративні акти — акти, що регулюють сферу застосування праці;

- цивільно-правові нормативні акти — акти, що регулюють майнову сферу в межах корпорації, та ін.

Слід зазначити, що серед корпоративних нормативних актів є багато актів процедурного характеру, тобто актів, що регулюють порядок застосування матеріальної правової норми (наприклад, Положення про порядок накладення дисциплінарного стягнення, Положення про порядок нарахування заробітної плати, Положення про порядок розподілу прибутку, Положення про порядок укладення договорів тощо).

За наявності типових актів локальні акти розробляються стосовно них, а за їх відсутності — самостійно.[5;247]

2.1.3 Міжнародні договори

Міжнародний договір — угода двох або кількох держав про встановлення, зміну або припинення прав і обов'язків у різних відносинах між ними, наприклад, міжнародний договір про видачу злочинців (екстрадиція).

Як основне юридичне джерело сучасного міжнародного права міжнародний-правовий акт може мати різні форми і назви: договір, угода, пакт, конвенція, трактат, протокол, обмін нотами, заключний акт та ін. За структурою міжнародний-правовий акт переважно складається з преамбули, основних статей і прикінцевих положень.

Класифікувати міжнародні договори можна за різними підставами.

За рівнем, на якому вони укладаються:

- міждержавні;

- міжурядові;

- відомчі.

За кількістю сторін:

-двосторонні;

- багатосторонні.

За об'єктом регулювання:

-політичні;

- економічні;

- з спеціальних питань. Розрізняють міжнародні договори:

• що підлягають ратифікації;

• що не підлягають ратифікації.

Договори, що підлягають ратифікації набирають сили в порядку, передбаченому для законів України, тобто через 10 днів із дня їх офіційного обнародування, якщо інше не передбачено самими актами, але не раніше дня їх опублікування в офіційному друкованому виданні.

Ратифікація (затвердження) — акт міжнародного права, за допомогою якого держава, через свої компетентні органи, наділені повноваженнями укладати договори, виражає свою згоду взяти на себе зобов'язання в

міжнародному плані на підставі відповідного договору.

Держава має право відмовитися від ратифікації договору, не підпадаючи під дію вимог, що випливають із міжнародних зобов'язань. Проте відмова ратифікувати конвенцію, особливо двосторонню, є скоріше винятком, ніж правилом.

Не підлягають ратифікації, приєднання до яких або прийняття (укладення) яких проводиться — від імені України (міждержавний договір);

від імені Уряду України (міжурядовий договір); від імені міністерств чи інших центральних органів виконавчої влади України (відомчий договір).

— набирають чинності в порядку, передбаченому для указів Президента України, тобто через 10 днів із дня їх офіційного опублікування, якщо інше не передбачено самими актами

— набирають чинності в порядку, передбаченому для постанов Кабінету Міністрів України, тобто з моменту їх прийняття, якщо пізнішій строк не передбачений у цих актах

— набирають чинності з моменту їх підписання або з моменту затвердження міністерствами (відомствами), від імені яких договори були підписані

Вимоги до міжнародних договорів, що підлягають ратифікації:

1) обов'язковість їх якнайшвидшої ратифікації, яка здатна надати їм внутрішньодержавної сили;

2) суб'єктом ратифікації міжнародних договорів може бути законотворчий орган;

3) порядок ратифікації міжнародних договорів є таким самим, що й порядок ухвалення нормативно-правових актів;

4) строки ратифікації та порядок вступу в дію нормативних міжнародних договорів — такі самі, що й для нормативно-правових актів.

В Україні лише Верховна Рада наділена правом давати згоду на ратифікацію міжнародних договорів України (ст. 85 Конституції України).

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.[4]

Єдина система реєстрації і обліку міжнародних договорів України перебуває у віданні Міністерства закордонних справ України. Реєстрація міжнародних договорів України в Секретаріаті ООН і у відповідних органах інших міжнародних організацій здійснюється Міністерством закордонних справ.

Міжнародні договори, що потребують ратифікації, і міжнародні договори, що не потребують ратифікації, приєднання до яких або ухвалення яких провадиться від імені України, публікуються у «Відомостях Верховної Ради України», газеті «Голос України», «Зібранні чинних міжнародних договорів України».

Міжнародні договори, що не потребують ратифікації, приєднання до яких або ухвалення яких провадиться від імені уряду України, публікуються в «Офіційному віснику України», газеті «Урядовий кур'єр».

