37255 (606944), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Саме тому правовий характер мають лише такі правила і відносини, що охороняються державою, сприймаються громадянами як суспільно необхідні, легітимні, зміст яких ними схвалюється. Право, як і держава, складається на певній соціальній базі і, узгоджуючи різні інтереси, водночас відповідає певним суспільним поглядам. Тому характер суспільних відносин, на базі яких встановлюються права, багато в чому залежать від того, яка соціальна група, клас або прошарок відіграє провідну роль і «задає тон» у суспільстві. Право може бути і результатом суспільного компромісу.
Щодо юридичних ознак права, то йому насамперед властива нормативність. Право є засобом нормування поведінки людей, встановлення справедливої міри свободи цієї поведінки. Нормативність права полягає в тому, що воно містить загальнообов'язкові права і обов'язки для невизначеного кола суб'єктів, тривало і багаторазово застосовується до передбачених ним життєвих ситуацій. Право має первинний характер. Моделі поведінки людей, які є суб'єктами права, складаються з таких їх прав і обов'язків, які мають первинний характер. Головні прояви права — правові відносини, норми, принципи і правосвідомість — мають при встановленні і реалізації повторюваний характер і в цьому смислі є теж нормативними.
Основу права становлять класичні правила поведінки, які діють стосовно необмеженого кола осіб і розраховані на багаторазове застосування (наприклад, правило, що регулює взаємовідносини кредитора і боржника). Нормативна основа права складеться з трьох головних елементів — дозволів, велінь і заборон. Під дозволом розуміють надання суб'єктові права можливості діяти на свій розсуд заради задоволення певного інтересу. Веління втілюються в правило, яке має категоричний характер і змістом якого є безальтернативне спрямування поведінки суб'єкта права. Заборона вимагає безумовного утримання суб'єкта прана від тієї чи іншої поведінки.
Ознакою права є його обов'язковість. Повторюваність певних дій, що зрештою стають зразком поведінки, приводить до внутрішнього їх сприйняття людьми як обов'язкових. Більшість фактичних проявів права набувають формального визначення через закріплення або деталізацію в нормативних актах, судових та адміністративних прецедентах, сама наявність яких свідчить про обов'язковість зазначених у них правил. Це може відбуватися через безпосередньо сформульовані державою правила поведінки людей або санкціонування, тобто офіційно-формальне чи з мовчазної згоди визнання загальнообов'язковими певних звичаїв або актів недержавних організацій. Головним проявом загальнообов'язковості права є його захищеність з боку держави, яка гарантує право не тільки на звернення в разі правопорушень до державних органів, і передусім до суду, а й застосовування до правопорушників державного примусу [6,c.56].
Це свідчить, що захищеність права багато в чому пов'язана з такою його ознакою, як примусовість. В умовах тоталітаризму вказівка на забезпечення застосування права примусовою силою держави (А. Вишинський) відбивала властивий 30-м рокам напрямок правової політики на залякування громадян, на репресії, масове застосування державного примусу. Проте державний захист вимог права, — а він є його обов'язковою ознакою, — не можна розуміти спрощено як можливість спиратися в процесі виконання права тільки на примусову силу держави, а тим більш на застосування насильницьких методів. Виконання права повинне гарантуватися впевненістю виконавців у тому, що воно справедливе і його вимогам слід підкорятися, правовою освітою і вихованням громадян, встановленням державного нагляду і контролю за виконанням Конституції і законів. Особливу роль у державному захисті права відіграє суд, який, здійснюючи правосуддя, зовсім не обов'язково звертається до застосування державного примусу. Можна лише дорікати тим суб'єктам права, які недостатньо розуміють значення судового захисту своїх прав.
Право безумовно передбачає можливість застосування примусу до його порушників. Але це треба розуміти лише як обов'язковість наявності в правових нормах вказівки на можливість застосуванні! тих чи інших примусових заходів до порушників. Отже, державний примус виступає як гарантія, передбачена правовими нормами на випадок можливого порушення права. Саме так слід трактувати вказівку на примусовість як конститутивну ознаку права.
Щодо забезпечення належної реалізації права, то вона залежить від рівня правосвідомості громадян, більшість яких добровільно виконує правові вимоги, а також рівня виховної, заохочувальної та організаційної роботи державних органів. Лише для деяких суб'єктів права наявність погрози застосування державного примусу має стимулюючий попереджувальний характер [3,c.134].
