36636 (606602), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Авторське право діє з моменту створення твору, протягом усього життя автора і 70 років після його смерті. Авторське право на твори, створені у співавторстві, діє протягом життя співавторів і 70 років після смерті останнього співавтора. В законодавстві також передбачені інші строки існування авторського права.
Розкриття питань правової охорони музичних творів було б не повним без розгляду музичних творів, які хоча і відповідають умовам охороноздатності, але тим не менш в силу прямої вказівки Закону авторським правом не охороняються. Не є об’єктом авторського права музичні твори, які є державними символами, наприклад, музичним символом держави є гімн України.
Згідно зі ст.. 10 Закону також не є об’єктами авторського права твори народної творчості (фольклор), які не мають конкретних авторів. Твори народної творчості не охороняються авторським правом з моменту їх появи на світ.
Віднесення музичного твору до числа тих, які не охороняються авторським правом, тягне за собою певні юридичні наслідки. Оскільки даний об’єкт є не охоронюваним, відсутні також суб’єкти, які володіють будь-якими авторськими правами по відношенню до даного об’єкта. Користувач вільний від обов’язків вказувати імена творців твору, вправі порушувати недоторканність твору. Але, слід враховувати, що при спотворенні музичного твору, який є Державним гімном України, користувач може бути притягнутий до відповідальності. Відповідно до ст. 30 Закону, закінчення строку дії авторського права на твори означає їх перехід у суспільне надбання. Твори, які стали суспільним надбанням, можуть вільно, без виплати авторської винагороди, використовуватися будь-якою особою, за умови дотримання особистих немайнових прав автора. Саме з моменту переходу твору у суспільне надбання, по відношенню до твору встановлюється часткова правова охорона. Суть даної охорони полягає в наступному. З однієї сторони, допускається вільне використання твору, який став суспільним надбанням, і дане використання не потребує отримання дозволу правонаступників автора і виплати їм винагороди. З другої сторони, використання творів не повинно порушувати недоторканність твору і потребує вказівки імені автора. Іншими словами, з моменту переходу твору в суспільне надбання користувач набуває певну свободу використання твору, але ця свобода не є повною, певні границі використання, вихід за які є неправомірною дією, зберігаються.
У разі відсутності вказівки чи не вірної вказівки імені автора твору, який перейшов у суспільне надбання, а також у випадку внесення у твір не санкціонованих змін чи присвоєння третіми особами авторства на твір ці дії можуть переслідуватись спадкоємцями автора, їх правонаступниками, виконавцем заповіту автора чи іншими заінтересованими особами.
Розділ 2. Суміжні права артистів – виконавців та виробників фонограм
Суміжні права з’явилися після Першої світової війни, тобто значно пізніше, ніж авторські права. Причинами виникнення цієї категорії прав є перш за все розвиток певних видів технологій, що призвели, зокрема до появи кіно, прогресу в галузі ефірного мовлення, розповсюдження дисків тощо. Промисловці, які працюють у цих галузях, заговорили про необхідність захисту своїх інвестицій, їх вимоги йшли паралельно з вимогами артистів-виконавців. У 20- ті роки Міжнародна організація праці зайнялася цими проблемами з точки зору права на працю. Обидва потоки (артисти-виконавці, з одного боку, і промисловці – з іншого) об’єдналися в результаті чого з’явилася Римська Конвенція 1961 р.
Якщо значення "авторське право" приблизно відоме всім, то поняття "суміжне право" має велику кількість аспектів, але визначеної категорії не існує. Є декілька категорій суміжного права, і кількість цих категорій у різних країнах варіюється.
Наприклад, у Сполучених Штатах Америки (далі - США), в системі "копірайт" поняття суміжного права не відоме, але відоме на європейському континенті. У Сполучених Штатах немає суміжного права на фонограми, але є право "копірайт", і "копірайт" відноситься до специфічних творів, а саме до фонограм. Суміжного ж права для артистів-виконавців у США взагалі не передбачено. Його навіть не існує для організацій телерадіомовлення.
