35426 (606097), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Одна з головних цілей СНД - збереження й подальше зміцнення відносин дружби, добросусідства і взаємовигідного співробітництва.
Україна розглядає СНД як механізм мирного демократичного вирішення проблем, пов’язаних з розпадом СРСР, як форум для багатосторонніх переговорів і консультацій з питань, спільних для держав, утворених у геополітичному просторі колишнього СРСР, а участь в СНД - як форму підтримки цивілізованих відносин з цими країнами. Хоча останнім часом про СНД все менше згадується, а говорять про держави на терені колишнього СРСР.
На східному напрямку було багато втрачено, а цей регіон через об’єктивні причини є для нас винятково важливим.
У той же час Україна виступає проти будь-яких наддержавних утворень у рамках СНД, які тією чи іншою мірою обмежують політичний та економічний суверенітет країни, та рішуче виступає проти усяких спроб відновити у будь-якій формі колишній Радянський Союз.
Тому ні нормативні акти, підписані Україною, ані наша форма участі в СНД не позбавляють і не обмежують нашу свободу вибору. Україна очолює ‘групу неприєднання’ серед країн СНД, яка протидіє створенню яких-небудь наднаціональних органів або військово-політичних механізмів, і країни СНД знають, що без України новий Радянський Союз неможливий.
Взагалі майбутнє Співдружності залежить від доброї волі Москви, і СНД має перспективи тільки у тому випадку, якщо поважатиметься принцип суверенітету кожної з його держав.
Україна твердо і послідовно проводить лінію на максимальне розширення і поглиблення дво- та багатосторонніх форм співробітництва як у рамках, так і поза рамками СНД при забезпеченні принципів взаємовигоди, поважанні інтересів один одного і при дотриманні загальновизнаних норм міжнародного права.
1.2.7 ІНШІ МІЖНАРОДНІ ОРГАНІЗАЦІЇ
Наша країна має широке коло інтересів і в інших регіонах світу. Так, Україна є активним учасником Чорноморського Економічного Співробітництва (ЧЕС) – міжнародної організації, яка виникла в 1992 р. До її складу входять 11 держав Чорноморського басейну (Азербайджан, Албанія, Вірменія, Греція, Грузія, Молдова, Туреччина, Болгарія, Румунія, Росія, Україна).
ЧЕС прагне перетворити Причорномор’я на зону миру, свободи, економічної стабільності, дружніх та добросусідських стосунків. Завдяки своєму розташуванню цей регіон може стати трансрегіональним інтеграційним угрупуванням, яке сполучить Європу, Азію і Північну Африку.
Україна може перетворити переваги свого географічного положення на реальні політико-економічні важелі впливу. Проте через власну зовнішньополітичну нерішучість і невизначеність позицій вона не лише втрачає можливість посісти чільне місце в регіоні, а й ризикує бути виключеною з цього процесу.
Україна стала одним з ініціаторів створення ГУАМ – інтеграційного союзу Грузії, України, Азербайджану та Молдови. Він має на меті реалізовувати політичні й економічні (насамперед, енергетичні) проекти, спільними зусиллями розв’язувати проблеми територіальної цілісності країн-учасниць. Основою економічної співпраці є функціонування зони вільної торгівлі і реалізація проектів транспортування каспійської нафти до Європи.
На політичні й соціально-економічні процеси на пострадянському просторі сильний вплив здійснює Росія. Намагаючись зберегти і відновити свою геополітичну роль світового і регіонального лідера, вона ініціювала створення Єдиного Економічного Простору (ЄЕП), куди мають увійти Росія, Білорусь, Казахстан і Україна. При вступі, наша держава намагається максимально врахувати національні економічні інтереси та вимоги СОТ. Україна, вкотре за свою історію, має унікальний шанс використати переваги свого геополітичного положення і стати об’єднуючою ланкою, здатною відстоювати свої економічні інтереси і, водночас, забезпечувати стабільність розвитку не лише країн-сусідів, а й всієї Європи.
Тримаючи курс на Європейський Союз, Україна має стати регіональним генератором інтеграційних ідей, одним з лідерів реалізації переваг спільного взаємовигідного розвитку. Без відповіді на даний виклик глобалізованого світу наша країна приречена або ж тупцювати на місці, або ж перетворитися на сателіта свого північного сусіда.
2. СУЧАСНА СТРУКТУРА ТА ДІЯЛЬНІСТЬ СПІВДРУЖНІСТІ НЕЗАЛЕЖНИХ ДЕРЖАВ (СНД)
2.1 ВСТУП
Однією з нових структур, що виникли на пострадянському просторі, стала СНД. Її установчими документами є Угода про створення СНД від 8 грудня 1991 р., Протокол до Угоди та Алма-Атинська декларація від 21 грудня 1991 р. Статут СНД був прийнятий на засіданні Ради голів держав 22 січня 1993 р.
