36567 (606514), страница 3

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

3. Правове регулювання діяльності фізичної особи-підприємця

3.1 Державна реєстрація фізичної особи-підприємця

Конституція закріплює за кожним право на підприємницьку діяльність, що не заборонена законом. Однак держава залишає за собою право встановлювати певні вимого до підприємців. Однією з таких вимог є державна реєстрація суб’єктів підприємницької діяльності.

Головною метою реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності є надання офіційного статусу підприємцеві для реалізації його прав і обов’язків. Реєстрація є необхідною процедурою для кожного, хто бажає провадити підприємницьку діяльність. [17, с.4]

Правове значення державної реєстрації полягає в тому, що в результаті самої державної реєстрації фізична особа набуває статус суб’єкта господарювання (підприємництва). Якщо фізична особа не здійснила державної реєстрації як суб’єкта підприємництва, незважаючи на фактичне зайняття підприємницькою діяльністю, така особа не набуває статусу суб’єкта господарювання (підприємця).

Закон пов’язує виникнення статусу підприємця не з фактичним заняттям підприємництвом, а з державною реєстрацією як суб’єкта підприємництва. [15]

Загальні правила державної реєстрації суб’єктів господарювання містяться в ст.58 Господарського кодексу України.

Детально процедура державної реєстрації регламентується Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» від 15.05.2003 р.

Державна реєстрація фізичних осіб-підприємців проводиться державним реєстратором виключно у виконавчому комітеті міської ради міста обласного значення або у районній, районній у містах Києві та Севастополі державній адміністрації за місцем проживання фізичної особи-підприємця.

Відповідно до ст.17 ЦК України місцем проживання громадянина визнається те місце, де громадянин постійно або переважно проживає. Як правило, місце проживання громадянина визначається за пропискою. [18, с.58]

Процедура державної реєстрації суб’єктів господарювання – громадян, які мають намір вести підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, однакова для всіх суб’єктів – фізичних осіб (у тому числі іноземців та осіб без громадянства). Для державної реєстрації суб’єктів – фізичних осіб передбачено спрощену процедуру та скорочений вичерпний перелік документів, що подаються до органу державної реєстрації заявником, а саме:

• реєстраційна картка встановленого зразка (відрізняється від картки, що подається для державної реєстрації юридичних осіб), яка є водночас заявою про державну реєстрацію. Уразі необхідності реєструючий орган надає безкоштовну допомогу заявникові в заповненні реєстраційної картки;

• копія довідки про присвоєння ідентифікаційного номера фізичній особі – платнику податків та інших обов’язкових платежів – довідка видається органами державної податкової служби за місцем проживання або місцем праці особи. До реєструючого органу подається ксерокопія такої довідки;

• документ, що засвідчує внесення плати за державну реєстрацію (державна реєстрація суб’єктів господарювання платна). Розмір плати встановлюється КМУ. Оплата проводиться готівкою через каси установ банків України, доказом сплати коштів за державну реєстрацію є оригінал квитанції або її ксерокопія. [2, с.100]

Державна реєстрація суб’єктів підприємницької діяльності проводиться при наявності всіх необхідних документів за заявницьким принципом протягом не більше п’яти робочих днів. Органи державної реєстрації зобов’язані протягом цього терміну внести дані з реєстраційної картки до Реєстру суб’єктів підприємницької діяльності та видати свідоцтво про державну реєстрацію встановленого зразка з проставленим ідентифікаційним номером фізичної особи – платника податків та інших обов’язкових платежів.

Відмова у державній реєстрації можлива лише на підставах, визначених законом. Така відмова можлива при здійсненні будь-якої реєстраційної процедури.

Відповідно до ст.8 Закону України «Про підприємництво» такими підставами є:

• невідповідність установчих документів вимогам закону;

• відсутність частини документів необхідних для реєстрації

Відмова у державній реєстрації повинна бути викладена у письмовій формі з зазначенням підстав, підписана і видана заявнику на протязі 5 днів (в той самий строк, протягом якого здійснюється державна реєстрація). У відмові повинно бути визначено якому саме закону не відповідають установчі документи. Усна відмова не допускається. [18, с.52]

3.2 Ліцензування і патентування діяльності фізичної особи-підприємця

У деяких випадках, передбачених Законом, недостатньо державної реєстрації, для зайняття окремими видами діяльності потрібно також одержання ліцензії.

