35967 (606248), страница 3

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

На підставі Закону України «Про органи і служби у справах неповнолітніх і спеціалізовані установи для неповнолітніх» від 24 січня 1995 р. (з доповненнями) Кабінетом Міністрів України 8 липня 1995 р. Прийнято Постанову «Про створення кримінальної міліції у справах неповнолітніх у системі МВС України. Цією Постановою затверджено Положення «Про кримінальну міліцію у справах неповнолітніх», яким передбачено структуру, правові засади діяльності, права та обов’язки щодо запобігання злочинності серед неповнолітніх та боротьби з нею. Нова служба основну увагу приділяє

Кримінальним проявам з боку неповнолітніх та захисту неповнолітніх від негативного впливу дорослих. І вказаний Закон, і Положення визначають правові основи діяльності органів і служб у справах неповнолітніх та спеціалізованих установ, на які покладається здійснення спеціального захисту і профілактики правопорушень серед осіб, які не досягли вісімнадцятирічного віку. [18, с. 405]

До органів і служб у справах неповнолітніх та спеціальних установ, наприклад, віднесено:

• кримінальну міліцію органів внутрішніх справ у справах неповнолітніх;

• приймальники-розподільники для неповнолітніх органів внутрішніх справ.

Таким чином, відповідно до зазначеного Закону передбачено функціонування в системі МВС якісно нової самостійної служби – кримінальної міліції у справах неповнолітніх, якій надане право здійснювати на підставах і в порядку, встановлених

Законом, гласні та негласні оперативно – розшукові заходи з метою запобігання злочинам та їх розкриття.

Для виконання покладених на міліцію завдань чинне законодавство наділяє її певними повноваженнями, серед яких найбільш суттєвими є правомочність застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів захисту, вогнепальної зброї. Спеціальні засоби застосовуються у випадках, коли були використані і не дали бажаних наслідків усі інші форми попереднього впливу на правопорушників:

а) для захисту громадян і самозахисту працівника міліції від нападу й інших дій, що створюють загрозу їх життю або здоров’ю;

б) для припинення масових заворушень;

в) для затримання і доставляння в міліцію правопорушників;

г) для звільнення заручників тощо.

Використання спеціальних засобів, за винятком необхідності відбиття раптового нападу на працівника міліції і звільнення заручників, має передувати попередження про намір їх застосування.

Забороняється застосування спеціальних засобів:

а) до вагітних жінок, осіб похилого віку, інвалідів та малолітніх, крім випадків вчинення ними групового нападу, що реально загрожує життю і здоров’ю людей, працівника міліції, або озброєного нападу;

б) приміщеннях дипломатичних установ і там, де виготовляються вибухові речовини, та в дитячих і лікувальних установах.

Відповідальність за організацію роботи по забезпеченню законності застосування спеціальних засобів при охороні громадського порядку покладається на Міністра внутрішніх справ.

Згідно зі ст. 10 Закону України «Про міліцію» міліція при виконанні своїх завдань зобов’язана: [2, с. 25]

• забезпечувати безпеку громадян і громадський порядок;

• здійснювати профілактичні, оперативно-розшукові заходи;

• приймати і реєструвати заяви і повідомлення про злочини та оперативно на них реагувати;

• допомагати органам досудового слідства;

• забезпечувати безпеку дорожнього руху і здійснювати технічний огляд транспорту;

• контролювати додержання реєстраційно-міграційних правил;

• брати участь у проведенні карантинних заходів;

• здійснювати привід (доставляння) до відповідних державних органів громадян у встановленому законом порядку;

• забезпечувати виконання загальнообов’язкових рішень місцевих рад та ін.

Коло обов’язків міліції є досить різноманітним залежно від завдань і функцій, які покладено на цей державний правоохоронний орган. Чинне законодавство особливо наголошує, що працівник міліції на території України незалежно від посади, місцезнаходження і часу в разі звернення до нього громадян або службових осіб із заявою чи повідомленням про події, які загрожують особистій чи громадській безпеці, зобов’язаний вжити заходів для запобігання і припинення правопорушень, рятування людей, надання допомоги особам, які її потребують, встановлення і затримання осіб, які вчинили правопорушення, охорони місця події і доповісти про це в найближчий підрозділ міліції.

При розгляданні діяльності міліції як складової частини органів внутрішніх справ потрібно включити і діяльність органів досудового слідства.

