31394 (604787), страница 4

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 4)

· природні найменування місць походження товарів (сформувалися під впливом природних умов);

· найменування місця походження товарів завжди пов’язане з конкретним місцем незалежно від виробника і тому не може розглядатися як засіб розрізнення однорідних товарів, які походять із одного місця та випускаються різними виробниками. Товарний знак насамперед відрізняє однорідні товари різних виробників;

· найменування місця походження товару, окрім позначення місцевості походження товару, вказує на певну якість та інші характеристики товару. Товарний знак вказує виключно на належність певного товару відповідному виробнику;

· реєстрація найменування місця походження товарів не дає виключного права на його використання. Це право має колективний характер. Товарний знак, як правило, реєструється на ім’я одного власника, що надає йому виключне право володіння, користування та розпорядження товарним знаком;

· найменування місця походження товарів невід’ємне від місцевості, з якою воно пов’язане, тому право на його використання не може бути передане. Право на товарний знак може бути передане. Реєстрація найменувань місць походження товарів обумовлена насамперед наявністю особливостей та властивостей у відповідних товарів. Реєстрація товарного знака обумовлена властивостями, які має лише сам знак. Строк охорони найменувань місць походження товарів є необмеженим. Охорона товарного знака має певний строк, який може бути продовжений [17].

Певні елементи схожості між цими об’єктами дозволяють багатьом країнам відповідно до національного законодавства або існуючої практики використовувати найменування місць походження товарів як товарний знак або його частину. Однак у деяких країнах думка щодо цього питання протилежна і навіть існує рекомендація не допускати такого використання.

Як правило, включення найменування місця походження товару у товарний знак здійснюється тоді, коли в країні немає спеціального правового регулювання найменувань, або тоді, коли найменування місця походження не є головним у товарному знаку і його використання не завдає шкоди іншим користувачам.

Коли є декілька користувачів найменуванням місця походження товарів і виникає бажання зареєструвати його як елемент товарного знака, його можна зареєструвати як колективний товарний знак або сертифікаційний знак. Це дає рівні права всім виробникам і гарантує забезпечення уніфікованих вимог щодо якості товару [23].

Іноді на реєстрацію товарного знака подаються позначення, які є зазначенням походження товарів. У цьому випадку державні органи, які здійснюють реєстрацію, користуються такими принципами:

· назва країни, області або району може бути зареєстрована як один з елементів товарного знака, але без виключного права власника товарного знака на використання таких географічних елементів;

· найменування, які втратили географічний характер та ототожнюються споживачами з назвами виробів і включені до товарного знака, є загальними зазначеннями та елементами, які не підлягають охороні;

· географічні зазначення, які розглядаються як фантазійні стосовно товарів, можуть бути товарним знаком або його елементом, який підлягає охороні;

· у будь-якому випадку географічні зазначення не повинні вводити в оману споживачів відносно товару або його виробника [25].

Слід зазначити, що використання найменування місця походження товарів не перешкоджає позначенню продукції певного виробника товарним знаком, ці два види маркування можуть супроводжувати один і той самий товар, надаючи споживачам необхідну інформацію про нього.

Висновок

Наявність сучасної, міжнародної визнаної системи інтелектуальної власності є необхідним елементом для досягнення високого економічного та соціального розвитку будь - якої держави. Охорона інтелектуальної власності сприяє використанню та подальшому розвитку винахідницьких і творчих талантів та досягнень, підтримує та зберігає національний потенціал у сфері інтелектуальної діяльності та залучає інвестиції, стабілізуючи економічний стан, при якому як вітчизняні, так і зарубіжні інвестори можуть бути впевнені в тому, що їх права будуть поважати. Створення саме такої системи має особливе значення для України – країни зі значним науково-технічним та інтелектуальним потенціалом.

Відповідно до Конституції України, яка гарантує кожному громадянину свободу художньої, наукової і технічної творчості, наша незалежна держава послідовно створює свої власні механізми захисту інтелектуальної власності, авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, які виникають у зв`язку з різними видами інтелектуальної діяльності.

Поняття "інтелектуальна власність" виникло в процесі тривалої практики юридичного закріплення за певними особами їхніх прав на результати інтелектуальної діяльності у сфері науки, виробництва, мистецтва і літератури.

У 1967 році у Стокгольмі було підписано Конвенцію, що заснувала Всесвітню організацію інтелектуальної власності (ВОВІ), якою визначено, що до інтелектуальної власності належать права на:

- літературні, художні та наукові твори;

- виконавську діяльність артистів, звукозапис, радіо- і телевізійні передачі;

- винаходи у сферах людської діяльності;

- наукові відкриття;

- промислові зразки, товарні знаки, знаки обслуговування, фірмові найменування і комерційні позначення;

- захист від недобросовісної конкуренції;

- усі інші права, що належать до інтелектуальної діяльності у виробничій, науковій, літературній і художній сферах.

