36748 (606676), страница 4

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 4)

- вимагати від матеріально відповідальних і службових осіб боржників - юридичних осіб або від боржників - фізичних осіб відомості та пояснення за фактами невиконання рішень або законних вимог державного виконавця чи інших порушень вимог законодавства про виконавче провадження. Разом з тим, при витребуванні письмових та усних пояснень державний виконавець має роз'яснювати порушникам норми статті 63 Конституції України, згідно з якими особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом. Ненадання державному виконавцю відомостей або пояснень за наявності підстав, передбачених статтею 63 Конституції України, не створює склад правопорушення, передбаченого статтею 87 Закону України "Про виконавче провадження" (невиконання законних вимог державного виконавця) [1; 63];

• повідомляти з метою профілактичного впливу органи державної влади, громадські об'єднання, трудові колективи і громадськість за місцем проживання або роботи особи про факти порушення нею вимог законодавства про виконавче провадження;

• у разі необхідності для проведення чи організації виконавчих дій залучати на платній (договірній) основі, у тому числі за рахунок авансового внеску стягувача, суб'єктів господарювання, які у встановленому законом порядку одержали ліцензії на:

1)будівельну діяльність (вишукувальні та проектні роботи для будівництва, зведення несучих та огороджувальних конструкцій, будівництво та монтаж інженерних і транспортних мереж);

2)надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом загального користування (крім надання послуг з перевезення пасажирів та їх багажу на таксі);

1. операції у сфері поводження з небезпечними відходами;

1. надання послуг, пов'язаних з охороною державної та іншої власності, надання послуг з охорони громадян;

1. проведення землевпорядних та землеоціночних робіт;

- здійснювати інші повноваження, передбачені Законом України "Про виконавче провадження" та іншими законами [4; 5].

Вимоги державного виконавця, які висуваються останнім в процедурі примусового виконання рішень, є обов'язковими для усіх органів, організацій, посадових осіб, громадян і юридичних осіб на території України. Невиконання законних вимог державного виконавця тягне за собою адміністративну й кримінальну відповідальність згідно з законом [4; 6].

Дії державного виконавця з примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), його відмова від вчинення певної виконавчої дії, зволікання з вчиненням виконавчих дій, а також відмова у задоволенні заяви про відвід державного виконавця можуть бути оскаржені наступними особами:

• боржником;

• стягувачем;

• особами які беруть участь у виконавчому провадженні (спеціалісти, експерти тощо);

• особами, які залучаються до виконання виконавчих дій у встановленому Законом України "Про виконавче провадження" порядку (працівники міліції, поняті, органи опіки та піклування тощо) [4; 7].

Нерідко у науковій літературі можна зустріти думку стосовно того, що не всі дії державного виконавця повинні оскаржуватися сторонами виконавчого провадження, зокрема, якщо державний виконавець за нормами Закону України "Про виконавче провадження" повинен здійснити якісь дії, не даючи правової оцінки підставі здійснення виконавчої дії (відкриття виконавчого провадження, зупинення провадження через підстави для обов'язкового зупинення тощо), то немає юридичних підстав для оскарження таких дій, оскільки в ці виконавчі дії державний виконавець не вкладає власну волю та правосвідомість. З такою позицією не можна погодитись, оскільки на практиці державні виконавці нерідко помилково приймають на виконання документи, які не є виконавчими (рішення третейських судів, відповіді на визнані претензії тощо), зупиняють виконавче провадження на підставах, помилково визначених як обов'язкові до виконання тощо. Тому однією з найважливіших гарантій законності у виконавчому провадженні є саме можливість оскарження будь-яких виконавчих дій чи бездіяльності державного виконавця, з чим зокрема не можливо не погодитись [12; 40].

Державні виконавці є державними службовцями. Тому до його компетенції відносяться й права, єдині для всіх державних службовців України, зокрема:

- користуватися правами і свободами, які гарантуються громадянам України Конституцією і законами України;

- брати участь у розгляді питань і прийнятті в межах своїх повноважень рішень, тобто державний виконавець вправі брати участь у комісіях, нарадах, семінарах тощо з питань примусового виконання рішень, що, у свою чергу, має підвищити якість роботи державного виконавця та координувати дії кількох державних чи недержавних органів, спрямовані на досягнення мети та виконання завдань, покладених на державного виконавця Законом;

- одержувати від державних органів, підприємств, установ і організацій, органів місцевого та регіонального самоврядування необхідну інформацію з питань, що належать до їх компетенції - це право є запорукою правильного та своєчасного виконання рішень, тим більше, що державний виконавець у встановленому законом порядку вправі вимагати також і надання інформації з обмеженим доступом, а також інформації, яка становить банківську або державну таємницю;

- на повагу особистої гідності, справедливе і шанобливе ставлення до себе з боку керівників, співробітників і громадян;

