32673 (605210), страница 3

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

5. Функції держави. Основні функції Української держави

Функції держави – це основні напрямки її діяльності, які виражають сутність і соціальне призначення, цілі і задачі держави з керування суспільством в характерних їй формах і характерними їй методами. [1; 130]

Головні завдання і цілі держави на тій чи іншій стадії її розвитку обумовлюються економічними, політичними, соціальними та іншими умовами її існування. Саме тому, основні напрямки її діяльності, тобто функції держави, мають об'єктивний характер, обумовлений потребами суспільства.

Здійснення функцій держави має постійний, систематичний характер і відбувається протягом всього часу існування об'єктивно обумовлених завдань, що стоять перед державою. У той же час, необхідно пам'ятати, що функції держави не є поняттям статичним, тобто раз і на завжди даним і незмінним. Вони виникають, здійснюються, розвиваються і зникають відповідно до тих завдань, які стоять перед державою у конкретно історичних умовах. Таким чином, функції держави знаходяться у тісному зв'язку між собою і з тими суспільними відносинами, на які держава намагається активно впливати, відповідно до своїх потреб, всією своєю політикою. Саме вони характеризують саму суть державного впливу на суспільні відносини. [9]

Наведені нижче функції держави відбивають реалізацію загальносоціальних, або «спільних справ» (а не класових), що забезпечують об'єктивне існування людей.

Можна класифікувати функції сучасної держави за різними критеріями: суб'єктами, об'єктами, способами, засобами та іншими елементами державної діяльності.

Функції держави за засобами її діяльності:

- законодавча;

- виконавча (управлінська);

- судова;

- правоохоронна;

- інформаційна.

Функції цивілізованої держави за сферами (об'єктами) її діяльності можна поділити на внутрішні і зовнішні.

Внутрішні функції — забезпечують внутрішню політику держави:

1. Політична — вироблення внутрішньої політики держави, регулювання сфери політичних відносин, забезпечення народовладдя.

Політична функція націлена на створення демократичних умов, інститутів для виявлення і врахування інтересів різних соціальних груп, забезпечення умов збереження та розвитку націй, що проживають на території держави, та на охорону і захист конституційного ладу, законності й правопорядку. [6; 13]

2. Економічна — регулювання сфери економічних відносин, створення умов для розвитку виробництва; організація виробництва на основі визнання і захисту різних форм власності, підприємницької діяльності; прогнозування розвитку економіки.

В умовах ринкової економіки втручання держави в цю сферу зводиться, як правило, до вироблення економічної політики, керування державною власністю, встановлення правових основ ринку й цінової політики, перешкоджання недобросовісній конкуренції (монополізму) та охорони прав споживача від недобросовісного виробника. Держава регулює економічні відносини непрямими методами, наприклад, податковими мірами. [10]

3. Оподаткування і фінансового контролю — організація і забезпечення системи оподаткування і контролю за легальністю прибутків громадян та їх об'єднань, а також за витратою податків.

4. Соціальна — забезпечення соціальної безпеки громадян, створення умов для повного здійснення їх права на працю, життєвий достатній рівень; зняття і пом'якшення соціальних суперечностей шляхом гуманної та справедливої соціальної політики.

5. Екологічна — забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території держави; охорона і раціональне використання природних ресурсів; збереження генофонду народу.

6. Культурна (духовна) — консолідація нації, розвиток національної самосвідомості; сприяння розвитку самобутності усіх корінних народів і національних меншин; організація освіти; сприяння розвитку культури, науки; охорона культурної спадщини.

7. Інформаційна — організація і забезпечення системи одержання, використання, поширення і збереження інформації.

8. Правоохоронна — забезпечення охорони конституційного ладу, прав і свобод громадян, законності і правопорядку, довкілля, встановлених і регульованих правом усіх суспільних відносин.

Внутрішні функції держави можна поділити ще на дві основні групи: регулятивні та правоохоронні.

Зовнішні функції — забезпечують зовнішню політику держави:

1. Політична (дипломатична) — встановлення і підтримання дипломатичних зносин з іноземними державами відповідно до загальновизнаних норм і принципів міжнародного права.

2. Економічна — встановлення і підтримання торгово-економічних відносин з іноземними державами; розвиток ділового партнерства і співробітництва в економічній сфері з усіма державами, незалежно від їх соціального ладу та рівня розвитку; інтеграція до світової економіки.

3. Екологічна — підтримання екологічного виживання на планеті.

4. Культурна (гуманітарна) — підтримання і розвиток культурних і наукових зв'язків з іноземними державами; забезпечення збереження історичних пам'ятників та інших об'єктів, що мають культурну цінність; вжиття заходів щодо повернення культурних цінностей свого народу, які знаходяться за кордоном.

5. Інформаційна — участь у розвитку світового інформаційного простору, встановлення режиму використання інформаційних ресурсів на основі рівноправного співробітництва з іншими державами.

6. Оборона держави — захист державного суверенітету від зовнішніх посягань як економічними, дипломатичними, так і воєнними засобами.

7. Підтримання світового правопорядку -- участь у врегулюванні міжнаціональних і міждержавних конфліктів; боротьба з міжнародними злочинами.

У зовнішніх функціях держави можна виділити два основні напрямки: зовнішньополітична діяльність (тут особливе значення має функція оборони країни) і зовнішньоекономічна діяльність.

Особливості класових функцій експлуататорської держави

Не можна ототожнювати функції держави з формами їх реалізації — правовими та організаційними, а також із методами їх реалізації (переконання, заохочення, державний примус, придушення).