Досудове слідство – кримінально-процесуальна діяльність слідчого за порушеною та прийнятою ним до свого провадження кримінальною справою, зміст якої полягає у збиранні, дослідженні, перевірці, оцінці та використанні доказів, встановленні об'єктивної істини, провадженні слідчих і інших процесуальних дій та самостійному застосуванні норм права з метою захисту прав та законних інтересів людини, фізичних та юридичних осіб, створення умов для здійснення справедливого правосудця.

Органами досудового слідства є слідчі прокуратури, слідчі рганш внутрішніх справ, слідчі податкової міліції і слідчі органів служби безпеки України, досудове слідство покликане вирішити або створити умови для подальшого вирішення судом найважливішого завдання – забезпечення справедливості та всіх інших завдань кримінального процесу.

Підслідність – це сукупність встановлених законом ознак кримінальних справ, відповідно до яких встановлюється конкретний слідчий орган, компетентний проваджувати досудове слідство.

Розрізняють предметну (родову), персональну, альтернативну, територіальну підслідність та підслідність за зв'язком справ.

Досудове слідство провадиться у всіх справах, за винятком справ про злочини, зазначені у частині 1 статті 27 і статті 425 цього Кодексу, по яких досудове слідство провадиться у випадках, коли злочин вчинено неповнолітнім чи особою, яка через свої фізичні або психічні вади не може сама здійснювати своє право на захист, а також коли це визнає за необхідне прокурор чи суд.

Початок провадження досудового слідства

Досудове слідство провадиться лише після порушення кримінальної справи і в порядку, встановленому цим Кодексом.

Слідчий зобов'язаний негайно приступити до провадження слідства в порушеній ним чи переданій йому справі. Коли справа порушена слідчим і прийнята ним до свого провадження, то складається єдина постанова про порушення справи і прийняття її до свого провадження. В разі прийняття до свого провадження раніше порушеної справи слідчий виносить окрему постанову про прийняття справи до свого провадження. Копію постанови про прийняття справи до свого провадження слідчий протягом доби надсилає прокуророві.

Місце провадження досудового слідства

Досудове слідство провадиться в тому районі, де вчинено злочин. Коли місце вчинення злочину невідоме, а також з метою найбільш швидкого і повного розслідування його, слідство може провадитися за місцем виявлення злочину або за місцем перебування підозрюваного, обвинуваченого, або за місцем перебування більшості свідків чи за визначенням прокурора.

Слідчий, встановивши, що дана справа йому не підслідна, зобов'язаний провести всі невідкладні дії, після чого передає справу прокуророві для направлення її за підслідністю

Слідчий має право провадити слідчі дії в інших слідчих районах і вправі доручити провадження цих дій відповідному слідчому або органу дізнання, які зобов'язані це доручення виконати в десятиденний строк.

У межах міста або району, хоч і поділеного на кілька слідчих дільниць, слідчий зобов'язаний особисто провадити всі слідчі дії.

Висновок

Органи внутрішніх справ є одним із елементів системи правоохоронних органів України.

Їхня діяльність спрямована на забезпечення громадського порядку на всій території держави. На органи внутрішніх справ України покладені завдання по захисту прав і свобод громадян, інтересів суспільства та держави, боротьби зі злочинністю, охороні громадського порядку, запобігання та припинення правопорушень і забезпечення провадження в справах, розгляд яких законом покладено на органи внутрішніх справ, забезпечення безпеки дорожнього руху, охорони особливо важливих державних об`єктів.

Правоохоронна діяльність органів внутрішніх справ здійснюється на трьох рівнях – центральному, регіональному та місцевому.

До основних функцій відносяться такі: гарантування особистості безпеки громадян, захист їх прав, свобод і законних інтересів; забезпечення охорони громадського порядку; попередження, припинення злочинів та інших правопорушень; своєчасне виявлення, й розкриття й розслідування злочинів та осіб, що скоїли; забезпечення дорожнього руху; захист власності від злочинних посягань; виконання кримінальних покарань і адміністративних стягнень. Функції забезпечення мають внутрішній характер і спрямовані на забезпечення ефективної діяльності органів внутрішніх справ.