Однією з найважливіших властивостей права є його здатність виступати в ролі регулятора суспільних відносин. Саме в цьому полягає соціальне призначення права. Правове регулювання відбувається в результаті впливу норм права на свідомість людей, а через неї — на їх поведінку. її одноманітність і повторюваність, відповідність вимогам права становить зміст правового регулювання. Вплив права на суспільні відносини може відбуватися в кількох напрямках. Право здатне фіксувати існуючі суспільні відносини, сприяти їх розвитку, ліквідувати перепони на шляху суспільного прогресу, гальмувати розвиток тих відносин, у яких суспільство не зацікавлене, сприяти створенню умов для витіснення старих і появи нових суспільних відносин. Отже, воно може бути як творчим, так і руйнівним фактором [ [5,c.231].
2. Основні функції права
З регулятивними можливостями права пов'язані його функції.
Під функцією права слід розуміти головні напрямки його впливу на суспільні відносини. Ці напрямки обумовлені соціальним призначенням права.
Вплив права здійснюється через свідому належну або можливу поведінку людей. Він є проявом динаміки права і реалізується через виконання суб'єктом права своїх прав і обов'язків.
Функції права безпосередньо спрямовані на виконання завдань, що стоять перед суспільством. Слід розрізняти економічні, політичні, культурні, виховні, інформаційні, екологічні та інші функції права.
Щодо власне юридичних функцій права, то вони поділяються на регулятивну і охоронну. Регулятивна функція спрямована на закріплення суспільних відносин або забезпечення їх розвитку. У здійсненні регулятивної функції особливого значення набуває конституційне закріплення форм власності і основних політичних інститутів, що існують у суспільстві. Суспільні відносини, таким чином, вводяться правом у певні рамки. Функція правового регулювання може бути спрямована на впорядкування і розвиток суспільних відносин, на визначення конкретних напрямків поведінки людей, реалізацію ними своїх прав і обов'язків (наприклад, регулювання договірних відносин). Нині в Україні це набуває особливо великого значення для розвитку ринкових відносин і демократії. Регулятивна функція права здійснюється на основі правових велінь і дозволів. Регулювання при цьому може бути загальним, коли регулюється поведінка широкого кола невизначених суб'єктів (наприклад, правило про необхідність здійснення реєстрації нових політичних партій або встановлення розміру податку) або індивідуальним — коли регулюється поведінка конкретної особи чи вузького кола осіб (наприклад, через рішення, що виносяться судом у конкретній справі), тобто через акти застосування права [7,c.155].
Завданням охоронної функції права є здійснення впливу на суспільні відносини шляхом поступового витискування тих явищ, які є небажаними для суспільства. Ця функція здійснюється заради охорони особистості і суспільної безпеки з допомогою встановлення заборон та негативних наслідків порушень, шляхів виконання прийнятих щодо правопорушників рішень і т. ін. Слід звернути увагу на дещо умовний характер поділу функцій права на регулятивну і правоохоронну. Обидві функції є проявом однієї властивості права — бути регулятором суспільних відносин, бо і при здійсненні охоронної функції суспільні відносини теж регулюються. В обох випадках йдеться про перетворення нормативності права на урегульованість суспільних відносин. Різними лишаються тільки завдання, які виконуються при здійсненні регулятивної і правоохоронної функцій.
Здатність права бути регулятором суспільних відносин — головна його корисна властивість. Саме через наявність цієї властивості право має величезну інструментальну цінність — воно є необхідним і корисним для суспільства феноменом, важливою складовою нормативної основи його життя. Так, згідно зі ст. З Конституції України, що визнає людину найвищою соціальною цінністю, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держав [9]. Право, регулюючи суспільні відносини, сприяє правильному поєднанню інтересів особи 1 суспільства в цілому. Цінність діючого в суспільстві права багато в чому залежить від його розвиненості, системності, узгодженості, стабільності і динамічності, без чого не може існувати розвинута система права. Регулюючи суспільні відносини, право вносить у суспільство організованість, виступає знаряддям організації державного управління, здійснення програмування, соціального контролю тощо. Внаслідок цього право виступає як унікальний феномен, здатний спрямувати розрізнені волі і дії тисяч і мільйонів людей в одному напрямку, перетворюючи їх фактично на єдину волю, що відповідає інтересам суспільства, має всезагальний характер і покликане на забезпечення соціального прогресу.
