32710 (605218), страница 5
Текст из файла (страница 5)
г) перевірку змісту норми. Вибір правової норми для рішення справи здійснюється після того, як встановлений юридичний характер розглянутих обставин.
Насамперед визначається галузь права, що регулює подібні відносини, а потім вибирається конкретна норма, що передбачає даний життєвий випадок. Відбувається правова кваліфікація, суть якої полягає в тому, що вирішується питання, чи поширюється застосовувана норма права на даний випадок, чи підпадає цей випадок під її дію. Не можна застосовувати норму права, що хоча і діє в даний момент, але якої не було, коли виникли чи припинилися розглянуті відносини, оскільки закон зворотної сили не має. По тій же причині не можна застосовувати прийняту норму, що не вступила в законну силу.
Вибравши правову норму необхідно упевнитися в дійсності тексту правового акту, що містить норму. Робиться це на основі тексту офіційного видання нормативного акту. Тут же з'ясовується чи не внесені зміни в нормативний акт, саму норму, чи немає акту тлумачення цієї норми. При цьому необхідно враховувати правила дії нормативних актів у часі, просторі і по колу осіб. Вибір і аналіз юридичних норм утворюють правову основу справи. Відповідні дії стосуються тут насамперед тексту закону або іншого акту. Вони можуть бути позначені як критика норми (акту) це значить, що перед застосуванням закону потрібно його покритикувати тобто ретельно, всебічно, з розумною причепливістю перевірити можливість застосування юридичних норм до даного випадку.
Вибір юридичних норм на підставі законодавчого тексту здійснюється головним чином шляхом правової кваліфікації фактичних обставин юридичної справи.
На перших стадіях застосування закону відбувається попередня правова кваліфікація, у результаті якої визначається коло обставин, у відношенні яких здійснюється застосування закону (предмет доведення). Остаточна правова кваліфікація фактів здійснюється при вирішенні юридичної справи, коли формулюється підсумковий висновок про юридичні норми, під які підпадає даний випадок і які покладено в основу рішення.
Після вибору норми права здійснюється перевірка обраної норми на предмет її дії в часі, просторі і по колу осіб. Зокрема , встановлюють:
1. Чи діє вона на момент вирішення конкретної справи
2. Чи діє вона на тій території, де вирішується справа
3. Чи поширюється її дія на суб'єктів, що є учасниками виникаючих правовідносин
Здійснюючи перевірку обраної норми, необхідно встановити її справжній текст. Для цього варто користатися офіційним текстом нормативного акта, опублікованого в офіційних джерелах.
Працівники правозастосовчих органів часто користуються різного роду збірниками законодавства, довідниками. Звичайне користування такими текстами не викликає яких-небудь непорозумінь. Однак на неофіційні видання не поширюється презумпція (припущення) їх повної відповідності оригіналу акту, отже у кожному конкретному випадку їх використання варто звіряти ці видання з офіційними джерелами. Щоб уникнути порушень законності неприпустимо ґрунтуватися при застосуванні права на виданнях, що лише передають зміст нормативних актів.
Тлумачення правових норм - це складне явище інтелектуально-вольового характеру, спрямоване на пізнання і пояснення змісту права.
Існують кілька точок зору на загальне поняття тлумачення права:
- тлумачення норм права означає з'ясування змісту правових норм;
- сутність тлумачення складає роз'яснення норм права;
- тлумачення - це з'ясування і роз'яснення норм права;
Перші два визначення неповні й однобічні. По-моєму третя точка зору, якої дотримується і Н.Н.Вопленко, найбільш точно відбиває сутність визначення тлумачення права.
Діяльність по тлумаченню норм права об'єктивується у виді визначених актів.
У теорії тлумачення норм права можна виділити дві частини: навчання про способи тлумачення і навчання про акти тлумачення.
Термін "тлумачення" пов'язаний з поняттям "пізнання".