8 грудня 1991р. на зустрічі керівників Білорусі, Росії та України в Біловезькій пущі було прийнято рішення про створення Співдружності Незалежних Держав (СНД). 21 грудня у Алма-Аті до Співдружності приєдналося II з 15-й колишніх республік СРСР. Чотири інші (країни Балтії та Грузія) фактично підтримали цей історичний факт.
Виступаючи 4 квітня 1992р. на міжнародному Бертельс-манівському форумі (Німеччина), Л.М.Кравчук так охарактеризував позицію України щодо СНД: «СНД не є ані, державою, ані наддержавою. Вона не є суб'єктом міжнародного права і міжнародних відносин. СНД - це форма співробітництва незалежних держав, які самостійно відповідають за свій внутрішній розвиток і відносини з іншими країнами»
Організаційні основи СНД оформлено кількома документами, які називають установчими: Біловезькою угодою про створення СНД, Протоколом до неї, який учасники вирішили рахувати складовою частиною Угоди, і Алма-Атинською декларацією, а також Статутом, який прийнятий 22 січня 1993р.
Статут Співдружності Незалежних Держав, схвалений сімома країнами на зустрічі керівників Співдружності в Мінську 22 січня 1993 року, надає право асоціативного чи повного членства, а також статус спостерігача. Статут об'єднує не лише установчі документи Співдружності, але й угоди про координаційні структури, досягнуті за час існування СНД. Крім того, він вперше передбачає створення виконавчого органу. Статут набуває чинності для країн, що ратифікують його не пізніше 22 січня 1994 року.
Жодна міжнародна організація не може ефективно функціонувати без статуту чи подібного законодавчого акту, який визначає права та обов'язки сторін. Через це можливо найважливішим результатом останньої зустрічі лідерів СНД, що відбулася 22 січня 1993 року в Мінську, було прийняття Статуту Співдружності сімома з десяти членів./1 Парламенти цих країн мають ратифікувати Статут протягом одного року.
Питання про статут Співдружності було вперше внесено до порядку денного на першій зустрічі лідерів СНД, що відбулася 30 грудня 1991 року після створення СНД на початку місяця. Однак за вимогою України його було знято з порядку денного, оскільки Україна не бажала пристати на будь-яку угоду, яка обмежувала б її свободу дій і, таким чином, обтинала її щойно здобутий суверенітет.
Питання про статут знову постало на зустрічі в Ташкенті, яка відбулася 15 травня 1992 року. Тоді стало відомо, що міністри закордонних справ країн СНД готують проект на наступну зустріч на найвищому рівні. Робота над ним тривала й після зустрічі. До першої редакції проекту було внесено чимало змін, оскільки він передбачав для країн-членів різні рівні інтеграційних обов'язків. З жовтня 1992 до січня 1993 року кількість статей зменшилася з 65 до 48, а потім до 45. Під час зустрічі в Мінську, де статут схвалили керівники Вірменії, Білорусі, Казахстану, Киргизстану, Росії, Таджикистану й Узбекистану; Україна, Туркменістан та Молдова виступили проти. Вони підписали лише супровідну декларацію, що залишала за ними можливість підписати статут протягом наступних місяців.
У Статуті СНД говориться про те, що Співдружність - незалежна асоціація суверенних і рівноправних держав, які є суб'єктами міжнародного права, а сама Співдружність не є державою і не користується наддержавними повноваженнями.
Мета Співдружності - співробітництво в політичній, економічній, екологічній, гуманітарній, культурній та інших галузях, забезпечення дотримання прав людини і основних свобод згідно загальновизнаних принципів і норм міжнародного права та документів, прийнятих Конференцією з питань безпеки і співробітництва в Європі, співробітництво в підтриманні міжнародного миру і безпеки та сприяння загальному і повному роззброєнню, забезпечення вільного пересування громадян країн СНД в межах Співдружності.
Стосунки між членами СНД будуються на основі принципів поваги до суверенітету, непорушності кордонів, невикористання сили чи загроза сили, домінування міжнародного права в стосунках між державами, невтручання в справи інших країн, добросусідське виконання своїх обов'язків, як членів Співтовариства , взаємодопомога та "духовна єдність" їх народів.
Необхідно зазначити, що статут передбачає зберігає координацію зовнішньополітичної діяльності, проти чого виступив парламент України, ратифікуючи договір 8 грудня 1991 року при створенні Співдружності./5 З іншого боку, в кінцевій редакції статуту відсутні посилання на відкритість кордонів та використання рубля як єдиної грошової одиниці, які містилися в редакції, прийнятій в липні 1992 року/6 та установчих документах.
