34877 (605914), страница 3
Текст из файла (страница 3)
Статут громадської організації може передбачати наявність асоційованого або почесного членства.
Громадські організації можуть не мати фіксованого членства. У діяльності громадських організацій можуть брати участь колективні члени. Кожна громадська організація відповідно до чинного законодавства повинна мати свою назву.
Найменування громадської організації має складатися з двох частин - загальної та індивідуальної17.
Загальна частина назви може бути однаковою у різних громадських організацій.
Індивідуальна частина найменування громадської організації є обов'язковою і має бути суттєво відмінною від індивідуальних частин найменувань зареєстрованих в установленому порядку громадських організацій, якщо рішенням зареєстрованої громадської організації, власниці найменування, не передбачено інше.
Використання у назві юридичної особи, яка не є громадською організацією чи об"єднанням громадських організацій слів - громадська організація або об'єднання громадських організацій забороняється.
Громадська організація поряд з основною назвою може мати скорочену назву, яка є абревіатурою основної. Використання назви об'єднання громадян фізичними та юридичними особами, які не належать до об'єднання громадян, для цілей, не пов'язаних з діяльністю цього об'єднання, забороняється. До громадських організацій належать професійні спілки, які на сьогодні функціонують на підставі ЗУ «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» від 15 вересня 1999 року18, організації інвалідів, ветеранські, жіночі, дитячі, молодіжні організації, наукові, технічні, культурно-просвітницькі, фізкультурно-спортивні та ін. Характерною ознакою громадських організацій є документальне оформлення мети й завдань і організаційно-структурне забезпечення19. Виділяють дві основні групи функцій громадських організацій: 1) функції, які вони виконують стосовно забезпечення захисту інтересів своїх членів (основна, захисна, допоміжна функція); 2) функції, які громадські організації виконують стосовно системи влади в державі, розвитку суспільства в цілому (основна, операційна і творча функції). Громадська організація може мати у власності кошти та інше майно, необхідне для здійснення статутної діяльності.
Громадська організація набуває право власності на кошти та інше майно, передане йому засновниками, членами (учасниками) або державою, набуте від вступних та членських внесків, пожертвуване громадянами, підприємствами, установами та організаціями, а також на майно, придбане за рахунок власних коштів чи на інших підставах, не заборонених законом. Громадські організації також мають право на майно та кошти, придбані в результаті господарської та іншої комерційної діяльності створених ними госпрозрахункових установ та організацій, заснованих підприємств. Кошти та інше майно громадської організації, в тому числі тих, що ліквідуються, не може перерозподілятись між їх членами і використовується для виконання статутних завдань або на благодійні цілі, а у випадках, передбачених законодавчими актами, за рішенням суду спрямовується в доход держави.
Так як і інші об'єднання громадян громадські організації мають певні обов'язки. До них належать: неухильно дотримуватись законодавства України у своїй діяльності; не керуватись у своїй діяльності корисливими цілями або такими, що можуть зашкодити благоустрою суспільства. Громадські організації мають право представляти і захищати свої законні інтереси та законні інтереси своїх членів у державних та громадських органах, одержувати від них інформацію, необхідну для реалізації статутних завдань, пропагувати власні цілі та ідеї, виступати учасниками цивільно-правових відносин, набувати майнові і немайнові права, засновувати засоби масової інформації та підприємства, необхідні для виконання статутних цілей та ін.
Державний контроль за діяльністю громадських організацій здійснюється легалізуючими й фінансовими органами та органами адміністрації, а нагляд за додержанням та правильним застосуванням ними законів - органами прокуратури. У частині першій і другій ст. 37 Конституції України20, ст. 27-32 ЗУ « Про об'єднання громадян» містяться підстави, за якими органи21 державної влади застосовують щодо громадських організацій такі види стягнення, як: попередження, штраф, тимчасова заборона окремих видів або всієї діяльності та примусовий їх розпуск. Три останні стягнення здійснюються лише у судовому порядку за поданням легалізую чого органу або прокурора.
