35060 (605978), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Відповідальність застосовується тільки за скоєне правопорушення, тобто винне протиправне діяння деліктоздатної особи. Ніякі інші факти й обставини не можуть служити підставою для застосування кримінально-правових і інших санкцій. Сучасна демократична держава відкидає відповідальність по мотивах соціальної небезпеки особи або інших підстав об'єктивного зобов'язання. Вона також послідовно дотримується принципу незастосування закону, що встановлює заборони, до діянь зроблених до набуття його законної сили. Додання зворотної сили закону в даному випадку означало б покарання осіб за дії, що у момент їхнього здійснення були правомірними чи юридично нейтральними.⁴

Відповідальність застосовується компетентним чи органом посадовою особою. При цьому всі кримінальні справи і значна частина адміністративних провин розглядаються тільки судами. Важливою гарантією захисту прав і воль людини є закріплений ст. 47 Конституції РФ принцип, відповідно до якого ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в тім суді і тім судді, до підсудності яких воно віднесено законом. Чинне законодавство детальне регламентує питання компетенції судових органів, їх територіальної і персональної підсудності. І ці положення повинні неухильно дотримуватися. Конституція України також закріплює право обвинувачуваного на розгляд його справи судом за участю присяжних засідателів. Однак цим конституційним правом значна частина обвинувачуваних поки що скористатися не може через відсутність відповідного закону і названих судів у більшій частині України.

Дослідження обставин здійснення правопорушення, застосування і реалізація санкції здійснюються в суворій відповідності з діючим процесуальним законодавством з дотриманням передбачених ним процесуальних дій, що гарантують об'єктивний і всебічний розгляд справи і винесення обґрунтованого рішення.

Обраний захід відповідальності правопорушника обмежується межами санкції порушеної норми. За певних умов вона може призначатися і нижче нижчої межі. Однак більш суворіше покарання, ніж передбачене санкцією порушеної норми, може призначатися тільки по сукупності правопорушень у порядку і на підставах, установлених законом.

Принцип обґрунтованості відповідальності розуміється як усебічний, повний і об'єктивний розгляд обставин справи. Реалізація даного принципу означає, що:

1. зібрані в справі обставини відповідають дійсності;

2. протиправне діяння і зв'язані з ним обставини розкриті повно, а приваблювана особа викрита в здійсненні правопорушення;

3. у справі виявлені обставини як обтяжуючі, так і пом'якшуючі провину правопорушника.

Важливою гарантією обґрунтованості відповідальності виступає закріплене Конституцією України положення, відповідно до якого забороняється використання доказів, отриманих з порушенням закону. Кримінально-процесуальне, цивільно-процесуальне законодавство й інші закони детально визначають порядок діяльності органів держави і посадових осіб у процесі збору й аналізу доказів у справі. І у всіх випадках, коли встановлений законом порядок не був дотриманий, отримані докази не можуть використовуватися при ухваленні рішення в справі.

Як зазначав П.М.Рабинович, справедливість юридичної відповідальності означає схвалення і підтримку населенням, іншими інститутами цивільного суспільства міри, застосованої державними органами до правопорушника. Рішення в справі може визнаватися справедливим при неодмінному дотриманні принципів законності й обґрунтованості. Якщо захід відповідальності був застосований з порушенням закону без з'ясування всіх обставин справи, встановлення істини, то вона не може визнаватися справедливим тому, що порушено її основи в процесі правозастосовчої діяльності.⁵ Однак дотримання названих принципів не гарантує справедливості винесеного рішення. Тому що можливі рішення, що ґрунтуються на законі і відповідають йому, але власне кажучи являють собою типове беззаконня. Тому принцип справедливості юридичної відповідальності має самостійне значення.

Справедливість юридичної відповідальності, зокрема, означає, що:

1. не можна призначати захід кримінального покарання за адміністративні й інші провини;

2. юридичну відповідальність повинний нести той, хто зробив правопорушення;

3. покарання повинне відповідати, бути пропорційним до розміру скоєного правопорушення. Порушення цієї вимоги справедливості означає незаконність самого рішення.

Звичайно, у суспільстві, що характеризується суперечливими інтересами і правовими поглядами, принцип справедливості може розумітися і застосовуватися різним чином. Рішення, що однією частиною населення може визнаватися справедливим, часом оцінюється прямо протилежним іншою частиною населення. Тому критерієм справедливості повинні виступати не стільки моральні норми, які оцінюються тією чи іншою частиною населення, скільки норми, засновані на загальнолюдських цінностях і інтереси всього суспільства, чи більшості його членів.

Принцип невідворотності відповідальності означає, що будь-яка особа незалежна від свого чи службового матеріального становища, інших обставин підлягає заслуженому покаранню за скоєне ним правопорушення. Скоєне повинно одержати публічний розголос і зазнати державного осуду з боку компетентних органів держави. Питання про покарання правопорушника зважується індивідуально. Чинне законодавство дозволяє не застосовувати примусових заходів, якщо по обставинах справам їхнє застосування визнається недоцільним.

