34874 (605913), страница 4

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 4)

Як зазначалося нами раніше, договір банківського рахунку належить до категорії оплатних договорів, саме тому обов’язком клієнта, згідно ст.. 1068 Цивільного кодексу України, є оплата банку за розрахунково-касове обслуговування, а обов’язком банку – сплата клієнтові відсотків за користування залишком коштів на його рахунку. Відповідно до приписів статті 1070 Цивільного кодексу України, за користування грошовими коштами, що знаходять на рахунку клієнта, банк сплачує проценти, сума яких зараховується на рахунок. За загальним правилом сума процентів зараховується на рахунок клієнта у строки, встановлені договором, а якщо такі строки не встановлені – зі спливом кожного кварталу. Розмір процентів визначається договором, а якщо відповідні умови не визначені договором – у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу.

Одним із обов’язків банку є обов’язок зберігати банківську таємницю. Згідно статті 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банківською таємницею є інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третім особам при наданні послуг банку і розголошення якої може завдати матеріальної чи моральної шкоди клієнту, є банківською таємницею.

Банківською таємницею, зокрема, є:

1) відомості про банківські рахунки клієнтів, у тому числі кореспондентські рахунки банків у Національному банку України;

2) операції, які були проведені на користь чи за дорученням клієнта, здійснені ним угоди;

3) фінансово-економічний стан клієнтів;

4) системи охорони банку та клієнтів;

5) інформація про організаційно-правову структуру юридичної особи — клієнта, її керівників, напрями діяльності;

6) відомості стосовно комерційної діяльності клієнтів чи комерційної таємниці, будь-якого проекту, винаходів, зразків продукції та інша комерційна інформація;

7) інформація щодо звітності по окремому банку, за винятком тієї, що підлягає опублікуванню;

8) коди, що використовуються банками для захисту інформації.

Iнформація про банки чи клієнтів, що збирається під час проведення банківського нагляду, становить банківську таємницю.

Вимоги даної статті не поширюються на узагальнену по банках інформацію, яка підлягає опублікуванню. Перелік інформації, що підлягає обов’язковому опублікуванню, встановлюється Національним банком України та додатково самим банком на його розсуд.

Національний банк України видає нормативно-правові акти з питань зберігання, захисту, використання та розкриття інформації, що становить банківську таємницю, та надає роз’яснення щодо застосування таких актів.

Банки зобов’язані забезпечити збереження банківської таємниці шляхом:

1) обмеження кола осіб, що мають доступ до інформації, яка становить банківську таємницю;

2) організації спеціального діловодства з документами, що містять банківську таємницю;

3) застосування технічних засобів для запобігання несанкціонованому доступу до електронних та інших носіїв інформації;

4) застосування застережень щодо збереження банківської таємниці та відповідальності за її розголошення у договорах і угодах між банком і клієнтом.

Службовці банку при вступі на посаду підписують зобов’язання щодо збереження банківської таємниці. Керівники та службовці банків зобов’язані не розголошувати та не використовувати з вигодою для себе чи для третіх осіб конфіденційну інформацію, яка стала відома їм при виконанні своїх службових обов’язків.

Приватні особи та організації, які при виконанні своїх функцій або наданні послуг банку безпосередньо чи опосередковано отримали конфіденційну інформацію, зобов’язані не розголошувати цю інформацію і не використовувати її на свою користь чи на користь третіх осіб.

У разі заподіяння банку чи його клієнту збитків шляхом витоку інформації про банки та їх клієнтів з органів, які уповноважені здійснювати банківський нагляд, збитки відшкодовуються винними органами.

Статтею 62 вищевказаного Закону передбачено випадки розкриття банківської таємниці. Так, інформація щодо юридичних та фізичних осіб, яка містить банківську таємницю, розкривається банками:

1) на письмовий запит або з письмового дозволу власника такої інформації;

2) на письмову вимогу суду або за рішенням суду;

3) органам прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, Антимонопольного комітету України — на їх письмову вимогу стосовно операцій за рахунками конкретної юридичної особи або фізичної особи — суб’єкта підприємницької діяльності за конкретний проміжок часу;

4) органам Державної податкової служби України на їх письмову вимогу з питань оподаткування або валютного контролю стосовно операцій за рахунками конкретної юридичної особи або фізичної особи — суб’єкта підприємницької діяльності за конкретний проміжок часу;

5) спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу на його письмову вимогу стосовно додаткової інформації про фінансову операцію, що стала об’єктом фінансового моніторингу;

6) органам державної виконавчої служби на їх письмову вимогу з питань виконання рішень судів стосовно стану рахунків конкретної юридичної особи або фізичної особи — суб’єкта підприємницької діяльності.

