32777 (605237), страница 6

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 6)

Якщо підсудний в останньому слові повідомить про нові обставини, що мають істотне значення для правильного вирішення справи, суд зі своєї ініціативи, а також за клопотанням прокурора чи інших учасників судового

розгляду відновлює судове слідство. По закінченні відновленого судового слідства суд відкриває судові дебати щодо додатково досліджених обставин і надає останнє слово підсудному (ст. 319 КПК).

5. Постановлення вироку.

Після реалізації підсудним свого права на останнє слово, суд негайно йде до нарадчої кімнати для постановлення вироку, про що головуючий в судовому засіданні оголошує присутнім у залі судового засідання.

Вирок - це акт правосуддя, який постановляється і проголошується іменем України. Вирок суду повинен бути законним і обґрунтованим та постановлений лише на тих доказах, що були розглянуті в судовому засіданні.

Деякі автори вважають, що законність вироку - це додержання кримінально-процесуальних і кримінально-правових законів тільки при постановленні вироку.1 Таке твердження, принаймні, не точне. Вирок - це підсумок не тільки судової, а й досудової діяльності, й тому істотне порушення кримінально-процесуальної форми в діяльності, Що передувала постановленню вироку, виключає можливість визнання його законним.

Тільки законний і обґрунтований вирок забезпечує виховний результат судової діяльності. Як вираження правосвідомості суддів, такий вирок формує і правосвідомість громадян, зміцнює їх віру в непорушність гарантованих їм Конституцією України прав і законних інтересів.

Поняття обґрунтованості вироку пов'язане з достовір. ним вирішенням питань, що підлягають встановленню у кримінальній справі.

_____________________________________________________________

1. Строгович М.С. Проверка законности и обоснованности приговоров. – М.,1956. – с.65.Перлов М.Д. Приговор в советском уголовном процес се.- М.,1960. – с. 195.

2. Грошевой Ю.М., Хотенець В.М. Кримінальний процес України: Підручник. – Харків, 2000. – с. 379.

Обґрунтованість вироку - це така його властивість, за якої висновки суду про подію злочину, про винність або невинність підсудного у вчиненні злочину, про призначення йому міри покарання, про задоволення цивільного позову або відмову в ньому, а також вирішення всіх інших питань, що виникають у кримінальній справі, з достовірністю випливають з повністю зібраних і правильно оцінених судом доказів.2

Згідно зі ст. 324 КІШ, постановляючи вирок, суд повинен вирішити такі

питання:

1) чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується підсудний;

2) чи має це діяння склад злочину і якою саме статтею кримінального закону він передбачений;

3) чи винен підсудний у вчиненні цього злочину;

4) чи підлягає підсудний покаранню за вчинений ним злочин;

5) чи є обставини, що обтяжують або пом'якшують покарання підсудного, і які саме;

6) яка саме міра покарання повинна бути призначена підсудному і чи повинен він її відбувати;

7) чи підлягає задоволенню пред'явлений цивільний позов, на чию користь та в якому розмірі, та чи підлягають відшкодуванню збитки, заподіяні потерпілому, а також кошти, витрачені закладом охорони здоров'я на його стаціонарне лікування, якщо цивільний позов не був заявлений;

8) що зробити з майном, описаним для забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна;

9) що зробити з речовими доказами, зокрема з грошима, цінностями та іншими речами, нажитими злочинним шляхом;

10) на кого повинні бути покладені судові витрати і в якому розмірі;

11) який запобіжний захід слід обрати щодо підсудного;

12) чи слід у випадках, передбачених ст. 96 КК, застосовувати до підсудного примусове лікування;

13) чи необхідно застосувати до підсудного заходи безпеки.

Якщо підсудний обвинувачується у вчиненні кількох злочинів, суд вирішує питання, зазначені в пунктах 1- 6 ст. 324 КПК, окремо по кожному злочину.

Якщо у вчиненні злочину обвинувачується кілька осіб, суд вирішує питання окремо щодо кожного з підсудних.