Перелік близько 60 видів діяльності, що не можуть здійснюватися без ліцензії, визначений у Законі «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 01.06.2000 р., що є основним нормативно-правовим актом, що регулює ліцензування.

У цій сфері основними є поняття «ліцензія» і ліцензування», що визначені в цьому законі.

Ліцензія – документ державного зразка, що засвідчує право ліцензіата на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов.

Ліцензування – видача, переоформлення та анулювання ліцензій, видача дублікатів ліцензій, ведення ліцензійних справ та ліцензійних реєстрів, контроль за додержанням ліцензіатами ліцензійних умов, видача розпоряджень про усунення порушень ліцензійних умов, а також розпоряджень про усунення порушень законодавства у сфері ліцензування. [12, с.61]

Крім того, відповідно до Закону «про державне регулювання виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами» ліцензуванню підлягають такі види діяльності:

• виробництво спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів

• оптова і роздрібна торгівля спиртом етиловим, коньячним і плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами. [19, с.11]

Таким чином ліцензуванню підлягає широкий спектр видів господарської діяльності. Деякі з них заборонені для фізичної особи-підприємця, про що йшлося вище (космічна діяльність, діяльність, пов’язана з обігом наркотичних речовин, тощо), але є й такі, провадження яких доступне й для фізичної особи-підприємця (медична практика, перевезення пасажирів автотранспортом, тощо).

Фізична особа-підприємець, що має намір провадити певний вид господарської діяльності, що ліцензується, особисто або через уповноважений ним орган чи особу звертається до відповідного органу ліцензування із заявою встановленого зразка про видачу ліцензії.

У заяві про видачу ліцензії повинні міститися такі дані:

• відомості про суб’єкта господарювання-заявника: прізвище, ім’я, по батькові, паспортні дані (серія, номер паспорта, ким і коли виданий, місце проживання), ідентифікаційний номер фізичної особи-платника податків та інших обов’язкових платежів

• вид господарської діяльності, на провадження якого заявник має намір одержати ліцензію.

До заяви про видачу ліцензії додається копія свідоцтва про державну реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності або копія довідки про внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, засвідчена нотаріально або органом, який видав оригінал документа. [6, с.65]

Подальша доля документів, поданих для одержання ліцензії, може бути такою:

• заяву про видачу ліцензії залишають без розгляду;

• приймають рішення про видачу ліцензії

• відмовляють у видачі ліцензії.

Заяву про видачу ліцензії органові ліцензування дозволено не розглядати лише за таких умов:

• заяву подала (підписала) особа, яка немає на такі дії ніяких повноважень;

• документи оформлено з певними порушеннями (неповний комплект, неправильні назви, зайві документи тощо).

Рішення про видачу ліцензії орган ліцензування мусить прийняти протягом десяти робочих днів від дати надходження заяви та доданих до неї документів. Рішення про відмову у видачі ліцензії приймають також протягом десяти робочих днів.

Підставами для відмови у видачі ліцензії можуть бути такі:

• недостовірність вміщених у документах даних, що їх вказав заявник під час заповнення;

• невідповідність заявника (згідно з документами) ліцензійним умовам, встановленим для того виду господарської діяльності, який зазначено в заяві. [19, с.17]

Анулювання ліцензії визначено в Законі як позбавлення ліцензіата органом ліцензування права на провадження певного виду господарської діяльності.

Анулювання ліцензії є однією з розповсюджених санкцій, що застосовувались Ліцензійною палатою України.

