31318 (604771), страница 3
Текст из файла (страница 3)
Порядок постановлення рішення передбачений статтями 16,17,209, 210 ЦПК. Суди України постановляють рішення ім'ям України негайно після розгляду справи, більшістю голосів суддів, які входять до складу суду в даній справі.
Рішення суду постановляється в нарадчій кімнаті з додержанням її таємниці — ніхто не має права бути присутнім в ній, крім складу суду в даній справі. Суддям забороняється розголошувати міркування, що були висловлені в нарадчій кімнаті (ст. 210 ЦПК).
Постановлене рішення викладається в письмовій формі головуючим або одним з суддів при колегіальному розгляді справи і підписується всім складом суду, який бере участь у його постановленні. Виправлення в рішенні можуть бути застережені перед підписом суддів (ст. 211 ЦПК)
Постановлене судом рішення проголошується прилюдно, крім рішень про усиновлення дітей. Головуючий роз'яснює зміст рішення, порядок і строк його оскарження (ст. 212 ЦПК). Сторонам та третім особам, притягнутим до участі в справі, які не були присутніми в судовому засіданні при її розгляді, суд надсилає копії рішення і ухвал про зупинення чи закриття справи або залишення заяви без розгляду протягом п'яти днів з дня їх оголошення (ст. 216 ЦПК).
Сторони, інші особи, які беруть участь у справі, мають право подати протягом десяти днів письмову заяву, а суд зобов'язаний у десятиденний строк з дня її заявления обґрунтувати висновки суду в окремому процесуальному документі, оформленому відповідно до вимог ч. 1 ст. 203 ЦПК.
Негайне виконання, визначення порядку виконання, надання відстрочки і розстрочки виконання
Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей здійснення і підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєвоважливих прав та інтересів громадян і держави.
Негайне виконання рішень буває обов'язкове і факультативне. Стаття 217 ЦПК зобов'язує суд допустити негайне виконання рішення в справах: про стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць; про присудження робітникові або службовцеві заробітної плати, але не більше як за один місяць; про стягнення відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також смертю годувальника, у межах суми стягнення за один місяць; про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника; про стягнення на користь члена колективного сільгосппідприємства оплати за працю, але не більше середнього заробітку за один місяць.
Стаття 218 ЦПК надає право суду допустити негайне виконання рішень у справах: про присудження винагороди авторам за використання творів у галузі літератури, науки або мистецтва, а також об'єктів права інтелектуальної власності, на які видано авторське свідоцтво (п. 1); якщо від затримання виконання рішення може статися значна шкода для сторони, на користь якої постановлено рішення (п. 2); коли є підстави вважати, що виконання рішення згодом може стати неможливим або утрудненим (п. 3)
Про допущення негайного виконання рішення суд зазначає в рішенні, а коли таке допущення відбулося з підстав пп. 2, 3 ст. 218 ЦПК, то може зобов'язати позивача забезпечити поворот виконання на випадок його скасування. Допуск негайного виконання рішення обмежується певними правовими відносинами, спір з яких був предметом розгляду суду, і тим, хто виступає суб'єктом таких відносин, та які воно може викликати правові наслідки. Стаття 219 ЦПК не допускає негайного виконання: 1) у справах, в яких відповідачами виступають державні установи або підприємства, колективні сільгосппідприємства та інші кооперативні і громадські організації, крім справ, передбачених пп. 2-5 ст. 217 і п. 1 ст. 218 ЦПК; 2) коли негайне виконання може викликати такі зміни у майні, після яких повернути його до попереднього стану в разі скасування рішення буде неможливим або утрудненим; 3) у справах про виселення громадян з жилих приміщень.
Від негайного виконання слід відрізняти попереднє виконання, яке допускається ще до постановлення судом рішення у справах про стягнення аліментів. Стаття 220 ЦПК надає право судді, в разі необхідності, до вирішення справи по суті, враховуючи майновий стан сторін, постановити ухвалу про те, в якому розмірі один з подружжя повинен тимчасово видавати утримання другому; хто з подружжя і в якому розмірі має тимчасово давати кошти на утримання і виховання дітей, а так само, хто з дітей повинен тимчасово видати і в якому розмірі кошти на утримання батьків. Такі ухвали виконуються негайно.