Але цінність права не обмежується його здатністю регулювати суспільні відносини. Право має власну, незалежну від притаманних йому корисних властивостей загальнолюдську цінність. Основною характеристикою права є погляд на нього як на втілення основоположного принципу справедливості. Йдеться не про абстрактну, а про конкретно-історичну справедливість. Треба врахувати, що уявлення про справедливість у різні історичні епохи суттєво змінювались. Оцінюючи, наприклад, міру справедливості феодального права, ми не повинні виходити з сучасних уявлень про справедливість права, в основі яких лежить уявлення про його відповідність принципам гуманізму, свободи, рівності. Авторитет права завжди залежить і від рівня легітимності, тобто від того, наскільки членами суспільства його вимоги сприймаються як справедливі, як такі, що відповідають їх волі й інтересам. В усякому разі, право завжди виступає і сприймається як антипод свавілля, а несправедливі закони суперечать його принципам. Цінність права особливо яскраво проявляється в тих державах, до яких належить і Україна, де проголошено принцип його верховенства (ст. 8 Конституції України) [9]. З цього принципу, зокрема, випливає першість і підвищена цінність права щодо держави, обмеженість і пов'язаність правом всіх державних органів, які зобов'язані діяти відповідно до вимог права і у формах, встановлених правовими нормами. Найскладніші колізії суспільного життя повинні вирішуватися виключно на основі права. Цінність права полягає в його гуманізмі, спрямованості на забезпечення пріоритету прав людини, її свободи, всезагальної рівності, концентрованому виразі в ньому справедливості. Саме тому воно закріплює і встановленням державного захисту перетворює на загальнообов'язкові найважливіші норми і принципи моралі. Цінність прана полягає і в тому, що його зміст завжди є показником рівня цивілізованості суспільства. В праві закріплений досвід певного народу, його досягнення в різних галузях життя, ставлення суспільства до особистості. Звідси і випливає цінність права як досягнення суспільства, важливого показника його культури [3,c.142].
Верховенство і пріоритет права щодо держави знаходить свій вияв у тому, що держава не створює основних положень нового права, а лише юридично оформлює потреби соціального розвитку і відносини, які склалися в суспільстві, офіційно повідомляє про їх захист державою. Такого захисту в тій чи іншій формі (наприклад, через діяльність судів) право завжди вимагало, навіть тоді, коли писаного права ще не було, а держава ще остаточно не сформувалася. Це свідчить про те, що право може існувати незалежно від того, втілено воно в певній державній формі чи ні.
Отже, право є об'єктивним виявом характеру суспільних відносин, а закон та інші його форми є суто суб'єктивними явищами, що їх державні органи формулюють заради їх юридичного оформлення.
Право і форми його вияву є юридичними категоріями, які тісно пов'язані між собою. Вони ні в якому разі не повинні ототожнюватися і водночас протиставлятися, їх слід розглядати в єдності. Якщо право включає в себе систему суспільних відносин, правил поведінки, реалізація яких постійно повторюється і які охороняються державою, то форми (джерела) права, і зокрема законодавство, є важливим способом існування і зовнішнього вираження цих правил і відносин. Право як система правил поведінки (норм) становить зміст закону або інших форм права.
Головними формами існування права є писане право (законодавство), звичаєве право, прецедентне право, договірне право. Писане право (законодавстві) формулюється державними органами. Воно превалює в країнах континентальної Європи, в тому числі в Україні. Складається писане право з ієрархічної системи правових нормативних актів. Найвищими в цій системі є акти парламентів — закони. Звичаєве право —перша історична форма права, нині найпоширеніша серед країн з консервативним способом життя. Воно складається з норм, санкціонованих державою, тобто таких, що набули її захисту. Більша чи менша його розвиненість в окремих країнах залежить від особливостей історичного розвитку й економічних та політичних умов, що склалися в них. Прецедентне право являє собою систему прецедентів. Прецедентом вважається той принцип, який покладений в основу вирішення якоїсь конкретної справи судовим або іншим державним органом, застосування якого стає обов'язковим при вирішенні всіх наступних подібних за змістом справ тієї ж категорії. Він є основною формою права в країнах так званої англо-американ-ської системи і створює найбільш сприятливі умови для динамічного розвитку правової системи. Договірне право складається з нормативних договорів між двома або кількома суб'єктами, є обов'язковими для них і має юридичне значення і для інших учасників суспільних відносин. Договір як форма права превалює в міжнародному праві і найбільш поширений у країнах з ринковою економікою. (Більш детально про форми права див. розділ XX.) [8,c. 99]
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
