34478 (605777), страница 3
Текст из файла (страница 3)
Поняття співрозмірності оборони характеризує межі необхідної оборони. Відповідно до ч. 1 ст. 36 КК заподіяна тому, хто посягає шкода повинна бути необхідною і достатньою в даній обстановці для відвернення або припинення посягання. Із ч. 3 ст. 36 КК випливає, що заподіяна тому, хто посягає тяжка шкода (тобто, смерть або тяжкі тілесні ушкодження) повинна відповідати двом взаємопов’язаним обставинам: небезпечності посягання;обстановці захисту.
Таким чином, заподіяння тому, хто посягає смерті або нанесення йому тяжкого тілесного ушкодження визнається співрозмірним, якщо ця тяжка шкода відповідала небезпечності посягання і обстановці захисту [3, с - 99].Небезпека посягання визначається: цінністю блага, що охороняється законом, на яке спрямоване посягання;реальною загрозою заподіяння шкоди цьому благу з боку того, хто посягає;Вирішальним є ступінь небезпечності посягання, що й визначає межі допустимої шкоди при необхідній обороні. Тут існує пряма залежність: чим небезпечніше посягання, тим більші межі допустимої шкоди. Очевидно, що заподіяння тяжкої шкоди тому, хто посягає, співрозмірне лише з посяганнями, що становлять велику суспільну небезпечність (наприклад, при захисті життя, здоров'я, власності тощо). Заподіяна шкода тому, хто посягає повинна бути співрозмірною не тільки з небезпечністю посягання, але й з обстановкою захисту. Характер такої обстановки залежить від реального співвідношення сил, можливостей і засобів особи, яка захищається і особи, яка посягає.
Обстановка захисту визначається реальними можливостями і засобами того, хто захищається, для відвернення чи припинення посягання. При розгляді справ даної категорії суди повинні з'ясовувати чи мала особа, яка захищається, реальну можливість ефективно відбити суспільно небезпечне посягання іншими засобами і заподіянням нападникові шкоди, необхідної і достатньої в конкретній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання [4, c – 1]. Суд повинен врахувати не тільки відповідність чи невідповідність засобів захисту і нападу, а й характер небезпечності, що загрожує особі, яка захищається, а також обставини, що вплинули на реальне співвідношення сил нападаючого і того, хто захищається, а саме: місце і час, несподіваність нападу, непідготовленість для його відбиття, кількість нападаючих і тих, хто захищається, їх фізичні дані, та інші обставини.
Саме це може свідчити про обстановку захисту, яка в одних випадках складається явно на користь того, хто захищається (відносно сприятлива обстановка для того, хто захищається) або навпаки — на користь того, хто посягає (несприятлива обстановка для того, хто захищається). Таким чином, відносно сприятливою обстановкою захисту для особи, яка захищається, слід вважати таку, при якій особа, яка захищається, має і усвідомлює явну перевагу над особою, яка посягає.
Несприятливою обстановкою захисту є така, при якій реальні можливості по відверненню суспільно небезпечного посягання були відносно рівними, а тим більше, поступалися можливостями того, хто посягає. У такій обстановці особа, яка захищається, щоб успішно відвернути посягання, змушена заподіювати нападаючому тяжку шкоду. Така шкода є виправданою, тому що тільки вона виступає як необхідна і достатня для успішного відвернення посягання.
Отже, необхідна оборона — це діяння, яке оцінюється як суспільно корисне. Адже завдання шкоди тому, хто посягає, компенсується запобіганням подальшої злочинної поведінки особи, а отже, відверненням шкоди, яку міг нанести закінчений злочин. Випадки застосування необхідної оборони мають також великий профілактичний вплив. Водночас, частина випадків необхідної оборони знаходиться в межах суспільно прийнятих діянь. Так, позбавлення життя озброєного нападника буде знаходитися в межах необхідної оборони. Якщо той, хто захищався, міг реально уникнути цього посягання, то рівень вказаного правомірного діяння також можна оцінити, як суспільно прийнятий. Під перевищенням меж необхідної оборони розуміється умисне заподіяння тяжкої шкоди тому, хто посягає, яка явно не відповідає небезпечності посягання чи обстановці захисту. Тож її ознаками є: наявність стану необхідної оборони; явна, очевидна невідповідність захисних дій характеру і ступеню суспільної небезпечності посягання; явна, очевидна невідповідність захисних дій обстановці вчинення посягання [5, c – 70].Лише при їх наявності матиме місце перевищення меж необхідної оборони.
