Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Таким чином Уповноважений Верховної ради України з прав людини є повноцінним учасником цивільного процесу. Його процесуальне становище у цивільному процесі визначається як орган чи особа, якій законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб.

У юридичній літературі і судовій практиці існують різні погляди на правові підстави участі в цивільному процесі органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи й інтереси інших осіб, у тому числі й самого Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Так, М.Й. Штефан вважає, що такими є норми Конституції, зазначеного Закону й Закону України "Про прокуратуру", ЦПК, різних галузей права, які надають цим особам повноваження захищати права й інтереси інших [15, с.126, 142, 143]. М.І. Мичко під правовими підставами участі в цивільному процесі вказаних суб’єктів розуміє умови, за наявності яких у них виникає право й одночасно обов’язок звернутися до суду з метою захисту прав і законних інтересів громадянина або держави. На його думку, цією умовою є неможливість самого громадянина звернутися до суду за захистом своїх прав та інтересів внаслідок недієздатності, обмеженої дієздатності чи з інших незалежних від нього причин і коли його інтереси не можуть бути захищені батьками, усиновителями чи іншою особою, зобов’язаною це зробити [11, с. 206]. С.В. Васильєв до підстав участі в цивільному процесі органів та осіб, яким законом надано право захищати інтереси інших, відносить державну або суспільну заінтересованість у цивільній справі, що випливає з обов’язків, покладених на ці органи як їх функціональні повноваження [4, с.74].

Що стосується підстав такої участі Уповноваженого, інших органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи й інтереси інших, то слід погодитися з висловленою в юридичній літературі думкою про те, що такими підставами виступають дійсно умови, за наявності яких у них виникає право й обов’язок звернення до суду з метою захисту прав та інтересів громадян чи держави. Але ці умови не можна пов’язувати лише з нездатністю самого громадянина чи з неможливістю відповідного органу держави самостійно звернутися до суду або небажання посадових осіб користуватися цим правом внаслідок зловживання службовим положенням чи владою. Для цього потрібно, щоб відповідна норма права відносила той чи інший орган чи особу до суб’єктів, які мають право на звернення до суду за захистом чужого права чи інтересу.

Стосовно Уповноваженого такою нормою є cт.45 ЦПК, яка має пріоритет перед нормами, що містяться в Законі. За правовою логікою у них повинні бути названі випадки, коли Уповноважений вправі звертатися до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб і брати участь у цих справах. На нашу думку, вказана в п.10 cт.13 Закону умова - неспроможність самого громадянина за станом здоров’я чи з інших поважних причин звернутися до суду із заявою про захист своїх прав і свобод - є підставою для реалізації Уповноваженим права на звернення до суду за захистом чужого інтересу, а не підставою самого права.

Право на звернення Уповноваженого до суду за захистом чужого інтересу передбачено й ч.1 cт.45 ЦПК; воно незмінне, а його наявність не може залежати від стану здоров’я особи, чиї права і свободи представляє в суді Уповноважений. У цьому зв’язку не випадково в ч.6 cт.119 ЦПК "Форма і зміст позовної заяви" говориться, що у пред’явленому позові особами, які діють на захист прав, свобод та інтересів іншої особи, повинні бути зазначені підстави такого звернення, а не наявність права на нього.

З урахуванням наведеного можемо зробити висновок, що підставами участі в цивільному процесі Уповноваженого слід вважати ті, що мають загальний характер (ч.2 cт.3 і ч.1 cт.45 ЦПК) і якими обґрунтовується право Уповноваженого брати участь у цивільному процесі має своє практичне значення: за відсутності підстав, які є загальними, суддя взагалі не приймає справу до свого провадження, а якщо немає обґрунтування заяви щодо захисту прав чи свобод конкретної особи, суддя вправі залишити її без руху до усунення цього недоліку. Процесуальною формою участі Уповноваженого в цивільному процесі, про що йдеться в ч.1 cт.45 ЦПК, є звернення до суду із заявою про захист прав та свобод людини і громадянина, які за станом здоров’я чи з інших поважних причин не можуть цього зробити самостійно. Це право українського омбудсмана звертатись до суду особисто або через свого представника брати участь у судовому процесі у випадках і порядку, встановлених ЦПК, роблять Уповноваженого активним учасником судового провадження. Отже, на основі аналізу ст.45 Цивільно-процесуального кодексу України (далі - ЦПК), можна зробити висновки, що зазначений суб’єкт захисту прав інших осіб може брати участь у цивільному процесі у такій процесуальній формі як звернення до суду із заявою, відкриття провадження у цивільній справі та участь у такій справі.

