Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 4)

Міжнародний арбітраж має право застосовувати уніфіковані процесуальні правила міжнародного арбітражу, у т.ч. арбітражних регламентів, ЮНСІТРАЛ та Міжнародного арбітражу з вирішення інвестиційних спорів. Загальні правила про такий арбітраж, а також процедуру провадження ним конкретних спорів закріплено у багатосторонній угоді про інвестиції, розробленій у рамках Організації економічного співробітництва та розвитку, до якої може приєднатися будь-яка держава. Навіть не член цієї організації.

Застосування чи врахування іноземних процесуальних законів і правил про порядок вирішення спорів посилиться, враховуючи, по-перше, вступ України до Ради Європи та зобов’язання у зв’язку з цим реформувати цивільне процесуальне законодавство й систему судів відповідно до стандартів цієї спільноти; по-друге, ратифікацію Україною Угоди про партнерство й співробітництво з Європейським Союзом (чинна для України з 1 березня 1998р.), яка зумовлює також відповідні реформи. Указ Президента України ”Про затвердження Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу” від 11 червня 1998 р. передбачив основні напрями адаптації законодавства України до законодавства ЄС та правове забезпечення цього права. Отже, України прийняла рішення про уніфікацію права. Але це зовсім не означає обов’язкові відмови від власної правової системи з певними усталеними традиціями. Адже навіть у Європейському Союзі з його високим рівнем гармонізації права національні правові системи держав-учасниць зберігають самостійність. Зазначені зобов’язання України свідчать про можливість співпраці з іншими державами. З боку України ці зобов’язання є підтвердженням тенденції до співпраці держав стосовно узгодженого розвитку правових норм.

У співпраці по удосконаленню цивільних процесуальних норм беруть участь міжнародні організації, кількість яких налічують сьогодні понад 25.Основна мета їх діяльності — уніфікація норм права. Цей процес може відбуватися або у межах міжнародної організації, або під її егідою. У цих випадках уніфікація має багатосторонній характер. Уніфікацією в межах міжнародної організації, вважається правотворчий процес, результатом якого у національному праві держави — члена організації є норма, причиною чи передумовою прийняття якої став акт міжнародної організації. Уніфікація під егідою міжнародної організації означає, що акт приймається поза структурами організації, але за її ініціативою.

Серед організацій, які займаються уніфікацією цивільних процесуальних норм, що регулюють судочинство з ”іноземним елементом”, чільне місце займає Гаазька конференція з міжнародного приватного права. Скликана вперше в Гаазі 1893 р., конференція об’єднала зусилля майже усіх центрально-європейських та багатьох неєвропейських держав. Вона й сьогодні плідно працює у кількох напрямках, уніфікуючи норми цивільного процесу. Про це свідчить, зокрема, той факт, що за післявоєнний час на сесіях гаазької конференції прийнято майже 30 міжнародних конвенцій в основному з питань цивільного процесу та сімейного права.

Основне місце серед Гаазьких конвенцій з міжнародного цивільного процесу займає Конвенція з питань цивільного процесу, схвалена у 1951 р. та підписана 1 березня 1954 р. Раніше вона діяла в редакціях 1896 та 1905 рр. Значна за обсягом, Конвенція 1954 р. регулює процедуру вручення судових та позасудових документів, виконання судових доручень іноземних держав, внесення завдатку та стягнення платежів у випадку винесення й виконання рішень стосовно іноземців, надання безоплатно правової допомоги тощо. Гаазька Конвенція з питань цивільного процесу 1954 р. є однією з таких, що визнані багатьма державами. СРСР приєднався до зазначеної Конвенції у 1967 р. із застереженнями, відповідно до одного з яких передання судових документів та судових доручень для виконання здійснювалося переважно дипломатичним шляхом через Міністерство іноземних справ СРСР. Для України ця Конвенція була чинною з 26 липня 1967 р., але вона не є чинною для України сьогодні.

Іншою міжнародною організацією, яка займається удосконаленням цивільних процесуальних норм, що регулюють судочинство з ”іноземним елементом”, є Міжнародний інститут уніфікації приватного права (УНІДРУА).

Вказана міжнародна організація укладає договори про співробітництво з іншими державами та організаційними структурами, наприклад, з ООН, ЄС, Європейською Радою. Тому чимало нормативних проектів ця організація розробляє не тільки за власною ініціативою, але й на прохання інших міжнародних організацій. У разі, якщо проект готувався на прохання іншої організації, він передається цій організації для прийняття. Так відбувається уніфікація норм під егідою міжнародної організації.

Загальні висновки

Міжнародне приватне право — це система юридичних норм, спрямованих на регулювання міжнародних невладних відносин з ”іноземним елементом”. Завданням міжнародного приватного права є регламентація вказаних відносин для всебічного захисту прав та інтересів суб’єктів права, створення єдиного правового простору щодо здійснення ними своїх прав та обов’язків, укріплення співпраці держав, які належать до різних економічних, правових, соціальних, культурних систем.

Міжнародне приватне право має власну систему. Її можна розглядати як систему навчального курсу та як галузі правничої науки. Навчальний курс прийнято поділяти на дві частини: Загальну та Особливу. Загальна частина охоплює питання, які мають методологічне значення для міжнародного приватного права в цілому. Це в цілому сприяє вирішенню питань кваліфікації, тлумачення норми та правовідношення, визначенню правового статусу рухомого та нерухомого майна, визнанню імунітету тощо.

Використана література

1. Конституція України: Прийнята на п’ятий сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року // Голос України, 1996, 13 липня.

2. Закон України від 10 грудня 1991 р. ”Про дію міжнародних договорів на території України” № 1953—ХІІ // Відомості ВРУ, 1992, № 3.

3. Закон України від 4 лютого 1994 р. ”Про правовій статус іноземців” № 3929-ХІІ // Відомості ВРУ, 1994, № 12.

4. Аверин Д.Д. Положение иностранцев в советском гражданском процессе. М., Изд-во МГУ, 1966

5. Баймуратов М.А. Международное право. Харьков, Одиссей, 2000.

6. Богуславский М.М. Международное частное право. М., Юристъ, 1999.

7. Венская конвенция о праве международных договоров 1969 г. // Действующее международное право. В 3-х томах. Сост. Колосов Ю.М. и Кривчикова Э.С. Том 1.—М., Изд-во Московского независимого института международного права, 1996.

8. Лебедев С.Н. О природе международного частного права // Советский ежегодные международного права. 1979, С. 61—80.

9. Международное право в документах / Сост. Блатова Н.П.—М., 1982.

10. Международное частное право: Учебное пособие. Харьков, Консум, 1998.

11. Мюллерсон Р.А. О соотношении международного публичного, международного частного и национального права // Советское государство и право. 1982, № 2, С. 80—90.

12. Усенко Е.Т. Соотношение категорий международное и национальное (внутригосударственное) право // Сов. гос-во и право.—1983, № 10.

13. Устав ООН 1945 г. // Международное публичное право. Сборник документов. Том 1.—М., Изд-во БЕК, 1996.

14. Фединяк Г.С., Фединяк Л.С. Міжнародне приватне право. К., Юрінком Інтер, 2000.

15. Штефан М.Й. Цивільний процес. К., Ін Юре, 1997.

Характеристики

Список файлов курсовой работы