Анулювання ліцензії за рішенням органу ліцензування, передбачене в ст.21 Закону «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», є однією з найбільш серйозних оперативних засобів охоронної спрямованості. На відміну від ст.4 Закону «Про підприємництво» що втратив чинності, яка визначала три підстави анулювання ліцензії, ст.21 Закону «Про ліцензування...» називає десять підстав її анулювання. [12, с.67]

• заява ліцензіата про анулювання ліцензії;

• акт про повторне порушення ліцензіатом ліцензійних умов;

• рішення про скасування державної реєстрації суб’єкта господарювання;

• нотаріально засвідчена копія свідоцтва про смерть фізичної особи – суб’єкта підприємницької діяльності;

• акт про виявлення недостовірних відомостей у документах, поданих суб’єктом господарювання для одержання ліцензії;

• акт про встановлення факту передачі ліцензії або її копії іншій юридичній або фізичній особі для провадження господарської діяльності;

• акт про встановлення факту неподання в установлений строк повідомлення про зміну даних, зазначених в документах, що додавалися до заяви про видачу ліцензії;

• акт про невиконання розпорядження про усунення порушень ліцензійних умов;

• неможливість ліцензіата забезпечити виконання ліцензійних умов, встановлених для певного виду господарської діяльності;

• акт про відмову ліцензіата в проведенні перевірки органом ліцензування або спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування. [6, с.68]

Деякі види підприємницької діяльності вимагають одержання торгового патенту. Патентування – умова здійснення деяких видів підприємницької діяльності, зазначених у Законі «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності», що означає необхідність одержання торгового патенту у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності» торговельна діяльність за готівкові кошти, а також з використанням інших форм розрахунків та кредитних карток на території України, діяльність з обміні готівкових валютних цінностей (включаючи операції з готівковими платіжними засобами, вираженими в іноземній валюті, та з кредитними картками), а також діяльність з надання послуг у сфері побутових послуг, вимагає одержання торгового патенту. [12, с.73]

Тобто для придбання патенту в цьому разі необхідна одночасна наявність декількох умов:

а) діяльність повинна мати ознаки торговельної. Згідно зі ст. 3 Закону «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності» під торговельною діяльністю розуміється роздрібна та оптова торгівля, діяльність у торговельно-виробничій (громадське харчування) сфері;

б) торговельна діяльність повинна здійснюватися в готівковій формі, тобто за готівкові кошти, а також з використанням інших готівкових платіжних засобів та з використанням кредитних карток на території України. У разі проведення розрахунків шляхом внесення покупцем готівкових коштів за проданий товар (надані послуги) до каси Ощадбанку або каси комерційного банку такі розрахунки не вважаються готівковими, а суб’єкт підприємництва може здійснювати торговельну діяльність без придбання торгового патенту;

в) торговельна діяльність повинна здійснюватися суб’єктами підприємницької діяльності у пунктах продажу товарів. [6, с.69]

Маючи статус фізичної особи-підприємця, за певних умов можна провадити торгівельну діяльність та надавати послуги без патенту.

По-перше, отримувати патент не потрібно, якщо фізична особа-підприємець торгує з яток, прилавків та сплачує ринковий збір за місце для торгівлі продукцією в межах ринків усіх форм власності. В такому разі документи про сплату ринкового збору засвідчують право не отримувати торговельний патент.

По-друге отримувати патент не потрібно, якщо фізична особа-підприємець продає продукцію рослинництва чи тваринництва вирощену в особистому підсобному господарстві, та продукцію власного бджільництва.

По-третє, вимога щодо патентування торговельної діяльності не поширюється на фізичних осіб-підприємців платників єдиного податку, фіксованого податку та фіксованого сільськогосподарського податку. [20, с.22]

У разі втрати торгового патенту, орган державної податкової служби видає безоплатно його дублікат на підставі письмової заяви суб’єкта підприємницької діяльності та довідки органу МВС. Дана довідка видається органом МВС на підставі заяви про втрату торгового патенту. За видачу дубліката торгового патенту плата не стягується.[21]

3.3 Припинення діяльності фізичної особи-підприємця

Характеристики

Список файлов курсовой работы