Варто також зазначити, що Уповноважений Верховної ради України з прав людини може бути суб’єктом захисту прав та охоронюваних інтересів інших осіб за умов: наявності закону, який дає йому повноваження здійснювати захист прав та інтересів інших осіб у конкретних справах; наявності в осіб, захист прав та інтересів яких вони можуть здійснювати, цивільно-процесуальної правосуб’єктності. У здійсненні своїх процесуальних прав омбудсман, як правило, незалежний від волі осіб, права і охоронювані інтереси яких він захищає.

Розділ ІІ. Права та обов’язки Уповноваженого Верховної ради України з прав людини у цивільному процесі

Загальні права та обов’язки Уповноваженого з прав людини у цивільному процесі.

Як ми вже з’ясували вище, Уповноважений Верховної ради України з прав людини є одним із учасників цивільного процесу, який звертається до суду з метою захисту інтересів інших осіб, має громадський, державний та інший інтерес у вирішенні справи. Стосовно прав та обов’язків омбудсмана, пов’язаних із його зверненням до суду із заявою, відкриття провадження у цивільних справах і участь у таких справах, проаналізуємо їх більш детально. При реалізації даної форми участі у цивільному процесі Уповноважений має такі права та обов’язки:

Загальні права та обов’язки осіб, що беруть участь у справі передбачені ст.27 ЦПК, а саме: має право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії з документів, долучених до справи, одержувати копії рішень, ухвал, брати участь у судових засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, задавати питання іншим особам, які беруть участь у справі, а також свідкам, експертам, спеціалістам, заявляти клопотання та відводи, давати усні та письмові пояснення судові, подавати свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб, користуватися правовою допомогою, знайомитися з журналом судового засідання, знімати з нього копії та подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти, прослуховувати запис фіксування судового засідання технічними засобами, робити з нього копії, подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти, оскаржувати рішення і ухвали суду, користуватися іншими процесуальними правами, встановленими законом. Уповноважений з прав людини як и інші особи, які беруть участь у справі позовного провадження, для підтвердження своїх вимог або заперечень зобов'язаний подати усі наявні у них докази до або під час попереднього судового засідання, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться - до початку розгляду справи по суті.

Крім того даний суб’єкт зобов'язаний добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки. Варто також зазначити, що крім загальних прав та обов’язків, передбачених вказаною статтею ЦПК Уповноважений прав людини може також мати додаткові права та обов’язки, передбачені ст.31 ЦПК адже він в такому випадку виступає в цивільному процесі в якості сторони. Так, крім прав та обов'язків, визначених у статті 27 ЦПК, якщо Уповноважений виступає в якості позивача, то він має право протягом усього часу розгляду справи збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову, а якщо в якості відповідача, то має право визнати позов повністю або частково. До початку розгляду судом справи по суті позивач має право шляхом подання письмової заяви змінити предмет або підставу позову, а відповідач - пред'явити зустрічний позов. Уповноважений Верховної ради України з прав людини як і будь-яка сторона цивільного процесу має право вимагати виконання судового рішення в частині, що стосується цієї сторони.

Спеціальні права та обов’язки Уповноваженого з прав людини у цивільному процесі.

Уповноважений Верховної ради України з прав людини має також спеціальні права та обов’язки органів та осіб, які звернулися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах. Так згідно ст.46 ЦПК органи та інші особи, які відповідно до статті 45 ЦПК звернулися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах, мають процесуальні права й обов'язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком права укладати мирову угоду. Відмова органів та інших осіб, які відповідно до статті 45 ЦПК звернулися до суду в інтересах інших осіб, від поданої ними заяви або зміна вимог не позбавляє особу, на захист прав, свобод та інтересів якої подано заяву, права вимагати від суду розгляду справи та вирішення вимоги у первісному обсязі. Якщо особа, яка має цивільну процесуальну дієздатність і в інтересах якої подана заява, не підтримує заявлених вимог, суд залишає заяву без розгляду.

Інші права та обов’язки Уповноваженого з прав людини у цивільному процесі.