Вимога відповідного державного органу на отримання інформації, яка містить банківську таємницю, повинна:

1) бути викладена на бланку державного органу встановленої форми;

2) бути надана за підписом керівника державного органу (чи його заступника), скріпленого гербовою печаткою;

3) містити передбачені законодавством підстави для отримання цієї інформації;

4) містити посилання на норми закону, відповідно до яких державний орган має право на отримання такої інформації.

Довідки по рахунках (вкладах) у разі смерті їх власників надаються банком особам, зазначеним власником рахунку (вкладу) в заповідальному розпорядженні банку, державним нотаріальним конторам або приватним нотаріусам, іноземним консульським установам по справах спадщини за рахунками (вкладами) померлих власників рахунків (вкладів).

Банку забороняється надавати інформацію про клієнтів іншого банку, навіть якщо їх імена зазначені у документах, угодах та операціях клієнта.

Банк має право надавати загальну інформацію, що становить банківську таємницю, іншим банкам в обсягах, необхідних при наданні кредитів, банківських гарантій.

Обмеження стосовно отримання інформації, що містить банківську таємницю, передбачені законодавством, не поширюються на службовців Національного банку України або уповноважених ними осіб, які в межах повноважень, наданих Законом України “Про Національний банк України”, здійснюють функції банківського нагляду або валютного контролю.

Національний банк України відповідно до міжнародного договору України або за принципом взаємності має право надати інформацію, отриману при здійсненні нагляду за діяльністю банків, органу банківського нагляду іншої держави, якщо є гарантії того, що надана інформація буде використана виключно з метою банківського нагляду або запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, чи фінансуванню тероризму.

Вищевказані положення не поширюються на випадки надання спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу інформації про фінансові операції у випадках, передбачених законом.

Особи, винні в порушенні порядку розкриття та використання банківської таємниці, несуть відповідальність згідно із законами України і будуть зобов’язані відшкодувати шкоду клієнту, чиї інтереси порушені, заподіяні збитки.

Списання коштів з рахунка клієнта за загальним правилом здійснюється за його прямим розпорядженням, як передбачено статтею 1071 Цивільного кодексу України. Розрахункові документи про перерахування і видачу коштів з рахука юридичноїх особи мають бути підписані керівником і головним бухгалтером, зразки підписів яких мають місце на банківських картках. В інших випадках права осіб, які здійснюють від імені клієнта розпорядження за його рахунком , повинні бути посвідчені безпосередньо клієнтом, який несе пов’язаний з цим ризик. Банк, в свою чергу, зобов’язаний перевірити правильність оформлення вказаних прав.

Відповідно до умов договору банківського рахунка розпорядження коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, може здійснюватися шляхом надання розрахункових документів в електронній формі з використанням в них аналогів власноручного підпису, які підтверджують, що розпорядження надане банку уповнвоаженою особою. Посвідчення права розпорядження рахунком можливо за допомогою електронного підпису – тобто даних в електронній формі, які додаються до інших електронних даних або логічно з ними пов’язаних та призначених для ідентифікації підписуача цих даних. В цих цілях використовується електронний цифровий підпис, правове регулювання використання якого визначено Законом України «Про електронний цифровий підпис» від 22.05.2003 р. Згідно вказаного Закону, ЕЦП – вид електронного підпису, отриманого за результатом криптографічного перетворення набору електронних даних, яикй додається до цього набору або логічно з ним поєднується і дає змогу підтвердити його цілісність та ідентифікувати підписувача. Даний підпис дає змогу встановити справжність, авторство та цілісність документа й одночасно є аналогом фізичног опідпису уповнвоаженої особи. Аналогічні результати досягаються також при використанні персонального ідентифікаційного номера при розрахунках за допомогою кредитових і дебетових карток.

Згідно статті 1072 Цивільного кодексу України, банк виконує розрахункові документи ідповідно до їх черговості надходження та виключно в межах залишку грошових коштів на рахунку клієнта, якщо інше не визначено у договорі між банком та клієнтом.