Постановляючи рішення, суд може визначити порядок його виконання, надавши відстрочку або розстрочку виконання (ст. 204 ЦПК).
Відстрочка виконання полягає в перенесенні судом строків реалізації рішення у бік їх збільшення на точно визначений строк. Розстрочка виконання — допуск стягнення присудженого у відповідних частинах протягом точно визначеного судом строку. Підстави для відстрочки і розстрочки виконання ст. 204 ЦПК не передбачені, але вони встановлені ст. 33 Закону «Про виконавче провадження», і ними є обставини, які можуть утруднити або зробити неможливим його виконання, а саме: хвороба боржника або членів його сім'ї, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо та ін. При вирішенні питання про відстрочку виконання рішення повинні бути взяті до уваги не тільки інтереси боржника, а й стягувача.6 Для позитивного вирішення питання про розстрочку або відстрочку необхідні в наявності такі умови: відсутність вини з боку боржника у створенні обставин, які можуть бути підставою для таких наслідків; тимчасове його перебування в тяжкому становищі; виконання рішення при наявних обставинах (без відстрочки чи розстрочки) може мати несприятливі наслідки для боржника; щоб відстрочка або розстрочка не завдала серйозної шкоди стягувачеві. Суд, який постановив рішення, може також визначити порядок його виконання (ст. 204 ЦПК), виходячи з вимог закону і обставин справи. Так, присуджуючи майно в натурі, суд повинен вказати в рішенні його вартість, яку належить стягнути з відповідача, якщо при виконанні рішення присудженого майна не буде в наявності (ст. 206 ЦПК).
Відповідно до ст. 207 ЦПК суд, постановляючи рішення, яким на відповідача покладається виконання певних дій, не пов'язаних з передачею майна або грошових сум, може в тому рішенні вказати, що, коли відповідач не виконає рішення протягом встановленого строку, позивач вправі виконати цю дію за рахунок відповідача, стягнувши з нього необхідні витрати.
Виправлення недоліків рішення судом, що його постановив
Після оголошення рішення суд, який його постановив, не вправі сам його змінити або скасувати (ч. 1 ст. 213 ЦПК). Допущені в ньому помилки, внаслідок яких воно стає незаконним і необґрунтованим, виступають підставою для зміни і скасування рішення в апеляційному і касаційному порядку (статті 290, 320 ЦПК) та у зв'язку з нововиявленими і винятковими обставинами (ст. 347 ЦПК).
Деякі недоліки судового рішення можуть бути, у точно передбачених законом випадках, усунені судом, який постановив рішення, одним з трьох способів: виправлення описки і явної арифметичної помилки; постановлення додаткового рішення; роз'яснення рішення (статі 213—215 ЦПК).
Встановленню такого правила сприяли суб'єктивні й об'єктивні фактори. Суб'єктивні — правильно такі виправлення може зробити лише суд, який розглядав справу по суті. Неточність і незрозумілість висловлень в рішенні може пояснити тільки той суд, який допустив такий недолік. Повну відповідь на позовну вимогу, у якій не було постановлено рішення, може правильно зробити той суд, який її розглядав. Лише суд, який розглядав справу і вирішив питання про право, може точно визначити розмір присудженого, оскільки вирішення цих питань залежить одне від одного
Об'єктивні — визначеними законом способами виправлення недоліків рішення не вирішується заново розв'язана судом правова вимога. Вона тільки роз'яснюється і уточнюється або вирішується якась її частина, що перебуває у невіддільному зв'язку з правовою вимогою, або ж робиться лише відповідь з приводу розв'язання вимоги, яка помилково була не включена до резолютивної частини рішення.