- вимагати затвердження керівником чітко визначеного обсягу службових повноважень за посадою службовця. Слід підкреслити, що кожен державний службовець, з метою підвищення якості власної роботи та оптимізації діяльності органу, в якому він працює, вправі знайомитися з Правилами внутрішнього трудового розпорядку, посадовими інструкціями та ін., тобто документів, які деталізують організацію роботи окремого органу державної влади та визначають специфіку та дільниці роботи кожного зі службовців;

- на оплату праці залежно від посади, яку він посідає, рангу, який йому присвоюється, якості, досвіду та стажу роботи;

- безперешкодно ознайомлюватися з матеріалами, що стосуються проходження ним державної служби, в необхідних випадках давати особисті пояснення. Особова справа кожного державного службовця є єдиним джерелом отримання відомостей про службове просування та кар'єру останнього, причому кожен зі службовців вправі контролювати правильність та повноту відомостей, які заносяться до особової справи, та, у разі необхідності, оскаржувати правильність її змісту;

- на просування по службі з урахуванням кваліфікації та здібностей, сумлінного виконання своїх службових обов'язків, участь у конкурсах на заміщення посад більш високої категорії. Критеріями, які мають свідчити про наявність у державного службовця відповідного досвіду та кваліфікації, є вислуга років, проходження підвищення кваліфікації, отримання відповідної освіти та наукового ступеню, написання наукових робіт та ін. У разі наявності у державного службовця відповідних підстав, він має право вимагати підвищення рангу, просування по службі (на конкурсній або іншій основі) тощо. Незгода державного службовця з притягненням до дисциплінарної відповідальності, з висновками атестаційної або кваліфікаційної комісії - можуть бути предметом судового розгляду за наявності відповідного звернення службовця;

- вимагати службового розслідування з метою зняття безпідставних, на думку службовця, звинувачень або підозри. Автором неодноразово відзначалося, що робота державного виконавця завжди пов'язана з конфліктом, оскільки наявність рішення суду, що підтверджує чиєсь право на відновлення порушеного права, лише підкреслює небажання протилежною стороною виконувати зазначене рішення; тому нерідко державні виконавці стають об'єктом необґрунтованих звинувачень та провокацій з боку несумлінних сторін виконавчого провадження.

Високий статус державного виконавця, як представника правоохоронного органу, має підкреслювати й те, що державний виконавець під час виконання службових обов'язків носить формений одяг, зразок якого затверджується Кабінетом Міністрів України. Крім того, державним виконавцям та іншим працівникам органів державної виконавчої служби видаються службові посвідчення єдиного зразка, який затверджується Міністром юстиції України [12; 41].

Зі змісту Закону України "Про виконавче провадження" та статті 19 ч.2 Конституції України випливає, що працівник органу державної виконавчої служби зобов'язаний сумлінно виконувати службові обов'язки, не допускати в своїй діяльності порушення прав громадян та юридичних осіб, гарантованих Конституцією України та законами України, а також діяти лише у порядку, на підставі та у спосіб, передбачені Конституції України та Законами України[1; 19].

Разом з тим, стосовно державних виконавців існують обмеження, пов'язані з проходженням служби, зокрема, державний виконавець при проходженні служби не має права здійснювати будь-яку іншу оплачувану роботу, за винятком наукової, викладацької та творчої діяльності у неробочий час.

Боротьба з корупційним проявами у діяльності державних органів проявляється в забороні державним службовцям при проходженні служби вчиняти такі дії:

1. Незаконне одержання у зв'язку з виконанням функцій держави матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг, у тому числі прийняття чи одержання предметів (послуг) шляхом їх придбання за ціною (тарифом), яка є істотно нижчою від їх фактичної (дійсної) вартості;

2. Одержання кредитів або позичок, придбання цінних паперів, нерухомості або іншого майна з використанням при цьому пільг чи переваг, не передбачених чинним законодавством;

3. Сприяти, використовуючи своє службове становище, фізичним і юридичним особам у здійсненні ними підприємницької діяльності, а так само в отриманні субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг з метою незаконного одержання за це матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг;

4. Займатися підприємницькою діяльністю безпосередньо чи через посередників або підставних осіб, бути повіреним третіх осіб у справах державного органу, в якому вона працює, а також виконувати роботу на умовах сумісництва (крім наукової, викладацької, творчої діяльності, а також медичної практики);

5. Входити самостійно (крім випадків, коли державний службовець здійснює функції з управління акціями (частками, паями), що належать державі, та представляє інтереси держави в раді товариства (спостережній раді) або ревізійній комісії господарського товариства), через представника або підставних осіб до складу правління чи інших виконавчих органів підприємств, кредитно-фінансових установ, господарських товариств тощо, організацій, спілок, об'єднань, кооперативів, що здійснюють підприємницьку діяльність;

6. Відмовляти фізичним та юридичним особам в інформації, надання якої передбачено правовими актами, умисно затримувати її, надавати недостовірну чи неповну інформацію;

7. Сприяти, використовуючи своє посадове становище, фізичним та юридичним особам у здійсненні ними зовнішньоекономічної, кредитно-банківської та іншої діяльності з метою незаконного одержання за це матеріальних благ послуг, пільг або інших переваг; неправомірно втручатися, використовуючи своє посадове становище, у діяльність інших державних органів чи посадових осіб з метою перешкоди виконанню ними своїх повноважень

8. Бути повіреним третіх осіб у справах державного органу, діяльність якого він контролює;

9. Надавати незаконні переваги фізичним та юридичним особам під час підготовки і прийняття нормативно-правових актів чи рішень.

