34870 (605911), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Таким чином, до об'єктів цивільних правовідносин нале­жать:

— речі (в тому числі гроші й цінні папери);

— інше майно, в тому числі майнові права;

— результати робіт, послуги;

— результати інтелектуальної діяльності;

— інформація;

— інші матеріальні та нематеріальні блага (ст. 160 ЦК України). Хоча цей перелік сформульований законодавцем як вичерпний, його не потрібно сприймати саме так. Залишаються нерозкритими поняття інше майно, інші матеріальні та нематеріальні блага, ре­зультати інтелектуальної діяльності. Крім того, суспільство роз­вивається настільки швидко, що передбачити, які саме об'єкти цивільних прав у розвитку згаданих вище понять з'являться най­ближчим часом, неможливо[5, c.44].

Серед перелічених категорій об'єктів цивільних прав можна виділити такі:

— речі — класичний об'єкт, створений людською працею, або природний об'єкт, на який може бути встановлене право власності або інші речові права; — майно — будь-які предмети матеріального світу, що не можуть бути віднесені до інших груп об'єктів цивільного права;

— результати інтелектуальної власності — об'єкти виключних прав;

— нематеріальні блага — як правило, об'єкти особистих прав;

Суб'єктивне цивільне право — це міра дозволеної поведінки суб'єкта цивільних правовідносин, ті юридичні можливості, що надані йому нормами права, які по-іншому називаються правомочностями.

Суб'єктивне цивільне право є поєднанням трьох правомочностей:

1. Правомочність на власні дії. Суб'єкт має право самостійно здійснювати фактичні та юридичні дії.

2. Правомочність вимагати — це можливість вимагати від зо­бов'язаного суб'єкта виконання ним певних обов'язків.

3. Правомочність на захист, яка полягає у можливості викорис­тання механізму державного примусу у випадках порушення суб'єктивного права[6, c.31].

Класичним прикладом суб'єктивного права, що об'єднує всі три правомочності, є право власності, де власник має право вимагати від необмеженого кола осіб не порушувати його прав, утримуватися від дій, може звертатися до використання державного механізму при­мусу для захисту своїх суб'єктивних прав власності і, відповідно, має правомочність здійснювати будь-які юридичні і фактичні дії щодо належного йому майна, а саме — може володіти, користувати­ся і розпоряджатися власним майном у власних інтересах.

Суб'єктивний обов'язок — це міра належної поведінки суб'єкта. Суть обов'язків полягає в тому, що суб'єкт має виконувати певні дії, прийняті ним добровільно чи покладені на нього законом, або ж утримуватися від них.

У цивільних правовідносинах існує два види обов'язку — актив­ний та пасивний. Так, активну роль відіграє, як правило, борж­ник — він має виконати певні юридичні або фактичні дії для досяг­нення конкретного результату, для виконання обов'язку (боржник зобов'язується виконати певні юридичні дії на користь або в інтере­сах кредитора за договором доручення). Пасивна роль полягає в утриманні від активних дій для виконання свого обов'язку[6, c.35].

Слід зазначити, що суб'єкти цивільного правовідношення, як правило, відіграють одночасно і активну, і пасивну роль, оскільки мають права й обов'язки (більшість правовідносин мають комплекс­ний характер). Можна навести лише деякі приклади цивільно-пра­вових відносин, де існують лише активні і лише пасивні суб'єкти: в договорі позики позичальник має лише суб'єктивний обов'язок, по­зикодавець — лише суб'єктивне право[7, c.140].

Отже, до складу цивільних правовідносин треба віднести чотири елемента: суб’єкт, об’єкт, суб'єктивне цивільне право та суб'єктивний обов'язок.

Суб’єкт – це учасник відносин. Він має таки характеристики як правоздатність, правосуб'єктність, дієздатність, цивільна правоздатність. Ці характеристики можуть бути надані йому в залежності від самого суб’єкту: чи є він фізичною особою, державою, чи юридичною особою. Також суб’єктами цивільних правовідносин можуть бути териториальна громада чи Автономна Республіка Крим.

Об’єкт – це матеріальні та нема­теріальні блага або предмет їх створення, що складає предмет діяль­ності суб'єктів цивільного права.

Суб'єктивний обов'язок — це те, як суб'єкт повинен себе вести: чи він має виконувати якісь дії, передбачені законом, чи, навпаки, йому потрібно утримуватися від яких-ось дій.

Суб'єктивне цивільне право — це міра дозволеної поведінки суб'єкта цивільних правовідносин, ті юридичні можливості, що надані йому нормами права.

Розділ 2 : Класифікація цивільних правовідносин

Класифікація цивільних правовідносин має не тільки теоретич­не, а й практичне значення. Вона дозволяє більш точно визначити характер взаємовідносин їх суб'єктів, а отже, дає можливість чіткішого тлу­мачення цивільно-правових норм стосовно конкретного випадку.