Виправлення описки і явної арифметичної помилки в рішенні (ст. 213 ЦПК). Опискою називається зроблена судом механічна помилка у визначенні об'єкта присудженого, сторони, строку виконання рішення та ін. Помилкою — неправильність в діях і висновках. Це, допущена внаслідок неправильності арифметичних розрахунків, неточність ъ рішенні суду у визначенні суми, яка підлягає стягненню. Тому наявність арифметичних помилок ґрунтується на цифрових даних, що були предметом домагання сторін та дослідження суду.
Суд може з власної ініціативи чи за заявою осіб, які беруть участь у справі, розпочати розгляд питання про виправлення описок і явних арифметичних помилок.
Подача заяви до суду про виправлення описки і явної арифметичної помилки в ЦПК ніякими процесуальними строками не обмежена, але судова практика додержується правила, за яким питання про внесення виправлення може бути вирішено судом, якщо рішення не виконано і не пропущено встановлений законом строк для виконання. Стаття 21 Закону «Про виконавче провадження» (п. 1) передбачає три роки.
Розгляд питання провадиться в судовому засіданні колегіальним складом суду з додержанням порядку розгляду цивільних справ. У судове засідання викликаються особи, які брали участь у справі, але їх неявка не перешкоджає розглядові питання про внесення виправлення. Вони можуть користуватися належними їм правами з врахуванням специфіки предмета судового розгляду. Результати розгляду вимоги про виправлення описки чи явної арифметичної помилки закріплюються в постановленій судом ухвалі, яка може бути оскаржена і внесено на неї окреме подання.
Постановленням додаткового рішення (ст. 214 ЦПК) виправляються порушення вимоги вичерпності, якій повинно задовольняти судове рішення.
Відповідно до п. 1 ст. 214 ЦПК додаткове рішення може бути постановлено тоді, коли щодо якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не постановлено рішення. Прикладом для постановлення рішення з цих підстав може бути справа за позовом працінника підприємства про поновлення на роботі і виплату за вимушений прогул, в якій суд постановив тільки рішення про поновлення на роботі, не вирішивши питання про оплату вимушеного прогулу. Коли вимога, хоч і була пред'явлена в суд, але в судовому засіданні не розглядалася, сторони не пред'являли доказів і не давали пояснень, то для вирішення такої вимоги у порядку постановлення додаткового рішення підстави відсутні.
Суд має прав постановити додаткове рішення також тоді, коли ним було розв'язане питання про право, але не зазначено точно розміру присудженого стягнення або які дії треба виконати (п. 2 ст. 214 ЦПК). Такі випадки можуть мати місце тоді, коли судом буде визнано право на одержання відшкодування за пошкодження майна, ушкодження здоров'я, але не присуджено розміру відшкодування. Додатковим рішенням виправляється рішення суду, постановлене на користь кількох позивачів, без зазначення, в якій частині рішення стосується кожного з них, або, що стягнення є солідарним.
Суд, постановлючи рішення, за наявності підстав, визначених ст. 217 ЦПК, зобов'язаний допустити по ньому негайне виконання. Невиконання цієї вимоги може бути усунено постановленням додаткового рішення (п. З ст. 214 ЦПК).
Додатково рішення постановляється також у випадках, якщо судом не вирішено питання про судові витрати (п. 4 ст. 214 ЦПК).
Порушення процесу про постановлення додаткового рішення можливе за заявою осіб, які беруть участь у справі, чи з власної ініціативи суду. Заява подається до суду, що постановив рішення, протягом десяти днів з дня його постановлення. Якщо на рішення суду подана апеляційна скарга, внесено подання і одночасно порушено питання про постановлення додаткового рішення, то суд повинен вирішити спочатку вимогу про додаткове рішення, а потім надіслати справу для вирішення в суд апеляційної інстанції. Під виглядом додаткового рішення суд не вправі змінювати зміст рішення або вирішувати нові питання, які не були досліджені в судовому засіданні. Справа розглядається в судовому засіданні з викликом сторін (ст. 214 ЦПК). Інші особи, які брали участь у справі, мають право брати участь у всіх судових засіданнях, а гарантією для реалізації цього права є їх виклик, тому їм також має бути надісланий виклик до судового засідання.7
Розгляд заяви про постановлення додаткового рішення провадиться у порядку, встановленому для розгляду цивільних справ. Додаткове рішення може бути оскаржено в касаційному порядку протягом десяти днів з дня його постановлення. Ухвала суду про відмову в постановленні додаткового рішення також може бути оскаржена і внесено на неї окреме подання. Роз'яснення судового рішення (ст. 215 ЦПК) настає тоді, коли його зміст викладено нечітко, його положення незрозумілі, внаслідок чого реалізація такого рішення викликає труднощі чи стає неможливою. Право вимагати роз'яснення рішення мають особи, які брали участь у справі, і державний виконавець (ст. 215 ЦПК). Право роз'яснення рішення належить лише суду, який його постановив в колегіальному складі чи одноособове.
