33631 (605486), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

І клас – низхідні родичі спадкодавця: діти незалежно від статі і віку, онуки та ін. На підставі правила про черговість закликання спадкоємців більш близького ступеня усуває від спадкування спадкоємців більш далекого ступеня. Тому при житті дітей спадкодавця їхні діти (онуки спадкодавця) до спадкування, як правило не закликаються, крім випадків, коли на момент відкриття спадщини не було в живих того їх батька, котрий був би закликаний до спадкування, якби він був живий. Наприклад, на момент відкриття спадщини виявилося два сини спадкодавця і двоє дітей раніше померлої дочки – онуки спадкодавця. При цьому онуки поділяють між собою ту частку спадщини, яку б одержала їх мати, якби вона була жива.

Такий порядок спадкування онуків називається спадкуванням за правом представлення, вони ніби представляюють свого померлого батька. За римським правом це був не єдиний випадок спадкування за правом представлення. В такому самому порядку успадковували дідусі і бабусі спадкодавця, його племінники і племінниці. Ці особи закликалися до спадкування за умови, що на момент відкриття спадщини не було в живих того батька чи матері спадкодавця або його сестри чи брата, які могли б самі одержати спадщину, якби вони були живі.

ІІ клас – висхідні родичі: батько й мати, дідусь і бабуся з боку батька, дідусь і бабуся з боку матері, інші висхідні родичі, якщо вони були. В цей же клас входили повнорідні брати й сестри спадкодавця та їхні діти. І в цьому випадку дідусі, бабусі, діти братів і сестер успадковують за правом представлення. Якщо до спадкування закликалися висхідні родичі, а також брати і сестри, спадщина поділялась порівну між усіма спадкоємцями, а якщо тільки висхідні – то на дві рівні частини з боку матері й батька.

ІІІ клас – неповнорідні брати і сестри та діти раніше померлих неповнорідних братів й сестер. Останні закликалися до спадкування за правом представлення. Неповнорідними братами й сестрами були ті, котрі мали спільного батька й різних матерів (єдинокровні), або спільну матір, проте різних батьків (єдиноутробні). Зрозуміло, спадкування для неповнокровних братів й сестер відбувалося після смерті тих їх братів й сестер, з якими вони були в кровному зв’язку. Діти жінки, що мала шлюб з чоловіком, в якого були свої діти, не були пов’язані кровним зв’язком між собою, вважалися зведеними братами й сестрами, а не повнорідними, і не могли успадкувати один після одного.

IV клас – решта бокових родичів без обмеження ступенів. При цьому родичі більш близького ступеня усували родичів більш далекого ступеня.

V клас – той з подружжя, хто пережив спадкодавця (чоловік після смерті дружини, або дружина після смерті чоловіка). Той з подружжя, хто пережив померлого, закликається до спадкування за умови, що нікого із перечислених у перших чотирьох класах родичів на момент відкриття спадщини не виявилося чи ніхто з них спадщину не прийняв. Практично ця група спадкоємців до спадкування закликалася дуже рідко. Проте “бідна удовиця”, тобто така, що не мала власного майна, яке б дозволяло їй жити відповідно до її суспільного стану, мала право на обов’язкову частку в розмірі четвертини спадщини. Розмір обов’язкової частки міг змінюватися залежно від кількості спадкоємців за законом, але спадкодавець не мав права зовсім позбавити обов’язкової частки свою дружину.

Отже, в праві Юстиніана суворо дотримувався принцип – крім випадків спадкування за правом представлення – одночасне закликання до спадкування спадкоємців різних класів і ступенів не допускалося. Першими до спадкування за законом закликалися спадкоємці першого класу (черги). Ніхто із спадкоємців другого та наступних класів при наявності спадкоємців першого до спадкоємства не закликалися. Закликання до спадкування спадкоємців другого класу могло мати місце лише у випадках, якщо: а) спадкоємців першого класу на момент відкриття спадщини не виявилося; б) спадкоємці першого класу відмовилися від прийняття спадщини. Якщо ж спадкоємців другого класу не було чи вони відмовилися від прийняття спадщини, до спадкування закликалися спадкоємці третього класу і т.д.

Коло спадкоємців за законом у праві Юстиніана практично було необмеженим.⁸

При відсутності будь-яких спадкоємців, майно померлого вважалося виморочним. Виморочне майно належало до фіску, а іноді до монастирів, церков і т.п.⁹

§ 4. Спадкування за правом представлення. Спадкова трансмісія

Якщо спадкоємець за заповітом або за законом помирав після відкриття спадщини, не встигши прийняти її, спадщину приймав субститут (підпризначений спадкоємець). У противному разі відповідно до давнього цивільного права спадщина залишилася без господаря.

