35121 (605999), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Щодо непрямого умислу, то він можливий тільки у злочинах з матеріальним складом (умисне вбивство, умисне знищення або пошкодження майна). До того ж констатування наявності непрямого умислу можливе тільки у закінченому злочині (бо готування і замах з непрямим умислом неможливі). Якщо у наведеному раніше прикладі з електричним струмом ніхто не буде травмований, кваліфікувати це діяння як замах на вбивство не можна.
У межах формулювання прямого умислу теорія і практика кримінального права знають певні його різновиди. Так, за часом виникнення умислу розрізняють заздалегідь обдуманий умисел і такий, що раптово виник. При заздалегідь обдуманому умислі є певний розрив у часі між виникненням наміру вчинити злочин і його реалізацією (те, що в деяких країнах зветься «передумисний злочин»). При умислі, що раптово виник, намір вчинити злочин виникає раптово і зразу ж реалізується (так званий «непередумисний злочин»). Як правило, злочини з високим ступенем суспільної небезпеки характеризуються заздалегідь обдуманим умислом, хоча можуть бути вчинені і з умислом, що раптово виник (це стосується вбивств, хуліганств, зґвалтувань, розбійних нападів). Дослідження питання часу виникнення наміру вчинити злочин і його наступної реалізації має суттєве значення для індивідуалізації покарання.
У двох випадках Закон розглядає злочин, вчинений з умислом, що раптово виник, як привілейований. Це умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання, й умисне тяжке тілесне ушкодження, заподіяне у стані сильного душевного хвилювання.
Ці злочини, вчинені в стані так званого афекту, тобто сильного душевного хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства, систематичного знущання або тяжкої образи з боку потерпілого, караються значно м’якше, ніж аналогічні, вчинені не в стані афекту. Встановлення факту вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними або аморальними діями потерпілого, є обставиною, що у всіх випадках пом’якшує покарання.
Залежно від визначеності мети, якої хоче досягти особа, вчиняючи злочин, умисел поділяється на визначений і невизначений. При визначеному умислі особа чітко уявляє собі, яких саме наслідків вона хоче досягти. Недосягнення цих наслідків з причин, що не залежали від її волі, буде розглядатись як замах на конкретний злочин. Скажімо, з метою вбивства наноситься удар каменем по голові. Якщо смерть не настала, це буде розглядатися як замах на вбивство.
При невизначеному умислі особа передбачає настання наслідків свого діяння, але вони неконкретизовані, будь-які з них «задовольняють» злочинця. Так, наносячи удари потерпілому, злочинець усвідомлює, що вони можуть призвести до різних наслідків щодо здоров’я потерпілого, і згодний на будь-які з них. У таких випадках кваліфікація здійснюється за наслідками, що фактично настали. У нашому випадку це можуть бути й легкі тілесні ушкодження, й середньої тяжкості, й тяжкі.
2.2 Вина у формі необережності
Другою формою вини є необережність. Порівняно з умисними злочинами необережні, виходячи з особи злочинця, вважаються менш небезпечними, але за своїми суспільно небезпечними наслідками не тільки не поступаються нічим умисним злочинам, а й можуть перевищувати їх: достатньо пригадати Чорнобильську трагедію, загибель шахтарів на шахтах Донбасу, катастрофу з літаком на аеродромі під Львовом.
Необережність поділяється на злочинну самовпевненість (luxuria) і злочинну недбалість (negligentia). Згідно з частиною 2 статті 25 КК України необережність є злочинною самовпевненістю, якщо особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, але легковажно розраховувала на їх відвернення. Згідно із частиною 3 статті 25 КК України необережність є злочинною недбалістю, якщо особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), хоча повинна була і могла їх передбачити. Необережні злочини сконструйовані як злочини з матеріальним складом, але деякі склади формальних злочинів, передбачені в КК України, можуть вчинятися як умисно, так і через необережність: порушення встановлених правил обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів 7, розголошення державної таємниці, й отже, форму вини тут треба встановлювати відносно конкретного діяння.