У цьому випадку класифікація цивільних правовідносин має не лише теоретичне значення, але є корисною для визначення прав і обов'язків сторін правовідношення, визначення кола і системи норм, що застосовуються у подібних, але різних правовідношеннях, хоча, як правило, поділ, класифіка­ція явищ мають дещо штучний характер і далекі від досконалості, адже неможливо створити класифікацію, яка була б ідеальною, тому що крітеріїв за якими можна класифікувати явище дуже багато. Але у даній роботі використовуються найбільш поширені способи класифікації правовідносин у сфері цивільного права.

2.1 Види цивільних правовідносин

За характером взаємозв'язку між управомоченою та зобов'яза­ною особами правовідношення поділяються на абсолютні та відносні. За об'єктом їх можна згрупувати у майнові та немайнові. За способом задоволення інтересу розрізняють речові та зо­бов'язальні правовідносини.

Абсолютні правовідношення мають місце тоді, коли управомоченому суб'єкту протистоїть необмежене коло осіб, від яких управомо-чена особа може вимагати виконання певних обов'язків, у тому числі утримуватися від порушення її прав та законних інтересів. Та­ким є право власності, де саме власник може вимагати від усіх інших утримуватися від дій, які порушували б його права власності. Відносні правовідношення мають місце там і тоді, коли особі, суб'єкту права протистоїть певна особа (особи), наділена правами і обов'язками, що мають виконуватися. Як правило, кожна із сторін у правовідносинах має комплекс прав і обов'язків. Коло відносних правовідносин досить широке, на відміну від абсолютних. Сюди на­лежать, перш за все, зобов'язальні правовідносини, правовідносини щодо реалізації засобів цивільно-правового захисту тощо[8].

Правовідносини майнового характеру мають своїм об'єктом майнові блага і відображають або сам факт приналежності цих май­нових благ певному суб'єкту (право власності та його похідні), або перехід цих майнових благ (у силу заповіту тощо).

Усі правовідносини, які опосередковують, регулюють взаємосто­сунки між суб'єктами права з приводу таких об'єктів, як інтелекту­альна власність, засоби індивідуалізації товару або виробника, інші немайнові права, називаються особистими немайновими[8].

Речові правовідносини опосередковують статику майнового по­ложення суб'єктів права. Це абсолютні права, які відображають, закріплюють приналежність матеріальних благ певному суб'єкту, можливість його впливу на річ та захисту її від посягань будь-яких третіх осіб. їм протиставляються зобов'язальні правовідносини, які відображають динаміку майнових стосунків суб'єктів цивільно-пра­вових відносин для передачі майна, виконання робіт, надання послуг, використаня продуктів інтелектуальної власності. У зо­бов'язальних правовідносинах суб'єкти протиставляються між со­бою, кожний із них наділений правами та обов'язками, може вима­гати певної поведінки від інших і сам має низку обов'язків, які підлягають виконанню, у тому числі і в примусовому порядку[9, c.56].

Поділ зобов'язань на речові та зобов'зальні має практичне зна­чення і полягає в наступному: у речових правах правовідносини реалізуються через активні дії управомоченої особи, а в зобов'язаль­них — через виконання обов'язків боржником. Тому речові права є абсолютними, а зобов'язальні — відносними.

Крім того, окремо вирізняють корпоративні правовідносини, що виникають на підставі участі в організаційно-правових підприєм­ницьких утвореннях, що мають ознаки юридичної особи. Підстави виникнення корпоративних прав можуть бути різноманітними — членство у кооперативі, придбання акцій, участь в установчому до­говорі тощо.

Реалізація корпоративних прав дає можливість брати участь в управлінні справами корпорації, здійснювати контроль за її діяльністю, формувати політику юридичної особи та ін. На перший погляд, зміст корпоративних правовідносин не є абсолютно харак­терним для цивільного права, він містить комплекс повноважень та прав організаційного характеру. Але оскільки кінцевою метою реа­лізації корпоративних прав є отримання певного майнового резуль­тату, то їх можна віднести до розряду майнових прав[9, c.55].

Таким чином, класифікація можлива за різними підставами:

1. Залежно від економічного змісту цивільні правовідносини поділяються на майнові і немайнові.

2. За юридичним змістом цивільні правовідносини поділяються на абсолютні і відносні.

3. За характером здійснення права цивільні правовідносини по­діляються на речові та зобов'язальні.

4. Залежно від спрямованості і цілей встановлення цивільні правовідносини поділяються на регулятивні та охоронні.

5. 3 урахуванням структури змісту правовідносини можуть бути поділені на прості та складні.