Тож, необхідна оборона — це правомірна поведінка особи, спрямована на захист своїх прав та інтересів або прав та інтересів інших осіб, спричинена неправомірними діяннями іншої особи (осіб). Перевищенням меж необхідної оборони є неправомірна поведінка особи, спрямована на захист своїх прав та інтересів або прав та інтересів інших осіб, зумовлена неправильним, помилковим сприйняттям обстановки.
РОЗДІЛ 3. ВІДМЕЖУВАННЯ УМИСНОГО ВБИВСТВА ПРИ ПЕРЕВИЩЕННІ МЕЖ НЕОБХІДНОЇ ОБОРОНИ ВІД СУМІЖНИХ ЗЛОЧИНІВ ТА ВІД НЕЗЛОЧИННИХ ДІЯНЬ
Враховуючи специфіку аналізованого складу злочину, необхідно провести відмежування від злочинів, що мають подібний склад. Зокрема, із такими злочинами, як умисне вбивство (ст. 115 КК), умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання (ст. 116 КК) та умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень у разі перевищення меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця (ст. 124 КК). У судовій практиці відносно рідко, але виникають питання розмежування злочинів, передбачених ч.1 ст. 115 КК та ст. 118 КК.
Основною відмінною ознакою є відсутність потреби оборони при умисному вбивстві. Важче вирішувати питання про розмежування кваліфікації вбивства за ст.118 КК чи ч. 1 ст. 115 КК, якщо воно було вчинене у бійці. За загальним правилом вбивство, вчинене в бійці кваліфікується за ч. 1 ст. 115 КК. Але існують і випадки, коли воно кваліфікувалося як вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або навіть у стані правомірної оборони. Перш за все, бійка — це взаємне нанесення ударів.
А для необхідної оборони або перевищення її меж є характерним неспровоковане побиття — нанесення однією особою побоїв іншій. Хоча при захисті не виключається взаємне нанесення ударів, але тоді головною ознакою буде те, що потерпілий є ініціатором бійки. Мотивом вбивства у бійці при перевищенні меж необхідної оборони є захист власних прав та законних інтересів, інших осіб, держави або суспільства. Мотивом для вбивства у бійці є хуліганські наміри. Умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або перевищенні заходів, необхідних для затримання злочинця має спільні ознаки із злочином, передбаченим ст. 116 КК. Об'єктом злочину у обох випадках є життя особи. Потерпілим — особа, що вчиняла щодо винного неправомірні дії. Основними відмінностями є те, що, відповідно до ст. 116 КК, потерпілий вчиняв щодо винного: насильство;систематичне знущання;тяжко образив суб’єкта цього злочину.
При перевищенні меж необхідної оборони: наявність суспільно небезпечного посягання;дії потерпілого були неправильно оцінені винним [8, с – 276]. Об'єктивна сторона обох злочинів полягає у: діях — посягання на життя іншої особи;наслідок у вигляді смерті; причиновий зв'язок між ними [8, с – 272]. Важливою відмінністю є сприйняття винним обстановки дійсності. При необхідній обороні особа неправильно сприймає можливу шкоду, що їй загрожує.
