34480 (605778), страница 6

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 6)

І ще одне дуже важливе питання: для визнання шлюбу недійсним можна звертатися лише до суду. Жоден інший орган не має права розглядати подібні справи. Хто може звернутися до суду з позовом про визнання шлюбу недійсним? Відповідь на питання це вже частково дана у наведених вище прикладах. В статті 42 Сімейного кодексу зазначено перелік тих осіб, які можуть звернутися до суду з таким позовом: дружина або чоловік, інші особи, права яких порушені у зв’язку з реєстрацією цього шлюбу, опікун недієздатної особи, прокурор, а також орган опіки та піклування, якщо захисту потребують права та інтереси особи, яка визнана недієздатною, або особи, дієздатність якої обмежена.

3.4 Правові наслідки недійсності шлюбу

Правові наслідки визнання шлюбу недійсним визначені в ст. 45 Сімейного кодексу України і полягають у тому, що визнання шлюбу недійсним анулює всі правові наслідки шлюбу, тобто ніякі права та обов’язки між особами, що уклали недійсний шлюб, не виникають. При цьому, як зазначено в статті 44, шлюб є недійсним від дня його державної реєстрації, оскільки вже у момент укладення недійсного шлюбу порушується принаймні одна з умов укладення (позитивна) або наявна хоча б одна з перешкод укладанню шлюбу (негативна умова).

Суть інституту визнання шлюбу недійсним полягає ще й в тому, що він не лише припиняє правовідносини, які можуть виникнути в майбутньому, а й поновлює те становище, яке існувало до укладання шлюбу. Майно, набуте протягом недійсного шлюбу, вважається таким, що належить особам, які перебували у такому шлюбі, на праві спільної часткової власності. Але тут вже застосовуються норми відповідних статей Цивільного кодексу.

У статті 45 також зазначено, що якщо особа одержувала аліменти від того, з ким була в недійному шлюбі, сума сплачених аліментів вважається такою, що одержана без достатньої правової підстави, і підлягає поверненню відповідно до Цивільного кодексу України, але не більш як за останні три роки. Особа, яка поселилася у житлове приміщення іншої особи у зв’язку з реєстрацією з нею недійсного шлюбу, не набула права на проживання у ньому і може бути виселена. А якщо особа у зв’язку з реєстрацією недійсного шлюбу змінила своє прізвище, то вона вважається такою, що іменується цим прізвищем без достатньої на те правової підстави.

Проте варто відмітити, що визнання шлюбу недійсним не впливає на права дітей, які народилися в такому шлюбі. Щодо таких дітей зберігається презумпція батьківства чоловіка, якщо дитина народиться під час шлюбу чи протягом 10 місяців після визнання такого шлюбу недійсним. Водночас якщо сторони уклали фіктивний шлюб, діяли без наміру створити сім'ю і у шлюбні стосунки взагалі не вступали, то особа, яка записана батьком дитини, має право оспорювати своє батьківство на загальних підставах.

Перебування у недійсному шлюбі – це правопорушення, що триває. Визнання шлюбу недійсним є санкцією за протиправну поведінку. У тих випадках, коли обидва з подружжя або один з них діяли винно, це може бути захід відповідальності. У разі ж відсутності вини осіб, які зареєстрували недійсний шлюб – захід захисту. Вищезазначені правові наслідки застосовуються до особи, яка при реєстрації недійсного шлюбу діяла винно, тобто знала про перешкоди щодо укладання шлюбу, але приховала їх. А от у тих випадках, коли одна з осіб, які перебували у недійсному шлюбі, діяла без вини, була добросовісною, застосування до неї зазначених санкцій суперечило б принципу справедливості, який є одним з основних принципів регулювання сімейних відносин, засадам добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Того з подружжя, який не знав і не міг знати про існування перешкод до укладання шлюбу, в юридичній літературі називають добросовісним подружжям. Норма, яка б захищала інтереси такого з подружжя, вперше з'явилася ще в Кодексі про шлюб та сім'ю УРСР 1969 р. і свідчила про певний гуманізм сімейно-шлюбного законодавства та про недопустимість порушення його основних засад. Так, стаття 49 згаданого кодексу передбачала спеціальні правові наслідки, які наставали для особи, яка не знала і не могла знати про перешкоди до укладання шлюбу. Розглядаючи конкретну справу, суд мав право не застосовувати до подружжя, який є добросовісним, негативних наслідків. Тобто, якщо норми щодо застосування режиму спільної власності більш вигідні для подружжя, який є добросовісним – суд виносив рішення про їх застосування. Якщо ж, навпаки, це більш влаштовувало винного з подружжя – суд застосовував норми цивільного права щодо часткової власності.