Країнами-засновницями СНД вважаються держави, які підписали і ратифікували угоду 8 грудня 1991 року про створення СНД та протокол до цієї угоди від 21 грудня 1991 року на момент прийняття статуту - тобто не пізніше 22 грудня 1993 року. Це означає, що Молдова, яка не ратифікувала ці документи, більше не вважається однією з держав-засновниць. На питання про статус Молдови, перший заступник прем'єр-міністра Молдови Іон Ботнару, повернувшись з зустрічі на найвищому рівні, що відбулася в Мінську, заявив, що його країна юридично не є членом Співдружності, але де факто обстоює особливу позицію як асоціативний член.
Країнами-членами СНД вважатимуться держави, які ратифікують статут до 22 січня 1994 року. Іншими словами, Хоча Україна і Туркменістан й належать до засновниць, вони не стануть членами Співдружності, якщо не ратифікують статут. В угоді про створення СНД від 8 грудня 1991 року є умова, яка дає змогу іншим державам - і не лише колишнім республікам СРСР - приєднатися до Співдружності за згоди усіх інших країн-членів. Ця умова є і в статуті.
Асоціативне членство надається тим країнам, які бажають брати участь в "окремих аспектах" діяльності Співдружності. Детальніше про це йтиметься в окремому документі. Хоча президент України Леонід Кравчук заявив, що його країна розглядатиме лише можливість повного членства, асоціативне членство може цілком влаштовувати Молдову, яка наполягає на суто економічній співпраці. Підписуючи супровідну декларацію на останній зустрічі голів держав в Мінську, Молдова заявила, що вона зацікавлена в ефективній діяльності Співдружності лише в економічній, а не політичній галузі.
У розділі про колективну безпеку члени СНД зобов'язуються дотримуватися узгодженої політики з галузях міжнародної безпеки, роззброєння та формування збройних сил. В разі загрози безпеці країні-члену СНД чи міжнародному миру, вони погоджуються координувати свої позиції і вдатися до заходів, спрямованих на усунення загрози. Крім того, вони мають забезпечувати стабільність на зовнішніх кордонах Співдружності і, на основі спільних угод, координувати діяльність своїх прикордонних військ.
Щодо співробітництва в економічній, соціальній і юридичній галузях, країни-члени СНД погоджуються брати участь у формуванні спільного економічного простору на основі ринкових відносин та вільного пересування товарів, послуг, капіталу та робочої сили. Вони погоджуються координувати соціальну політику, сприяти розвитку торгівлі та економічних зв'язків між державами-членами Співдружності, розвивати спільний інформаційний простір, співробітничати у спільних проектах в галузях науки і техніки, освіти, охорони здоров'я, культури і спорту. Країни-члени СНД укладатимуть угоди про юридичну допомогу та сприятимуть гармонізації своїх національних
Найбільш слушно визначити СНД як «параорганізацію», «квазіорганізацію». Параорганізація засновується на підставі міжнародної угоди, укладеної не менш як двома державами, має на меті сприяння міжнародній співпраці без прибутків для її учасників; мета та функції організації не повинні суперечити міжнародному праву, а також праву держав, у яких вони набирають чинності. Параорганізацію від міжнародної організації відрізняють нестабільна інституційна основа (структура) та неукладання від свого імені міжнародних договорів.
Метою СНД є: здійснення співпраці в політичній, економічній, екологічній, гуманітарній, культурній та інших галузях; утворення загального економічного простору; забезпечення прав та основних свобод людини відповідно до загальновизнаних принципів міжнародного права та документів ОБСЄ; співробітництво між державами-членами в забезпеченні міжнародного миру та безпеки та здійсненні роззброєння; взаємна правова допомога та співробітництво в інших галузях правових відносин; мирне вирішення спорів та конфліктів між державами СНД (ст. 2 Статуту). Співдружність має діяти на підставі загальновизнаних принципів міжнародного права. При цьому СНД не укладає міжнародних угод від свого імені.
2.2 СТРУКТУРА СНД
Структура СНД репрезентована достатньо складною системою органів. На сьогодні для досягнення мети та завдань Співдружності засновано близько 70 міждержавних, міжурядових і міжвідомчих органів. Із них лише 9 безпосередньо передбачені Статутом (Рада голів держав, Рада голів урядів, Рада міністрів закордонних справ, Координаційно-консультативний комітет, Рада міністрів оборони, Рада керівників прикордонних військ, Економічний суд, Комісія з прав людини та Міжпарламентська асамблея). Усі інші органи можна віднести до органів галузевої співпраці.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