Формами діяльності органів системи МВС України є: профілактична, оперативно-розшукова, кримінально-процесуальна, виконавча, охоронна та організаційно – правова діяльність. Певні особливості в управлінні й функціонуванні має система органів внутрішніх справ на транспорті побудована з урахуванням специфіки забезпечення охорони громадського порядку та боротьби зі злочинністю на залізничному, повітряному, морському й річковому транспорті.

Система органів внутрішніх справ на залізничному транспорті підпорядковується Управлінню внутрішніх справ на транспорті МВС України (УВСТ МВС України), на чолі з начальником управління, який призначається на посаду наказом міністра внутрішніх справ України.

У великих аеропортах, морських і річкових портах функціонують відділи внутрішніх справ, підпорядковані територіальним УМВС областей, міст.

До складу органів внутрішніх справ на транспорті входять усі основні галузеві служби, крім Державтоінспекції, паспортної, деяких інших підрозділів. Система органів внутрішніх справ проявляє себе, як будь-яка інша соціальна система, як об’єкт, що управляє та управляється, тобто фактично виступає об’єктом і суб’єктом управління. З урахуванням нинішнього адміністративно-територіального устрою України, соціально-економічних і політичних обставин, криміногенної ситуації в країні та функціонального призначення органів внутрішніх справ, сучасна система органів МВС України складається з двох підсистем: центральних і місцевих органів внутрішніх справ. Органи внутрішніх справ являють собою систему, що характеризується суворим дотриманням принципу централізованого управління відповідними елементами (підсистемами) та встановлення між ними субординаційних зв’язків. Місцеві органи внутрішніх справ безпосередньо підпорядковуються вищестоящим органам внутрішніх справ. Правові акти, що, приймаються останніми, є обов’язковими для місцевих органів внутрішніх справ. Всю систему внутрішніх справ очолює Міністерство внутрішніх справ України – централізований орган державної виконавчої влади МВС України очолює міністр, призначуваний відповідно до Конституції України; він входить до складу Кабінету Міністрів України.
Міністр має заступників, яких за його поданням призначає Кабінет Міністрів України, розподіляє між заступниками міністра та визначає повноваження структурних підрозділів міністерства. Міністр внутрішніх справ України несе персональну відповідальність за виконання покладених на міністерство завдань і здійснення ним своїх функцій, визначає ступінь відповідальності заступників міністра, керівників підрозділів міністерства.

Для погодженого вирішення питань, що належать до повноважень МВС України, обговорення найважливіших напрямків його діяльності у міністерстві утворюється колегія в складі міністра (голова колегії), заступників міністра за посадою, а також керівників працівників органів внутрішніх справ. Члени колегії міністерства затверджуються Кабінетом Міністрів України. Рішення колегії проводяться в «життя» найчастіше наказами міністра. Система місцевих органів внутрішніх справ має такі структурні елементи: управління (головні управління) внутрішніх справ МВС України в Криму, в областях, містах, відділи (управління) внутрішніх справ у районах і лінійні відділи(управління) внутрішніх справ. Всі ланки системи органів внутрішніх справ України функціонують у тісній взаємодії як між собою, так і з іншими державними органами, організаціями та населенням країни, що є гарантією їхньої ефективної діяльності під час виконання покладених на них завдань з охорони громадського порядку та боротьби зі злочинністю в країні.

Список використаних джерел

1. Конституція України. К., 1996.

2. Закон України «Про міліцію» від 20.12.90 р. №565 // Право і практика. – 2005., – №30.

3. Закон України «Про внутрішні війська МВС України» від 31.10.95 р. // Держава і право., – 1995., – №221.

4. Закон України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» від 23.12.93 р. // Відомості Верховної Ради України. 1994. №11.

5. Закон України «Про оперативно-розшукову діяльність» // Відомості Верховної Ради України. 1992. №22.

6. Закон України «Про державну таємницю» // Відомості Верховної Ради України. 1994. №16.

7. Закон України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» // Відомості Верховної Ради України. 1993. №35.

8. Закон України «Про дисциплінарний статут органів внутрішніх справ» від 22.02.2006 р. // Офіційний вісник України., – 2006., – №12.

9. Указ Президента України «Про положення про Міністерство внутрішніх справ України» від 17.10.2000 р. // Офіційний вісник України., -2000., – №42.

10. Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ України: Постанова Кабінету Міністрів України УРСР від 29.07.91 р. // Збірник нормативних актів України з питань правопорядку., – К., 1993.

Характеристики

Список файлов курсовой работы