37254 (606942), страница 4
Текст из файла (страница 4)
Вища рада юстиції може й без пропозиції кваліфікаційної комісії суддів, а з власної ініціативи розглянути питання про звільнення з посади судді місцевого або апеляційного суду. Таке право надається ч. 1 ст. 31 і ч. 1 ст. 32 Закону України “Про Вищу раду юстиції” коли суб'єктом звернення про внесення подання про звільнення судді з посади є член Вищої ради юстиції. На жаль, законодавством не визначено, яким чином члену Ради юстиції може стати відомо про необхідність звільнити конкретного суддю з посади.
Подібну інформацію член Вищої ради юстиції може отримати в межах попереднього вивчення звернень, подань, скарг, що надійшли до Ради юстиції, за дорученням Голови Ради або його заступника. Але ця процедура повинна бути також детально врегульована Законом, інакше може статися порушення порядку проведення дисциплінарного провадження щодо суддів і принципу колегіальності діяльності Вищої ради юстиції.
Отже, якщо ініціатором звільнення судді з посади є член Вищої ради юстиції, то Рада може в направити всі наявні матеріали до відповідної кваліфікаційної комісії суддів для здійснення дисциплінарного провадження і надання за його результатом висновку, або ж Рада юстиції сама вправі порушити дисциплінарне провадження і провести його в порядку, передбаченому главою 4 Закону України “Про Вищу раду юстиції”.
Аналіз практики роботи Вищої ради юстиції по внесенню подання про звільнення судді з посади підтвердив необхідність її участі в цій царині. У 2002 р. Рада внесла Президентові України й Верховній Раді України подання про звільнення 59 суддів за загальними обставинами – у зв’язку з відставкою й за власним бажанням. У той же час щодо 10-ти суддів було внесено подання про звільнення за особливих обставин: щодо 8-ми суддів – за порушення присяги, 2-х суддів – у зв’язку набрання законної сили обвинувальних вироків щодо них.
Практична діяльність Вищої ради юстиції показала, що деякі судді при здійсненні правосуддя не завжди діють відповідно до положень чинного законодавства. За результатами розгляду конкретних матеріалів на засіданнях Рада прийняла низку рішень про неможливість у подальшому здійснювати правосуддя тими суддями, які порушили присягу. Із цієї підстави за станом на березень 2003 р. з моменту створення за поданням Вищої ради юстиції Президентом України і Верховною Радою України звільнено з посад 46 суддів. Наприклад, Указом Президента України від 21 жовтня 2002 р. у зв'язку з порушенням присяги звільнено з посади суддю Д., який несумлінно ставився до виконання службових обов’язків: неодноразово був відсутній на роботі без поважних причин, порушував процесуальні строки розгляду справ, а також перебував на роботі в стані алкогольного сп'яніння. Постановою Верховної Ради України від 28 листопада 2002 р. звільнено з посади суддю С. у зв'язку з порушенням присяги судді. Він вчинив дії, спрямовані на втручання в розгляд кримінальної справи суддею районного суду й без поважних причин понад року був відсутній на роботі. Крiм того, звiльнено з посад 5 суддiв у зв'язку з набранням законної сили обвинувальних вирокiв, четверо з них – за хабарництво.
Розділом 3 Закону України “Про Вищу раду юстиції” окремо регулюється процедура розгляду питань щодо порушень суддями вимог законодавства про несумісність.
З пропозицією розглянути питання щодо несумісності діяльності судді з посадою, яку він займає, до Вищої ради юстиції можуть звернутися:
а) народний депутат України;
б) Голова Верховного Суду України, голови вищих спеціалізованих судів;
в) Міністр юстиції України;
г) кваліфікаційні комісії суддів.
На підставі наявних матеріалів Рада юстиції може і з власної ініціативи розглянути це питання.
Питання про несумісність посади судді із заняттям іншою діяльністю розглядається на засіданні Ради, рішення приймається більшістю голосів від її конституційного складу і є обов’язковим для негайного виконання суддею або підставою для внесення подання про його звільнення з посади. У рішенні з цього питання, обов’язково повинно бути зазначено, якою діяльністю, несумісною з його посадою, займається суддя, якими доказами це підтверджується і яким законом встановлена несумісність такої діяльності.