Договори, укладені від імені міністерств або інших центральних органів державної виконавчої влади України, публікуються в «Зібранні чинних міжнародних договорів України».[14;317 – 318]

2.2 Класифікація за дією нормативно-правових актів в просторі і за колом осіб

Дія нормативних актів в просторі здійснюється на основі територіального і екстериторіального принципів.

Територіальний принцип припускає дію нормативного правового акту в межах державних або адміністративних територіальних кордонів діяльності правотворчого органу.

Під державною територією прийнято розуміти частину земної поверхні в межах державних кордонів, її надра, внутрішній і територіальні води, повітряний простір над ними, території посольств, військових і інших кораблів у відкритому морі, літальні апарати.

У федеральних державах регулювання відносин здійснюється на основі пріоритету загальнофедерального законодавства. Акти загальнофедеральних органів діють в межах територіальних меж федерації в цілому. Акти суб'єктів федерації регулюють відносини в рамках їх територіальних меж. Нормативні акти органів місцевого самоврядування діють в межах адміністративних меж кожного з цих органів.[15;392]

Залежно від правового статусу суб'єкта прийняття акта та його змісту нормативні акти можуть поширюватися:

а) на всю територію України (закони України, нормативні Укази Президента, постанови Кабінету Міністрів);

б) на територію Автономної Республіки Крим (нормативні акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим та інших її органів);

в) на територію відповідних адміністративно-територіальних одиниць або певну їх частину (рішення органів місцевого самоврядування, розпорядження голів місцевих державних адміністрацій).

Екстериторіальність дії нормативних актів означає розповсюдження правових актів даного суб'єкта правотворчості за межі території його юрисдикції. Наприклад, при розгляді судом певних зовнішньоторговельних операцій, у деяких справах про спадок допускається використання іноземного законодавства.[2;314]

Крім того, відповідно до законодавства Російської Федерації при розгляді речових цивільних суперечок суд або інший орган, управомочений на вирішення виниклого конфлікту, повинні застосовувати правові акти тих державних органів, на території яких знаходиться оспорюване майно.

Дія нормативних актів по коло осіб тісно пов'язана з територіальними межами функціонування актів. Існує загальне правило, відповідно до якого нормативні акти розповсюджуються на всіх осіб, що знаходяться на території юрисдикції правотворчого органу (як на громадян даної держави, так і на іноземців і осіб без громадянства). Проте з цього правила є виключення:

по-перше, чинне кримінальне законодавство Російської Федерації розповсюджується не тільки на осіб, па території Росії, що знаходяться, але і на її громадян за кордоном;

по-друге, адресність нормативних актів похідна від їх змісту і призначення. Так, деякі акти можуть мати значення для всіх індивідуальних і колективних суб'єктів, що знаходяться на території юрисдикції правотворчого органу (Конституція або КК). Інші нормативно-правові акти можуть мати обмежену значущість і адресуватися лише конкретній категорії осіб (студентам, пенсіонерам, військовослужбовцям, особам, що проживають в районах Крайньої Півночі, і т.д.);

по-третє, свої особливості має дію нормативних актів відносно іноземців і осіб без громадянства:

— їм не надаються деякі права і не покладаються певні обов'язки (право обирати і бути вибраними в державні органи, обов'язок служби в Озброєних Силах і т.д.);

— представники іноземних держав (глави держав і урядів, дипломатичний персонал посольств, інші іноземні громадяни) наділяються правом дипломатичного імунітету (экстериторіальності). Питання про їх кримінальну і адміністративну відповідальність за правопорушення, здійснені на території чужої держави, розв'язується дипломатичним шляхом.

Не дивлячись на ці вилучення, в Україні признається і гарантується Конституцією весь комплекс основоположних прав і свобод людини згідно загальновизнаним принципам і нормам міжнародного права.

Особливу категорію адресатів нормативних актів складають особи з подвійним громадянством, а також біженці і переміщені особи. Особи з подвійним громадянством (біпатриди) стають адресатами законодавства двох і більш держав. Біженці, покинувши свою країну через якісь надзвичайні обставини (переслідування, стихійне лихо, військові дії), також стають суб'єктами правовідносин декількох держав. На відміну від них вимушені переселенці покидають (по різних, причинам) не суверенну державу, а який-небудь регіон даної країни.[15;292 – 293]

нормативний правовий акт законодавство

3. Система законодавства України: теперішній стан та шляхи вдосконалення

Інтенсивний розвиток сучасних суспільних відносин відповідно вимагає ефективного та якісного їх правового регулювання. Це зумовлює необхідність оптимізації процесу реформування системи законодавства України, спрямованого на забезпечення реалізації проголошених принципів правової держави, де людина, її права та свободи є найвищою соціальною цінністю. Очевидним є той факт, що, незважаючи на безумовні досягнення, залишається багато державотворчих і правових проблем, які вимагають термінового законодавчого вирішення.