При злочинній самовпевненості інтелектуальний момент цього виду необережності полягає в тому, що особа передбачає можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння. Цим інтелектуальний момент злочинної самовпевненості споріднюється з другою ознакою інтелектуального моменту прямого і непрямого умислів. Але характер передбачення в них різний. При злочинній самовпевненості йдеться про передбачення тільки можливості настання наслідків. У контексті наведеного формулювання Закону це означає, що на відміну від умислу, де передбачення наслідків має конкретний характер, при злочинній самовпевненості це передбачення має абстрактний характер. Скажімо, водій автомобіля, виїжджаючи у забороненому місці на зустрічну смугу руху, розуміє, що він може зіткнутися з транспортним засобом, що рухається назустріч, і заподіяти фізичну шкоду комусь із підлеглих. Однак, не бачачи на цій смузі зустрічного транспорту, вважає, що з ним цього не станеться.
Вольовий момент злочинної самовпевненості полягає в тому, що особа розраховує на відвернення наслідків, тобто, базуючись на конкретних реальних обставинах, вважає, що вона зможе попередити їх настання. Таке попередження може вбачатися в об’єктивних (в момент виїзду на зустрічну смугу руху транспортних засобів там не було) або суб’єктивних (високий досвід водія) чинниках. Отже, особа самовпевнено вважає, що критичної ситуації для настання суспільно небезпечних наслідків не виникне, а якщо вона виникне, то наслідки будуть відвернені.
Але таке сподівання виявляється легковажним, бо внаслідок вчиненого діяння настають суспільно небезпечні наслідки, відвернути які особа з різних причин виявилася нездатною. В цьому й полягає злочинність її самовпевненості.
Якщо порівняти вольовий момент злочинної самовпевненості з вольовим моментом непрямого умислу, то в першому випадку йдеться про конкретні розрахунки, які, на думку особи, відвернуть наслідки, а в другому - особа свідомо припускає настання наслідків, не плануючи і не здійснюючи зусиль щодо їх відвернення, або безпідставно сподіваючись, що вони не настануть.8
При злочинній недбалості інтелектуальний момент докорінно відрізняється від ознак інтелектуального моменту обох видів умислу й злочинної самовпевненості. При злочинній недбалості особа не передбачає можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, ні як неминучих, ні як реально або навіть як абстрактно можливих. Тобто особа не усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння. Непередбачення суспільно небезпечних наслідків являє собою особливу форму психічного ставлення до них. Це свідчить про зневажливе ставлення особи до вимог Закону, приписів інших нормативних актів, правил співіснування, інтересів інших осіб. Здебільшого особа «розпустила» себе, звикнувши до певних «дрібних» порушень вказаних вимог, не аналізуючи своїх дій і можливих наслідків, діє без необхідної обачливості й обережності. Саме це й призводить у багатьох випадках до того, що можливість настання суспільно небезпечних наслідків не охоплюється свідомістю особи.
Щодо вольового моменту злочинної недбалості, то в ньому вирізняється два критерії. Вони полягають в тому, що особа повинна була (об’єктивний критерій) і могла (суб’єктивний критерій) передбачити настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, а отже, не вчиняти його. Наявність обох критеріїв необхідна.
Об’єктивний критерій має, як правило, нормативний характер або характер вимог обачливої й сумлінної (bonae fidei) поведінки в побуті. Саме дотримання вказаних вимог дало б можливість виключити поведінку, яка призвела до суспільно небезпечних наслідків. Відсутність обов’язку виконувати певні вимоги виключає кримінальну відповідальність.
Суб’єктивний критерій означає, що людина, щодо якої вирішується питання про кримінальну відповідальність, у конкретній ситуації із врахуванням її фахової підготовки, розумових і фізичних можливостей та інших обставин, що склалися на відповідний момент, мала можливість передбачити наслідки своєї дії чи бездіяльності.
Здебільшого за наявності об’єктивного критерію є й суб’єктивний критерій злочинної недбалості. Але можливі випадки, коли особа (через хворобу, перенавантаження) не могла передбачити суспільно небезпечні наслідки від своєї дії чи бездіяльності.
Відсутність суб’єктивного критерію виключає кримінальну відповідальність, бо в діянні відсутня ознака вини. Інше рішення питання було б порушенням принципу суб’єктивного ставлення за вину.
Ситуація, за якої суспільно небезпечні наслідки знаходяться у причинному зв’язку з діянням особи, але вказана особа не повинна була і (або) не могла їх передбачити, зветься випадком (casus). Наявність казусу означає відсутність вини, а отже, й кримінальної відповідальності.
