32526 (605163), страница 7
Текст из файла (страница 7)
Згідно статті 62 КК Італії суддя може врахувати будь-які інші обставини з метою зм’якшення покарання.
Якщо є одна пом’якшувальна обставина, то згідно статті 65 КК Італії довічне позбавлення волі заміняється позбавленням волі на строк від 20 до 24 років; інші види покарань зменшуються не більш, ніж на 1/3.
При наявності декількох пом’якшувальних обставин згідно статті 67 КК Італії призначене покарання після зменшення не може бути менш 10 років позбавлення волі, якщо за злочин передбачається довічне позбавлення волі, розмір інших видів покарання не може бути менш 1/4 встановленого покарання.
2. Німеччина.
Правовому регулюванню даного інституту присвячена в Розділі третьому «Правові наслідку діяння» глава друга КК ФРН.
§ 46 КК ФРН передбачає, що підставою для призначення покарання є вина особи, що скоїла злочинне діяння. При призначенні покарання суд повинен враховувати вплив покарання на життя засудженого після винесення покарання, а також ряд інших обставин, зокрема, мотиви особи, що скоїла злочинне діяння, її погляди, що виявилися в діянні, і її волю, спрямовану на здійснення діяння, вид виконання й винні наслідки діяння, минуле життя правопорушника, його особисті й економічні умови, якості, а також поведінка особи після здійснення діяння, а також особливості прагнення відшкодувати заподіяну шкоду й досягти згоди з потерпілим [21, 329]
Також § 46 КК ФРН встановлює, що при призначенні покарання суд повинен надавати особливого значення оцінці того факту, чи відшкодувала особа, що скоїла злочинне діяння, шкоду потерпілому й у якому обсязі це було зроблено. За певної ситуації, при повному або частковому відшкодування шкоди на підставі § 49 КК ФРН суд може зм’якшити покарання або відмовитися від покарання взагалі. Це можливо лише в тому випадку, якщо за здійснення даного злочинного діяння не може бути призначене більше строге покарання, чим позбавлення волі на строк до одного року або грошовий штраф у розмірі до трьохсот шістдесяти денних ставок.
У цій же главі міститься норма про можливості призначення у виключних випадках короткострокового позбавлення волі, тобто на строк менше шести місяців (§ 47 КК ФРН). Це приписання перетинається з § 38 КК ФРН, що встановлює строки позбавлення волі. Автор курсової роботи хоче відзначити, що за КК ФРН термінове позбавлення волі призначається на строк від одного місяця до п’ятнадцяти років. Законодавець ФРН не міг відмовитися від короткострокового позбавлення волі взагалі, тому що в нього в розпорядженні немає іншого кримінально-правового засобу реагування відповідного впливу, бо грошовий штраф не являє собою достатньої заміни позбавленню волі в цьому випадку. При залишенні в системі покарань короткострокового позбавлення волі законодавець ФРН посилався й на досвід закордонних країн (наприклад, Бельгії, США, Швейцарії й Швеції). У судовій практиці ФРН покарання у вигляді короткострокового позбавлення волі призначаються тільки тоді, коли особливі обставини, що стосуються діяння або особистості вчиненого діяння, роблять неминучим призначення позбавлення волі для впливу на засудженого або для захисту правопорядку. У противному випадку (тобто тоді, коли призначення покарання у вигляді короткострокового позбавлення волі не є неминучим) суди ФРН вважають більш доцільним призначити покарання у вигляді грошового штрафу.
При призначенні покарання судова практика ФРН часто використовує норму § 49 КК ФРН «Особливі пом’якшувальні обставини, передбачені Законом». Вона використовується, насамперед, у тих випадках, коли в конкретній нормі КК ФРН міститься пряма вказівка на можливість призначення покарання судом на підставі § 49 КК ФРН. Так, наприклад, у випадку викрадення людини з метою вимагання суд може зм’якшити покарання на підставі § 49 КК ФРН, якщо виконавець відмовляється від необхідної винагороди й відпускає потерпілого. На практиці іноді зустрічаються випадки, коли виконавець добровільно відмовляється від подальшого здійснення злочинного діяння або іншим способом запобігає небезпеці. У цих випадках суд зм’якшує покарання за своїм розсудом на підставі § 49 КК ФРН [22, 49]
Висновок
Покарання є логічним, найбільш характерним наслідком вчинення злочину. Воно є методом кримінально-правової боротьби зі злочинністю.
