35066 (605982), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Для виникнення цивільних прав на це майно необхідно не одне, а трохи послідовно чинених юридичних дій (фактичний склад). Наприклад, при покупці будинку повинен бути укладений договір купівлі-продажу, а потім у встановленому порядку здійснена реєстрація придбаного за договором будинку. Тільки після реєстрації виникає право власності додому.

Потреби розвитку економічного обороту, особливо в період переходу до ринкової економіки, пов'язані з такими обставинами, заздалегідь передбачити які в цивільному законодавстві абсолютно неможливо. Не можна на багато років уперед передбачити в законі всі можливі юридичні факти, які будуть потрібні для нормального функціонування економіки країни. Потреба, у таких юридичних фактах може виникнути зовсім зненацька й невідкладно, тоді як внесення відповідних змін у законодавство завжди вимагає певного часу. Тому в цивільному законодавстві й передбачене правило, відповідно до якого юридичні факти, не передбачені цивільним законодавством, породжують відповідні юридичні наслідки, якщо вони не суперечать загальним початкам і змісту цивільного законодавства.

2. Види юридичних фактів

Всі численні юридичні факти в цивільному праві залежно від їхніх індивідуальних особливостей піддані класифікації, що дозволяє більш вільно орієнтуватися серед безлічі юридичних фактів і чітко відмежовувати їхній друг від друга. Це, у свою чергу, сприяє правильному застосуванню цивільного законодавства суб'єктами цивільного права й правоохоронних органів.

Акти цивільного законодавства України не містять будь-якої чіткої класифікації юридичних фактів за тими чи Іншими ознака­ми. Не вказані в них і критерії для таких класифікацій.

Натомість, ч.2 ст.11 ЦК містить у цілому досить традиційний приблизний перелік юридичних фактів, подібний до наведеного свого часу в ст.4 ЦК 1963 р. Водночас акценти дещо зміщені і на­голошується на тому, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, передусім, є: 1) договори та Інші правочини; 2) створен­ня літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) заподіяння майнової (мате­ріальної) та моральної шкоди Іншій особі; 4) інші юридичні факти

При цьому поняття "інші юридичні факти" охоплює різні кате­горії — як правомірні (оголошення конкурсу, рятування, ведення чужих справ тощо), так і неправомірні (безпідставне збагачення, створення небезпеки тощо) дії. Тому слід мати на увазі, що пере­лік підстав виникнення цивільних прав і обов'язків є лише орієн­товним і доповнюється конкретними нормами ЦК (положення про рятування, ведення справ, безпідставне збагачення тощо). Крім то­го, підставами виникнення цивільних прав і обов'язків можуть бу­ти юридичні факти, взагалі не згадані у ЦК.

Водночас у теорії приватного (цивільного) права класифікації юридичних фактів можливі за різними підставами. Далі розгляне­мо ті з них, що становлять найбільший Інтерес з теоретичної І практичної точок зору.

Залежно від характеру наслідків вони можуть поділятися на:

• такі, що встановлюють право. З їх існуванням пов'язане ви­никнення правовідносин;

• такі, що змінюють право. Наявність цих фактів спричиняє зміну правовідносин, що вже існують;

• такі, що припиняють право. Це такі обставини, наявність яких призводить до припинення правовідносин, що вже існують.

• такі, що перешкоджають виникненню або трансформації права. Це обставини, наявність яких зумовлює правову неможли­вість виникнення, зміни, припинення тощо правовідносин. На­приклад, недієздатність фізичної особи є перешкодою для виник­нення у неї цивільних прав і обов'язків внаслідок її власних дій;

• такі, що поновлюють право. До них належать обставини, на­явність яких спричиняє поновлення прав, що існували раніше.

Залежно від характеру плину юридичні факти в цивільному праві діляться на події й дії. До подій відносяться обставини, що протікають незалежно відвали людини. Наприклад, стихійне лихо, народження й смерть людини, витікання певного проміжку часу. Найчастіше подія веде не до виникнення зобов'язання, а лише породжує в рамках даного зобов'язання певні права та обов'язки сторін.

Події у свою чергу підрозділяються на абсолютні й відносні.