2.3 Змішана (подвійна) форма вини
Кримінальне право знає дві форми вини: умисел і необережність. Отже, можемо сказати, що злочини можуть бути вчинені умисно (крадіжка), через необережність (службова недбалість), або як умисно, так і через необережність (вбивство).
Водночас ряд злочинів з матеріальним складом сконструйовано таким чином, що окремі ознаки об’єктивної сторони складу злочину характеризуються різними формами вини. Таке сполучення в одному і тому ж складі злочину різних форм вини (умислу і необережності) в теорії кримінального права зветься змішаною (подвійною, складною) формою вини (culpa dolo exorta). Отже, йдеться не про якусь форму вини, якої законодавство не знає, а про сполучення існуючих форм, бо умисел і необережність поміж собою не змішуються, а існують самостійно, хоча і в одному злочині, характеризуючи ставлення винного до різних ознак об’єктивної сторони складу злочину: діянню і наслідку (або наслідкам).
Є два різновиди змішаної форми вини. У першому різновиді сутність змішаної вини полягає в тому, що у суб’єкта злочину наявне різне психічне ставлення винного до вчиненого ним суспільно небезпечного діяння і до його наслідків. Така ситуація може спостерігатись у злочинах, пов’язаних із порушенням певних спеціальних правил (охорони надр), що тягне за собою певні шкідливі наслідки або створює реальну загрозу завдання їх.
У таких злочинах психічне ставлення до діяння, яке не вважається злочином без настання наслідків, може бути як умисним, так і необережним, що ж до наслідків - тільки необережним.
За наявності умислу до порушення правил (діяння) і необережності до завданої шкоди мова має йти про змішану форму вини. За наявності необережності і до діяння і до наслідків - змішана форма вини відсутня.
У цілому за такого різновиду змішаної форми вини злочин вважається необережним9.
У другому різновиді змішаної форми вини йдеться про різне психічне ставлення до двох різнорідних і неоднакових за тяжкістю наслідків, які є результатом одного суспільно небезпечного діяння.
Психічне ставлення особи до діяння у злочинах цієї групи є тільки умисним, умислом характеризується й ставлення до першого, менш тяжкого наслідку. Ставлення до другого, більш тяжкого наслідку характеризується необережною виною. В цілому злочин розглядається як умисний.
Скажімо, у злочині - проведення аборту особою, яка не має спеціальної медичної освіти, якщо воно спричинило тривалий розлад здоров’я, безплідність або смерть потерпілої, діяння характеризується умисною формою вини, до першого наслідку - позбавлення вагітності - винна особа відноситься умисно, до настання тривалого розладу здоров’я, безплідності або смерті потерпілої - необережно. У злочині - умисне тяжке тілесне ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, саме діяння й перший наслідок - тяжке тілесне ушкодження - характеризуються умисною формою вини, а ставлення злочинця до смерті потерпілого характеризується необережністю. Аналогічна ситуація при умисному знищенні або пошкодженні майна, яке спричинило загибель людей чи інші тяжкі наслідки та в інших аналогічних конструкціях.
Точне встановлення змішаної форми вини дає можливість для розмежування суміжних складів злочину, правильної кваліфікації вчиненого діяння, індивідуалізації покарання, своєчасного розгляду питання про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, заміни невідбутої частини покарання більш м’яким.
Скажімо, наявність умислу на заподіяння тяжкого тілесного ушкодження й необережності щодо смерті, що настала внаслідок цього, дає підстави кваліфікувати діяння за частиною 2 статті 121 КК України.
Якщо ж внаслідок тяжкої шкоди здоров’ю, завданої умисно, настала смерть потерпілого, яка також охоплювалася умислом винного, діяння характеризується єдиною формою вини й кваліфікується як умисне вбивство. І навпаки, якщо не встановлено спричинення умислу на спричинення тяжкої шкоди здоров’ю, яка потягла за собою смерть потерпілого, змішана вина відсутня. Мова може йти лише про вбивство через необережність.
Розділ 3. Вина як суб'єктивна умова кримінальної відповідальності за кримінальним законодавством окремих зарубіжних держав
3.1 Вина за кримінальним законодавством Німеччини
Поняття вини як ознаки злочинного діяння відсутня і в чинному КК ФРН.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
