31216 (604748), страница 3
Текст из файла (страница 3)
Особи, що вчиняють правочин, обумовлюють припинення прав та обов’язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні. В цьому випадку дана обставина є скасувальною. Наприклад, вищезазначена угода піднайму жилого приміщення може бути укладена за умови: піднаймач може поселитися і проживати у жилому приміщенні доти, поки син наймача не повернеться із відрядження.
Угоди, що укладаються за відкладальною або скасувальною умовами, називаються умовними угодами. При цьому їхні учасники не повинні недобросовісно сприяти чи перешкоджати настанню умов.
За частиною третьою статті 212 – якщо настанню обставини недобросовісно перешкоджала сторона, якій це невигідно, обставина вважається такою, що настала. Якщо ж настанню обставини недобросовісно сприяла сторона, якій це вигідно, обставина вважається такою, що не настала.
Умови, за яких укладаються угоди, слід відрізняти від строків. Виконання обов’язків, встановлених угодою, здійснюється, як правило, у певний строк. Ще не відомо, станеться умова чи ні, а строк неминуче настане. У цьому полягає різниця між умовами і строками в угодах. Строки можуть визначатися зазначенням конкретної календарної дати, певного проміжку часу, події, щодо якої відомо, що вона обов’язково станеться.
2.6 Біржові правочини
У період становлення ринкових відносин все більшого значення набувають біржові правочини. Тому про них варто згадати. Біржовими називаються угоди, укладені членами біржі між собою безпосередньо чи через своїх представників на біржових торгах, про взаємну передачу прав і обов'язків відносно майна, яке допущено до обігу на біржі в строки і порядку, встановлені статутом біржі і правилами біржової торгівлі.
До біржових угод застосовуються загальні правила про відповідні договори (купівлі-продажу, комісії тощо). Але біржовими статутами можуть бути передбачені й інші умови біржових угод, які складають комерційну таємницю сторін і не підлягають розголошенню без їх згоди.
Угода вважається укладеною з моменту її реєстрації на біржі.
Біржові угоди поділяються на:
- угоди з реальним товаром, які укладаються з метою купівлі-продажу конкретного товару. Різновидність такої угоди - бартерна угода;
- ф'ючерсні угоди - це угоди, що передбачають передачу акцій або товару та виплату грошової суми через визначений строк після укладання угоди за ціною, встановленою в угоді. Ф'ючерсні угоди, як правило, укладаються з метою страхування угод з реальним товаром;
- угоди з цінними паперами.
Спори, пов'язані з укладанням біржових угод, розглядаються в біржовому арбітражі, рішення якого може бути оскаржене в суді або арбітражі.
Розділ ІІІ
Недійсність правочинів
3.1 Воля – важливий елемент угоди. Випадки розходження між внутрішньою волею і волевиявленням
Важливим елементом угоди є воля та її зовнішній вираз - волевиявлення. Наявність угоди свідчить про те, що обидва учасники бажали укласти угоду і що їхній зовнішній вираз волі (волевиявлення) відповідає внутрішній волі. Єдність внутрішньої волі і волевиявлення є характерною для угоди, оскільки невідповідність внутрішньої волі і волевиявлення означає, що справжня воля, справжнє бажання укласти угоду відсутні. Така угода не може охоронятися законом. При цьому розходження між внутрішньою волею і волевиявленням може виникнути передусім у випадках, коли угода укладається під впливом насильства.
Насильство - фізичний або психічний вплив на особу учасника угоди або його близьких з метою спонукання до укладання угоди. Злочинці застосовують насильство для того, щоб отримати чиєсь майно за договором дарування, спонукаючи потерпілого укласти таку угоду. Особа, яка укладає угоду під впливом насильства, фактично позбавляється можливості виявити власну волю. Її воля замінюється волею насильника. Вона стає засобом виразу його волевиявлення.