Преторська практика винайшла інший шлях. В разі смерті спадкоємця за заповітом відкривалося спадкування за законом. Частка померлого спадкоємця за законом пропонувалася наступним спадкоємцям. Поступово преторська практика виробила загальне правило, за яким, якщо помирав спадкоємець після відкриття спадщини, але до її прийняття, право прийняти належну йому частку переходило до його спадкоємців. Це правило було закріплене в новелах Юстиніана і дістало назву спадкова трансмісія.

Спадкову трансмісію слід чітко відрізняти від спадкування за правом представлення. Так, якщо спадкування за правом представлення має місце лише в разі спадкуванні за законом, то спадкова трансмісія може мати місце як при спадкування за законом, так і при спадкуванні за заповітом. Крім того, спадкування за правом представлення настає, якщо спадкоємець помер до відкриття спадщини, а спадкова трансмісія буде тоді, коли закликаний спадкоємець помирає після відкриття спадщини, але до її прийняття. Спадкова частка померлого спадкоємця при спадкуванні за правом представлення передається конкретно зазначеним у законі – онукам, племінникам або дідусям і бабусям. При спадковій трансмісії право на прийняття частки, що мав одержати померлий, переходить до його спадкоємців.¹⁰

§ 5. Відкриття та прийняття спадщини

У момент відкриття спадщини спадкоємці ще не стають її власниками. Для цього слід здійснити такі юридичні дії:

А) вжити заходи щодо повного виявлення спадкового майна та його охорони. З цією метою провадився інвентаризаційний опис виявленого спадкового майна, що слугувало правовою підставою визначення його складу (активу й пасиву);

Б) виявити і визначити кредиторів і боржників, місце їх знаходження, розміри вимог і боргів тощо;

В) виявити потенційних спадкоємців. Вони могли знаходитися як у місці відкриття спадщини, так і далеко від нього – в провінціях, походах тощо. Треба було підготувати спадщину до прийняття спадкоємцями, для чого необхідний був певний, а інколи тривалий час. Проте спеціальних строків цивільне право не встановлювало. Кредитори спадкодавця, заінтересовані в задоволенні своїх вимог у самий короткий строк, могли просити спадкоємців дати відповідь – чи приймають вони спадщину, чи відмовляються від неї. Відповідно до цього спадкоємці зверталися до суду з проханням призначити їм строк для роздумів. У праві Юстиніана цей строк міг бути визначений до 9 місяців, а імператором – до одного року.

Для прийняття спадщини вимагалися такі умови: а) здатність закликаних спадкоємців до прийняття спадщини; б) висловлена певним чином воля на прийняття спадщини. Якщо закликані до спадкування спадкоємці не здатні самі прийняти спадщину через свою недієздатність, замість них спадщину приймали їх законні представники (батько, опікуни, піклувальники).

Воля на прийняття спадщини могла бути висловлена одним із двох способів: а) за заявою про намір прийняти спадщину; б) фактичним вступом в управління спадковим майном. У праві Юстиніана заява про намір прийняти спадщину могла бути зроблена в будь-якій формі, так само і вступити у фактичне управління спадщиною можна було будь-яким способом, який засвідчував про вступ до спадщини, її прийняття.

Вступ в управління спадщиною свідчить про те, що спадкоємець став наступником померлого в його правах і обов’язках, тобто не лише власником активної частини спадщини, а й зобов’язаний сплатити борги спадкодовця. В доюстиніанівському праві спадкоємець, що прийняв спадщину, зобов’язаний був відповідати своїм власним майном, за всі борги спадкодавця, навіть, якщо вона складалася з одних боргів.

Юстиніан встановив нове правило, відповідно до якого спадкодавець був зобов’язаний здійснити за участю нотаріуса, оцінщика, кредиторів спадкодавця та інших зацікавлених осіб опис і оцінку спадкового майна. Відповідальність спадкоємця за борги спадкодавця в такому разі обмежувалася лише обсягом активної частини прийнятої спадщини. ¹¹

Глава II. Спадкування за законом в Цивільному кодексі УРСР

ЦК УРСР передбачено такі підстави спадкування: спадкування за законом та спадкування за заповітом.

Спадкування за законом выдбувається в усіх випадках, коли і оскільки воно не змінено заповітом (ст. 524 ЦК УРСР).

При спадкуванні за законом майно померлого переходить до осіб, зазначених у законі. Закон становлює і порядок переходу майна померлого до цих осіб.

§ 6. Коло спадкоємців за законом

Статті 529 – 531 ЦК УРСР визначають коло спадкоємців за законом. Згідно з цими статтями спадкоємцями за законом є діти (в тому числі усиновлені), онуки, правнуки, дружина, батьки (усиновителі), брати, сестри, дід і баба померлого, а також непрацездатні особи, які перебували на утриманні померлого не менше одного року до його смерті.

Спадкоємці за законом поділяються на дві черги. До складу спадкоємців першої черги входять такі особи:

1. Діти. Після смерті матері діти в усіх випадках визнаються спадкоємцями за законом. Після смерті батька діти не завжди закликаються до спадкування.