Застосування покарання, його вплив на ситуацію із злочинністю в країні не треба переоцінювати та чекати від нього вирішення всіх проблем, які виникають у ході боротьби зі злочинністю (так звана легісломанія - сподівання на всесилля застосування Закону). Але не треба й недооцінювати покарання як метод впливу на злочинність. Саме шляхом застосування справедливого, невідворотного і своєчасного покарання держава стримує злочинність, веде «наступ» на неї, маючи на меті її приборкання й максимальне обмеження її проявів. До того ж наявність караності як ознаки кожного злочину, а також реальне застосування покарання сприяє профілактиці злочинності на всіх її рівнях і у всіх її проявах.
Призначення покарання – це один із етапів застосування кримінально-правових норм, який характеризується такими особливостями:
1) призначення покарання може здійснюватися лише судом в обвинувальному Вироку;
2) призначення покарання відбувається лише після визнання особи винною у вчинені злочину;
3) призначення покарання за своєю юридичною природою є різновидом так званого індивідуального піднормативного регулювання кримінально-правових відносин.
Суд визначає і вказує у Вироку:
1) яке основне покарання призначається особі, що вчинила злочин, а у певних випадках – який його розмір та інші показники;
2) чи призначається особі додаткове покарання, якщо ж призначається, то який його вид, а у певних випадках - розмір;
3) яке покарання остаточне призначається особі, якщо мають місце обставини, зазначені в статтях 66 та 67 КК України.
Загальні засади призначення покарання спрямовані на забезпечення індивідуалізації, гуманності і справедливості покарання. Вони являють собою систему найбільш істотних критеріїв, що визначають порядок і межі діяльності суду при призначенні покарання.
Суд має призначити особі покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Таке покарання є результатом інтелектуальної діяльності суду, в процесі якої він оцінює ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, всі пом’якшуючі та обтяжуючі обставини, ступінь здійснення злочинного наміру, а в разі вчинення злочину у співучасті - характер та ступінь участі особи у вчиненні цього злочину.
Призначенню судом особі необхідного і достатнього для її виправлення і попередження нових злочинів покарання сприяють санкції норм КК України, які за своєю конструкцією є, як правило, альтернативними і відносно визначеними.
Перелік посилань
1. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / Ю.В. Александров, В.А. Клименко. - К.: МАУП, 2004. – с. 260.
2. Стаття 62 Конституції України № 254к/96-ВР від 28 червня 1996 року.
3. Стаття 50 Кримінального кодексу України № 2341-ІІІ від 05 квітня 2001 року.
4. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / М.І. Бажанов. – К.: Кондор, 2005. – с. 271.
5. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / П.Л. Фріс. – К.: Кондор, 2004. – с. 234.
6. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / Я.Ю. Кондратьєв. – К.: Алерта, 2002. – с. 258.
7. Стаття 6 Кримінально-виконавчого кодексу України № 1129-ІV від 11 липня 2003 року.
8. Мої пропозиції щодо змін у кримінальному законодавстві / В. Кубарєв // Право України. – 1991. - № 7. – с. 42.
9. Стаття 62 Конституції України № 254к/96-ВР від 28 червня 1996 року.
10. Стаття 335 Кримінально-процесуального кодексу України № 1001-05 від 28 грудня 1960 року.
11. Стаття 66 Кримінального кодексу України № 2341-ІІІ від 05 квітня 2001 року.
12. Стаття 334 Кримінально-процесуального кодексу України № 1001-05 від 28 грудня 1960 року.
13. Роздуми про майбутній Кримінальний кодекс України / М. Косюта // Право України. – 1992. - № 7. – с. 29.
14. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 05 квітня 2001 року / За реакцією М.І. Мельника та М.І. Хавронюка. – К.: Каннон, 2001. – с. 112.
15. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 05 квітня 2001 року / За реакцією М.І. Мельника та М.І. Хавронюка. – К.: Каннон, 2001. – с. 113.
16. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / Ю.В. Александров, В.А. Клименко. - К.: МАУП, 2004. – с. 264.
17. Вдосконалюваємо кримінальне законодавство / І. Івашкович // Право України. – 1993. - № 9. – с. 37.
18. Стаття 43 Кримінального кодексу України № 2341-ІІІ від 05 квітня 2001 року.
