31206 (604744), страница 4

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 4)

Юридична сила довіреності не залежить від згоди представника на її видачу, як і обсяг повноважень, якими довіритель наділяє довірену особу, також з нею не погоджується. А ось здійснення повноважень цілком залежить від волі довіреної особи.

За обсягом повноважень розрізняють такі види довіреностей:

• разова — на виконання однієї конкретної дії (наприклад, продати чи купити будинок);

• спеціальна — на виконання якихось однорідних дій (наприклад, довіреність на отримання авторського гонорару протягом року);

• генеральна (або загальна) — на загальне управління майном довірителя.

Закон вимагає, щоб довіреність була складена у письмовій формі, тому без письмової форми немає довіреності. Довіреності, які видаються громадянам, мають бути посвідчені уповноваженими на це особами. Так, щодо угод, які вимагають нотаріальної форми, довіреність має бути посвідчена державним чи приватним нотаріусом. До нотаріально посвідчених прирівнюються довіреності, посвідчені начальником, його заступником, старшим або черговим лікарем, командиром (начальником) військової частини, з’єднання, установи, закладу та начальником місця позбавлення волі щодо певних осіб [8.С.207].

Вимоги до змісту довіреності містяться в Інструкції про порядок здійснення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженій наказом Міністерства юстиції України від 18 червня 1994 р. № 18/5. Довіреність може бути складена від імені однієї або кількох осіб на ім’я однієї або кількох осіб [4.С.89].

Отже, представництво яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Потрібно зауважити те, що довіреність не тотожна договору доручення, адже договір доручення є підставою для видачі довіреності.

Юридична сила довіреності не залежить від згоди представника на її видачу, як і обсяг повноважень, якими довіритель наділяє довірену особу. А ось здійснення повноважень цілком залежить від волі довіреної особи.

За обсягом повноважень розрізняють такі види довіреностей: разова, спеціальна і генеральна.

2.3 Представництво без повноважень або з їх перевищенням

Представництво без повноважень — це той випадок, коли одна особа виступає від імені іншої особи без повноважень або без належних повноважень. Наприклад, особа вважає, що вона представляє інтереси довірителя за довіреністю, але довіреність не має юридичної сили (закінчився строк її дії; довіреність нотаріально не посвідчена в тих випадках, коли за законом таке посвідчення обов'язкове; громадянина, який видав довіреність, визнано обмежено дієздатним або безвісно відсутнім тощо).

Представник може перевищити надані йому повноваження в кількісному та якісному відношенні. Так, під кількісним перевищенням розуміють перевищення числа, ваги речі, розміру плати. Якісне перевищення стосується властивостей предмета угоди, особи контрагента, характеру самої угоди [4.С.86].

За загальним правилом правочини, укладені особами без повноважень або з перевищенням повноважень, юридичних наслідків для довірителя не породжують. У випадках перевищення повноважень укладена угода дійсна тільки в межах наданих повноважень. Тобто якщо довіритель довірив особі придбати корову, а довірена особа купила не тільки корову, а й теля, то у довірителя виникає обов'язок прийняти як виконане тільки корову.

Правочин, який укладено без повноважень або з перевищенням повноважень, створює, змінює чи припиняє цивільні права та обов'язки лише в тих випадках, коли він схвалений довірителем [5.С.78]. Відмова особи в інтересах якої вчинялися дії, схвалити дії фактичного представника за своєю юридичною природою не є угодою, оскільки вона спрямована не на встановлення, зміну чи припинення юридичних прав та обов'язків, а навпаки, на те, щоб відповідні правові наслідки не настали.

Висновки

Розглянувши тему поняття та підстави представництва в цивільному праві України, можна зробити висновок, що представництво пройшло довгий шлях розвитку ще від часів рабовласництва, поки стало самостійним інститутом.

Не зважаючи на високий рівень професіоналізму, в V ст. римські юристи не створили ґрунтовної теорії представництва. Але вже в VI ст. можна знайти ознаки зародження відповідної теорії., але помилковою в цей період була думка про те, що представництво веде своє походження від доручення. За часів середньовіччя інститут представництва можна кваліфікувати як такий, що перебуває в зародковому стані, але представництво було прирівняне до доручення, яким воно не є за своєю природою. У ХІХ ст. німецькими вченими було виправлено цю «помилку», наділивши представництво повною автономією. Отже, воно стає окремим інститутом.

Встановлюючи поняття представництва, ми дійшли такого висновку, що даним терміном можна позначати:

1. правовий інститут (представництво в об'єктивному значенні);

2. діяльність однієї особи від імені та в інтересах іншої особи (представництво у суб'єктивному значенні)

3. юридичний факт — складову підстави виникнення цивільних прав і обов'язків в особи, яку представляють.

Також в даній роботі ми охарактеризували представництво за цивільним законодавством України, і побачили, що ЦК України визначає представництво як правовідношення, у якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Хоча ще нещодавно точились суперечки: представництво – це дія чи правовідносини. Також визначено, що учасниками представництва є дві точно визначені сторони. Діяльність представника провадиться обов'язково від імені особи, яку він представляє. Залежно від виду представництва, воно є як правом, так і обов’язком.

