32349 (605094), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Представництво необхідно відрізняти від інших зовнішньо подібних до нього, але різних за правовою природою відносин, які складаються у цивільному обороті. Так, представника слід відрізняти від посередника. Хоч посередник, як і представник, вчиняє від свого імені певні вольові дії, спрямовані на укладення договору (наприклад, пошук контрагентів, проведення переговорів), але ці дії лише сприяють укладенню угоди. Вольові ж дії представника безпосередньо створюють, змінюють та припиняють цивільні права та обов’язки.
Маклер - це особа, яка професійно займається посередництвом при укладанні різних угод (купівлі-продажу товарів, цінних паперів, страхування тощо). Маклер, як правило, виступає відносно сторін як незалежний посередник, хоча й діє за рахунок коштів клієнтів і за їх дорученням. Оскільки він як посередник представляє інтереси обох сторін, то й відповідає за свої дії перед кожною стороною.
Посередник сам не укладає угоди для сторони, він тільки фактично бере участь в її укладанні: готує проект договору, надсилає його зацікавленим сторонам або допомагає їм зустрітися, бере участь у попередніх розмовах, що не мають юридичного змісту. Інколи функції торгових маклерів виконують брокери. Та ні маклери, ні брокери не можуть розглядатися як представники, звичайно, окрім тих випадків, коли з маклерськими чи брокерськими конторами укладено договір доручення.
Не є представниками посильні, кур’єри, тобто ті особи, які лише виконують функції передачі листа, телеграми, проекту договору, іншої інформації. Вони інколи навіть не тільки не знають, а й не розуміють змісту документа. Посланцями (посильними) можуть бути навіть тварини, птахи. На відміну від представника, посильний своєю волею не бере участі у встановленні визначених юридичних наслідків. Він лише передає вже фактично виражену волю особи, відображену в тексті документа. Тобто він виступає не як юридичний, а як фактичний учасник відносин.
Роль посередника закінчується саме там, де фактичні дії набувають юридичного змісту. Волевиявлення, щодо укладання угоди виходить не від нього, а від особи, яка зацікавлена цю угоду укласти. Посередник повноважень на укладання угоди не має. Його обов’язок полягає в тому, щоб знайти, звести осіб, які зацікавлені, ознайомити їх з можливістю укладення угоди, її умовами, змістом.
Відрізняються від представника й інші особи, які, не виражаючи самостійної волі, надають фактичні послуги, допомагають особі виразити свою волю й виконати необхідні дії: перекладач, тлумач, особа, яка підписує угоду за неписьменного чи за особу, яка в силу фізичного стану не може поставити свій підпис.
Рукоприкладач - це особа, яка лише допомагає в оформленні угоди, підписує її за особу, яка не може це зробити власноручно внаслідок фізичної вади, хвороби або з будь-яких інших причин (наприклад, підписує заповіт). У цьому разі рукоприкладач не висловлює своєї волі, а лише підтверджує той факт, що громадянин висловив свою волю на укладення угоди. Саме за критерієм вияву волі він відрізняється від представника.
Діяльність представника дуже схожа на діяльність комісіонера, який укладає угоди в інтересах комітента. Однак комісіонер вчиняє угоди від свого імені за рахунок комітента (ст. 385 ЦК України), представник же діє від імені особи, яку він представляє. Частина 2 ст. 237 ЦК України зазначає, що не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені, а також особа, уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому правочинів.
Повноваження представника. Повноваження представника - це міра його дозволеної поведінки щодо третіх осіб, що полягає в можливості укладати правочини та інші юридично значущі діянні від імені та в інтересах особи, яку він представляє. Тобто він своїми діяннями створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки для особи, яку він представляє.
За характером походження та своїм змістом повноваження є суб’єктивним правом, яке делеговано представникові на підставі вказівки закону або волі особи, яку представляють. Цьому праву не протистоїть конкретний обов’язок якої-небудь особи - ні особи, яку представляють, ні третіх осіб. Здійснення повноважень представником є юридичним фактом, який породжує права та обов’язки особи, яку представляють. За ст. 237 ЦК України повноваження можуть грунтуватися на довіреності, законі, адміністративному акті, а також випливати з обстановки, в якій діє представник (продавець, касир тощо).
Наявність у представника повноважень є обов’язковою умовою будь-якого представництва.
Угода, укладена від імені другої особи, особою, не уповноваженою на укладення угоди або з перевищенням повноважень, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов’язки для особи, яку представляють, лише в разі дальшого схвалення угоди цією особою.
Наступне схвалення угоди особою, яку представляють, робить угоду дійсною з моменту її укладення.