Класифікація цивільних правовідносин можлива І за іншими під­ставами. Так, з урахуванням тих або інших їх особливостей можуть бути виділені строкові і безстрокові правовідносини, активні і пасив­ні, типові і нетипові, загальнорегулятивні, організаційні тощо. Оскільки в основу класифікації правовідносин покладено різні ознаки, то одне і те ж правовідношення може бути одночасно оха­рактеризоване з різних боків. Наприклад, правовідносини власнос­ті є майновими, абсолютними, речовими, регулятивними тощо Правовідносини, що виникають з договору позики, є майновими, відносними, зобов'язальними, регулятивними.

2.2. Майнові та особисті немайнові правовідносини

Суспільні відносини, що регулюються цивільним правом, складають його предмет. До них відносяться дві основні групи відносин.

По-перше, це майнові відносини, що являють собою відносини, що виникають із приводу майна - матеріальних благ, що мають економічну форму товару. По-друге, особисті немайнові відносини, зв'язані з майновими, а в деяких випадках і не зв'язані з ними. Обидві ці групи відносин поєднує та обставина, що засновано на рівності, автономії волі і майнової самостійності учасників, тобто виникають між юридично рівними і незалежними друг від друга суб'єктами, що мають власне майно. Інакше кажучи, це приватні відносини, що вникають між суб'єктами приватного права. Майнові, а також і немайнові відносини, що не відносить зазначеним ознакам, не відносяться до предмета цивільного права і не можуть регулюватися його нормами. Колись це стосується майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони іншої, зокрема податкових і фінансових відносин, ділянки яких не є юридично рівними суб'єктами. З цієї причини зі сфери дії цивільного права виключаються відносини по керуванню державним і іншим публічним майном, що виникають між державними органами[10].

Майнові відносини, що входять у предмет цивільного права, у свою чергу розділяються на відносини, зв'язані з приналежністю майна визначеним особам з керуванням їм або з переходом майна від одних осіб до інших. Юридично це розходження оформляється за допомогою категорій речових, корпоративних і зобов'язальних відносин.

Особисті немайнові відносини як предмет цивільно-правового регулювання також підрозділяються на відносини, що зв'язуються з майновими, і відносини, не зв'язані з такими. Перша з зазначених груп відносин звичайно статі сподівається цивільно-правове оформлення за допомогою категорії виключних прав. Друга група відносин стосується невідчужуваних нематеріальних благ особистості, у визначених випадку підметів цивільно-правовому захистові[11, c.98].

Майнові відносини складають основну, переважну частину предмета цивільного права. Вони складаються з приводу конкретного майна - матеріальних благ товарного характеру.

До таких благ відносяться не тільки фізично відчутні речі, але і деякі права, які ще в римському праві були названі як "res incorporales" - "нетілесні речі" (наприклад, банківський вклад, що представляє собою не гроші, а право вимоги вкладника до банку). Майнові відносини виникають і з приводу результатів робіт і надання послуг, у тому числі не що обов'язково втілюються в речовинному результаті (наприклад, перевезення, збереження, послуги культурно-видовищного характеру), оскільки такі результати також мають товарну форму[12, c.16].

Майнові відносини не є юридичною категорією. Це - фактичні, економічні по своїй соціальній природі відносини, що піддаються правовому регулюванню тобто оформленню, упорядкуванню. У них утілюється товарне господарство, ринкова організація економіки. При цьому вони відображають як статику цього господарства - відносини приналежності, матеріальних благ, що складають передумову і результат товарообміну, так і його динамікові - відносини переходу матеріальних благ, тобто власне процес обміну товарами (речами, роботами, послугами). Зрозуміло, що обидві ці сторони тісно зв'язані і взаємообумовлені: товарообмін неможливий без присвоєння учасниками його об'єктів, а присвоєння в більшості випадків є результатом товарообміну. Майнові відносини, що складають предмет цивільно-правового регулювання, відрізняються деякими загальними ознаками[12, c.17].

По-перше, вони характеризуються майновою відособленістю учасників, що дозволяє їм самостійно розпоряджатися майном і разом з тим нести самостійну майнову відповідальність за результати своїх дій. По-друге, за загальним правилом вони носять еквівалентний характер, властивий нормальному товарообмінові, вартісним економічним відносинам. Можливі, звичайно, і безоплатні майнові відносини (наприклад, дарування, безоплатна позика, безплатне користування чужим майном і т.д.). Вони, однак, вторинні, производны від возмездных майнових відносин і не є звичайною формою товарообміну. По-третє, учасники розглянутих відносин рівноправні і незалежні друг від друга і не знаходяться в стані адміністративної або іншої владної підпорядкованості, оскільки є самостійними товаровласниками.

Характеристики

Список файлов курсовой работы