У випадку надходження до банку одночасно кількох розрахункових документів, на підставі яких здійснюється списання грошових коштів, банк списує кошти з рахунку клієнта у такій черговості:

1. списуються грошові кошти на підставі рішення суду для задоволення вимог про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю, а також вимог про стягнення аліментів;

2. списуються грошові кошти на підставі рішення суду для розрахунків щодо виплати вихідної допомоги та оплати праці особам, які працюють за трудовим договором (контрактом), а також виплати за авторським договором;

3. списуються грошові кошти на підставі інших рішень суду;

4. списуються грошові кошти за розрахунковими документами, що передбачають платежі до бюджету;

5. списуються грошові кошти за іншими розрахунковими документами в порядку їх послідовного надходження.

У разі відсутності (недостатності) грошових коштів на рахунку клієнта банк не веде обліку розрахункових документів, якщо інше не встановлено договором між банком і клієнтом, тобто зазначений порядок списання коштів не застосовується у випадку визнання клієнта неплатоспроможним (банкрутом). У разі ліквідації банку передусім повинні бути задоволені вимоги громадян, які є кредиторами даного банку.

Слід зазначити, що підставою для притягнення сторін до цивільно-правової відповідальності за порушення договору банківського рахунка, може бути лише поєднання таких основних умов як протиправність дії, якою заподіяно шкоду; наявність шкоди; причинний зв’язок між протиправною дією і шкодою; вина особи, яка заподіяла шкоду. Сукупність зазначених умов утворює склад цивільного правопорушення, який є підставою цивільно-правової відповідальності за порушення договору банківського рахунка.

За визначенням Н.В.Тульчевської цивільно-правова відповідальність за порушення договору банківського рахунка – це закріплений нормами цивільного права обов’язок відповідних правозобов’язаних суб’єктів (банка та клієнта) зазнавати позбавлень і обмежень у моральних і матеріальних благах, які направлені на забезпечення нормального розвитку банківських операцій.¹⁴

У разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорячдження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встнаовлено законом.

Таким чином, вищевказані проценти, нараховані за неналежне здійснення операцій по рахунку, являють собою цивільно-правову відповідальність. Стосовно належного виконання депозитних банківських рахунків, то цивільно-правова відповідальність за таким договором настає для боржника у наступних випадках: за невиконання або неналежне виконання зобов’язань щодо забезпечення повернення депозиту; за погіршення умов забезпеченості; за прийняття депозиту не уповноваженою особою або з порушенням нормативно-правових актів про депозити; за неповернення депозиту, його неправомірне утримання або невиплату процентів.

Розділ 5. Порядок розірвання договору банківського рахунка

Обидві сторони договору банкіського рахунка мають право на його розірвання при чому застосовуються не загальні правила про одностороннє розірвання договору, передбачені ст. 615 Цивільного кодексу України, а спеціалі правила з урахуванням специфіки договору банківського рахунка.

Відповідно до Інструкції Національного банку України № 492 від 12.11.2003 р., поточні рахунки клієнтів банків закриваються:

• на підставі заяви клієнта;

• на підставі рішення відповідного органу, на який згідно із законом покладено функції щодо припинення юридичної особи або припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця (за заявою ліквідатора, голови або члена ліквідаційної комісії, управителя майна тощо);

• у разі смерті власника рахунку — фізичної особи та фізичної особи-підприємця (за заявою третьої особи, зокрема спадкоємця);

• на інших підставах, передбачених законодавством України або договором між банком і клієнтом.

Банк закриває поточний рахунок юридичної особи на підставі документа, виданого державним реєстратором в порядку, установленому законодавством України, який підтверджує державну реєстрацію припинення юридичної особи.

За наявності рішення уповноваженого державного органу про скасування державної реєстрації юридичної особи або державної реєстрації фізичної особи-підприємця, визнання в установленому порядку юридичної особи фіктивною або оголошення фізичної особи померлою чи визнання безвісно відсутньою банк закриває рахунки таких осіб і протягом трьох робочих днів надає інформацію спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу щодо таких рахунків. Залишки коштів за такими рахунками перераховуються на окремі аналітичні рахунки, що відкриті за балансовим рахунком, визначеним Національним банком для обліку кредиторської заборгованості за операціями з клієнтами банку. У разі ненадходження протягом семи робочих днів розпоряджень від спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу або рішення суду стосовно вжиття чи невжиття заходів щодо цих коштів банк зараховує ці кошти на балансовий рахунок, визначений Національним банком для обліку коштів за недіючими рахунками клієнтів.

Характеристики

Список файлов курсовой работы