Проблема застосування термінології у законодавстві кожної країни завжди є актуальною як показник досконалості юридичної техніки під час вироблення правових норм. На сьогоднішній день у законодавстві та практиці України вживаються різні терміни на позначення поняття «торговельної марки». Так, у правовій доктрині досі найбільш поширеним є термін “товарний знак” (який вживається і на позначення знака обслуговування), а також нормативно закріплені терміни “торговельна марка”, “знак для товарів і послуг”. Окрім того, у законодавстві фігурують терміни “товарний знак”, “торговий знак”, “логотип”, у засобах масової інформації застосовується поняття “торгова марка” й усім нам відомий термін “бренд”, який також часто використовується як синонім товарного знака.

Отож, із всього вище сказаного слід зробити такі висновки:

Майновими правами інтелектуальної власності на торговельну марку є:

1) право на використання торговельної марки;

2) виключне право дозволяти використання торговельної марки;

3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню торговельної марки, в тому числі забороняти таке використання;

4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Майнові права інтелектуальної власності на торговельну марку належать володільцю відповідного свідоцтва, володільцю міжнародної реєстрації, особі, торговельну марку якої визнано в установленому законом порядку добре відомою, якщо інше не встановлено договором.

Право інтелектуальної власності на географічне зазначення виникає з дати державної реєстрації цього права, якщо інше не встановлено законом.

Обсяг правової охорони географічного зазначення визначається характеристиками товару (послуги) і межами географічного місця його (її) походження, зафіксованими державною реєстрацією права інтелектуальної власності на географічне зазначення.

Зважаючи на роль, яку в наш час відіграє інтелектуальна власність у світі, набуття, здійснення та захист прав інтелектуальної власності на комерційні позначення є актуальними. Сьогодні комерційні позначення (торговельні марки, географічні зазначення та комерційні (фірмові найменування)) є невід'ємним елементом ринкових відносин, важливим фактором підвищення конкурентоспроможності продукції та захисту від недобросовісної конкуренції.

Економіка, побудована на засадах конкуренції, вже не може обійтись без комерційних позначень, за допомогою яких передаються відомості про походження, якість чи репутацію товарів або послуг, виробника товарів. Комерційні позначення стають дедалі важливішим економічним важелем в умовах активізації торгівлі та глобалізації міжнародного торговельного простору.

Питання охорони прав на комерційні позначення є важливим. При цьому слід відзначити, що правова охорона комерційних позначень відповідає інтересам не тільки володільців прав на ці позначення, а й споживачів і суспільства в цілому. Тому держава робить все необхідне для того, щоб забезпечити таку охорону.

Положення щодо правової охорони комерційних позначень містяться у Цивільному, Господарському, Кримінальному, Митному кодексах України, Кодексі України про адміністративні правопорушення, процесуальних кодексах. Діють спеціальні закони: "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" та "Про охорону прав на зазначення походження товарів".

Україна є учасницею 18 міжнародних договорів у сфері інтелектуальної власності, які є частиною національного законодавства. Якщо не відступати від теми семінару, то до таких договорів, зокрема, належать Паризька конвенція про охорону промислової власності, Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків, Протокол до Мадридської угоди, Договір про закони щодо товарних знаків, Ніццька угода про міжнародну класифікацію товарів і послуг для реєстрації знаків.

Відповідно до Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів послуг" позначення може бути зареєстроване як торговельна марка тільки за відповідності його ряду умов. Правова охорона надається торговельній марці, яка не суперечить публічному порядку, принципам гуманності і моралі та на яку не поширюються підстави для відмови в наданні правової охорони, встановлені Законом (пункт 1 статті 5 Закону) [23].

Згідно з пунктом 1 статті 6 Закону не можуть одержати правову охорону позначення, які зображують або імітують:

державні герби, прапори та інші державні символи (емблеми);

офіційні назви держав;

емблеми, скорочені або повні найменування міжнародних міжурядових організацій;

офіційні контрольні, гарантійні та пробірні клейма, печатки;

нагороди та інші відзнаки.

Такі позначення можуть бути включені до знака як елементи, що не охороняються, якщо на це є згода відповідного компетентного органу або їх власників.

Відповідно до частини 1 ст.7 Закону особа, що бажає одержати свідоцтво на знак для товарів і послуг, подає заявку.

Заявка — це сукупність документів, необхідних для видачі свідоцтва. Заявка подається в одному екземплярі і повинна відноситися тільки до одного знака. Вона складається за установленою формою, представляється українською мовою і містить ряд обов'язкових відомостей. Зокрема, заявка на реєстрацію знака повинна містити:

• заяву про реєстрації знака із зазначенням заявника, а також його адреси;

• зображення позначення, що заявляється;

• перелік товарів і послуг, для яких заявник просить реєстрацію знака, згрупованих відповідно до Міжнародної класифікації товарів і послуг для реєстрації знаків (даті — МКТП);

• якщо заявник як розпізнавальну ознаку знака просить охорону кольору або сполучення кольорів, він повинен зазначити про це в заявці. Зображення в цьому випадку повинне бути представлене в кольорі.