Право вимагати роз'яснення рішення — строкове. Подача заяви допускається, якщо рішення не виконано або ще не закінчився строк, протягом якого рішення може бути пред'явлено до примусового виконання. Заява про роз'яснення рішення розглядається судом за правилами цивільного судочинства з викликом сторін, проте їх неявка не перешкоджає її розглядові. Ухвала суду про роз'яснення рішення може бути оскаржена і внесено на неї окреме подання. Роз'яснення рішення можливе без зміни його змісту в межах вирішеної судом правової вимоги. Але в судовій практиці це правило не завжди дотримується. Так, рішенням судової колегії в цивільних справах обласного суду поділено жилий будинок між колишніми подружжями і виділено в натурі Н. Т. — 62/100 частини, а В. Т. — 38/100 частини із зазначенням конкретних приміщень. Це рішення судова колегія Верховного Суду України при розгляді касаційної скарги залишила без змін. В. Т. звернулася до суду, який постановив рішення, із заявою про роз'яснення, кому із сторін за рішенням належить залізобетонна плита, укладена між першим і другим поверхами, як вони мають користуватися нею і горищем, а також хто має обладнати перегородку. Ухвалою судової колегії обласного суду рішення було роз'яснено так: залізобетонна плита є належністю вхідного ґанку котельні, яка виділена Н. Т. У решті заява залишена без задоволення.
Судова колегія Верховного Суду задовольнила протест його Голови і в ухвалі про направлення заяви В. Т. на новий розгляд зазначила: згідно із ст. 215 ЦПК суд може роз'яснити своє рішення, не змінюючи при цьому його змісту, у разі, коли воно є незрозумілим або розуміння його викликає труднощі. Судова колегія обласного суду при розгляді справи по суті у рішенні з приводу зазначеної залізобетонної плити нічого не вказала. Питання про віднесення її як конструктивного елемента до тієї чи іншої частини будинку виявилося технічно складним і згідно зі ст. 57 ЦПК могло бути вирішено на підставі висновку експерта. Однак судова колегія суду дійшла висновку, що плита є належністю вхідного ґанку сіней котельні (тобто змінила зміст постановленого нею рішення — М. Ш.). За таких обставин і при відсутності відповідних даних ухвала судової колегії обласного суду підлягає скасуванню з направленням заяви про роз'яснення рішення на новий розгляд.
Набрання чинності рішенням суду
Властивість судового рішення як акта правосуддя залежить від набрання ним чинності (законної сили). Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження або апеляційне подання. В разі подачі апеляційної скарги рішення набирає законної сили після розгляду справи судом апеляційної інстанції (ст. 231 ЦПК).
Статті 231, 317, 347 ЦПК в редакції Закону України від 21 червня 2001 р. «Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України» включили в термінологічний обіг поняття «набрання чинності рішенням суду». Категорія «набрання рішенням законної сили» включена до змісту статей ЦПК: 14, 31, 32, п. З ст. 136, п. З ст. 224, п. З ст. 225, 243, 24324, 260,2655, 270, 343,347,347, інших норм законодавства України. Вона включена до змісту міжнародних конвенцій і двосторонніх договорів з участю України про взаємну допомогу в цивільних, сімейних і кримінальних справах, про визнання і виконання рішень суду. Тому заміна поняття «набрання рішенням законної сили» на «набрання чинності рішенням» може створити труднощі і перешкоди в їх виконанні.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