Примусове лікування, передбачене п. 12 ст. 324 КПК, може бути застосовано лише за наявності відповідного висновку лікувальної установи.

Вирок може бути обвинувальним або виправдувальним. У свою чергу, обвинувальний вирок буває двох видів:

• з призначенням покарання;

• без призначення покарання.

Обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і постановляється за умови, якщо в ході судового розгляду винність підсудного у вчиненні злочину повністю доведено.

Виправдувальний вирок постановляється у разі:

• якщо не встановлено подію злочину;

• якщо в діянні підсудного немає складу злочину;

• якщо не доведено участі підсудного у вчиненні злочину.

Виправдання підсудного за будь-якою з перелічених підстав має однакову юридичну силу - підсудний визнається невинуватим у вчиненні злочину і повністю реабілітується.

Виправдувальний вирок за відсутністю події злочину постановляється у разі, якщо судовим розглядом встановлено, Що діяння, у вчиненні якого обвинувачувався підсудний, взагалі не мало місця або відсутній причинний зв'язок між Діянням підсудного і шкідливими наслідками, що настали.

Виправдувальний вирок за відсутністю в діянні підсудного складу злочину виноситься у разі, якщо встановлено. Що діяння, яке ставилось у вину підсудному, вчинено не даною особою, а іншою або ж воно не передбачене чи не Розцінюється кримінальним законом як злочин, зокрема,якщо воно лише формально містить ознаки злочину, але Рез малозначність не становить суспільної небезпеки; яння вчинені в стані необхідної оборони чи крайньої необхідності тощо.

За недоведеністю участі підсудного у вчиненні злочину виправдувальний вирок постановляється лише тоді, кола факт суспільно небезпечного діяння встановлено, але досліджені судом докази виключають або не підтверджують вчинення його підсудним (п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку» від 29 червня 1990 р.).*

Як свідчить практика, при складанні вироку - найважливішого акта правосуддя - ще зустрічаються недоліки, незважаючи на те, що в законі (статті 333 - 341 КПК) досить повно викладено вимоги щодо форми і змісту вироку, а в постановах Пленуму Верховного Суду України містяться чіткі роз'яснення з цього приводу, судді відчувають певні труднощі при складанні тексту цього судового документа.

Вступна частина вироку - як обвинувального, так і виправдувального - згідно зі ст. 333 КПК повинна містити ряд важливих даних, що логічно підводять до викладу його мотивувальної частини.

Перш за все у вступній частині повинно бути зазначено, що вирок постановлено іменем України. Це надає йому необхідного авторитету, завдяки чому він сприймається громадянами і самим засудженим як правова оцінка державою вчиненого діяння. Далі зазначається повна назва суду, який постановив вирок (будь-які скорочення є недопустимими). Трапляються випадки неправильного зазначення у вироку місця й часу його постановлення. Зокрема, як місце постановлення вироку іноді вказується назва приміщення, в якому відбувався судовий розгляд справи (палац культури тощо). Як дату постановлення вироку деякі суди помилково вказують весь проміжок часу, протягом якого проходила нарада суддів у нарадчій кімнаті і складався текст вироку, наприклад, 5-20 травня, 7-10 червня тощо. Суди повинні керуватись положенням, що датою постановлення вироку є день його підписання складом суду» & місцем його постановлення - місто чи інший населений пункт, де фактично відбулося судове засідання.

Крім прізвищ осіб, що входять до складу суду, і секре-аря судового засідання, у вступній частині вироку необхідно вказати їх ініціали. Тут само вказуються прізвища й ініціали всіх учасників судового розгляду, зокрема,

____________________________________________________________

* Постанова Пленуму Верховного Суду України. 1972-2002. – К., 2003. – с. 503-504.

прокурора, потерпілого, його представника, законного представника підсудного, цивільних позивача і відповідача та їх представників, а також перекладача (якщо він брав участь у судовому засіданні).