Тому в статті 46 Сімейного кодексу України передбачено: якщо особа не знала і не могла знати про перешкоди до реєстрації шлюбу, вона має право на наступне:

1. на поділ майна, набутого у недійсному шлюбі, як спільної сумісної власності подружжя;

1. на проживання у жилому приміщенні, в яке вона поселилася у зв’язку з недійсним шлюбом;

1. на аліменти;

1. на прізвище, яке вона обрала при реєстрації шлюбу.

Окрім того, добросовісний з подружжя має право вимагати відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої у зв’язку із визнанням шлюбу недійсним. Вже сама добросовісність однієї з осіб, які зареєстрували недійсний шлюб, як зазначає В. Рясенцев, частково паралізує негативні наслідки визнання шлюбу недійсним.

Треба зазначити, що при визнанні шлюбу недійсним за добросовісною дружиною / чоловіком за її / його бажанням можуть бути збережені лише права, передбачені статтею 46. Інших прав вона / він не має. Наприклад, шлюбний договір при визнанні шлюбу недійсним припиняється незалежно від винності або невинності осіб, які зареєстрували такий шлюб. Збереження ж вказаних в статті прав добросовісного чоловіка, дружини ставить у залежність від його, її волевиявлення.

3.5 Санація шлюбу

Ми розглянули умови, за яких шлюб є недійсним як сам по собі, так і може визнаватися і визнається таким. Проте існують такі обставини, за яких недійсний шлюб все ж таки може визнаватися дійсним. Так, відповідно до статті 40 Сімейного кодексу, шлюб не може бути визнаний недійсним, якщо на момент розгляду справи судом відпали обставини, які засвідчують відсутність згоди на шлюб або небажання особи створити сім'ю. Визнання судом шлюбу, укладеного з порушенням встановлених законом вимог, дійсним в юридичній літературі називається санацією (оздоровленням) шлюбу. Тобто мова йде про такі ситуації, коли особа, з якою уклали шлюб без її згоди, надалі таку згоду дає або коли особи, які уклали фіктивний шлюб, вирішили по-справжньому створити сім'ю.

В частині 5 статті 39 Сімейного кодексу зазначено: якщо шлюб зареєстрований з особою, яка вже перебуває у шлюбі, то в разі припинення попереднього шлюбу до анулювання актового запису щодо повторного шлюбу останній стає дійсним з моменту припинення попереднього шлюбу. А частина 3 41 статті кодексу встановлює, що шлюб може бути визнаний недійсним у разі вагітності дружини або народження дитини в усиновлювача та усиновленої ним дитини, у двоюрідних брата і сестри, у тітки / дядька та племінника / племінниці, у осіб, які не досягли шлюбного віку, або ж якщо особи вже досягли шлюбного віку чи їм було надано право на шлюб. Проте санація шлюбу неможлива, якщо він був укладений між близькими родичами або ж з недієздатною особою.

Вітчизняний законодавець не дає прямої відповіді, з якого часу шлюб, укладений з порушенням встановлених правил і визнаний судом дійсним, є санованим. В юридичній літературі висловлюються дві протилежні точки зору з цього приводу. Одні фахівці вважають, що шлюб визнається дійсним з моменту його укладання (винятком є реєстрація шлюбу з особою, яка не розірвала попередній шлюб). У такому разі шлюб буде дійсним з моменту припинення попереднього. На думку ж інших, суд може прийняти рішення щодо дійсності шлюбу лише з того часу, коли обставини, що були перешкодою для укладання шлюбу, відпали.

Ще одне важливе питання: чи може суд і в яких випадках просто відмовити у визнанні шлюбу недійсним? Відповідь знаходимо у "Юридичному довіднику": так, може, якщо буде встановлено, що подружні відносини між сторонами все ж склалися. Покажемо це на прикладі. Д. і П. зареєстрували шлюб у 1992 році. До того кожен з них був одруженим і мав дітей: П. – сина, а Д. – сина і дочку. Д. до реєстрації шлюбу проживав з дітьми в 2 кімнатах комунальної квартири загальною площею 20,4 м², а П. із сином в однокімнатній квартирі розміром у 18 м². Після реєстрації шлюбу Д. і П. з обопільної згоди обміняли займані приміщення, переселившись в трикімнатну квартиру розміром 40,2 м².