Уповноважений Верховної ради України з прав людини крім загальних прав та обов’язків осіб, що беруть участь у справі та спеціальних прав та обов’язків, передбачених для органів та осіб, які звернулися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах має ще й інші права та обов’язки, що більше конкретизуються в законі України "Про Уповноваженого Верховної ради України з прав людини". Так, наприклад, відповідно до ст.13 зазначеного закону цей суб’єкт має такі як загальні так и спеціальні права:

на ознайомлення з документами, у тому числі і секретними (таємними), та отримання їх копій в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, об'єднаннях громадян, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, органах прокуратури, включаючи справи, які знаходяться в судах. Доступ до інформації, пов'язаної із службовою та державною таємницями, здійснюється в порядку, визначеному законодавчими актами України;

бути присутнім на засіданнях судів усіх інстанцій, у тому числі на закритих судових засіданнях, за умови згоди суб'єкта права, в інтересах якого судовий розгляд оголошено закритим;

звертатися до суду із заявою про захист прав і свобод людини і громадянина, які за станом здоров'я чи з інших поважних причин не можуть цього зробити самостійно, а також особисто або через свого представника брати участь у судовому процесі у випадках та порядку, встановлених законом.

Обов’язки Уповноваженого Верховної ради з прав людини передбачені ст.14 названого закону:

Уповноважений зобов'язаний додержуватися Конституції України і законів України, інших правових актів, прав та охоронюваних законом інтересів людини і громадянина, забезпечувати виконання покладених на нього функцій та повною мірою використовувати надані йому права;

Уповноважений зобов'язаний зберігати конфіденційну інформацію. Це зобов'язання діє і після припинення його повноважень. У разі розголошення таких відомостей Уповноважений несе відповідальність у встановленому законодавством порядку. Уповноважений не має права розголошувати отримані відомості про особисте життя заявника та інших причетних до заяви осіб без їхньої згоди.

Розділ ІІІ. Аналіз судової практики участі Уповноваженого ВРУ у цивільному процесі

З метою виявлення більш повного з’ясування ролі та місця Уповноваженого Верховної ради України з прав людини у цивільному процесі як особливого суб’єкта, рівня ефективності його діяльності звернімося до судової практики. Так, 27 березня 1996 р. в результаті злочину, вчиненого групою з 6-ти службових осіб СІЗО УСБУ по Львівській області та старшим слідчим Львівської обласної прокуратури Т., загинув громадянин Ю.І. Мозола - син громадян Мозоли І.С. і Мозоли І.М. Усі 7 винуватців цього злочину засуджені вироками Військового суду Львівського гарнізону від 30 листопада 2000 р. і Військового суду Івано-Франківського гарнізону від 18 жовтня 2001 р., які вступили в законну силу. Під час досудового розслідування й судового розгляду першої з кримінальних справ (стосовно 6-ти осіб), з вини слідчого й судді мати й батько загиблого не були визнані ані потерпілими, ані цивільними позивачами по справі. Була відшкодована моральна шкода в розмірі 50 тис. грн. лише дружині загиблого, а батьки його були забуті, хоча мати є інвалідом II групи, а батько - пенсіонер. Але ж крім моральної шкоди батьки загиблого незалежно від того, отримували вони від сина за його життя якусь матеріальну допомогу чи ні, втратили потенційного годувальника, який згідно із законом повинен був надавати матеріальну допомогу непрацездатним нужденним батькам. У зв’язку з викладеним Уповноважений звернулась до суду з позовом про стягнення з Управління Служби безпеки України по Львівській області на користь Мозоли І.С. і Мозоли І.М. по 100 тис. грн. і з Прокуратури Львівської області на користь зазначених вище постраждалих подружжя Мозоли - по 30 тис. грн. Франківський місцевий суд м. Львова рішенням від 22 травня 2002 р. задовольнив позов Уповноваженого і стягнув на користь батьків потерпілого зазначені суми. Це перший прецедент на теренах СНД, коли було висунуто й задоволено позов до системи СБУ й органів прокуратури, а не до посадових осіб [17].