У складних кримінальних справах зі значною кількістю учасників судового розгляду вступну частину вироку слід викладати не на бланку (де обмаль місця), а на аркуші паперу - з тим, щоб у вироку був зазначений кожен учасник судового розгляду і перекладач. Експерти та спеціалісти до них не належать, тому їх прізвища у вступній частині вироку зазначати не треба.

Дані про особу кожного з підсудних викладаються у вступній частині вироку в тому самому порядку, що й у ст. 333 КПК, а саме: прізвище, ім'я та по батькові, рік, місяць і день народження, місце народження й місце проживання, заняття (місце роботи чи навчання), освіта, сімейний стан (наявність утриманців), інші дані про особу підсудного, що мають значення для справи. Пленум Верховного Суду України в п. 14 постанови «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку» від 29 червня 1990 р. № 5 (зі змінами, внесеними постановою від 4 червня 1993 р. № 3, від 3 грудня 1997 р. № 12) роз'яснив, що до відомостей про особу підсудного, які мають значення Для справи і які слід зазначити у вступній частині вироку, крім тих, що прямо передбачені ст. 333 КПК, належать, зокрема, й такі: громадянство, участь у Великій Вітчизняній війні, інвалідність, наявність державних наго-Р°Д, дані про непогашену й незняту судимість тощо.

Викладаючи дані про незняті й непогашені судимості,слід указати точну дату попереднього вироку, назву суду,який його постановив, кримінальний закон, за яким підсудного було раніше засуджено (статтю та її частину пункт), міру покарання, дату і підставу звільнення (за відбуттям покарання чи з інших підстав), види брання (штраф, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, громадські робти, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк, довічне позбавлення волі тощо).

Дані про погашені чи зняті судимості до вступної частини вироку заноситись не повинні. У цих випадках, як і тоді, коли підсудний раніше не засуджувався, у вироку зазначається, що він несудимий.

Якщо за попереднім вироком, судимість за яким знята чи погашена, підсудного було засуджено до позбавлення волі й він його відбув, то достатньо вказати це в мотивувальній частині вироку, обґрунтовуючи обрання підсудному покарання у вигляді позбавлення волі.

Оскільки ст. 333 КПК прямо вимагає зазначити у вступній частині вироку місце проживання підсудного, його заняття і сімейний стан, тут слід вказувати й те, що підсудний не має певного місця проживання, не працює (з якого часу) і не вчиться, що він не одружений. У разі, якщо підсудний раніше перебував у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано, деякі суди у вступній частині вироку зазначають, що підсудний розлучений. Проте ця обставина не має жодного значення для справи, тому у вироку досить вказати, що підсудний неодружений. Якщо ж неодружений підсудний має утриманців (батьки, діти від розірваного шлюбу, інші близькі родичі), суд повинен зазначити це у вступній частині вироку.

Однак не слід захаращувати вступну частину вироку такими даними про особу підсудного, що не мають значення для справи. Деякі суди без будь-якої потреби зазначають тут, що підсудний не є військовозобов'язаним, не має утриманців, не є депутатом тощо. Адже відомості, що не стосуються особи підсудного, можна перераховувати без кінця, проте це не матиме жодного значення для правильного вирішення справи.

У вступній частині вироку не слід зазначати, який запобіжний захід було обрано підсудному на досудовому слідстві, оскільки це призведе до непотрібних повторень: в резолютивній частині вироку суд обов'язково має викласти рішення про застосування щодо підсудного певного запобіжного заходу до набрання вироком законної сили, а також про зарахування попереднього тримання під вартою до часу відбування покарання.

Після викладення даних про особу підсудного необхідно послатись на кримінальний закон, що передбачає відпідальність за злочин, за вчинення якого підсудного віддано до суду» вказавши точну назву цього закону та відповідну його статтю (її частину або пункт). Якщо у справі притягнуто до відповідальності кількох осіб, які віддані до суду за один і той самий злочин, з метою уникнути повторень доцільно після викладення даних про особу кожного з підсудних вказати, що всіх їх віддано до суду за одним і тим самим законом, і зазначити частину чи пункт відповідної статті.

Характеристики

Список файлов курсовой работы