Абсолютні події абсолютно не залежать від волі кого-небудь. Це звичайно явища природи (землетрусу, повені, урагани, снігопади, сніжні лавини, селі й т.д.), що роблять вплив на діяльність людини, іменовані в праві як непереборна сила.

Так, настання такого страхового випадку, як повінь, спричиняє обов'язок страховика виплатити страхове відшкодування особі, майно якого застраховано від повеней, і право останнього жадати від страховика виплати йому цього відшкодування.

Відносні події пов'язані з діями людини. Наприклад, пожежа в результаті удару блискавки - це абсолютна подія, але пожежа як результат підпалу - відносна подія. Щодо одних правовідносин, наприклад страхових, - це подія, тому що воно не залежить від волі й дії учасників цього правовідносини (страхувальника й страховика), а стосовно до інших правоохоронних відносин це вже буде не подія, а дія (правопорушення).

Далеко не всі події й не всі дії породжують цивільно-правові наслідки, а лише ті з них, з якими норми цивільного права зв'язують ці наслідки. Оскільки цивільне право регулює суспільні відносини людей, з дій яких і складаються ці відносини, те цілком природно, що основну масу юридичних фактів у цивільному праві утворять дії людей.

Виділяють такий різновид юридичних фактів – подій як строки. Строки – це такі юридичні факти, які можуть виступати тільки як елементи фактичного складу. Строк сам по собі поза зв'язком із ситуацією, іншими юридичними фактами, ніякого змісту не несе: він значимий як строк чого-небудь із чітко позначеними границями його початку й закінчення.

Ми вважаємо виправданим виділення строків як вид юридичних фактів - подій, тому що строки теж спричиняють виникнення, зміна, припинення правовідносин.

Дії є факти, які залежать від свідомості й волі людей. Під дією в юридичній науці розуміють не тільки активні, позитивні дії, але й бездіяльність людей у тих випадках, коли норма права зобов'язує їх до активних дій.

Дії підрозділяються на правомірні й неправомірні.

Неправомірні дії - дії, що порушують вимоги правових норм. Інакше неправомірні дії називаються правопорушеннями. Правопорушення підрозділяються на карні правопорушення (злочину), адміністративні, дисциплінарні, цивільні провини.

Неправомірні дії суперечать вимогам закону або інших нормативних актів. Тому здійснення неправомірної дії спричиняє застосування передбачених цивільним законодавством санкцій до правопорушника. В ЦК шкода, заподіяна особистості або майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню особою, що заподіяла шкоду, у повному обсязі. Як підстава виникнення таких зобов'язань виступають самі неправомірні дії (делікти), що тому виникають на їхній основі зобов'язання прийнято називати деліктними зобов'язаннями. Хоча деліктні зобов'язання й виникають із неправомірних дій, спрямовані вони на досягнення правомірного результату - відновлення порушеного майнового положення ділянок економічного обороту. На досягнення такого ж результату спрямовані й зобов'язання, що виникають внаслідок безпідставного збагачення. Особа, що без установлених законом, іншими правовими актами або угодою підстав придбало або зберегло майно за рахунок іншої особи, зобов'язано повернути останньому безпідставно придбане або заощаджене майно (безпідставне збагачення).

Зокрема, деліктами є заподіяння майнової (матеріальної) та мо­ральної шкоди іншій особі. Внаслідок заподіяння шкоди виника­ють зобов'язання, змістом яких є право потерпілого (кредитора) на відшкодування завданої йому шкоди і обов'язок особи, що завдала шкоду, її відшкодувати (гл. 82 ЦК).

Неправомірні дії (правопорушення, делікти) як юридичний факт цивільного права характерні тим, що можуть бути лише та­кими, які створюють правовідносини; у деяких випадках — таки­ми, що змінюють їх, або такими, що перешкоджають виникнен­ню правовідносин, але ніколи не бувають такими, що припиня­ють правовідносини, або такими, що поновлюють права і обо­в'язки.

Правомірні дії – це дії, що не порушують вимоги правових норм цивільного законодавства. Оскільки цивільне право веде нормальний розвиток економіки, пов'язаного із загально дозволеною діяльністю людей, то переважна більшість юридичних фактів у цивільному праві становлять правомірні дії. Однак юридичне значення правомірних дій у цивільному праві далеко не однаково.