Робота державного виконавця характеризується постійною наявністю конфліктних і нервових ситуацій, які притаманні саме цій посаді. До таких особливостей О.В. Задорожня відносить:

1. Відповідальність державного виконавця за своєчасність і точність виконання рішень, прийнятих судом чи іншими органами. Від його дій повністю залежить авторитет органу, який прийняв це рішення. Відповідно, державний виконавець несе конкретну відповідальність за точне, неупереджене і сумлінне виконання рішення суду чи іншого органу, що потребує від нього оперативності, чіткої організації, знання законодавчої і нормативної бази та уміння нею користуватись.

2. Робота державного виконавця – повсякденне спілкування з десятками людей: учасниками виконавчого провадження, посадовими і службовими особами, часто особисто зацікавленими у наслідках виконавчого провадження, керівництвом і значною чисельністю контролюючих осіб. Це потребує від державного виконавця уміння швидко оцінювати обстановку і адекватно реагувати на неї. Так, дійсно тут доречні не тільки природні якості уміння спілкування, але і знання психології людей відповідних категорій.

3. Діяльність державного виконавця постійно пов’язана з гострими конфліктними ситуаціями – вилученням і позбавленням людей власності: майна і коштів, іноді дорогих для людини предметів і коштовностей. Трапляється і так, що рішення суду чи іншого органу, яке належить виконувати державному виконавцю, прийнято безпідставно і несправедливо. Весь гнів і обурення скривдженої, таким чином, людина виплескується на державного виконавця, який сумлінно виконує свій обов’язок. Уміння виконавця заспокоїти людину за таких обставин, роз’яснити необхідність виконувати закон і дати слушну пораду, як діяти далі – є вкрай необхідним і доречним. В той же час виконавець мусить бути готовим до відверто злісного опору з боку боржника, проявів неповаги, а іноді і відвертого хуліганства, де потрібні твердість і рішучість.

4. Не слід забувати, що робота державного виконавця пов’язана зі значними грошовими коштами і матеріальними цінностями, власники якої задля своєї вигоди готові спокушувати службову особу хабарами, вчинювати провокації і використовувати інші засоби. Тут незамінними стануть такі риси як твердість, непідкупність і пильність [9;149].

Наведені характеристики діяльності державних виконавців потребують міцних правових установок особистості, високої організації та постійного самоконтролю, які необхідно прищеплювати майбутнім державним виконавцям під час цільової підготовки кадрів для Державної виконавчої служби.

Нині в Україні створено низку спеціалізованих навчальних закладів на рівні академій, які готують слідчих, суддів, працівників митної, податкової служб і навіть адвокатів. Між тим, специфіка роботи державних виконавців потребує від останніх, крім юридичної освіти, досить широких знань в галузях економіки, фінансів, цивільного і господарського права. Без організації цілеспрямованої підготовки і перепідготовки працівників державної виконавчої служби усі вимоги форми контролю цієї служби не дадуть системних результатів, крім разового виявлення недоліків і покарання винних.

Розділ 3. Працівники органів державної виконавчої служби

3.1 Правовий статус працівників органів державної виконавчої служби

Відповідно до статті 6 Закону України «Про державну виконавчу службу» працівники органів державної виконавчої служби (державні виконавці, керівні працівники і спеціалісти Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, відділів державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції, районних, міських (міст обласного значення), районних у містах відділів державної виконавчої служби) є державними службовцями.

Зазначеним у частині першій цієї статті працівникам органів державної виконавчої служби видаються службові посвідчення єдиного зразка, який затверджується Міністром юстиції України [3; 6].

Службове посвідчення є офіційним документом, що посвідчує особу, якій воно видане, і підтверджує наявність у неї повноважень відповідно до займаної посади. Зокрема, для державних виконавців це повноваження щодо практичного примусового виконання рішень, передбачених законом.

Необхідність підтвердження статусу працівника органів державної виконавчої служби виникає під час виконання службових обов'язків щодо виконання рішень, для позачергового придбання квитків на транспорті, улаштування у готелях тощо.

Усі працівники органів державної виконавчої служби мають службові посвідчення єдиного зразка. Це означає, що всі службові посвідчення мають єдину форму і зовнішній вигляд, а також містять однотипну інформацію про осіб, яким вони видані. Обов'язковими атрибутами службового посвідчення є фотокартка особи, якій видано посвідчення, її прізвище, ім'я та по батькові, займана посада, назва органу, печатка та підпис особи, що видала посвідчення. Зразок посвідчення затверджується Міністром юстиції України.

Характеристики

Список файлов курсовой работы