Основні правові форми здійснення функцій держави: правотворча, правозастосовча, правоохоронна, установча, контрольно-наглядова.

Конкретна функція держави являє собою єдність змісту, форм і методів здійснення державної влади у певній сфері діяльності держави; характеризується відомою самостійністю, однорідністю, повторюваністю.

Зміст внутрішніх і зовнішніх функцій держави змінюється на різних етапах її розвитку. Наприклад, протягом періоду становлення буржуазної держави економічна функція була слабко розвинутою. З середини XIX ст., особливо у XX ст. з кінця 50-х років, у країнах Західної Європи і Північної Америки її роль значно зросла як за значущістю, так і за обсягом. Державно-правове регулювання соціально-економічної сфери суспільних відносин спрямоване на забезпечення політики «повної зайнятості» населення і запобігання економічним кризам. Західні країни вдаються до допомоги системи планування (у тому числі довгострокового), створення спеціальних відомств з прогнозування розвитку економіки і соціального розвитку. Зріс вплив на приватний сектор шляхом різних засобів регулювання і контролю — політики цін, податків, інвестицій, експорту, імпорту, державних замовлень, кредитної політики тощо. Але це не означає, що держава поглинає діяльність приватного сектора в економіці, не створює умов для його розвитку.

На відміну від західних буржуазних країн у СРСР, до складу якого входила радянська Україна, приватний сектор був дозволений протягом дуже обмеженого часу (неп). Державне регулювання економічних відносин відігравало пануючу роль. Держава була монополістом у всіх сферах життєдіяльності суспільства, а в економічній сфері перейняла на себе буквально все — від встановлення рівня інвестицій у ту чи іншу галузь економіки до найменування продуктів і цін на них.

У незалежній Україні з переходом до ринкових відносин зміст економічної функції держави (у порівнянні з СРСР) істотно змінюється. Хоча сфера державного управління і не зводиться до державного сектора економіки, для втручання держави в приватний сектор економіки встановлюються межі.

Із визначенням курсу на побудову соціальної правової держави розширюються зміст і значення політичної, правоохоронної та інших функцій. Особливого значення набуває соціальна функція — створення державою умов, що забезпечують гідне життя людини.

Зміст діяльності Української держави сьогодні набув нової якості, зокрема це:

1. Інтенсивний суспільний пошук загальнонаціональних ідейно-духовних орієнтирів та універсальних об’єднавчих цінностей, здатних консолідувати і зміцнити державу, забезпечити її вихід на цивілізований рівень сучасності та чітку історичну перспективу.

2. Перехідний етап державного самовизначення – пройдено. Його найважливішим наслідком стало прийняття Конституції, яка уособлює те, до чого прагне світ, - повну визначеність і передбачуваність внутрішнього і зовнішнього курсу держави.

3. У непростій ситуації нашій державі вдалося почати втілення в життя європейської моделі державного та суспільного життя. В її основі – толерантність і компроміс, політичний та ідеологічний плюралізм, свобода совісті, слова та інформації, багатоманітність у духовній сфері, які прийшли на зміну диктату, цензурі та монополії однієї партії.

4. Українська держава змінила акценти своєї політики, визначивши таку її послідовність: Людина, Сім'я, Суспільство, Держава.

5. Курс на інтеграцію України у європейські структури та поглиблення трансатлантичного співробітництва зумовлюється не лише міркуваннями національної безпеки, а й глибокими економічними інтересами. [2, 56]

5. Сутність правової держави (Б. Кістяківський)

Б.Кістяківський, говорячи про державу, ототожнює її з «культурним людством, яке живе в культурній спілці». Для вченого культурна людина і держава, то два поняття, що доповнюють одне одного: держава є немислима без культурної людини, як і культурна людина без держави.

До правової держави Б.Кістяківський ставить вищі вимоги, ніж до державних утворень інших типів. Він пише: «Правова держава — вища форма державного буття, яку виробило людство як реальний факт». Сучасні дослідники також стверджують, що правова держава в цілому дуже подібна до конституційної і відрізняється лише певними моментами своєї довершеності і досконалості.

Б.Кістяківський не згадує про конституцію як про одну з найголовніших ознак правової держави. Мислитель моделює останню за принципами, частина з яких є відомими й уживаними в світовій практиці, а частина — і до сьогодні ще не використаними сучасною правовою державою. Особливо тут слід відзначити ідеї правової культури, суспільної правосвідомості, народовладдя, що мають неабияке значення для відродження і розвитку української політико-правової думки.

Характеризуючи правову державу, Б.Кістяківський вказував на таку її найважливішу ознаку, як обмеженість і підзаконність влади та її безособовість. Що ж мав на увазі Б.Кістяківський, вживаючи такі поняття?

На його думку, першочерговим стримуючим фактором влади виступають не закони, які обмежують владу, а — невід'ємні, непорушні, недоторканні права особи. Ці права не надаються державою, а є природними і обов'язково регламентованими. По-друге, пише Б.Кістяківський: «Правова держава — це не лише держава, яка обмежує себе встановленими з власної волі нормами і виконує ці норми. У сучасній правовій державі керують не особи, а загальні правила чи правові норми. Держава, по суті, повинна перетворитись на правове явище, де кожна дія урядового апарату, суду й інших органів скеровуються відповідним законом, узгодженим із конституційним принципом».

Юридичними засобами досягнення вищевикладених думок вчений вважав:

— недоторканність особи (обов'язок держави перед особою);

Характеристики

Список файлов курсовой работы