Перший елемент тлумачення - це з'ясування, тобто характеристика гносеологічної природи процесу тлумачення, його спрямованість на пізнання і пояснення змісту правових явищ. З погляду А.С.Пиголкина тлумачення-це з'ясування - це внутрішній розумовий процес, що не виходить за рамки свідомості самого інтерпретатора.7
Розрізняють кілька способів тлумачення, що забезпечують ясність змісту норм, що тлумачаться: граматичний, філологічний, історичний, телеологічний, функціональний, мовний, логічний, систематичний.8
Розділяють терміни, спосіб і прийом тлумачення. Спосіб - це технічні прийоми і засоби пізнання. Прийом - це конкретна пізнавальна дія, рух думки: порівняння, аналогія, виведення одних знань з інших, логічне перетворення й ін., тобто інструменти пізнання права. Способи тлумачення визначені основними сферами правової діяльності, сферами буття права: основні види правових розпоряджень; специфіка мови права; правові відносини; правосвідомість. Тому основними способами тлумачення права є: систематичний, філологічний, історико-політичний, логічний.
Підсумком правозастосовчої діяльності виступають акти застосування права. Вони фіксують основні висновки, отримані на інших стадіях правозастосування.
Акти застосування як державно-владні веління забезпечують чинність закону, його перетворення в життя. Вони являють собою необхідний і найважливіший елемент правової системи держави.
Акт застосування є одним з видів правових актів, що характеризується визначеними специфічними рисами. По-перше, акт застосування виходить від компетентних органів, тому носить державно-владний характер, охороняється і забезпечується державою. По-друге, він носить конкретно-індивідуальний характер, оскільки адресований конкретним суб'єктам, вказує на те, хто при даній ситуації має суб'єктивні права і юридичні обов'язки т.д. По-третє, акт застосування права має визначену встановлену законом форму.
Кожен акт застосування права є актом - документом. У ньому є текст, що складається відповідно до вимог використання юридичної термінології, чітких юридичних конструкцій. Згодом виробляються й одержують закріплення в нормативних актах і в звичаях практики типізовані, стандартні формуляри актів -документів, що упорядковують юридичну роботу, вносять в неї необхідну визначеність, юридичну і документальну чіткість. Особливості правозастосовчих актів, вимоги до них вивчаються в спеціальних юридичних науках, насамперед науках процесуального права.
Акт правозастосування є різновидом поняття акт управління і використовується як для характеристики дії відповідного органу, так і форми вираження цієї дії. Причому в сфері управління такою формою можуть бути і відповідні документи й усні індивідуально-конкретні рішення.
Акти застосування права можуть бути різними. У зв'язку з цим їх можна класифікувати (об'єднати в групи) за різними підставами:
· за формою можна виділити: укази, вироки, рішення, постанови, накази і т.д.
· по суб'єктах що їх видають розрізняються: акти державних органів і громадських організацій; акти органів влади і виконавчо-розпорядницьких органів; акти вищих органів влади і управління і місцеві органи; акти органів правосуддя, прокуратури, нагляду і контролю; одноособові і колегіальні.
· в залежності від змісту суспільних відносин і застосовуваних до них норм права правозастосовчі акти варто розділяти на регулятивні і правоохоронні;
· по юридичному значенню акти застосування права розділяють на основні і допоміжні;
· в залежності від дії в часі на: акти однократної дії (штрафи) і триваючі (реєстрація шлюбу, зарахування до ВУЗУ);
· по предмету правового регулювання розрізняють акти кримінально-правові, цивільно-правові, процесуальні і матеріальні;
· відповідно до того, які юридичні наслідки викликають акти застосування (а вони є юридичними фактами) їхній можна розділити на: правоутворюючі, правозмінюючі і правоприпиняючі;
· по колу осіб, на які поширюють свою дію акти застосування розрізняють: загальної дії й індивідуальні;
· за зовнішньою формою вираження правозастосовчі акти можуть бути усними і письмовими;
· по ступеню відображення нормативного веління в змісті актів: первинні, виробничі, змішані;
· по сферах використання: господарські, соціально-культурні, адміністративно-політичні та ін..
