Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

У статтю податків ми не включили податки на потреби соціального страхування (5,2 млрд. дол.), а в статтю державних витрат - трансферні виплати (5,8 млрд. дол.). У 1994 р. трансферні виплати складалися переважно з допомог по соціальному страхуванню і з відсотків по федеральному боргу. Трансферні виплати не є платежами за куплені товари і послуги і тому вони виключаються з валового національного продукту. Відповідно до цього слід виключити і грошові надходження держави, накопичені для цих трансферних виплат. У 1994 р. случилося так, що податки по соціальному страхуванню приблизно покрили трансферні виплати і тому в залік виключених трансферних платежів ми відняли з загальної суми стягнених податків зазначені доходи. Загальне правило, застосовне до всіх років, полягає в тому, що з державних касових надходжень слід відняти суму, рівну витратам, що виключається, по трансферних виплатах. Коли це зроблено, то сума податків (із зазначеним виправленням) плюс валові заощадження буде дорівнювати сумі державних витрат (із зазначеним виправленням) плюс валові інвестиції.

Висновок

В якості висновку зрезюмуємо основні положення курсової роботи. Національний доход, відповідно до американської статистики, визначається як сума доходів усіх власників, що беруть участь у виробництві факторів, тобто оцінюється по так називаній факторній вартості за винятком непрямих, податків.

Національний доход може бути обчислений двома способами чи методами. Він являє собою чистий і зароблений доход суспільства. Саме цим і визначається важливість національного доходу як макроекономічного показника. У господарській практиці розрізняють вироблений і використаний національний доход.

В українській практиці національний доход розбивається на два фонди: фонд споживання - частина національного доходу, що забезпечує задоволення матеріальних і культурних потреб населення і потреб суспільства в цілому (оборона, управління державою, освіта і т.д.) і фонд нагромадження - частина національного доходу, що забезпечує розвиток суспільства.

Дослідженням національного доходу займався ряд відомих економістів, так, У.Петті ще в 1664 р. намагався аналізувати доходи в суспільстві і їхній розподіл. Він склав баланс доходів і витрат населення Англії того часу, доход він зводив до суми доходів усього населення, отриманих із землі, будинків, капіталів і праці.

Проблеми національного доходу вивчали А.Сміт і Д.Рікардо. Вони визначали вартість усього суспільного продукту сумою доходів суспільства, крім при цьому вхідну у вартість продукту вартість засобів виробництва. Ж. Сісмонді не робив розмежувань між величинами річного продукту суспільства і національного доходу.

К.Маркс розглядав національний доход як знову створену вартість у масштабі суспільства, створену живою працею найманих робітників.

Французький економіст Ж.Б. Сей вважав, що вартість і корисність є результат послуг трьох факторів виробництва (праці, капіталу, землі), а загальна вартість усіх продуктів складається з доходів трьох класів - робітників, капіталістів і хліборобів. Національний доход створює кожна людина, що одержує доход.

Сучасні західні економісти, розділяючи погляди Ж.Б. Сея на національний доход, відповідно до якого кожен вид діяльності приносить однаковий доход незалежно від професії і сфери діяльності, стверджують, що національний доход створюється державними чиновниками, військовослужбовцями, церковнослужителями й іншими.

Ряд вітчизняних учених, спираючи на марксистську політекономію, заперечують: на їхню думку, економічно не оправдано включення в національний доход доходів від діяльності поліцейського, юриста, працівника засобів масової інформації, державного чиновника. Представники цих професій надають специфічні послуги, що не мають відносин до процесів суспільного виробництва і збільшують показник національного доходу приблизно на 20-30%.

Відносно новим для нашої економічної науки є показник чистого економічного добробуту, що застосовується на додаток до показника "валовий національний доход". Справа в тім, що валовий національний доход не дає задовільної картини економічного добробуту. Це відбувається по наступним причинах: по-перше, валовий національний продукт включає ряд елементів (наприклад, амортизацію), що безпосередньо не відбиваються на індивідуальному добробуті; по-друге, цей показник не включає ряд елементів, що можуть прямо і безпосередньо впливати на рівень добробуту і визначати його. Впливати на рівень добробуту можуть такі не враховані у валовому національному продукті елементи, як, наприклад, дозвілля. Припустимо, що людина вирішила в міру того, як стає багатше, працювати менше й одержувати фізичне задоволення від вільного часу так само, як від товарів і послуг. Тоді валовий національний продукт знижується, навіть якщо добробут росте. Тому, щоб скорегувати фізичне задоволення від дозвілля, повинно бути внесено позитивне виправлення у валовий національний продукт. У результаті цього виходимо на показник чистого економічного добробуту. Але це так називаний непрямий вплив на рівень економічного добробуту, що важко врахувати.

При оцінці чистого економічного добробуту треба враховувати також рівень населення, обумовлений як співвідношення реальних потреб громадян і можливостей їхнього задоволення. Тут відбувається оцінка не тільки поточних грошових доходів населення і фактичного споживання, але і наявність грошових заощаджень, кількість і якість накопиченого домашнього майна, житла, послуг, охорони здоров'я й освіти.

Крім того, для об'єктивної оцінки чистого економічного добробуту необхідно враховувати розшарування населення за рівнем доходів. Валовий внутрішній продукт цього відбити теж не може. Тут варто використовувати коефіцієнт Джини. Цей коефіцієнт показує характер розподілу всієї суми доходів населення між його окремими групами. При рівномірному розподілі доходів у суспільстві коефіцієнт Джини дорівнює нулю. Чим вище ступінь поляризації суспільства за рівнем доходів, тим ближче коефіцієнт до одиниці.

Якщо вільний час непрямо впливає на рівень економічного добробуту, то тіньова економіка прямо і безпосередньо визначає рівень економічного добробуту, хоча це не відбивається кількісно в показнику валового національного продукту, але при цьому варто мати на увазі, що не вся тіньова економіка впливає на рівень економічного добробуту. Визначення тіньової економіки в цьому плані може бути наступним: це є не контрольований суспільством рух товарно-матеріальних цінностей і послуг, тобто приховувані від органів державного управління соціально-економічні відносини між окремими громадянами і соціальними групами. Ці відносини включають усі невраховані, нерегламентовані види економічної діяльності.

Список використаної літератури

1. Клименко О.С. Мікроекономіка: Підручник. – К.: Либідь, 2002.

2. Основи економічної теорії: політ економічний аспект: Підручник / Відп. ред. Г.Н. Климко. – 5-те вид., випр. – К.: Знання-Прес, 2006.

3. Леонтьев В. Экономические эссе. Теория, исследования, факты и политика: Пер. с англ. – М.: Политиздат, 2005.

4. Хансен Э. Экономические циклы и национальный доход. Пер. с англ. – М.: Политиздат, 2004.

5. Макконел К.Р., Брю С.Л. Экономикс: Принципы, проблемы и политика. Пер. с англ. – М.: Республика, 1992

6. Мэнкью Н.Г. Макроэкономика. Пер. с англ. – М.: Изд-во МГУ, 1994.

Характеристики

Список файлов курсовой работы