Перебуваючи у стані сильного душевного хвилювання, особа, як зазначали деякі науковці, зокрема, Хавринюк М.І., Мельник М.І. та Дуров О.О., «… перебуває у стані, який знижує її здатність усвідомлювати свої дії і керувати ними» [8, с – 273].Суб'єкт злочинів також відмінний: ст. 116 КК передбачає відповідальність особи, яка досягла 14 років, а ст. 118 КК — 16 років. Важливим є і відмежування ст. 118 КК та ст. 124 КК. Перш за все, відмінними є об’єкти злочинів. Відповідно до ст. 118 КК, суспільно небезпечні діяння загрожують життю потерпілої особи, а відповідно до ст. 124 КК — здоров'ю. Потерпілим у обох випадках є особа, що здійснювала (або збиралася здійснити) неправомірні дії щодо винного. Об'єктивна сторона цих злочинів характеризується активними діями, спрямованими на захист прав та законних інтересів. Відповідальність за ст. 118 КК і ст. 124 КК наступає лише у випадках, коли винним здійснений захист, який явно не відповідав небезпеці посягання або даній обстановці.
Основною відмінністю є наявність заподіяння смерті потерпілій особі за ст. 118 КК. Ст. 124 КК передбачає заподіяння тяжких тілесних ушкоджень. Відповідно до Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, ознаками тяжкого тілесного ушкодження є: небезпека для життя;втрата будь-якого органа або втрата органом його функцій;душевна хвороба;розлад здоров'я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менш ніж на одну третину;переривання вагітності;невиправне знівечення обличчя [5].
Якщо при умисному заподіянні тяжких тілесних ушкоджень у разі перевищення меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, наслідком стає його смерть, діяння повинне кваліфікуватися за ст. 119 КК. Але тоді обов’язковими є наявність необхідної оборони, тяжких тілесних ушкоджень, смерті потерпілого та причинового зв'язку між ними.
Для кваліфікації вбивства за ст. 118 КК, перш за все треба встановити те, що винна особа перебувала у стані необхідної оборони, тобто, завдана смерть особі, яка посягала при захисті прав і законних інтересів (власних або інших осіб) або законних інтересів держави чи суспільства. При цьому повинні бути дотримані умови правомірності необхідної оборони, які відносяться до нападу (воно повинне бути наявним і суспільно небезпечним).Злочин не матиме місця, якщо особа через сильне душевне хвилювання, що виникло у зв'язку із неправомірними діями потерпілої особи, не могла оцінити розмір заподіяної нею шкоди і його відповідність небезпечності посягання або обстановці захисту [3].Ч. 5 ст. 36 КК передбачає ознаки, що виключають злочинність діянь. Це, зокрема, застосування зброї або будь-яких інших засобів чи предметів для:
1) захисту від нападу озброєної особи або групи осіб (відповідно до ч. 2 ст. 28 КК, групою осіб є не менше двох осіб);
2) відвернення протиправного насильницького вторгнення у житло або інше приміщення (протиправне насильницьке вторгнення — це незаконне відкрите проникнення у чуже житло із застосуванням насильства; відповідно, насильство — це завдання іншій особі легких тілесних ушкоджень з короткочасним розладом здоров'я або втратою працездатності; під іншим приміщенням мається на увазі будь-які інші будівлі, споруди, призначені для розміщення людей або майна) .При цьому тяжкість шкоди, яка заподіюється особі, що посягає, на правомірність захисту не впливає.
Отже, для кваліфікації за ст. 118 КК потрібно відмежовувати ознаки умисного вбивства від ознак суміжних злочинів, а саме тих, що передбачені ст.115 КК, ст. 116 КК та ст. 124 КК. При відмежуванні умисного вбивства у разі перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця від умисного вбивства обов’язковою є відсутність потреби захисту прав та законних інтересів особи, яка захищається, інших осіб, суспільства або держави. Якщо буде встановлено, що винний не перебував у такій обстановці, винен ним за наявності підстав слід кваліфікувати за ст. 115 КК. Спільними ознаками ст. 116 КК та ст. 118 КК є об’єкт, потерпілий та об’єктивна сторона, що полягає у активних діях, смерті, як наслідку, причиновим зв’язком між ними та певною обстановкою вчинення злочину. Відмінність полягає саме у особливостях цієї обстановки: відповідно до ст. 116, винний перебуває у стані сильного душевного хвилювання, що виникло раптово, внаслідок протизаконного насильства, систематичного знущання чи тяжкої образи з боку потерпілої особи; відповідно до ст. 118 КК, винна особа перебуває у стані необхідної оборони.
