29300 (604157), страница 14
Текст из файла (страница 14)
Стаціонарною судово-психіатричною експертизою було встановлено, що К. страждає органічною поразкою головного мозку складного генезу (раннього періоду розвитку, травматичного зі змінами психіки, про що свідчать дані анамнезу про отмечавшемся в його в дитячому віці енурезі, сноговорении, про перенесені їм у віці 15 років черепно-мозкових травмах з появою згодом церебрастенической симптоматики (головні болі, емоційна лабільність, труднощі концентрації уваги), явищах «уже баченого», про появу з пубертатного віку патахарактелогічних чорт по епіледтоідному типі (у вигляді перебільшеної акуратності, скрупульозності, докладності, уразливості, злопам’ятності, легкості виникнення реакції дратівливості, егоцентричності, переоцінкою власних можливостей, групова незалежність і виборча товариськість із критичним і вимогливим відношенням до навколишнім), про перенесені їм екзогенно-органічних психозах: в 1988 р. - параноїдної структури (маячні ідеї самовдосконалення, впливу переслідування), що розвилося на тлі фізичної перевтоми, виснаження, порушення сну й спровокованого прийомом лікарського препарату психостимулюючої дії; в 1997 р. - галлюцинаторної структури (обмани сприйняття, психомоторне порушення), що виникло в умовах психогенно, що травмує ситуації (смерть батька).
Таким чином, було встановлено, що в період здійснення у відношенні неповнолітньої Л. злочинного сексуального діяння К. перебував у стані тимчасового сутінкового потьмарення розвиненого на тлі фізичної й психічної перевтоми психоемоційної напруги, уживання великої кількості кофеїномістячих напоїв, з появою невротичних розладів у вигляді метушливості, дратівливості, нетерпимості до зауважень у свою адресу, тривожного афекту, безсоння, нав'язливих маячних ідей винності, переслідування, величі з обманом сприйняття, афектом страху, з дезорієтуванням у місці часу й власної особистості, незв'язністю мислення, втратою комунікативної функції мови, психомоторним порушенням, невмотивованою агресією з наступною тотальною амнезією періоду порушеної свідомості, відчуттям нереальності, сторонності із власною особистістю. Тому К., що як перебував у момент здійснення інкримінованого йому діяння в стані зазначеного тимчасового психічного розладу, не міг усвідомлювати фактичний характер і суспільну небезпеку своїх дій і керувати ними, був визнаний несамовитим; по своєму психічному стані (недостатня критика до свого стану й сформованої ситуації, повторність органічних психозів) К. на момент винесення вироку мав потребу в напрямку на примусове лікування в психіатричному стаціонарі загального типу, у зв'язку із чим Промисловим районним судом г. Ставрополя К. був звільнений від кримінальної відповідальності за зроблені їм суспільно небезпечні діяння. У відношенні К. були застосовані примусові міри медичного характеру у вигляді напрямку його на примусове лікування в психіатричний стаціонар загального типу.
Кримінальна справа у відношенні К. по п. «в» ч. 3 ст. 131, п. «а» ч. 2 і п. «в» ч. 3 ст. 132 КК РФ було припинено виробництвом.
Однак перераховані вище особистісні характеристики психічно нездорової особи не обов'язково повинні бути властиві йому в повній сукупності, більше того, відрізняючись подібними рисами характеру, така особа може провадити враження абсолютно спокійної, попереджувальної, сентиментальної людини.
З урахуванням специфіки розглянутих у дійсній роботі діянь важливо звернути увагу на те, що гомосексуалізм (як чоловічий, так і жіночий), а також садизм, мазохізм, геронтофілія, педофілія, підвищене половий потяг (сатириазис - у чоловіків, у жінок) ставляться до різновиду психічних аномалій (так називані сексуальні психопатії), які проявляються в розладі сексуального потяга особи. Разом з тим при вивченні особистості даної категорії злочинців і при рішенні питання про запобіжні заходи щодо здійснення сексуальних діянь варто мати на увазі, що той же гомосексуалізм, як й інші перераховані вище сексуальні відхилення, може бути наслідком не тільки психічних аномалій, але й результатом неправильного виховання, криміногенного оточення, антисоціальної установки особистості й інших супутніх явищ, з тією лише різницею, що у випадку, якщо дані відхилення з'явилися слідством сексуальної психопатії, дії такої особи будуть носити більше інтенсивний, жорстокий, можливо, масовий характер, а сама особа менш піддана його декриміналізації.