2.3 Інші види об’єднань громадян
Профспілка є добровільною громадською організацією, що об'єднує працівників відповідно до їх інтересів, сфери діяльності для захисту трудових, соціальних та економічних інтересів членів профспілок. В усьому світі профспілки – основа громадського суспільства та взаємовигідної співпраці між роботодавцем та працівником. Саме профспілки та їх проробітнича позиція являються вагомим важелем у боротьбі за права робітників. В Україні, як і в усьому світі, профспілки є не лише буфером між роботодавцем та робітником, але й лобіюють інтереси людей найманої праці у державі. Використовуючи соціальні важелі профспілки співпрацюють з іншими громадськими та політичними організаціями для досягнення поставлених цілей.
Профспілки всього світу мають можливість об’єднуватися за географічними, галузевими чи іншими принципами за для широкої й плідної співпраці, захисту прав працівників та розбудови демократичного, громадського суспільства і розвитку соціального діалогу.
Конституція України визначає, що «професійні спілки є громадськими організаціями, що об’єднують громадян, пов’язаних спільними інтересами за родом їх професійної діяльності. Професійні спілки утворюються без попереднього дозволі на основі вільного вибору їх членів. Усі професійні спілки мають рівні права». Окрім Конституції України діяльність профспілок регламентується також Кодексом законів про працю і окремими Законами: «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», «Про колективні договори і угоди», «Про об’єднання громадян». «Громадяни мають право на участь у професійних спілках з метою захисту своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів. Професійні спілки є громадськими організаціями, що об'єднують громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом їх професійної діяльності. Ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яке об'єднання громадян чи обмежений у правах за належність чи неналежність до політичних партій або громадських організацій.» - ст.36 КУ.
Місія профспілок – творити громадянське суспільство, захищати права людей найманої праці, відстоювати соціальні права громадян. Страйк – це крайня, остаточна міра, коли використані інші засоби. Вільні профспілки віддають перевагу при вирішенні колективних конфліктів процедурам переговорів, укладанню колективних угод, де закладаються всі моменти, які не передбачені в чинному законодавстві і мають свої особливості на конкретному підприємстві. Якщо роботодавець не виконує домовленості, укладені в цій угоді, лише тоді наступає другий етап – етап боротьби. Важливим пунктом суспільного тиску є взаємодія з засобами масової інформації22. Представники четвертої влади (журналісти) і профспілківці разом ефективно впливають на позицію влади і роботодавця. Саме така співпраця та відкритість діяльності профспілок – запорука успіху у роботі. Три основні принципи визначають вільні, демократичні профспілки:
Перший принцип - незалежність. Це означає, що профспілка є незалежною від органів державної влади і посадових осіб.
Другий принцип – самоврядування. Цей принцип передбачений Законом «Про громадські об'єднання» і виражений у праві профспілок самостійно приймати свої статути і регулювати свою внутрішню діяльність. Третій принцип - добровільність об'єднання. Цей принцип забезпечений законодавством про профспілки ст.7 закону і Законом «Про громадські об'єднання».
На сьогодні правове становище релігійних організацій визначається ст. 35 Конституції України: «Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа - від церкви», Цивільним кодексом України (далі - ЦК), Законом від 23 квітня 1991 р. «Про свободу совісті та релігійні організації» (далі-Закон), статутами релігійних організацій.
Релігійна організація визнається юридичною особою з моменту реєстрації її статуту. Відповідно до ст. 80 ЦК юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку, яка наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю і може бути позивачем та відповідачем у суді. Традиційно у теорії цивільного права виділяють такі ознаки юридичної особи: організаційна єдність, наявність відокремленого майна, самостійна цивільно-правова відповідальність, участь у цивільному обороті від свого імені.
Передусім релігійним організаціям притаманна така ознака, як організаційна єдність. У теорії цивільного права під нею розуміють чітку внутрішню структуру, яка полягає у конкретному підпорядкуванні органів управління, у регламентації відносин між структурними підрозділами. Організаційна єдність - необхідна умова для об'єднання декількох осіб у структуру, що дає можливість перетворити їх волю на волю юридичної особи, яка виступає як єдине ціле. Названа єдність закріплюється статутними документами юридичної особи23.