До складу правовідносин належать: суб'єкти, об'єкт, зміст (права та обов'язки суб'єктів) правовідносин.

Також в курсовій роботі ми дослідили, що підставами виникнення представництва є договір, закон, акт органу юридичної особи, а також інші підстави, встановлені актами цивільного законодавства.

Щодо видів, то у цивілістичній літературі зазвичай визначають два види представництва: добровільне (договірне) та обов’язкове (законне). Але деякі дослідники класифікують представництва залежно від підстав його виникнення на договірне, службове та законне. Але такий поділ є не надто вдалим, тому що самі підстави є не досить визначеними. Це викликає багато запитань, які залишаються без відповіді.

Також в даній роботі ми зазначили, що представництво яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Ми розглянули поняття довіреності, і зауважили те, що довіреність не тотожна договору доручення, адже договір доручення є підставою для видачі довіреності.

Юридична сила довіреності не залежить від згоди представника на її видачу, як і обсяг повноважень, якими довіритель наділяє довірену особу. А ось здійснення повноважень цілком залежить від волі довіреної особи.

За обсягом повноважень розрізняють такі види довіреностей: разова, спеціальна і генеральна.

А ще в даній роботі ми встановили, що існують випадки, коли особа виступає від імені іншої особи без повноважень або з їх перевищенням. Правочин, який укладено такою особою, створює, змінює чи припиняє цивільні права та обов'язки лише в тих випадках, коли він схвалений довірителем.

Отже, завдання даної курсової роботи вирішені. Звідси слідує, що ми повністю дослідили та розкрили поняття та підстави представництва в цивільному праві України.

Список використаних джерел

1. Белов В.А. Гражданское право : Общая часть : Учебник. – М. : АО «Центр-ЮрИнфоР», 2002. – 639с.

2. Братусь С.Н. Предмет и система советского гражданского права. – М. : Госюриздат, 1963. – 196с.

3. Гражданское право Украины : Учебник в 2 ч. / Под ред. А.А. Пушкина, В.М. Самойленко. – Х. : Основа, 1996. – Ч.1 – 440 с.

4. Доліненко Л.О. Цивільне право України: Навч. посібник для студ. вищ. навч. закл. / Л.О. Доліненко, С.О. Сарновська. – К. : МАУП, 2005. – 384 с.

5. Заіка Ю.О. Українське цивільне право: Навч. посібник. – К. : Істина, 2005. – 312 с.

6. Крупко П. Суб’єкти добровільного представництва за цивільним правом // Право України. – 2002. – №5. – С. 105.

7. Мазур О.С. Цивільне право України: навч. посіб. для дистанц. навч. – К. : Ун-т «Україна», 2006. – 287с.

8. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України. – Вид. 2, змінене і доп. / За ред. В.М. Коссака. – К. : Істина, 2008. – 992 с.

9. Панченко М.І. Цивільне право України : Навч. посіб. – К. : Знання, 2005. – 583 с.

10. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України : Закон України від 19 червня 2003 р. № 980-ІV // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 2. – Ст. 6.

11. Про ліцензування певних видів господарської діяльності : Закон України від 1 червня 2000 р. № 1775-ІІІ // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 36. – Ст. 299.

12. Рясенцев В.А. Советское гражданское право. – Т.1. – М. : Юрид. лит., 1975. – 634 с.

13. Харитонов Є.О., Харинова О.І., Дрішдюк А.І. Добровільне представництво у цивільному праві України: Навч. посібник. – К. : Істина, 2007. – 176 с.

14. Харитонов Є., Харитонова О. Категорія представництва у приватному і публічному праві // Вісник національного університету внутрішніх справ. – Вип. 18. – Х., 2002. – С.54.

15. Цивільне право України. Академічний курс. – Т.1 // за ред. Шевченко Я. М. – К., 2003. – 312 с.

16. Цивільне право України : Підручник / Є.О. Харитонов, Н.О. Саніахметова. – К. : Істина, 2005. – 776 с.

17. Цивільне право України : Підручник: У 2-х кн./ О.В. Дзера. (кер. авт. кол.), Д.В. Боброва, А.С. Довгерт та ін.; За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. – 2-е вид., доп. і перероб. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – Кн.1. – 736 с.

18. Цивільний процесуальний кодекс України : Чинне законодавство зі змінами та доп. станом на 20 берез. 2008 р. : (відповідає оф. текстові). – К. : Вид. ПАЛИВОДА А.В., 2008. – 156 с.

19. Цивільний кодекс України : Чинне законодавство зі змінами та доп. станом на 20 серп. 2008 р. : (відповідає оф. текстові). – К. : Вид. ПАЛИВОДА А.В., 2008. – 328 с.

20. Шаповал Л.І. Правова природа представництва у цивільному праві // Бюлетень Міністерства Юстиції України. – 2004. – №9. – С.99-104.

Характеристики

Список файлов курсовой работы