Як видно, і психічно здорові особи, і страждаючими психічними відхиленнями найчастіше характеризуються однаковими рисами, похилостями, пристрастями. У чинність цього для з'ясування мотиву злочину, призначення й індивідуалізації покарання, більше ефективної роботи з усунення причин й умов, що сприяють здійсненню сексуальних злочинів, а також профілактики їхнього здійснення, на нашу думку, буде не зайвим по кожному факті здійснення сексуального злочину призначати судово-психологічну експертизу обвинувачуваного (підсудного) з метою з'ясування наступних питань:
1. Які індивідуально-психологічні особливості обвинувачуваного (підсудного)?
2. Чи є в обвинувачуваного (підсудного) такі індивідуально-психологічні особливості, як підвищена агресивність, жорстокість, імпульсивність, тривожність, помисливість, підозрілість, підвищена сугестивність і т.д. і чим вони можуть бути обумовлені? Які ціннісні орієнтації, соціальна установка обвинувачуваного (підозрюваного) і під впливом яких факторів відбулося їхнє формування?
У зв'язку з тим, що саме по собі наявність психічної аномалії в обвинувачуваного (підсудного) не може служити безпосереднім поясненням здійснення їм сексуального злочину, а в деяких випадках лише сприяє якоюсь мірою його здійсненню, а також у чинність необхідності поділу поводження суб'єкта, обумовленого «соціально перекрученим, але психологічним закономірностям, що підкоряються,», і «поводження, що протікає з порушенням повного усвідомлення й контролю» під впливом тих або інших особистісних особливостей, має зміст при проведенні судово-психологічної експертизи такої особи ставити на дозвіл експерта питання про те, чи могли індивідуально-психологічні особливості обвинувачуваного (підсудного) вплинути на його поводження під час здійснення інкримінованого йому діяння, тобто саме сприяти його здійсненню шляхом обмеження можливостей такої особи повністю віддавати звіт у своїх діях, контролювати емоційну сферу й т.д. При виявленні в результаті проведення судово-психологічної експертизи психічних аномалій в обвинувачуваного (підозрюваного) слідчий або суд повинні неодмінно вирішити питання про осудність такої особи і як слідство призначенні судово-психіатричної експертизи.
Суб'єктивна сторона злочину
Суб'єктивна сторона насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом виражається у тому, що воно може бути вчинене тільки умисно, тобто суб'єкт злочину усвідомлює, що із застосуванням фізичного насильства, або погрозою його застосування до потерпілої особи або інших осіб, або з використанням безпорадного стану жертви скоює мужолозтво, лесбіянство або інші дії сексуального характеру проти або мимо волі потерпілої особи і його дії порушують або можуть порушити статеві інтереси такої особи, але, проте, бажає зробити їх. При цьому він скоріше байдужо ставиться до можливості настання суспільно небезпечних наслідків насильницького сексуального діяння, однак бувають випадки і їх бажаного з боку винного настання.
Таким чином, намір на здійснення насильницьких сексуальних дій може бути тільки прямий, у той час як заподіяння в ході здійснення зазначених вище дій тієї або іншої шкоди здоров'ю потерпілої особи може охоплюватися й непрямим умислом, а також бути результатом необережних дій суб'єкта внаслідок його недбалості або легкодумства.
Прямим наміром характеризується суб'єктивна сторона не тільки виконавців тих або інших сексуальних дій, але й інших учасників їхнього здійснення. Предметний зміст наміру співучасників полягає в тому, що вони усвідомлять протиправність і суспільну небезпеку вчинених виконавцем дій, що порушують статеві інтереси особи, і бажають сприяти в їхньому здійсненні.
Особливість наміру в цьому випадку складається в психічному відношенні злочинця не стільки до самих вчинюваних їм дій, скільки до соціального характеру цієї дії.
Сексуальна дія, вчинена суб'єктом, саме по собі суспільної небезпеки не представляє. Суспільно небезпечними такі дії робить тільки певний соціальний елемент - насильницький характер їхнього здійснення.
Однією з необхідних умов умислу - усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру своїх дій. А.А. Піонтковский у зв'язку із цим вказував, що усвідомлення суспільної небезпеки (протиправності) дії резюмується наявністю карного закону й тому при встановленні наміру не підлягає спеціальному доведенню.
Інакше підходить до цьому питання И.Г. Філановский, який думає, що усвідомлення суспільної небезпеки діяння не слід змішувати з усвідомленням протиправності діяння, і воно визначається часто суб'єктивними якостями людини: життєвим досвідом, утворенням, ерудицією, загальною культурою й т.д. Ця точка зору представляється більше правильною.