Будучи колективними утвореннями, релігійні організації діють як одне ціле з єдиною метою, встановленою у законі, а саме - задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру. Залежно від внутрішніх релігійних правил (настанов), котрі визначаються традиціями і належністю до певного релігійного об'єднання, яке має своє віровчення, культову практику, дані організації мають різну організаційну побудову і органи управління. Наприклад релігійні організації: громади, управління (центри, монастирі, духовні навчальні заклади, як самостійні юридичні особи, можуть входити до релігійного об'єднання Українська Православна Церква. Релігійні організації діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури24. Порядок створення органів управління та їх повноваження закріплюються у статутах, вказівках організацій і пов'язані з конфесійними правилами. Існують як колегіальні органи - загальні збори громади, Собор Єпископів Церкви, так і одноособові органи - настоятель у православній громаді, ректор духовного навчального закладу. Колегіальні органи створюються у виборному порядку, одноособові - як у результаті виборів, так і за призначенням.
Другою ознакою релігійних організацій є наявність відокремленого майна. У науці цивільного права наявність останнього означає, що майно юридичної особи відокремлене від майна власників, які створили цю організацію, держави, інших суб'єктів цивільного права. Майнова відокремленість організацій полягає у тому, що вони є власниками майна, яке їм належить. У власності цих організацій можуть бути будівлі, предмети культу, об'єкти виробничого, соціального і добродійного призначення, транспорт, кошти та інше майно, необхідне для забезпечення їх діяльності. У сучасній практиці майнова база релігійних організацій не завжди буває сформована на момент її створення. Майнова відокремленість у цьому разі полягає у суб'єктивному праві в абстрактній можливості для релігійної організації мати таке майно у майбутньому. Особливістю ознаки майнової відокремленості є те, що після передачі майна цій організації її засновники втрачають усі майнові права щодо нього. Так, вони не вправі одержувати дивіденди, розподіляти майно організації у разі її ліквідації.
Членські корпоративні відносини, які складаються у цих організаціях, мають організаційний немайновий характер. Ніякої взаємної майнової відповідальності названих організацій та їх членів не існує. Вихід учасника з цієї організації не має жодних майнових наслідків (обов'язків), тому здійснюється безперешкодно.
Третьою ознакою є самостійна цивільно-правова відповідальність релігійних організацій, яка полягає у тому, що вони несуть самостійну майнову відповідальність за своїми зобов'язаннями всім належним їм майном. Засновники релігійних організацій не відповідають за її зобов'язаннями, а остання не відповідає за зобов'язаннями засновників. Слід погодитись з точкою зору, що передумовою самостійної майнової відповідальності будь-якої юридичної особи є наявність у неї відокремленого майна, яке може слугувати об'єктом претензій з боку кредиторів. Але, що стосується релігійних організацій, то на їх майно не може бути звернене стягнення за вимогами кредиторів.
Четвертою ознакою релігійних організацій як юридичних осіб є виступ у цивільному обороті від свого імені, яка означає можливість для організації набувати і здійснювати цивільні права та нести обов'язки, а також виступати позивачем і відповідачем у суді. Релігійні організації виступають у цивільному обороті від свого імені, самостійно набувають цивільні права і обов'язки. Можна погодитись з тією точкою зору, що цивільний оборот є сукупністю правочинів та інших юридичних фактів, які породжують цивільні правовідносини, в силу котрих здійснюється перехід майна затим чи іншим юридичним титулом від однієї особи до іншої. Релігійні організації, як непідприємницькі, не є професійними учасниками цивільного обороту. Їх виступ у ролі самостійних юридичних осіб обумовлений необхідністю матеріального забезпечення основної діяльності, не пов'язаної з участю у майнових відносинах. Зазначене вище дозволяє зробити висновок, що релігійні організації належать до юридичних осіб приватного права. Оскільки, по-перше, правове становище цих організацій регулюється Законом «Про свободу совісті та релігійні організації», по-друге, більшість з видів даних організацій створюється за ініціативою приватних осіб, ст. 8, ч 2 ст. 10 Закону, по-третє, реєстрація цих організацій здійснюється у нормативноявочному порядку, ст. 14 Закону. Як слушно зазначав свого часу І. Покровський «Так, например, в значительной степени современный вопрос об отделении церкви от государства, с юридической точки зрения, является не чем иным, как именно вопросом о перенесений всей данной области отношений из сфери права публичного в сферу права частного. Удовлетворение религиозньх потребностей должно быть предоставлено частным союзам верующих, которые будут регулировать свои отношения путем своих частных соглашений».
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