При відмежуванні ст. 118 КК від ст. 124 КК варто враховувати основну ознаку, яка відрізняє ці два злочини: при умисному вбивстві у разі перевищення меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця — настання смерті, а при умисному заподіянні тяжких тілесних ушкоджень у разі перевищення меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця — тяжких тілесних ушкоджень.
При кваліфікації діянь за ст. 118 КК, повинна мати місце неправомірність таких діянь: перевищення меж необхідної оборони.
Недопускається наявність ознак, передбачених ч. 5 ст. 36 КК.
ВИСНОВКИ
У даній роботі було розглянуто класифікацію злочинів за суспільною небезпечністю. Вони поділяються на: злочини із пом’якшувальними обставинами; злочини із обтяжуючими обставинами; злочини із пом’якшувальними і обтяжуючими обставинами.
Тут нас цікавить перший вид цієї класифікації. Такими суспільно небезпечними діяннями є злочини із привілейованим складом, що передбачені ст.ст. 116, 117, 118, 119, 124 КК. Ці діяння не звільняють від кримінальної відповідальності осіб, які їх вчинили, але у порівнянні з умисним вбивством або злочином, вчиненим при обтяжуючих обставинах, передбачають більш м’яке покарання.
Для дослідження питання про умисне вбивство при перевищення меж необхідної оборони, як одного із видів злочинів, що мають привілейований склад, необхідним є охарактеризувати усі злочини, що мають такий склад, їх об’єктивні і суб’єктивні ознаки.
Зокрема, об’єктом усіх злочинів, окрім умисного заподіяння тяжких тілесних ушкоджень у разі перевищення меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, є життя особи. Об’єктивна сторона кожного з них характеризується активними діями — посягання на життя іншої людини, наслідками у вигляді смерті потерпілого, причиновим зв’язком між ними і певною обстановкою. Об’єктом ст.124 КК є здоров’я потерпілої особи, а об’єктивною стороною — дії, наслідок у вигляді тяжких тілесних ушкоджень, певна обстановка. Суб'єктом злочинів, передбачених ст.ст. 116, 117 КК є особа, яка досягла 14 років. Ст. ст. 118, 119, 124 КК — загальний суб'єкт (тобто, особа, яка досягла 16 років). Суб'єктивна сторона цих злочинів характеризується прямим умислом. Окрім ст. 119 КК. Тут має місце необережна форма вини: злочинна самовпевненість або злочинна недбалість.
Також варто розглянути саме поняття необхідної оборони та умови її правомірності. Необхідною обороною є правомірна поведінка особи, що полягає у захисті прав і законних інтересів та у заподіянні шкоди особі, яка посягає. При цьому, шкода повинна відповідати даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання. Обов'язковою є наявність умов необхідної оборони: дії, вчинені з метою захисту прав та інтересів особи, яка захищається, інших осіб, суспільства або держави;оборона може здійснюватися лише від суспільно небезпечного посягання;вона повинна бути своєчасною;реальність посягання;шкода заподіюється лише тій особі, яка посягає;шкода є необхідною і достатньою у даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання.
Перевищенням меж необхідної оборони є умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту. Важливим є відмежування умисного вбивства при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця від суміжних злочинів (умисне вбивство, умисне вбивство, вчинене у стані сильного душевного хвилювання, умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень у разі перевищення меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця). На практиці виникає проблематичність при кваліфікації за ст. 115 КК за діяння, вчинені при перевищенні меж необхідної оборони. Щоб уникнути таких помилок, необхідно встановити чи є наявними ознаки необхідної оборони і ознаки перевищення її меж. Відмежовуючи ст. 118 КК від ст. 116 КК, треба відзначити, що в останньому випадку обов'язковими є сильне душевне хвилювання винного, протизаконне насильство, систематичне знущання або тяжка образа щодо винної особи з боку потерпілого. Слід відрізняти стан необхідної оборони від стану психологічного афекту, тобто стану сильного душевного хвилювання. Афект страху є реакцією самозахисту. Він виникає від небезпеки посягання, що сприймається як загроза найбільш важливим благам, наприклад, життя.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