Частина 2 ст. 33 Закону України “Про Вищу раду юстиції” передбачає два варіанти рішень, які може прийняти Вища рада юстиції при розгляді подібних питань:
1) визнати заняття суддею іншою діяльністю, несумісною з подальшим перебуванням на посаді судді, і запропонувати йому у встановлений строк визначитися з питанням про продовження роботи на посаді судді чи заняття іншою діяльністю з повідомленням про це Раду юстиції;
2) визнати порушення суддею вимог щодо несумісності його посади із заняттям іншою діяльністю і направити подання відповідному органу про звільнення його з посади.
Необхідно констатувати, що ні Закон України “Про Вищу раду юстиції”, ні Регламент роботи Вищої ради юстиції не визначають у яких випадках сумісність діяльності судді повинна спричинити попередження, а в яких звільнення з посади. Таке становище не може сприяти однаковому застосуванню норм чинного законодавства, а, навпаки, може призвести до практики “подвійних стандартів”. Тому необхідно закріпити, що при виявленні факту порушення вимог щодо несумісності суддею, Рада юстиції має прийняти рішення з вимогою визначитися з питанням про продовження роботи протягом одного місяця. На цей строк повноваження судді належить призупинити. У разі невиконання цієї вимоги Вища рада юстиції після закінчення строку повинна звернутися до відповідного органу з поданням про звільнення судді з посади.
Що стосується порядку розгляду Радою питань про звільнення суддів з адміністративних посад, то Законом України “Про Вищу раду юстиції” це повноваження окремо не врегульовано. Відповідно до п. 5 ст. 20 Закону України “Про судоустрій України” голови і заступники голів судів призначаються на посаду строком на 5 років і звільняються з посади Президентом України за поданням Голови Верховного Суду України (щодо спеціалізованих судів – голови відповідного вищого спеціалізованого суду) на підставі рекомендації Ради суддів України (щодо спеціалізованих судів – рекомендації відповідної ради суддів). Також суддя може бути звільнений з займаної адміністративної посади (крім адміністративних посад у Верховному Суді України) за ініціативою Вищої ради юстиції.
При розгляді питання про звільнення судді з посади голови або заступника голови суду Рада юстиції повинна діяти в межах процедури, передбаченої для розгляду питань про внесення подання про звільнення суддів. У цьому разі має бути встановлено порушення статей 5 і 6 Закону України “Про статус суддів” саме в межах виконання обов`язків (функцій) голови суду або заступника голови суду, або статей 24, 28, 29, 41, 42 Закону України “Про судоустрій України”, що визначають права й обов'язки голів і заступників голів місцевих, апеляційних і вищих спеціалізованих судів.
Слухання подібних питань належить здійснювати в рамках передбаченого законодавством дисциплінарного провадження щодо судді. На жаль, ні Закон України “Про статус суддів”, ні Закон України “Про Вищу раду юстиції” не передбачають такої міри дисциплінарного стягнення, як звільнення судді з адміністративної посади, що говорить про необхідність якнайшвидшого законодавчого врегулювання саме цієї проблеми.
Порядок розгляду скарг на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів апеляційних і місцевих судів регулюється главою 5 Закону України “Про Вищу раду юстиції”. Скарга на таке рішення може бути подана до Вищої ради юстиції суддею не пізніше одного місяця з наступного дня після одержання рішення дисциплінарного органу.
Така скарга має бути розглянута Радою протягом одного місяця з дня їх надходження, а в разі потреби проведення додаткової перевірки – не пізніше 3-х місяців із дня надходження скарги. За результатами розгляду подібної скарги може бути прийняте одне з наступних рішень:
а) скарга може бути задоволена, рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності скасовано, дисциплінарне провадження закрито;
б) скарга може бути задоволена частково зі зміною рішення органу, що наклав дисциплінарне стягнення;
в) скарга може бути не задоволена, а рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності залишається без зміни.
У межах розгляду питання про дисциплінарну відповідальність судді Раді юстиції належить вислухати його пояснення. Пояснення даються на засіданні перед усіма присутніми членами Ради. Прийняття рішення без заслуховування пояснень судді можливе лише у випадку нез`явлення його на засідання без поважних причин.