За частиною другою статті 231 винна сторона, яка застосувала фізичний або психічний тиск до другої сторони, зобов’язана відшкодувати їй збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв’язку з вчиненням цього правочину.
Застосування погрози - це вплив на чужу волю під загрозою заподіяння майнової або немайнової шкоди. На відміну від випадків укладання угоди під впливом насильства тут потерпілий виражає свою волю, але оскільки це відбувається під впливом погрози, то вона не збігається зі справжнім його бажанням. Таким чином, і у цій угоді є розходження між справжньою, внутрішньою волею особи та її волевиявленням. Погроза може бути підставою для визнання угоди недійсною, коли обставини, які мали місце на момент укладання угоди, свідчать, що відмова учасника угоди від її укладання могла спричинити шкоду його законним інтересам.
Угода з недоліками волі має місце і тоді, коли вона укладається у зв’язку з тим, що одна сторона умисно вводить в оману іншу, повідомляючи її про факти, які не відповідають дійсності. Обман має місце і тоді, коли одна із сторін замовчує обставини, які мають істотне значення для угоди, або ж якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину.
Згідно частини другої статті 230 сторона, яка застосувала обман, зобов’язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв’язку з вчиненням цього правочину.
Можливі випадки, коли громадянин повинен укласти угоду на вкрай невигідних для себе умовах внаслідок збігу тяжких обставин. Для характеристики таких угод важливі дві ознаки. По-перше, це економічна невигідність для однієї із сторін, тобто угода укладається не на еквівалентних підставах. Ну а по-друге – збіг тяжких обставин для однієї із сторін в угоді або для її родичів та інших близьких осіб (крайня нужденність, хвороба тощо).
Правочин, який вчинено особою від впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину. Сторона, яка скористалася тяжкою обставиною, зобов’язана відшкодувати другій стороні збитки і моральну шкоду, що завдані їй у зв’язку з вчиненням цього правочину.
При недійсності угод потерпіла сторона вправі вимагати поновлення у попередньому стані. Друга сторона такого права не має, оскільки вчинила протиправні, винні дії. Застосовуючи насильство, погрозу тощо, вона тим самим порушила інтереси і права свого контрагента за угодою і притягується до цивільної відповідальності. До неї застосовуються майнові санкції і все передане нею контрагенту за угодою або належне їй від контрагента звертається у доход держави.
Крім того, друга сторона відшкодовує потерпілому понесені ним витрати, втрату або пошкодження його майна, тобто збитки, зв’язані з укладенням недійсної угоди.
Іноді особи, укладаючи угоду, не мають справжнього уявлення щодо всіх її умов, а тому їхня воля формується під впливом неправильних уявлень, тобто, якби сторонам було відомо про справжній стан речей, вони не уклали б таку угоду. Вона є дефектною.
Відсутність справжнього про те чи інше явище життя або природи прийнято назвати помилкою. У даному випадку під помилкою слід розуміти неправильне сприйняття стороною суб’єкта угоди, предмета або інших істотних умов угоди, що вплинуло на їхнє волевиявлення, і є підстава вважати, що в іншому разі угоду не було б укладено. Враховуючи це, законодавець передбачив, що угода, укладена внаслідок помилки, яка має істотне значення, може бути визнана недійсною (ст. 56 ЦК України). Тут мається на увазі не будь-яка помилка, а лише та, яка має істотне значення. Встановлювати істотність помилки має право суд.
Під помилкою, що має істотне значення, як зазначалося вище, слід розуміти помилку щодо природи правочину, прав та обов’язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням (ст. 229 ЦК України). А от помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
Право вимагати визнання угоди недійсною належить стороні, яка діяла під впливом помилки. Проте під впливом помилки можуть перебувати обидва учасники угоди.
У разі визнання правочину недійсним особа, яка помилилася в результаті її власного недбальства, зобов’язана відшкодувати другій стороні завдані збитки.
Сторона, яка своєю необережною поведінкою сприяла помилці, зобов’язана відшкодувати другій стороні завдані їх збитки.