Що стосується артистів-виконавців, то їх не дуже-то приваблює поняття "суміжне право", тому що воно небагато розповідає про їх професію – вони виявляються "суміжниками" авторів, їх "сусідами". Актори, виконавці, артисти – по суті автори. Вони дуже близькі до них. (В галузі музики, наприклад, часто зустрічається, що володільці і авторських, і суміжних прав одні і ті самі особи). Результати творчості артистів-виконавців – гра, виконання – повинні бути захищені, тому що в них, як і в разі з авторським правом, відображена особистість їх творця. З плином часу з’явилася можливість записувати їх живе виконання на платівки, магнітні плівки, лазерні диски, в зв’язку з чим з’явився і новий клас користувачів їх виконань – це аудіо- і відео промисловці. Таким чином, артисти-виконавці і виробники фонограм склали нову категорію володільців суміжних прав.
Міжнародними інструментами, які регулюють права артистів-виконавців та виробників фонограм є перш за все Римська конвенція 1961 р., провідна думка цього документа – це захист від нелегального присвоєння або піратського використання результатів діяльності однієї особи (в сфері виконавських мистецтв, виробництва фонограм або ефірного мовлення) іншою особою. Другим – Європейська Директива 1992 р. Третім – це угода, яка була укладена в рамках ГАТТ, а саме Угода про торгівельні аспекти прав інтелектуальної власності (звично використовується англійське скорочення - ТРІПС). Саме в цих міжнародних текстах зафіксовані основоположні положення з суміжних прав.
Згідно із законодавством України, а саме із ЗУ "Про авторське право та суміжні права" (далі - Закону) виконання музичних творів та фонограм є об’єктами суміжних прав. А виконавці музичних творів (артисти – виконавці) та виробники фонограм виступають суб’єктами суміжних прав.
Суміжне право виникає внаслідок факту виконання твору, виробництва фонограми, виробництва відеограми. Для виникнення і здійснення суміжних прав не вимагається виконання будь-яких формальностей.
Виконавці здійснюють свої права за умови дотримання ними прав авторів виконуваних творів та інших суб'єктів авторського права. А виробники фонограмм повинні дотримуватися прав суб'єктів авторського права, а також і прав артистів - виконавців.
З першим виконанням Закон пов’язує такі важливі правові наслідки для артиста – виконавця як початок перебігу 50–річного строку дії його суміжних прав і відповідно виникнення його особистих немайнових та майнових прав.
Будь-які поправки, зміни, доповнення у виконання можуть вноситися тільки за згодою виконавця. Згідно зі ст. 44 Закону особисті немайнові права виконавців охороняються безстроково.
Право на "живе" публічне виконання (здійснення виконання самим виконавцем безпосередньо) за артистом-виконавцем, на відміну від автора, законодавчо не закріплено, оскільки таке право від артиста-виконавця невіддільне. При організації концертів і гастролей концертна фірма в контракті з артистом - виконавцем або його директором обумовлює всі істотні умови проведення таких заходів (дата, місце виступу, реклама, проїзд, проживання, харчування, гонорар виконавцю та ін.) Ніяких суміжних прав від артиста - виконавця ні організатор, ні концертний майданчик отримувати не зобов'язані.
Майнові інтереси виконавців забезпечуються закріпленням за ними права на використання виконання в будь-якій формі, включаючи право на отримання винагороди за кожний вид використання виконання.
Майнові права виконавців можуть передаватися (відчужуватися) іншим особам на підставі договору, в якому визначаються спосіб використання виконань, розмір і порядок виплати винагороди, строк дії договору і використання виконань, територія, на яку розповсюджуються передані права тощо.
У разі укладення договору на запис виконання на фонограму дане право переходить до виробника фонограми. Винагорода між виконавцями і виробниками фонограм розподіляється відповідно до угод між організаціями, що управляють правами виконавців і виробників фонограм на колективній основі, а за відсутності такої угоди розподіляється між виконавцями і виробниками фонограм рівними частинами.
У разі, коли виконавець під час першої фіксації виконання безпосередньо дозволить виробнику фонограми чи виробнику відеограми її подальше відтворення, вважається, що виконавець передав виробнику фонограми чи виробнику відеограми виключне право на розповсюдження фонограм, відеограм і їх примірників способом першого продажу або іншої передачі у власність чи володіння, а також способом здавання у майновий найм, комерційний прокат та іншої передачі. При цьому виконавець зберігає право на одержання справедливої винагороди за зазначені види використання свого виконання через організації колективного управління або іншим способом.