Виявлення ефективності правозастсовчого акту пов'язано з визначенням цілей видання даного акта, результатів його дії, порівняння результатів з цілями і неминучими витратами. Повна ефективність правозастосовчого акту досягається, коли всі його цілі досягнуті з мінімальними збитками для суспільства, невеликими економічними витратами, в оптимальний термін.
IV. Висновки
В результаті проведеного в даній роботі дослідження можна зробити висновок про те, що за допомогою реалізації права досягається той результат, до якого законодавець прагне і який, на його думку, повинний привести до якоїсь корисної мети.
Ознайомивши з формами реалізації законодавчої волі, ми можемо зробити висновок про те, що у практичному відношенні їх класифікація тісно пов'язана з обранням методів забезпечення нормального процесу реалізації правових норм і досягнення необхідних для законодавця результатів.
Успіх чи неуспіх втілення нормативних вимог права в реальну поведінку пов'язаний все-таки зі створенням належної бази, науково-технічним і ресурсним забезпеченням сприятливого морально-політичного клімату, організаційними заходами і т.п., чого так не вистачає нашій країні. Разом з тим велике, значення має суб'єктивна сторона процесу здійснення права і засоби прямого впливу на волю і свідомість людей.
Необхідно зробити висновок про те, що якщо люди рішуче відмовляються коритися пред'явленій вимозі, то останнє ніколи не буде здійснено в їх поведінці.
В зв'язку з цим держава використовує ряд методів для того, щоб сформувати в громадян, посадових осіб і колективних суб'єктів права потребу чи бажання щодо необхідності здійснювати дії, що передбачені в нормах права.
Історія знає два основних засоби спонукання волі людей до реалізації державних велінь - це обіцянка нагороди і погроза фізичним примусом чи позбавленням яких-небудь благ. Іншими словами - це всім добре відомі методи батога і пряника.
У правовій державі значно міняються сфера й обсяг репресивно-каральних і примусових засобів, відкривається можливість своєрідного "самозабезпечення" правових норм.
Мета права полягає в задоволенні життєвих потреб людей. Тому повинна бути встановлена принципова відповідність державної волі з волею суб'єктів реалізації права.
При такій умові глобальна перспектива складається в поступовому відпаданні необхідності спеціалізованого державного примуса. Сам зміст права обумовлює добровільну покору з боку більшості громадян.
Однак "самозабезпечення" норм права в суспільстві не можна розуміти спрощено, не можна не бачити також, що у визначені періоди розвитку ряд держав одержали гіпертрофовано використані методи командно-вольового, адміністративного натиску, примусові і навіть репресивні методи. Зацікавленість учасників суспільних відносин складається в реалізації належних їм прав у сфері дії правомочних норм, а більш широко - за межами дії заборон, обмежень і зобов'язуючих велінь. Держава не обіцяє нагород за сам факт реалізації правомочних норм. Тим більше не грозить позбавленням у випадку відмови від реалізації наданих прав. Зміст правомочних норм задовольняє волю їх адресатів, а сам результат здійснення прав приносить бажані блага.
В результаті всього вищевикладеного можна зробити висновок про те, що важко переоцінити значимість процесу реалізації правових норм у житті держави і суспільства в цілому.
Право (об'єктивне і суб'єктивне) таке по природі, що вимагає своєї реалізації в діяльності людей. Породжене суспільними відносинами право в тих же відносинах повинно знайти своє здійснення. Сказане відноситься до норм законодавства, оскільки вони являють собою можливість, що підлягає перетворенню в дійсність. Без виконання правових розпоряджень у житті, норми мертві, інакше кажучи, вони втрачають своє соціальне значення.
Реалізація права - це процес, процедура перетворення правових норм у суспільну практику.
Динамічна правова система являє собою постійне "відтворення" права, в якому історично не припиняється процес правоутворення, винятково різноманітне його здійснення в суспільних відносинах, постійно діє процес правореалізації. Обидва ці процеси пов'язані і проникають один в одного.
Під час правоутворення, ще до прийняття закону, існує і реалізується суб'єктивне право, захищене судовими актами - у процесі становлення юридичних норм вкраплені елементи правореалізації.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