19. Уголовное право зарубежных стран: Учебник / Ф.М. Решетников. - М.: Наука, 1989. - с. 235.
20. Стаття 133 Кримінального кодексу Італії 1930 року.
21. Уголовное право зарубежных государств: Учебное пособие / Под ред. И.Д. Козочкина. - М.: Омега, 2003. – с. 329.
22. Параграф 49 Кримінального кодексу Федеративної Республіки Німеччина від 13 листопада 1998 року.
Список використаної літератури
1. Конституція Італії 1947 року.
2. Конституція України № 254к/96-ВР від 28 червня 1996 року.
3. Кримінально-процесуальний кодекс УРСР 1922 року.
4. Кримінально-процесуальний кодекс УРСР 1927 року.
5. Кримінальний кодекс Італії 1930 року.
6. Кримінально-процесуальний кодекс України № 1001-05 від 28 грудня 1960 року.
7. Кримінальний кодекс Федеративної Республіки Німеччина від 13 листопада 1998 року.
8. Кримінальний кодекс України № 2341-ІІІ від 05 квітня 2001 року.
9. Кримінально-виконавчий кодекс України № 1129-ІV від 11 липня 2003 року.
10. Закон України «Про правовий режим воєнного стану» № 1647-ІІІ від 06 квітня 2000 року.
11. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» № 7 від 24 жовтня 2003 року.
12. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності» № 12 від 25 грудня 1992 року.
13. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про зґвалтування та інші статеві злочини» № 4 від 27 березня 1992 р.
14. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я особи» № 2 від 07 лютого 2003 року.
15. Уголовный кодекс ФРГ / Перевод с немецкого И.И. Иванченкова. - М.: Зерцало, 2001. - с. 598.
16. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 05 квітня 2001 року / За реакцією М.І. Мельника та М.І. Хавронюка. – К.: Каннон, 2001. – с. 1104.
17. Уголовное право зарубежных стран: Учебник / Ф.М. Решетников. - М.: Наука, 1989. - с. 493.
18. Преступление и наказание в Англии, США, Франции, ФРГ, Японии: Учебное пособие / И.Д. Козочкин. - М.: Омега, 1992. - с. 332.
19. Проблемы наказания по законодательству России и зарубежных стран: Учебное пособие / И.Д. Козочкин. - М.: Омега, 1999. - с. 318.
20. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / Я.Ю. Кондратьєв. – К.: Алерта, 2002. – с. 432.
21. Уголовное право буржуазных стран: Общая часть: Сборник законодательных актов / Под ред. А.Н. Игнатова и И.Д. Козочкина. - М.: УДН, 2002. - с. 601.
22. Кримінальне право України. Альбом схем: Загальна частина: Навчальний посібник / Ж.Ю. Половніков. – К.: Алерта, 2003. – с. 132.
23. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / Н.В. Чернишова. – К.: Атіка, 2003. – с. 288.
24. Уголовное право зарубежных государств: Учебное пособие / Под ред. И.Д. Козочкина. - М.: Омега, 2003. – с. 576.
25. Кримінальне право України: Навчальний посібник / О.М. Омельчук. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – с. 297.
26. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / Ю.В. Александров, В.А. Клименко. - К.: МАУП, 2004. – с. 328.
27. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / П.Л. Фріс. – К.: Кондор, 2004. – с. 512.
28. Кримінальне право України: Підручник / М.І. Мельник. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – с. 680.
29. Кримінальне право України: Навчальний посібник / В.О. Кузнєцов. – К.: Кондор, 2005. – с. 384.
30. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / М.І. Бажанов. – К.: Кондор, 2005. – с. 480.
31. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / Ю.Ф. Іванов. – К.: Кондор, 2005. – с. 554.
32. Мої пропозиції щодо змін у кримінальному законодавстві / В. Кубарєв // Право України. – 1991. - № 7. – с. 42-45.
33. Роздуми про майбутній Кримінальний кодекс України / М. Косюта // Право України. – 1992. - № 7. – с. 28-30.
34. Вдосконалюваємо кримінальне законодавство / І. Івашкович // Право України. – 1993. - № 9. – с. 36-40.
35. Обставини, що обтяжують кримінальну відповідальність за зґвалтування / Є. Пономаренко // Право України. – 2006. - № 7. – с. 82-87.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