Протягом 2003–2004 років, розглядаючи скарги суддів місцевих та апеляційних судів на рішення кваліфікаційних комісій суддів про притягнення їх до дисциплінарної відповідальності, Рада юстиції неодноразово приймала рішення про скасовування відповідних рішень кваліфікаційних комісій з причини недотримання комісіями процедури дисциплінарного провадження. А саме, кваліфікаційні комісії суддів не завжди ухвалювали постанови про порушення дисциплінарного провадження (відкриття дисциплінарної справи), перевірки про наявність дисциплінарного проступку здійснювалися формально, поверхово, судді не ознайомлювалися з довідками про перевірку даних про дисциплінарний проступок, несвоєчасно надсилалися рішення кваліфікаційних комісій особам, на яких накладались дисциплінарні стягнення.
2. Інші види відповідальності суддів
Поряд із загальними конституційними гарантіями права кожної людини на особисту недоторканність національне законодавство надає суддям додатковий імунітет, що зумовлено здійсненням ними публічних функцій – насамперед щодо вирішення правових конфліктів, що виникають у суспільстві. Недоторканність суддів – один із елементів їхнього статусу. Вона не є особистим привілеєм, а має публічно-правове призначення – забезпечити здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Для забезпечення недоторканності суддів необхідно мати не тільки особливий порядок притягнення їх до дисциплінарної відповідальності, але й до інших видів юридичної відповідальності.
2.1 Цивільно-правова відповідальність суддів
Проблема майнової відповідальності суддів тісно пов’язана з вирішенням питання про імунітет та незалежність судді, тому існує потреба у додатковому правовому регулюванні, заснованому на вивченні історії виникнення та розвитку механізму відповідальності суддів, міжнародної практики. Відповідно до Основних принципів незалежності судових органів без шкоди для якоїсь дисциплінарної процедури, чи якогось права на апеляцію або компенсацію з боку держави відповідно до національних законів суддям слід користуватися особистим імунітетом від судового переслідування за фінансову шкоду, спричинену в результаті хибних дій чи упущень, які мали місце при здійсненні ними своїх судових функцій (п. 16).
В контексті цивільно-правової відповідальності міжнародними принципами встановлюється не тільки компенсація державою збитків, які виникли в наслідок рішення чи поведінки судді під час виконання своїх обов’язків, але й право держави на пред’явлення регресних вимог до суддів з вини яких було заподіяно майнову шкоду фізичним або юридичним особам у разі грубого порушення суддею правил, які регулюють виконання його професійних обов’язків.
Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. У разі скасування вироку суду як неправосудного держава відшкодовує матеріальну і моральну шкоду, завдану безпідставним засудженням (ч. 4 ст. 62 Конституції України).
Відносини щодо відповідальності держави перед громадянином за дії суду, якщо ним були прийняті незаконні рішення, втілено також в Законі України “Про відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду” та Цивільному кодексі України (далі - ЦК). Так, ст. 1176 ЦК передбачає відповідальність держави за шкоду, завдану фізичній особі діями органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, якщо ними було прийняті незаконні рішення, вчинені незаконні дії чи внаслідок їх бездіяльності незалежно від вини посадових і службових осіб вказаних органів. В якості випадків компенсації шкоди норма визначає: незаконне засудження особи, незаконне притягнення до кримінальної відповідальності, незаконне застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконне затримання, незаконне накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
Підставою для відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями суду, може бути постановляння судом виправдувального вироку, скасування незаконного вироку суду, закриття кримінальної справи органом попереднього (досудового) слідства, а також у разі закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення.
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок постановляння судом незаконного рішення в цивільній справі, відшкодовується державою в повному обсязі в разі встановлення в діях судді (суддів), які вплинули на постановляння незаконного рішення, складу злочину за обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили (ч. 5 ст. 1176 ЦК).
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення суду, відшкодовується на загальних підставах.
Особливість вказаних норм в тому, що відповідальність за помилки, або навіть порушення закону цілком конкретних суддів держава бере на себе оскільки (а) вона завжди виступає гарантом відшкодування шкоди; (б) судді виконують свої функції не як приватні особи в своїх інтересах, а від імені держави. Саме тому держава повинна мати право пред’явлення регресних вимог до суддів з вини яких було заподіяно майнову шкоду фізичним або юридичним особам. Але така відповідальність повинна наставати тільки у випадках серйозного нехтування обов’язками, явних зловживань, грубої недбалості або злочину.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