У правомірних діях реалізуються, перетворюють у життя вимоги правових норм, з їхньою допомогою й досягаються мети, переслідувані законодавцем при виданні норм права.

По своєму юридичному значенню всі правомірні дії діляться на юридичні вчинки і юридичні акти. Юридичні вчинки - це такі правомірні дії, які породжують цивільно-правові наслідки незалежно, а іноді й питання наміру людини, що скоїла юридичний учинок. Так, авторські правовідносини виникають в момент створення письменником добутку в доступній для відтворення формі незалежно від того, чи прагнув він при написанні добутку до придбання авторських чи прав ні. Знахідка загубленої речі породжує зобов'язання по її поверненню, що втратило навіть у тому випадку, якщо в ніякого бажання знайшов, що річ ні, повернути цю річ її власникові.

На відміну від юридичних учинків юридичні акти - це такі правомірні дії, які породжують відповідні юридичні наслідки лише тоді, коли вони зроблені, зі спеціальним наміром викликати ці наслідки. До юридичних актів відносяться адміністративні акти й угоди.

Юридичні акти характеризуються здійсненням дій, що спеці­ально спрямовані на встановлення, зміну, припинення тощо ци­вільних прав і обов'язків.

Залежно від характеристики суб'єктів, що вчиняють дії, юри­дичні акти можуть бути поділені на:

• акти суб'єктів приватного права (правочини). Правочин (різ­новидом якого є договір) — основний вид правомірних дій суб'єк­тів приватного права. Це — волевиявлення особи, безпосередньо спрямоване на виникнення, припинення або трансформацію ци­вільних прав і обов'язків;

• акти суб'єктів публічного права (акти цивільного законодавс­тва, адміністративні акти, судові акти — рішення, постанови, ухва­ли тощо).

Адміністративні акти завжди відбуваються з наміром викликати відповідні адміністративно-правові наслідки. Тому більшість адміністративних актів є підставою адміністративних правовідносин і не належать до числа цивільно-правових юридичних фактів. Разом з тим деякі адміністративні акти відбуваються з наміром викликати не тільки адміністративні, але й цивільно-правові наслідки. Так, видача громадянинові ордера на житлове приміщення місцевою адміністрацією породжує не тільки адміністративні правовідносини між місцевою адміністрацією й житловою організацією, але й цивільно-правові відносини між громадянином і житловою організацією за висновком договору житлового наймання.

На відміну від адміністративних актів угоди відбуваються з метою викликати тільки цивільно-правові наслідки. Угодами визнаються дії громадян й юридичних осіб, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав й обов'язків. Так, до числа угод відносяться різні договори: купівля-продаж, дарування, підряд, майнове наймання, оренда, позика й т.д., оголошення конкурсу, заповіт й інші правомірні дії, які відбуваються суб'єктами цивільного права з метою викликати певні цивільно-правові наслідки.

Загальним між угодами й адміністративними актами як юридичними фактами цивільного права є те, що вони являють собою правомірні дії й відбуваються зі спеціальним наміром викликати відповідні цивільно-правові наслідки. Разом з тим між ними є й розходження. По-перше, адміністративні акти можуть бути зроблені тільки органом державної влади або місцевого самоврядування, у той час як угоди відбуваються суб'єктами цивільного права. По-друге, адміністративні акти, спрямовані на встановлення цивільних правовідносин, завжди породжують і певні адміністративно-правові наслідки, тоді як угоди викликають винятково цивільно-правові наслідки. По-третє, орган, що зробив адміністративний акт, спрямований на встановлення цивільно-правових відносин, ніколи сам не стає учасником цього правовідносини, у той час як особу, що зробила угоду з метою встановлення цивільного правовідносини, неодмінно стає учасником даного правовідносини.

Юридичні факти можуть бути оформлені й неоформлені. Більшість юридичних фактів існує в оформленому, документально зафіксованому виді. Але існують і неоформлені юридичні факти. Наприклад, усна угода між громадянами, відмова від здійснення права й ін.

Характеристики

Список файлов курсовой работы