Крім того, наприклад, у справі за позовом Уповноважено Верховної ради з прав людини до Виконкому Київської районної ради м. Харкова про визнання незаконним рішення органу державної влади - виконкому Київської районної ради м. Харкова від 04.01.2000 р. № 05-14 про надання дозволу на продаж квартири від імені неповнолітньої Ольги Кривонос та відшкодування шкоди Виконком Київської районної ради м. Харкова рішенням від 14.01.2001 р. надав згоду Кривоносу М.М., батьку і співвласнику житла неповнолітньої Кривонос Ольги Михайлівни, 26.03.1985 р. народження, на продаж від імені дочки частини її власної квартири. Тим самим неповнолітню Кривонос О.М. було позбавлено права власності, чим порушені вимоги ст.41 Конституції України. Зміст заяви батька неповнолітньої щодо позбавлення її права власності зобов’язує орган опіки і піклування - виконком - діяти в інтересах неповнолітньої. Для цього необхідно, як це пропонується ст.61 Кодексу України про шлюб та сім’ю (в ред. 1970 р.), перевірити, наскільки прохання Кривоноса М.М. відповідає інтересам дитини, чи не порушуються її права продажем житла, тобто з’ясувати, чи не зловживає Кривонос М.М. батьківськими правами. Але виконком Київської райради м. Харкова, не виконавши вимог закону, виніс рішення лише на підставі заяви Кривоноса М.М., без згоди піклувальника неповнолітньої - її бабусі Кривонос О.О. Для такого рішення не було законних підстав. Про позбавлення власності Ольга Кривонос дізналась тільки у 2003 р. і звернулася з відповідним проханням до народного депутата України Александровської А.О., яка направила депутатське звернення на захист прав неповнолітньої до Уповноваженого з прав людини. Перевіркою, проведеною в межах відкритого Уповноваженим з прав людини провадження для встановлення факту порушення конституційного права Кривонос, було встановлено таке: На час винесення рішення про надання згоди на продаж власної частини квартири Ольга Кривонос не проживала за місцем постійного мешкання у квартирі № 8 по вул. Артема, 36-б у м. Харкові, що документально підтверджено.3 січня 1997 р. вона залишилася без батьківської опіки - мати померла, а батько відбував покарання в місцях позбавлення волі і тимчасово виїхала в Сумську область до своєї бабусі. Остання була призначена її піклувальником. Про виписку з харківської квартири Ольга Кривонос дізналася тільки після досягнення 16-річчя, коли приїхала отримати паспорт за місцем народження і постійного проживання. В цьому їй було відмовлено, але і тоді вона не була повідомлена про рішення, яким її позбавлено власного житла. Батько неповнолітньої М.М. Кривонос у зв’язку зі смертю дружини - матері Ольги - став квартиронаймачем трикімнатної квартири № 8 за вищевказаною адресою. Після повернення з місць позбавлення волі 20.12.99 р. він приватизував цю квартиру на себе і неповнолітню Ольгу, а 27.12.99 р. нібито звернувся до виконкому з заявою, в якій просив надати йому дозвіл від імені Ольги продати всю квартиру. До звернення була долучена заява від імені Ольги Кривонос про те, що вона не заперечує проти продажу своєї частини. Фактично, як встановлено експертизою, проведеною під час досудового слідства по кримінальній справі, порушеній органами прокуратури на підставі матеріалів перевірки Уповноваженого з прав людини, обидві заяви виконані не Кривоносом М.М. і не його дочкою Ольгою. Крім того, Кривонос М.М. і його дочка Ольга не могли особисто передати заяву до виконкому під час прийому, оскільки Кривонос М.М. з 22.12.99 р. по теперішній час перебував під вартою (нині відбуває покарання в місцях позбавлення волі), звідки 27.12.99 р. не звільнявся, а Ольги не було в Харкові. З вищевказаних підстав зроблений запис працівником виконкому на зверненні Кривоноса М.М. про те, що під час прийому “особа заявника установлена за паспортом”, не відповідає дійсності. Уповноважений з прав людини, встановивши факт порушення конституційного права неповнолітньої Кривонос О.М., звернулася до виконкому Київської райради Харківської міської державної адміністрації з пропозицією відповідно до п.2 ст.56 Закону України “Про власність" відшкодувати О. Кривонос (Пустовойт) у повному обсязі шкоду, завдану неправомірним рішенням райвиконкому. Але до цього часу права О. Кривонос не поновлені. На підставі викладеного Уповноважений з прав людини вважав за необхідне заявити цей позов на захист прав неповнолітньої Кривонос О.М. (Пустовойт) та просити суд:

Характеристики

Список файлов курсовой работы