Схвалення може бути здійснено як у письмовій формі (наприклад, у вигляді листа), так і шляхом вчинення конклюдентних дій, які свідчать про виконання угоди (наприклад, прийняттям виконання). Таке схвалення має бути зроблено в межах нормального необхідного строку або встановленого строку при здійсненні угоди.
Як свідчить судова та господарська практика непоодинокими є випадки, коли представники укладають угоди з перевищенням наданих їм повноважень або взагалі не маючи повноважень. У роз’ясненні Вищого арбітражного суду України “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням угод недійсними” від 12 березня 1999 p. № 02-5/111 зазначається, що у разі коли угода укладена представником юридичної особи або керівником її відокремленого підрозділу без належних повноважень на її укладення або з перевищенням цих повноважень вона має бути визнана недійсною, як така, що не відповідає вимогам закону. При цьому припущення про те, що сторона, з якою укладено угоду, знала або повинна була знати про відсутність у представника юридичної особи або керівника її відокремленого підрозділу повноважень на укладення угоди, грунтується на її обов’язку перевіряти такі повноваження.
Іноді угоди укладаються представником, але в них не згадується ім’я особи, яку представляють (наприклад, коли угоду укладає керівник філії банку від свого імені). Розглядаючи спір, який виникає з приводу такої угоди, арбітражні суди відповідно до зазначеного роз’яснення виходять з такого: якщо керівник відокремленого підрозділу юридичної особи мав відповідні повноваження, але у тексті угоди помилково відсутні вказівки на те, що її укладено від імені юридичної особи, то сама лише ця обставина не може бути підставою для визнання угоди недійсною. У таких випадках угоду слід вважати укладеною від імені юридичної особи.
1.3 Підстави виникнення та види представництва
Підставами виникнення представництва є юридичні факти, коло яких визначено в законі. Згідно із ч.3 ст..237ЦКУ повноваження представника можуть ґрунтуватися на договорі, акті органу юридичної особи, законі та з інших підстав. Обсяг та характер повноважень представника залежать від тих юридичних фактів, з яких виникає представництво.
Розрізняють такі види представництва:
1) представництво, яке ґрунтується на договорі;
2) представництво, яке ґрунтується на законі;
3) представництво, яке ґрунтується на адміністративному акті.
Договірне, або добровільне представництво виникає за волею особи, яку представляють і яка визначає особу представника. Особа, яку представляють, самостійно визначає повноваження представника шляхом видачі довіреності або шляхом укладення договору. Таким договором звичайно є договір доручення, за яким одна сторона (повірений) зобов’язується виконати від імені й за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії (ст. 386 ЦК України).
Різновидом добровільного є комерційне представництво. Відповідно до ст. 243 ЦКУ України комерційним представником є особа, яка постійно та самостійно виступає представником від імені підприємців при укладенні ними договорів у сфері підприємницької діяльності.
Головна особливість комерційного представництва полягає в тому, що за згодою сторін та у випадках, передбачених законом допускається одночасне комерційне представництво різних сторін правочину. Повноваження комерційного представника може бути підтверджене письмовою угодою між ним та особою, яку представляють, або довіреністю.
Представництво, яке виникає на підставі закону та адміністративного акта є обов’язковим, оскільки воно встановлюється незалежно від волі особи, яку представляють.
Коли відносини представництва виникають за прямою вказівкою закону, цей вид представництва називають законним. Так, законними представниками неповнолітніх дітей виступають батьки, усиновителі та опікуни (статті 242ЦК України). Особливістю цього виду представництва є те, що особа, яку представляють, не бере участі у призначенні представника, а повноваження представника безпосередньо визначаються законом.
Представництво, при якому повноваження представника виникають із адміністративного розпорядження особи, яку представляють або із акта органу юридичної особи, являє собою представництво, яке грунтується на адміністративному акті. Таке представництво виникає, наприклад, внаслідок видання органом юридичної особи наказу про призначення працівника на посаду, пов’язану із здійсненням представницьких функцій, зокрема з укладенням угод.
За джерелом повноважень представника потрібно розрізняти два види представництва: представництво за законом і представництво добровільне.
Представництво за законом ґрунтується на нормативному акті, що визначає коло повноважень представника. Підстави виникнення обов’язкового представництва являють собою, як правило, сукупність юридичних фактів, тобто складний юридичний склад, стан дій і подій.
Існує декілька видів законного (обов’язкового) представництва. Перший із них - представництво неповнолітніх. Підставами такого представництва є не досягнення певного віку і батьківські правовідносини (або усиновлення або удочеріння, або призначення опікуна), а у відповідних випадках і попередній дозвіл органів опіки і піклування.
