29595 (604270), страница 3

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

а) на оплату праці залежно від посади, яку він займає, рангу, який йому присвоюється, якості, досвіду та стажу роботи;

б) щорічну оплачувану відпустку терміном не менше тридцяти календарних днів, додаткову відпустку за наявності відповідного стажу державної служби;

в) на здорові, безпечні та належні для високопродуктивної роботи умови праці;

г) медичне обслуговування своє й своєї сім’ї у державних закладах охорони здоров’я;

д) пенсійне забезпечення за вислугу років і грошову допомогу;

е) обов’язкове соціальне страхування на випадок захворювання або втрати працездатності в період проходження державної служби.

Для захисту своїх прав і законних інтересів службовець може використовувати право:

а) вимагати службового розслідування з метою зняття безпідставних, на думку службовця, звинувачень або підозри;

б) на соціальний і правовий захист відповідно до його статусу;

в) захищати свої законні права та інтереси у вищестоящих державних органів та у судовому порядку.

Крім того, державні службовці можуть об’єднуватись у професійні спілки для захисту своїх прав, соціально-економічних і професійних інтересів. Практика зарубіжних країн, зокрема тих, які входять до Європейського Союзу, засвідчує, що ефективність державної служби не в останню чергу залежить від функціонування певних представницьких структур державних службовців, які забезпечують їх надійний правовий та соціальний захист.

В Західній Європі авторитет державної служби базується на ґрунтовному законодавчому забезпеченні, а також на активній ролі державних службовців у сфері захисту своїх інтересів. Перед Україною стоїть завдання створення подібного спеціального офіційного органу, який би представляв і відстоював інтереси держслужбовців. А поки що, згідно ст..6 Закону “Про державну службу”, в Україні утворено Головне управління державної служби при Кабінеті Міністрів. Його мета – проведення єдиної державної політики та функціонального управління державною службою. Державна політика у сфері держслужби визначається Верховною Радою України. Основними напрямами державної політики у сфері державної служби є визначення основних цілей, завдань та принципів, функціонування інституту державної служби, забезпечення ефективної роботи всіх державних органів відповідно до їх компетенції.

Що ж до обов’язків державних службовців, то вони найбільш яскраво характеризують сутність їх службової діяльності адже держава приймає на роботу службовців саме з метою покладення на них певних службових обов’язків. Виходячи із загальних обов’язків, державний службовець повинен діяти на підставі, в обсязі та у спосіб, які передбачені Конституцією та законами України, а також укладеними і в установленому порядку ратифікованими міжнародними договорами України, на засадах чесності, справедливості, відповідальності, відкритості й прозорості. Крім цього, в Законі України “Про державну службу” (ст..10) перелічені такі основні обов’язки державних службовців, як:

• забезпечення ефективної роботи та виконання завдань державних органів відповідно до їх компетенції;

• недопущення порушення прав і свобод людини та громадянина;

• безпосереднє виконання покладених на них службових обов’язків, своєчасне і точне виконання рішень державних органів чи посадових осіб, розпоряджень і вказівок своїх керівників;

• збереження державної таємниці, інформації про громадян, що стала їх відома під час виконання обов’язків, державної служби, а також іншої інформації, яка згідно з законодавством не підлягає розголошенню;

• постійне вдосконалення організації своїх роботи і підвищення професійної кваліфікації;

• сумлінне виконання своїх службових обов’язків, ініціатива і творчість в роботі.

Державний службовець повинен діяти в межах своїх повноважень. У разі одержання доручення, яке суперечить чинному законодавству, державний службовець зобов’язаний невідкладно в письмовій формі доповісти про це посадовій особі, яка дала доручення, а у разі наполягання на його виконанні – повідомити вищу за посадою особу.

Відповідно до вимог щодо змісту професійної діяльності та кваліфікації державний службовець повинен володіти:

• знаннями з права, політології, економіки, державного управління, фінансів, кадрового менеджменту, соціальних та гуманітарних наук, екології;

• умінням вільно орієнтуватися в соціально-політичній сфері, відбирати, аналізувати та узагальнювати інформацію;

• аналітичним мисленням, розумінням сучасних проблем менеджменту, технологією адміністративної роботи, здатністю продукувати нові ідеї, управлінські рішення, соціальні технології.