У квітні 1993 р. П. звернулася з позовом до Д. про визнання шлюбу недійсним, посилаючись на те, що відповідач зареєстрував з нею шлюб не маючи наміру створити сім'ю і на початку квітня 1993 р., припинив з нею подружні відносини. Позивачка стверджувала також, що Д., вступаючи з нею в шлюб, мав на меті лише поліпшити за її рахунок свої житлові умови. Однак ці ствердження позивачки не були підтверджені доказами. Навпаки, зі справи було видно, що і дружина, і чоловік, виховуючи неповнолітніх дітей, мали потребу один в одному й у створенні родини, для чого спеціально зверталися за сприянням у службу знайомств міста. З цією ж метою як П., так і Д. вживали активних заходів щодо обміну своїх квартир, щоб мати загальну житлову площу. Цього позивачка в суді не заперечувала. До того ж, А. і К., з якими був укладений договір обміну, показали в суді, що всі питання, пов'язані з обміном квартир, вирішувала саме вона. До того ж ще й квапила з оформленням договору. Отже, доводи П. про прагнення відповідача до поліпшення своїх житлових умов за рахунок її однокімнатної квартири не підтверджені доказами. Навпаки, як видно зі справи, чоловік у зв'язку з виниклим конфліктом зайняв зі своїми дітьми кімнату розміром 15 м², тоді як дружині та її сину залишив в користування дві кімнати розміром 25,2 м². До того ж, у своїх листах, відправлених до суду, відповідач заявив, що він не претендує на житлову площу позивачки. Не знайшли підтвердження і висновки П. про фіктивність шлюбу і в показаннях свідків. Судом же було встановлено, що насправді конфлікт між сторонами виник на ґрунті ревнощів Д., що звинувачував дружину в порушенні подружньої вірності, що аж ніяк не може служити підставою для винесення судом рішення про визнання шлюбу недійсним.

Висновок

Отже, в даній курсовій роботі було зроблено спробу якнайповніше розкрити поняття шлюбу, зазначено необхідні умови для вступу до шлюбу, порядок укладення шлюбу, а також випадки, коли шлюб являється недійсним.

Новий Сімейний кодекс розкриває поняття шлюбу лише в тих межах, в яких відносини шлюбу піддаються регламентації сімейно-правовими нормами і розглядає його просто як сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Але ж в цьому визначенні не зазначено, наприклад, що ґрунтується цей союз обов’язково на вільній згоді осіб поєднати свої долі. Тому доцільніше дати таке визначення шлюбу: шлюб – це вільний, спрямований на створення сім'ї союз рівноправних жінки та чоловіка, укладений з додержанням умов та форми, встановлених законом, який породжує взаємні права та обов’язки подружжя. Шлюб є основою сім'ї, яка, згідно статті 3 Сімейного кодексу, є первинним та основним осередком суспільства.

Будь-який шлюб, якщо до нього підходити з правової точки зору, є в кожному випадку цілком конкретним правовідношенням, тобто відношенням, породжуючим певні права та обов'язки. Реєстрація шлюбу – це юридичний акт. У сукупності зі згодою на вступ до шлюбу він створює шлюбний союз як цілісне і складне правовідношення між жінкою і чоловіком.

Для укладення шлюбу необхідно дотримуватися двох головних вимог: вільної згоди жінки та чоловіка на укладення шлюбу, а також, безперечно, досягнення шлюбного віку. І якщо у останньому випадку ще можна дійти компромісу (наприклад, вагітність жінки, яка не досягла шлюбного віку, і дозвіл суду у такому випадку на укладення шлюбу), то наявність першої умови необхідна для укладення шлюбу (це положення затверджено навіть у Основному Законі нашої держави – Конституції, а саме – у статті 51).

Другий розділ роботи присвячений не менш цікавому та важливому питанню – порядку укладення шлюбу. Спочатку жінка та чоловік, які мають намір створити сім'ю, звертаються до державного органу реєстрації актів цивільного стану. Він приймає заяву за наявності всіх необхідних документів (паспорту / паспортних документів, а також документів про припинення попередніх шлюбів, якщо такі були; якщо особи не досягли шлюбного віку – свідоцтва про народження, довідки з місця проживання, дозволу суду). Законодавством на орган РАЦСу також покладений обов’язок ознайомити майбутнє подружжя з їхніми правами та обов’язками.

З моменту подання заяви про реєстрацію шлюбу до органів реєстрації актів цивільного стану жінка та чоловік вважаються зарученими. Сам же шлюб реєструється після спливу одного місяця від дня подання особами заяви про реєстрацію шлюбу (проте за наявності поважних причин керівник державного органу РАЦСу дозволяє реєстрацію шлюбу як до спливу цього строку, так і після, тобто відкласти реєстрацію за існування відомостей про наявність перешкод до реєстрації шлюбу). Даний час (місяць) дається майбутнім молодятам для того, щоб вони пересвідчилися в правильності рішення поєднати свої долі. А місцем реєстрації шлюбу є зазвичай державний орган РАЦСу, проте Сімейний кодекс встановлює можливість реєстрації шлюбу в інших місцях за заявою наречених та при наявності поважних причин.

Характеристики

Список файлов курсовой работы