Здійснення принципу невідворотності покарання є необхідною умовою ефективності юридичної відповідальності, забезпечення дієвості її функцій. Невідворотність відповідальності забезпечується діяльністю міліції, прокуратури, інших правоохоронних органів, що повинні оперативно виявляти осіб, що скоїли злочини й адміністративні провини, викривати їх у протиправних діяннях. Суди у свою чергу повинні виносити справедливі рішення. Однак реалізувати належним чином цей принцип не вдається у жодній сучасній державі.

Залишаються нерозкритими найчастіше найбільш тяжкі, особливо небезпечні злочини. Держава поки що не може покінчити цілком з діяльністю злочинних організацій, що спеціалізуються на крадіжках, продажі наркотиків, здійсненні замовлених убивств і інших злочинів. Присутні також випадки, коли правопорушення, скоєні посадовими особами і стали надбанням гласності, залишаються безкарними.

Усі ситуації, коли правопорушник не несе заслуженої відповідальності, негативно позначаються на правосвідомості громадянського суспільства. Різко падає престиж діючих законів. У свідомості населення підсилюється дія негативних оцінок, як діючого законодавства, так і влади, нездатної послідовно і повно провести принцип невідворотності покарання.

Дія принципу невідворотності покарання не повинне порушувати іншого принципу відповідальності — презумпції невинності.

У відповідності із ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Ніхто не зобов'язаний доводити свою не винуватість у вчиненні злочину.

Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

У разі скасування вироку суду як неправосудного держава відшкодовує матеріальну і моральну шкоду, завдану безпідставним засудженням.

Доведення провини покладається на спеціальні органи держави: органи досудового слідства і дізнання, прокуратуру. При цьому обов'язок доведення невинності не можна перекладати на підозрюваного й обвинувачуваного. Тому що обвинувачення, покладене в основу вироку, повинне бути засноване на доведених, а не можливих фактах, а визнання винності обвинувачуваного підтверджено безперечними й об'єктивними доказами.

Презумпція невинності поширюється і на сферу адміністративних і дисциплінарних провин, обов'язок виявлення і припинення яких лежить на органах держави і посадових осіб. Тому що кожен громадян, чи інша особа не може визнаватися винним у здійсненні провин раніше, ніж це буде доведено компетентними органами і встановлено прийнятими ними рішеннями. Громадяни також звільняються від обов'язку доводити свою невинність у здійсненні адміністративної чи дисциплінарної провини.

Найважливішим принципом юридичної відповідальності, покликаним забезпечувати реальну дію презумпції невинності, є право на захист і кваліфіковану юридичну допомогу.

Право на захист виражається у виді процесуальних прав притягнутого до відповідальності знати суть обвинувачення, приводити докази своєї невинності, оскаржити дії і рішення правозастосовця у вищі органи чи в суд. Крім того, притягнутий до відповідальності може користатися кваліфікованою юридичною допомогою.

Відповідно до ст. 59 Конституції України кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура.

На наш погляд великим упущенням в чинній Конституції України є відсутність норми яка б регулювала відносини про те, що кожен затриманий, ув'язнений під варту, обвинувачуваний у здійсненні злочину має право користатися послугами адвоката (захисника) з моменту відповідно затримки, взяття під варту чи пред'явлення обвинувачення. Крім того, якщо обвинувачуваний не має достатніх коштів, але бажає користатися послугами адвоката, те така допомога йому надається безкоштовно. Аналогічним правом володіють і особи, притягнуті до відповідальності за здійснення якої-небудь провини.

Найважливішим принципом юридичної відповідальності, спрямованим на захист прав осіб, що скоїли протиправне діяння, є принцип, відповідно до якого ніхто не може бути повторно притягнутий до відповідальності за те саме правопорушення. Принцип відомий з часів Древнього Рима у формі вираження - «не двічі за одне». Суть принципу виражається в тому, що справа не може бути заведена (порушена) по факту правопорушення, у відношенні якого вступило в силу рішення компетентного правоохоронного органу чи посадової особи.

Цей принцип не застосовується у випадках, коли те саме протиправне діяння виступає підставою для залучення до різних видів відповідальності. Наприклад, особа, засуджена до позбавлення волі за крадіжку, одночасно зобов'язується відшкодувати матеріальний збиток потерпілому. У даному випадку застосовуються два види санкцій: штрафна – у виді позбавлення волі і право-відновлювальна – у вигляді обов'язку відшкодувати матеріальний збиток. Прикладом протиправного діяння, за скоєння якого можуть застосовуватися два види штрафних санкцій, служить дрібна крадіжка, вчинена особою за місцем роботи. Застосування до особи мір адміністративного стягнення дає підставу роботодавцю звільнити працівника з роботи.

3. ВИДИ ЮРИДИЧНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

Розглядаючи проблему юридичної відповідальності, необхідно детально зупинитися на її видах, так згідно видам правопорушень у теорії права виділяють чотири види юридичної відповідальності, а саме:

• карну;

• адміністративну;

• дисциплінарну;

• цивільну.