Державний службовець повинен мати, як правило, повну вищу освіту, володіти державною мовою, а ті службовці, які за характером своєї роботи вирішують питання, пов’язані з формуванням та здійсненням міждержавних зв’язків, мають володіти на рівні побутового й професійного спілкування ще й однією з іноземних мов.

Державному службовцю забороняється:

- брати учать у діях, що суперечать національним інтересам України, розголошувати довірену йому державну таємницю, іншу інформацію з обмеженим доступом, установлену Законом України “Про інформацію” та “Про державну таємницю”, у тому числі й після залишення ним державної служби, а також використовувати таку інформацію для власного інтересу або інтересу інших осіб шляхом порад чи рекомендацій;

- брати участь у страйках та вчиняти дії, що перешкоджають нормальному функціонуванню органів державної влади;

- учиняти дії, що можуть бути розцінені як використання свого службового становища в корисливих цілях у власних інтересах, а також дії, які відповідно до чинного законодавства вважаються корупційними;

- виявляти всупереч інтересам справи упередженість або прихильність до будь-якого підприємства, установи, організації, органу, об’єднання громадян чи конкретної особи; проявляти бюрократизм, відомчість і місництво.

В той же час державний службовець не повинен приховувати від громадян факти та обставини, що становлять загрозу для життя, здоров’я і безпеки людей, крім випадків заборони розголошення відомостей, що становлять державну таємницю, вичерпний перелік яких визначений законом, а також завдавати шкоди державній інформаційній політиці, суб’єктам інформаційних відносин шляхом ухилення чи утримання від ужиття заходів щодо охорони державної таємниці та іншої інформації з обмеженим доступом.

Конкретні обов’язки та права державних службовців визначаються на основі типових професійно-кваліфікаційних характеристик і відображаються у посадових інструкціях, що затверджуються керівниками відповідних державних органів у межах закону та їх компетенції.

Професійно-кваліфікаційна характеристика посади державного службовця – це нормативний документ, який визначає науково обґрунтований перелік професійних завдань, обов’язків та повноважень державного службовця, вимоги до його професійної підготовки, освітньої кваліфікації, досвіду практичної роботи.

Професійно-кваліфікаційна характеристика посади державного службовця є основним документом, за яким орган державної влади розробляє посадові інструкції державних службовців, і застосовується при доборі кадрів і формуванні кадрового резерву, прийнятті на державну службу, просуванні по ній, стимулюванні праці державних службовців, їх атестації, вирішенні інших питань, пов’язаних із проходженням служби, а також при формуванні програм перепідготовки державних службовців.

2.3 Обмеження та вимоги, встановлені до державних службовців

До державних службовців встановлені і відповідні обмеження. Так, наприклад, відповідно до ст..6 Закону “Про політичні партії в Україні” членами політичних партій не можуть бути:

1. судді,

2. працівники прокуратури,

3. працівники органів внутрішніх справ,

4. співробітники Служби безпеки України,

5. військовослужбовці.

Хоча Закон “Про державну службу” не закріпив принципу політичного нейтралітету державних службовців, але він передбачений спеціальними законами. Так статтею 6 Закону “Про Службу безпеки України” закріплено принцип позапартійності співробітників Служби безпеки. Згідно зі ст..414 Митного кодексу України посадові особи митної служби також не можуть бути членами політичних партій. Статтею 17 Закону “Про внесення змін до Закону України “Про Збройні Сили України”” встановлено, що працівники Міністерства оборони України зупиняють членство у політичних партіях на період роботи у Збройних Силах України.

Закони України “Про державну службу” і “Про боротьбу з корупцією” встановили жорстокіші, порівнюючи з Кодексом про працю, умови прийняття на посади державних службовців та проходження ними державної служби. Відповідно до статті 12 Закону України “Про державну службу”, в якій встановлені обмеження, пов’язані з прийняттям на державну службу, не можуть бути обраними або призначеними на посаду в державному органі та його апараті особи, які:

- визнані у встановленому порядку недієздатними,

- мають судимість, що є несумісною із зайняттям посади,

- у разі прийняття на службу будуть безпосередньо підпорядковані або підлеглі особам, які є їх близькими родичами чи свояками.