Відповідно до ст.. 1 Закону "Фонограма – це звукозапис на відповідному носії (магнітній стрічці чи магнітному диску, грамофонній платівці, компакт-диску тощо) виконання або будь-яких звуків, крім звуків у формі запису, що входить до аудіовізуального твору. Фонограма є вихідним матеріалом для виготовлення її примірників (копій)".
Згідно із Римською конвенцією (ст.. 3b) "фонограма – це будь-яка виключно звукова фіксація звуків виконання або інших звуків". Професор Брюссельського університету А.Стровел, у одному зі своїх виступів сказав кілька слів з приводу цього визначення. "Перше: ця фіксація передбачає виключно звуки, тобто поняття фонограми не включає аудіовізуальні фіксації – зображення, кадри, тощо. Друге: важливо відзначити, що окремо взятий звук не може бути фонограмою. Фіксація може бути визначена як запис певного набору звуків на матеріальному носієві незалежно від його природи. Це може бути вініловий диск, компакт-диск, будь-який інший носій, навіть, може бути, на сьогодні ще не придуманий. Третє: фонограма – не завжди фіксація виконання. Фіксація звуку, що не є твором, також може захищатися".
Виробниками фонограм визнаються будь-які фізичні або юридичні особи, які взяли на себе ініціативу і відповідальність за перший звуковий запис виконання або інших звуків. Охороні підлягають будь-які фонограми, незалежно від їх матеріальної форми, якості запису, а також того, чи зафіксовано на фонограмі виконання створеного твору, що охороняється законом, або проведено запис різних звукових ефектів.
Права на фонограму породжує сам факт першої фіксації звуків за допомогою технічних засобів в якій-небудь матеріальній формі, що дає змогу здійснювати їх неодноразове сприйняття, відтворення або сповіщення незалежно від виконання виробником фонограми якої-небудь формальності.
Відповідно до ч. 1 ст. 38 Закону виробник фонограми, виробник відеограми має право зазначати своє ім'я (назву) на кожному носії запису або його упаковці поряд із зазначенням авторів, виконавців і назв творів, вимагати його згадування у процесі використання фонограми (відеограми).
До майнових прав виробників фонограм (відеограм) належить їх виключне право на використання своїх фонограм і виключне право дозволяти чи забороняти будь-яке використання своїх фонограм іншим особам.
Майнові права виробників фонограм і виробників відеограм можуть передаватися (відчужуватися) іншим особам на підставі договору, в якому визначаються спосіб використання фонограми (відеограми), розмір і порядок виплати винагороди, строк дії договору, строк використання фонограми (відеограми), територія, на яку розповсюджуються передані права, тощо.
Згідно із ч. 1 ст. 43 Закону, допускається без згоди виробників фонограм (відеограм), фонограми (відеограми) яких опубліковані для використання з комерційною метою, і виконавців, виконання яких зафіксовані у цих фонограмах (відеограмах), але з виплатою винагороди, таке пряме чи опосередковане комерційне використання фонограм і відеограм та їх примірників:
а) публічне виконання фонограми або її примірника чи публічну демонстрацію відеограми або її примірника;
б) публічне сповіщення виконання, зафіксованого у фонограмі чи відеограмі та їх примірниках, в ефір;
в) публічне сповіщення виконання, зафіксованого у фонограмі чи відеограмі та їх примірниках, по проводах (через кабель).
При цьому під "публічним виконанням фонограми" розуміється виконання фонограми в фоє кінотеатру, ресторану, бару, готелю, аеропортах, поїздах далекого прямування, та інших громадських місцях. Представляється, що публічне виконання фонограми на концерті (виконання творів "під фанеру") не підпадає під випадки виплати гонорару артисту-виконавцеві, якщо, звичайно, виконання не здійснюється іншим "артистом-виконавцем".
Збір, розподіл і виплату винагороди за публічне виконання та інші способи використання записів естрадних виконавців покликана здійснювати одна з організацій, що управляє майновими правами артистів-виконавців і виробників фонограм на колективній основі. Одержана винагорода розподіляється відповідною організацією колективного управління між виконавцями та виробниками фонограм (відеограм).
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