Після смерті батька діти визнаються спадкоємцями за законом, якщо між батьком і дитиною є правовий зв’язок, зокрема:

а) коли діти народилися від батьків, що перебували в зареєстрованому шлюбі;

б) якщо походження дітей від батьків, які не перебували в зареєстрованому шлюбі, встановлено на підставі спільної заяви батька та матері дитини в державні органи запису актів громадянського стану;

в) коли походження дитини від даного батька встановлено в судовому порядку;

г) якщо діти народилися до 8 липня 1944 р. від батьків, що не перебували в зареєстроваоному шлюбі, проте даний громадянин був записаний їх батьком у книзі запису актів громадянського стану.

Згідно зі ст. 529 ЦК УРСР до спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті.

Діти, зачаті або народжені у шлюбі, визнаному недійсним мають такі самі спадкові права, що й діти, народжені в дійсному шлюбі.

Спадкоємцями за законом нарівні з дітьми померлого визнаються усиновлені.

Пасинки та падчерки не є спадкоємцями після вітчима та мачухи, крім випадків, коли мало місце усиновлення їх або факт утримання. Однак у цьому разі вони одержать спадщнину не як пасинки та падчерки, а відповідно як усиновлені та утриманці.

2. Дружина померлого. Як дружина спадкувати може лише особа, яка перебувала в зареєстрованому шлюбі з померлим на момент відкриття спадщини. Проте жінка визнається спадкоємцем після смерті чоловіка, а чоловік є спадкоємцем після смерті жінки незалежно від того, чи підтримували вони фактично шлюбні відносини, чи проживали разом, чи надавали один одному матеріальну допомогу, а також незалежно від характеру особистих стосунків між ними: важливо, щоб у момент відкриття спадщини вони перебували в зареєстрованому шлюбі.

Коли ж на момент відкриття спадщини шлюб було у встановленому законом порядку розірвано, то колишня дружина не має права на спадщину.

3. Батьки померлого. Мати завжди є спадкоємцем після смерті своїх дітей. Батько ж є спадкоємцем після смерті своїх дітей за тих самих умов, за яких і діти визнаються спадкоємцями після смерті свого батька, тобто коли між ними існує правовий зв’язок.

Спадкоємцями є також усиновителі померлого. Вітчим та мачуха не є спадкоємцями після смерті пасинка або падчерки, крім випадків, коли мало місце їх усиновлення чи факт утримання ними відповідно вітчима або мачухи. Однак у цих випадках вони спадкуватимуть вже як усиновителі або утриманці.

4. Онуки та правнуки померлого. Онуки та правнуки спадкодавця належать до першої черги спадкоємців, але вони мають право одержати спадщину лише за умови, коли їх мати чи батько (відповідно дід або баба), які мали право на спадщину померли ще до її відкриття, тобто за правом представлення. Онуки і правнуки спадкодавця є спадкоємцями за законом, якщо на час відкриття спадщини немає в живих того з їх батьків, хто був би спадкоємцем; вони успадковують порівну в тій частці, яка належала б при спадкоємстві за законом їх померлому родителю (ч.2 ст.529 ЦК УРСР).

При відсутності спадкоємців першої черги або при неприйнятті ними спадщини, а також в разі, коли всі спадкоємці першої черги не закликаються до спадкування, успадковують у рівних частках: брати і сестри померлого, а також дід та бабка померлого як з боку батька, так і з боку матері (друга черга) відповідно до ст. 530 діючого ЦК.

До складу спадкоємців другої черги входять такі особи:

1. Брати та сестри померлого. Спадкоємцями визнаються як повнорідні, так і неповнорідні брати та сестри. Зведені брати та сестри померлого спадкоємцями не визнаються.

2. Дід і баба померлого. Як зазначено ст. 530 ЦК УРСР, спадкоємцями є дід і баба як з боку матері, так і з боку батька.

Особливе місце серед спадкоємців за законом посідають непрацездатні особи, які перебували на утриманні померлого не менше одного року до його смерті. Вони не входять ні в першу, ні в другу чергу спадкоємців за законом. За наявності інших спадкоємців вони успадковують нарівні за спадкоємцями тієї черги, яка закликається до спадкоємства. Отже, вони приєднуються до спадкоємців або першої, або другої черги, залежно від того, яка черга спадкоємців фактично успадковує майно.

Непрацездатність особи встановлюється залежно від віку і стану здоров’я. За чинним законодавством непрацездатними вважаються особи у віці до 16 років (а ті, що навчаються, до 18 років), жінки, які досягли 55-річного та чоловіки, які досягли 60-річного віку, а також інваліди 1, 2 та 3-ї груп.

Аналіз судової практики свідчить, що непрацездатні особи можуть бути зараховані до зазначеної категорії спадкоємців лише за наявності таких умов:

Характеристики

Список файлов курсовой работы