Крім цього, Законами України “Про державну службу”, “Про боротьбу з корупцією”, Загальними правилами поведінки державного службовця встановлені обмеження, пов’язані з проходженням служби. Відповідно до них державний службовець не має права:

- займатися підприємницькою діяльністю безпосередньо чи через посередників або бути повіреним третіх осіб у справах державного органу, де він працює, а також виконувати роботу на умовах сумісництва (крім наукової, викладацької, творчої діяльності, а також медичної практики);

- сприяти, використовуючи своє службове становище, фізичним і юридичним особам у провадженні ними підприємницької діяльності, також отриманні субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг з метою отримання за це для себе, своїх родичів або інших осіб матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг;

- входити самостійно, через представника або підставних осіб до складу правління чи інших виконавчих органів підприємств, кредитно-фінансових установ, господарських товариств, організацій, спілок, об’єднань, що провадять підприємницьку діяльність;

- відмовляти фізичним і юридичним особам в інформації, надання якої передбачено правовими актами, навмисне затримувати її. Надавати недостовірну чи неповну інформацію; відмовляти у видачі або затримувати підготовку та видачу фізичним або юридичним особам передбачених законодавством довідок, посвідчень, інших документів;

- вимагати чи приймати від фізичних і юридичних осіб подарунки, послуги чи будь-які інші переваги, які є чи можуть виглядати як винагорода за рішення чи дії, які належать до його службових обов’язків.

Статтею 2 Закону “Про боротьбу з корупцією” державні службовці визначені суб’єктами корупційних діянь та інших правопорушень, пов’язаних із корупцією. Стаття 1 цього Закону визначає, що корупційними діяннями є:

а) незаконне одержання особою, уповноваженою на виконання функцій держави, у зв’язку з виконанням таких функцій, матеріальних благ, послуг або інших переваг, у тому числі прийняття чи одержання предметів (послуг) шляхом їх придбання за ціною (тарифом), яка є істотно нижчою від їх фактичної (дійсної) вартості;

б) одержання особою, уповноваженою на виконання функцій держави, кредитів або позичок, придбання цінних паперів, нерухомості або іншого майна з використанням при цьому пільг чи переваг, не передбачених чинним законодавством.

Статтею 5 цього Закону встановлено обмеження, схожі на вищевикладені у Законі “Про державну службу” і окремо виділені, відносно державних службовців, які є посадовими особами. Зокрема, вони не мають права:

- сприяти, використовуючи своє посадове становище, фізичним та юридичним особам у здійсненні ними зовнішньоекономічної, кредитно-банківської та іншої діяльності з метою незаконного одержання за це матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг;

- неправомірно втручатися, використовуючи своє посадове становище, у діяльність інших державних органів чи посадових осіб з метою перешкодити виконанню ними своїх повноважень;

- бути повіреним третіх осіб у справах органу державної влади, в якому він працює, або державного органу, діяльність якого він контролює;

- надавати незаконні переваги фізичним та юридичним особам під час підготовки й прийняття нормативно-правових актів чи рішень.

Статтею 13 Закону “Про державну службу” передбачено, що особа, яка претендує на зайняття посади державного службовця третьої-сьомої категорій, подає за місцем майбутньої служби відомості (декларацію) про доходи та зобов’язання фінансового характеру за минулий рік, у тому числі і за кордоном, щодо себе і членів своєї сім’ї. Зазначені відомості подаються державним службовцем щорічно.

Згідно з Указом Президента “Про обов’язкову спеціальну перевірку відомостей, що подають кандидати на зайняття посад державних службовців” від 19 листопада 2001 р. №1098 обов’язкова спеціальна перевірка проводиться стосовно відомостей, що подають кандидати на зайняття посад державних службовців, призначення на які здійснює глава держави або Кабінет Міністрів. Перевірці, яка здійснюється Головним управлінням державної служби України за участю Державної податкової адміністрації, Міністерства внутрішніх справ і Служби безпеки, підлягають:

Характеристики

Список файлов курсовой работы