З прийняттям Верховною Радою Конституції України розпочався якісно новий етап розвитку та вдосконалення національного законодавства. Ми переконуємося на власному досвіді, наскільки це складні та неоднозначні процеси. Не існує ідеального закону, який би одразу нормалізував усі суспільні процеси, поставив все на свої місця і тим самим створив своєрідну ідилію. Життя завжди вносить свої корективи, це рух вперед, це постійна потреба вдосконалення, пошук нового. Адже відбувається постійний розвиток, виникають нові суспільні відносини, які вимагають правового регулювання. Тому необхідно не лише забезпечити ефективне правове регулювання існуючих суспільних відносин, а й передбачати їх подальший розвиток. Таким чином, на сьогодні актуальним і важливим є дослідження як самого феномена «система законодавства», так і питання забезпечення дієвості та ефективності системи національного законодавства, яке б відповідало потребам правового регулювання.[12;40 – 41]

За роки незалежності України вітчизняні вчені неодноразово зверталися до окремих питань теоретичного осмислення закономірностей функціонування системи законодавства України. Суттєвий доробок у розвиток цієї проблеми внесли С. Бобровник, О. Богінич, В. Грищук, М. Козюбра, А. Колодій, О. Копиленко, В. Котюк, В. Копейчиков, М. Кравчук, Ю. Оборотов, В. Опришко, П. Рабинович, М. Цвік, О. Шевченко, Ю. Шемшученко, О. Ярмиш та ін. Заслуговують на увагу монографії Н. Оніщенко «Правова система: проблеми теорії», «Правова система і держава в Україні», в яких здійснено комплексний аналіз правової системи як особливого феномена соціальної реальності, запропонована цілісна концепція розвитку правової системи України, що охоплює весь комплекс взаємодії правових норм, інститутів, відносин, діяльності, свідомості та культури, а також висвітлюються особливості взаємодії демократичної, соціальної правової держави та правової системи України .

Також значним доробком є дисертаційне дослідження О. Лисенкової «Система законодавства України: структурно-функціональна характеристика», у якому подана комплексна структурно-функціональна характеристика системи законодавства, розкриваються особливості функціонування законодавства як високоорганізованої багаторівневої системи взаємопов'язаних елементів.

Таким чином, вітчизняними науковцями зроблено значний крок у дослідженні закономірностей та особливостей функціонування системи законодавства України. Разом із тим актуальність подальшого наукового аналізу основних характеристик системи національного законодавства, стану та шляхів його вдосконалення в сучасних умовах зростає. Тому дослідження особливостей та проблем функціонування системи законодавства є потребою сьогодення, яка випливає із сучасного рівня правових знань, потреб законодавчої діяльності та юридичної практики.

Здійснюючи загальнотеоретичну характеристику законодавства України як системи, ми використали філософський підхід до розуміння системи. У даному випадку система розглядається як цілісна множина пов'язаних між собою елементів, що має той чи інший вид упорядкованості за певними якостями та зв'язками. Таке поняття системи стосовно законодавства найкраще розкриває такі його характеристики, як сукупність певних компонентів, взаємозв'язок та взаємодія цих компонентів, які утворюють структурну, органічну цілісність, що всебічно впливає на суспільні відносини. Характерним є те, що такий вплив є взаємним: адже ефективна система законодавства краще регулює суспільні відносини, і навпаки - характер суспільних відносин визначає характер законодавства, його соціальну спрямованість. Таким чином, відтворення цілісної картини механізму функціонування законодавства як системи сприятиме оптимізації заходів, спрямованих на його вдосконалення.[12;42]

У сучасній юридичній науці та юридичній практиці категорія «система законодавства» є однією з найпоширеніших. Особливістю цього поняття є його використання для позначення певних сукупностей, не завжди однакових за формою та рівнем юридичної сили нормативно-правових актів, що приймаються різними органами держави, посадовими особами, самоврядними організаціями. Слід зазначити, що існує декілька підходів до визначення терміна «законодавство»:

• сукупність законів, тобто нормативно-правових актів вищої юридичної сили;

Характеристики

Список файлов курсовой работы