Недодержання сторонами вимог чинності правочину в момент його вчинення є підставою недійсності правочину. Правочин не може суперечити закону, іншим правовим актам. Всі недійсні правочини, незалежно від особливостей їхнього конкретного виду, об’єднує одно спільна риса – вони суперечать правовим нормам.
Якщо такий правочин укладено, але не виконано, то суд або господарський суд визнає його недійсним без застосування будь-який санкцій до сторін, оскільки вони ще не порушили закон. Проте частіше суди визнають недійсними правочини, які вже повністю або частково виконано. У статті 216 зазначено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю.
У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Проте згідно статті 217 недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Недійсними є також правочини, здійснені недієздатними особами, а також малолітніми особами (до 14 років), що мають неповну чи обмежену дієздатність, за межами їх дієздатності.
Зокрема, стаття 222 Цивільного Кодексу зазначає, що правочин, який вчинила неповнолітня особа без годи батьків (або усиновлювачів), піклувальників, визнається судом недійсним за позовом заінтересованої особи.
У разі, якщо обома сторонами недійсного правочину є неповнолітні особи, то кожна з них зобов’язана повернути іншій стороні усе одержане нею за цим правочином у натурі. У разі неможливості повернення одержаного в натурі відшкодовується його вартість за цінами, які існують в момент відшкодування.
Коли у неповнолітньої особи відсутні кошти, достатні для відшкодування, батьки (усиновлювачі) або піклувальники зобов’язані відшкодувати завдані збитки, якщо вони своєю винною поведінкою сприяли вчиненню правочину або втраті майна, яке було предметом правочину.
3.2. Недійсні правочини та їх класифікація за ступенем недійсності
Якщо правочин відповідає усім вимогам закону, а також тим вимогам, що їх висунули її учасники, тоді питання про дійсність чи недійсність правочину не виникає. Він просто породжує правові наслідки, тобто певні права і обов'язки. Якщо ж правочин не відповідає цим вимогам у повному обсязі або в деякій частині, тоді ставиться під сумнів його дійсність.
Недійсними правочинами є дії громадян та юридичних осіб, які хоча і спрямовані на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, але не породжують цих юридичних наслідків внаслідок невідповідності вчинених дій вимогам закону.
Це означає, що обумовлені правочином права та обов`язки не виникають, а наступають передбачені законодавством правові наслідки, що несприятливі для учасників угоди та є санкцією за вчинене правопорушення.
Недійсною через невідповідність вимогам закону може бути лише угода, що вже укладена. У випадках, коли сторони ще домовляються та не уклали в письмовій формі попереднього договору, а знаходяться в стадії переговорів, їх дії не можна вважати угодою. Питання про юридичне значення таких дій вирішується згідно правил, регламентуючих порядок укладення угод, а не згідно норм, встановлюючих їх дійсність.
Ступінь недійсності правочинів може бути різним. Причому може виникнути питання, з якого моменту правочин потрібно вважати недійсним.
Якщо безпосередньо у правовій нормі визначено недійсність певних правочинів, то їх називають нікчемними (ст.220, 224, 226, 228 ЦК України). Нікчемні правочини недійсні в силу норми права вже в момент їх укладання, тому судового рішення про визнання його недійсним не треба. Нікчемний правочин не підлягає виконанню. На нікчемність угоди вправі посилатися та вимагати в судовому порядку застосування наслідків її недійсності будь-які зацікавлені особи. Суд або господарський суд, встановивши при розгляді справи факт укладення нікчемної угоди, констатує її недійсність та вправі застосувати наслідки її недійсності за власною ініціативою.
До нікчемних належать правочини:
- укладені з порушенням обов'язкової нотаріальної або простої письмової форми;
- укладені фізичними особами, що визнані недієздатними;
- укладені малолітніми (крім правочинів, котрі вони мають право укладати самостійно);
- укладені з метою порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним;
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