• за подання заявки сплачується відповідний збір. Документ про сплату збору повинен надійти разом із заявкою або протягом двох місяців від дати подання заявки. Всі інші документи додаються до заявки у встановленому нормативно-правовими актами порядку, виходячи з особливостей позначення, що заявляється, особистості заявника і деяких інших обставин.

Список використаної літератури

1. Конституція України. Прийнята на п‘ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року: Українська правнича фундація. – Київ, 1996. – 63 с.

2. Цивільний кодекс України: Офіційне видання. – К.: Атака, 2004. – 416 с.

3. ПАРИЗЬКА КОНВЕНЦІЯ. про охорону промислової власності від 20 березня 1883 року. – К.: Атака, 2004.

4. «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі»: Закон України від 1 червня 2000 р. № 1771-ІІІ із змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 21 грудня 2000 р. № 2188-ІІІ // Відомості Верховної Ради України. – 2001. - № 8. – Ст.37.

5. «Про охорону прав на промислові зразки»: Закон України від 15 грудня 1993 р. № 3688-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1994. - № 7. – Ст.34.

6. Правила розгляду заявки на винахід та заявки на корисливу модель: Затверджено наказом Мін. України від 15.03.2002 р. // Офіційний вісник України. – 2002. - № 16. – Ст.887.

7. Концепція розвитку національної системи правової охорони інтелектуальної власності: Затверджена Розпорядженням КМУ від 13 червня 2002 р. // Офіційний вісник України. – 2002. - № 24. – Ст.1173.

8. Дахно І.І. Право інтелектуальної власності: Навчальний посібник. Київ: Либідь, 2002. – 200 с.

9. Інтелектуальна власність в Україні: проблеми теорії і практики / Інститут держави і права ім.. В.М.Корецького НАН України. НАН України Ужгородського державного інституту інформатики, економії і права; За заг. ред. Ю.С.Шемшученка, Ю.Бошицького. – К., 2002. – 424 с.

10. Карпенко О.Д. Державне управління в сфері промислової власності: організаційно-правові питання: Автореферат дис. к.ю.н. (12.00.07) / Українська академія державного управління при Президентові України. – К., 1997. – 25 с.

11. Крайнєв П.П. Інтелектуальна економіка: управління промисловою власністю. (Монографія). – К.: Концерн “Видавничий Дім “Ін Юре”, 2004. – 448 с.

12. Крайнєв П. Промислова власність як об’єкт управління // Право України. – 2003. - № 3. – С.103-107.

13. Кукуруз В. Суб’єктивні права інтелектуальної власності на винаходи, корисні моделі та промислові зразки // Підприємництво, господарство і право. – 2004. - № 4. – С.52-56.

14. Макода В.С. Правова охорона промислових зразків в Україні: Автореферат дис. к.ю.н. (12.00.03) / КНУ ім. Т. Шевченка. – К., 2001. – 20 с.

15. Мельник О.М. Суб’єкт права інтелектуальної власності та його цивільно-правовий статус: Монографія / МВС України. НУВС. – Х.: НУВС, 2003. – 155 с.

16. Паладій М. Тенденції розвитку законодавства у сфері інтелектуальної власності // Право України. – 2002. - № 2. – С.98-102.

17. Підопригора О.О. Законодавство України про інтелектуальну власність. – Х.: Фірма“Консум”, 1977. – 192 с.

18. Підопригора О.А., Підопригора О.О. Право інтелектуальної власності України: Навчальний посібник для студентів юридичних вузів. – К.: “Хрінком Інтер”, 1998. – 334 с.

19. Право власності в Україні: Навчальний посібник / О.В.Дзера, Н.С.Кузнєцова, О.А.Підопригора та інші; За загальною редакцією О.В.Дзери, Н.С.Кузнєцової. – К., Юрінком Інтер, 2000. – 816 с.

20. Право інтелектуальної власності: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / За ред.. О.А.Підопригори, О.Д.Святоцького. – К.: Видавничий Дім “Ін Юр”, 2002. – 624 с.

21. Право інтелектуальної власності: Академічний курс: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / За ред.. О.А.Підопригори, О.Д.Святоцького. – 2-ге вид., перероблене та доповнене. – К.: Концерн “Видавничий Дім “Ін Юре”, 2004. – 672 с.

22. Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / О.В.Дзера, Д.В.Боброва, А.С.Довгер та ін.; За ред. О.В.Дзери, Н.С.Кузнецової. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – Кн.-1. – 720 с.

23. Цивільне право України: Підручник / Є.О.Харитонов, Н.О.Саніахметова. – К.: Істина, 2003. – 776 с.

24. Уласова В.М.; Волков Д.Л.; Куркулів С. Н. Основи підприємницької діяльності (МАРКЕТИНГ) Навч. посіб. - М: “Фінанси і Статистика”. 1999

Голубків Е.П. Маркетингові дослідження товару// Маркетинг у Росії і за рубежем, №4, 1999. –С. 3-19.

Характеристики

Список файлов курсовой работы