На наш погляд, детальний аналіз видів юридичної відповідальності в більшій мірі розкриє питання суті юридичної відповідальності.

Кримінальна відповідальність застосовується за порушення заборон, передбачених КК України . Оскільки злочин є передбачене КК України суспільно небезпечне вчинене діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб’єктом злочину.⁶ На наш погляд, оскільки злочин являють собою найбільш небезпечні для суспільства діяння, тоді і заходи покарання за них установлюються найбільш суворі.

Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеження прав і свобод засудженого.⁷

Діючий КК України встановлює 12 видів покарань до осіб, визнаних винними у вчиненні злочину, які судом можуть бути застосовані:

1. штраф – це грошове стягнення, що накладається судом у випадках і межах, встановлених особливою частиною КК України. Розмір штрафу визначається судом залежно від тяжкості вчиненого злочину та з урахуванням майнового стану винного в межах від тридцяти до тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян, якщо статтями особливої частини КК України не передбачено вищого розміру штрафу;

2. позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу;

Цій вид застосовується до осіб засуджених за тяжкі злочини, які мають військове, спеціальне звання, ранг чин або кваліфікаційний клас, ця особа може бути позбавлена за вироком суду цього звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу.

1. позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю;

Позбавлення цього права може бути призначене як основне покарання на строк від двох до п’яти років або як додаткове покарання на строк від одного до трьох років;

1. громадські роботи – вони полягають у виконанні засудженими у вільний від роботи час безоплатних суспільно корисних робіт, вид яких визначають органи місцевого самоврядування;

Ці роботи встановлюються на строк від шістдесяти до двохсот сорока годин і відбуваються не більше як чотири години на день.

1. виправні роботи - цей вид покарання встановлюється на строк від шести місяців до двох років і відбувається за місцем роботи засудженого;

Із суми заробітку засудженого до виправних робіт проводиться відрахування в ході держави у розмірі, встановленому вироком суду, в межах від десяти до двадцяти відсотків.

1. службові обмеження для військовослужбовців – цей вид покарання застосовується до засуджених військовослужбовців, крім військовослужбовців строкової служби, на строк від шести місяців до двох років у випадках передбачених КК України, а також у випадках, коли суд, враховуючи обставини справи та особу засудженого, вважатиме за можливе замість обмеження волі чи позбавлення волі на строк не більше двох років призначити службове обмеження на той самий строк.

2. конфіскація майна – цей вид покарання полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, суд повинен зазначити, яка саме частина майна конфіскується, або перелічити предмети, що конфіскуються;

3. арешт - полягає в триманні засудженого в умовах ізоляції і встановлюється на строк від одного до шести місяців;

4. обмеження волі - цей вид покарання полягає у триманні особи в кримінально-виконавчих установах відкритого типу без ізоляції від суспільства в умовах здійснення за нею нагляду з обов’язковим залученням засудженого до праці, встановлюється на строк від одного до п’яти років;

5. тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців – цей вид покарання призначається військовослужбовцям строкової служби на строк від шести місяців до двох років у випадках, передбачених КК України, а також якщо суд, враховуючи обставини справи та особу засудженого, вважатиме за можливе замінити позбавлення волі на строк не більше двох років тримання у дисциплінарному батальйоні на той самий строк;

6. позбавлення волі на певний строк – покарання у виді позбавлення волі полягає в ізоляції засудженого та поміщення його на певний строк до кримінально-виконавчої установи, встановлюється на строк від одного до п’ятнадцяти років;

7. довічне позбавлення волі – встановлюється за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбачених КК України, якщо суд не вважає за можливе застосовувати позбавлення волі на певний строк.⁸

Притягнення особи, винної у вчиненні злочину, здійснюється відповідно до Кримінально-процесуального кодексу України (КПК України), яким детально регламентовані всі процедури, зв'язані з порушенням кримінальної справи, розслідуванням злочину і винесенням вироку. КПК України визначає права й обов'язки обвинувачуваного, підсудного і засудженого, потерпілого й інших учасників процесу, а також повноваження державних органів і посадових осіб, що здійснюють провадження по справі, порядок проведення окремих слідчих дій і оцінки отриманих доказів.

Єдиним органом, уповноваженим притягати винних облич до кримінальної відповідальності, є суд. Інші державні органи не можуть здійснювати правосуддя і відповідно розглядати кримінальні справи.

Засуджений, незгідний з вироком, має право на його оскарження у вищестоящий суд, а також на прохання про помилування чи пом'якшення покарання. Помилування здійснюється Президентом України. Відносини кримінальної відповідальності припиняються відбуванням покарання або звільненням від покарання по амністії чи по указу Президента України про помилування.

Адміністративна відповідальність застосовується за правопорушення, передбачені законодавством про адміністративні правопорушення. На відміну від КК України Кодекс України про адміністративні правопорушення не охоплює всіх складів адміністративних правопорушень, що можуть встановлюватися й іншими актами.

Адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність⁹.

Характеристики

Список файлов курсовой работы