Як ми вже відзначали, особливістю даного складу злочину є те, що протиправною сексуальна дія стає внаслідок своєї антигромадської спрямованості. Тому в окремих випадках суб'єкт може не усвідомлювати суспільно небезпечного характеру своїх сексуальних дій. Зокрема, у чинність особливої ситуації, створеної потерпілою особою, суб'єкт може вважати, що його опір тим або іншим сексуальним діям носить уявний, удаваний характер. Крім того, мають місце випадки (в основному, обумовленими якими-небудь психічними захворюваннями, що не виключають осудність), коли особа не усвідомлює фактичну сторону зробленого їм сексуальної дії, а отже, і саму суспільну небезпеку такого діяння. Неусвідомлення суспільно небезпечного характеру зробленого сексуального діяння в таких випадках повинне виключати відповідальність, передбачену відповідною статтею ККУ, оскільки ці дії можуть бути зроблені тільки навмисне, у той час як інтелектуальний момент наміру й складається саме в усвідомленні особою характеру свого діяння (немає усвідомлення - немає наміру - немає провини).
За загальним правилом, якщо суб'єкт усвідомить суспільну небезпеку зробленого діяння, то він усвідомить і його протиправність. Однак це зовсім не означає, що усвідомлення протиправності в цілому неодмінно спричиняє усвідомлення суспільно небезпечного характеру конкретного злочинного діяння (епізоду).
Судовій практиці відомі й такі випадки, коли особа, яка притягується до відповідальності за здійснення насильницьких сексуальних дій з неповнолітнім (особою), заявляє, що воно думало, що потерпілий (потерпіла) є повнолітнім (ю), обґрунтовуючи це тим, що він (вона) неправильно повідомив (а) йому свій вік, або його (її) зовнішніми фізичними даними. Відсутність провини в подібного роду випадках засноване на тім, що особа в даній ситуації не могла усвідомлювати, що її сексуальні дії носять суспільно небезпечний характер, ще більш збільшеним неповноліттям жертви.
А. А. Піонтковский відзначав, що Пленум Верховного Суду СРСР у постанові від 25 березня 1964 р. № 2 «Про судову практику по справах про зґвалтування» необґрунтовано розширює випадки залучення до кримінальної відповідальності осіб за здійснення зґвалтування неповнолітньої, вказуючи, що такої відповідальності підлягає особа, що знала або допускала, що скоїла зґвалтування із неповнолітньою, або могла й повинна була це передбачати. Тим самим, незважаючи на те, що зґвалтування завжди являє собою діяльність умисну, у тому числі й відносно віку потерпілої особи, Пленум допускав можливість необережного відношення суб'єкта до такої кваліфікуючої ознаки діяння, як зґвалтування неповнолітньої, коли особа могла й повинна була передбачати здійснення статевого акту з неповнолітньою, що, звичайно, невірно. З обліком цього А.А. Піонтковский для правильного застосування закону про відповідальність за зґвалтування неповнолітньої запропонував розглядати наявність даного складу злочину лише в тих випадках, коли особа знала або свідомо допускала, що робить насильницький статевий акт із неповнолітньою. Пізніше Пленум Верховного Суду РФ зайняв таку ж позицію, закріплену в його постанові від 22 квітня 1992 р. № 4 «Про судову практику у справах про зґвалтування», що сприяло винесенню більш справедливих вироків по справах даної категорії. Те ж варто мати на увазі й відносно насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом, вчиненого з неповнолітньою (малолітньою) особою.
Таким чином, насильницьке задоволення статевої пристрасті неприроднім способом відносно неповнолітньої особи може відбуватися як із прямим, так і з непрямим умислом. Наприклад, якщо суб'єкт злочину хотів вчинити насильницькі сексуальні дії саме з неповнолітньою особою, знав про вік цієї особи й реалізував свій намір, то буде мати місце прямий умисел. Якщо ж йому був байдужний вік потерпілого (потерпілої), але існувала необхідність задовольнити свою статеву потребу взагалі, то такі насильницькі дії сексуального характеру при встановленні факту непроінформованості ґвалтівника про вік жертви варто розглядати як вчинені з непрямим умислом.
Більш складні випадки, що зустрічаються в судовій практиці, коли відсутність усвідомлення суспільної небезпеки вчинених сексуальних дій пов'язані з індивідуальними особливостями суб'єкта. Буває, що особи, обвинувачувані в статевих злочинах, через недостатній інтелектуальний розвиток і неправильне статеве виховання не розуміли, що чинені ними сексуальні дії насильницького характеру є суспільно небезпечними.
Подібного роду випадки відрізняються від тих, коли відсутність в обвинувачуваного усвідомлення суспільної небезпеки зробленої сексуальної дії було пов'язане з обставинами об'єктивного характеру, що дають підстави для подібного висновку.
На нашу думку, при недорозумінні суспільної небезпеки зробленого немає підстав для звільнення особи від відповідальності через відсутність провини.
Крім провини, ознакою суб'єктивної сторони складу злочину є його мотив.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