Підставами виникнення другого виду обов’язкового представництва – представництва душевнохворих, є стан здоров’я (душевна хвороба, слабоумство), рішення суду про визнання громадянина недієздатним.
Третім видом обов’язкового представництва є відносини, виникаючі при охороні майна осіб, визнаних безвісно відсутніми або оголошених померлими, а також осіб, що закликаються до спадкування.
Підставами виникнення представництва відносно майна безвісно відсутнього є: відсутність відомостей про місце перебування особи по основному місцю проживання протягом одного року, рішення суду про визнання особи безвісно відсутньою і рішення органів опіки і піклування про встановлення опіки над майном.
Підставами виникнення представництва відносно майна особи оголошеної померлою є: відсутність відомостей про місце перебування особи по основному місцю проживання протягом трьох років (можливі скорочені терміни – 6 місяців), рішення суду про оголошення особи померлою і рішення органів опіки і піклування про встановлення опіки над майном.
Підставами виникнення представництва відносно майна померлої особи (спадкового майна) є: смерть власника майна, відсутність відомостей про спадкоємців і рішення державного нотаріуса про вжиття заходів що до охорони спадкового майна.
Представниками за законом можуть виступати батьки неповнолітнього, опікуни, що призначаються з їхньої згоди органами опіки і піклування, лікувальні установи або установи органів соціального забезпечення, державні дитячі установи, у яких знаходяться особи, що потребують опіки.
Представництво добровільне виникає в силу угоди між особою, яку представляють і представником.
Найбільш поширеною й універсальною підставою добровільного представництва є договір доручення. Регулюючи внутрішні відносини особи, яку представляють і представника, він одночасно служить тим юридичним фактом, що призводить до виникнення представництва.
Договір доручення є правовою підставою для виникнення відносин представництва. Він є одним із багатьох можливих підстав представництва, хоча представництвом дії повіреного ніколи не вичерпуються.
Відносини з третіми особами, перед якими повірений виступає від імені довірителя, нормами про договір доручення не зачіпаються. Норми ЦК про договір доручення розглядають представництво як зовнішню ціль договору доручення. Тому договір доручення варто розглядати лише як одну з підстав представництва. Підставою добровільного представництва може бути й інший договір, коли він містить доручення.
Окремі автори відносять договір про спільну діяльність до підстав виникнення добровільного представництва. Але усе ж більш правильною здається точка зору Є.Л. Невзгодіної, яка вважає, що договір про спільну діяльність сам по собі не породжує відносин представництва, тому що кожний учасник цього договору приймає особисту участь у веденні загальних справ. У тих випадках, коли керівництво спільною діяльністю поручається одному з учасників договору з видачею йому для цих цілей доручення, підписаного іншими членами, у наявності договір доручення.
Ведення спільного господарства припускає, що треті особи, які вступають у правовідносини з об’єднаннями громадян, повинні мати справу з їхніми представниками, що могли б виражати волю осіб, яких представляють. Як правило, підставою для представництва від імені інших учасників спільної власності є спільне їхнє волевиявлення. Це волевиявлення, приймаючи форму цивільно-правової угоди, є похідним від договору спільної діяльності, не співпадаючи із ним, тобто є договором доручення.
При добровільному представництві коло повноважень представника визначається особою, яку представляють. Коло повноважень представника або міститься у дорученні, що видається особою, яку представляють, або випливає із самої обстановки діяльності певної категорії робітників (магазини роздрібної торгівлі).
Дорученням називається односторонній правочин, у силу якого одна особа (довіритель) уповноважує іншу особу (повіреного) чинити від імені довірителя дії, що безпосередньо встановлюють права й обов’язки довірителя.
Доручення може бути видане особисто або за посередництвом представника, якщо право на передоручення входить у зміст його повноваження.
У результаті передоручення особа, що одержала доручення від початкового представника, стає представником.
Доручення на укладання правочинів, що потребують нотаріальної форми, а також на вчинення дій відносно громадських організацій повинно бути нотаріально засвідчено, за винятком випадків, передбачених у Цивільному Кодексі України, та інших випадків, коли спеціальними правилами допущена інша форма доручення. В інших випадках доручення складається в простій письмовій формі.
У залежності від змісту й обсягу повноважень, зазначених у дорученнях, розрізняють три їхні види.
Спільне доручення уповноважує представника на вчинення різноманітних правочинів та інших юридичних дій.
Спеціальне доручення уповноважує представника на вчинення необмеженого ряду односторонніх і двосторонніх правочинів або інших юридичних дій у певній галузі.
Разове доручення уповноважує представника на вчинення одного правочину або іншої одиничної юридичної дії.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
