29147 (604115), страница 3
Текст из файла (страница 3)
Рішення про укладення МУ від імені боржника на стадії здійснення процедури розпорядження майном приймається керівником боржника, а на інших стадіях – арбітражним керуючим (керуючим санацією чи ліквідатором).Від імені кредиторів право підписати МУ має лише голова КК.
Далі розглянемо укладення МУ на стадії розпорядження майном боржника. Рішення про укладення мирової угоди приймає від імені боржника – юридичної особи – керівник такого боржника, який підписує відповідну угоду.
З дня затвердження господарським судом мирової угоди припиняються повноваження арбітражного керуючого як розпорядника майна.
Певні особливості існують щодо укладення мирової угоди на стадії санації у межах провадження в справі про банкрутство. Укладення мирової угоди ініціює керуючий санацією, який до завершення встановленого строку санації (якщо є підстави для відновлення платоспроможності шляхом використання такого засобу) подає зборам кредиторів разом зі своїм звітом і проект мирової угоди. Рішення про укладення мирової угоди приймають збори кредиторів. Якщо збори кредиторів відхиляють умови укладення мирової угоди, а інші передбачені відповідним законом способи не допомогли відновити платоспроможність боржника, господарський суд приймає рішення про ліквідацію. Процедура прийняття рішення зборами кредиторів в законі не встановлена.
За заявою громадянина-підприємця господарський суд у порушеній справі про визнання такого громадянина банкрутом може відкласти розгляд справи про банкрутство строком до двох місяців для укладення мирової угоди. Якщо ж мирову угоду не укладено у визначений строк, господарський суд визнає громадянина-підприємця банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру.
Мирову угоду сторони можуть укласти в процесі виконання судового рішення. Вона обов’язково затверджується ухвалою господарського суду. Затвердження мирової угоди в межах виконавчого провадження тягне за собою закриття виконавчого провадження (ст. 37 Закону України “Про виконавче провадження” від 21 квітня 1999 р. № 606-XIV).
Закон не передбачає підписання МУ керівником (представником) третьої особи, якщо вона взяла на себе виконання зобов’язань боржника. На думку Вечірко І., це є однією з прогалин закону. Обов’язкове підписання МУ представником третьої особи сприятиме більш відповідальному ставленню цієї особи до виконання зобов’язань та гарантій захисту інтересів кредиторів.29
У разі коли умови МУ передбачають розстрочку чи відстрочку боргів по обов’язкових платежах, таку МУ підписує керівник відповідного податкового органу за місцезнаходженням боржника.
На думку Р. Афанасьєва, позитивною ознакою українського законодавства є встановлення обов’язковості згоди державних органів, що здійснюють контроль за правильністю і своєчасністю сплати податків і зборів, на задоволення лише частини вимог з метою відновлення платоспроможності боржника. При цьому було б доцільно уточнити, яку саме частину заборгованості можуть списати державні органи.30
3. Затвердження мирової угоди господарським судом.
Заяву про затвердження угоди подає до господарського суду арбітражний керуючий. Частиною 1 статті 38 визначено перелік документів, які мають додаватися до заяви про затвердження МУ:
текст мирової угоди;
протокол засідання комітету кредиторів, на якому було прийнято рішення про укладення мирової угоди;
список кредиторів із зазначенням поштової адреси, номера (коду), що ідентифікує платника податків, та суми заборгованості;
зобов'язання боржника щодо відшкодування усіх витрат, відшкодування яких передбачено у першу чергу згідно зі статтею 31 цього Закону, крім вимог кредиторів, забезпечених заставою;
письмові заперечення кредиторів, які не брали участі в голосуванні про укладення мирової угоди чи проголосували проти укладення мирової угоди, за їх наявності.
Після отримання заяви арбітражного керуючого та доданих до неї документів господарський суд призначає засідання суду для розгляду мирової угоди. Судова практика свідчить, що доцільно було б доповнити статтю 38 нормою про те, що у разі ненадання арбітражним керуючим документів, які повинні бути додані до заяви про затвердження МУ, господарський суд має право залишити заяву без руху та надати строк для усунення недоліків.
Згідно з статтею 38 при розгляді питання про затвердження мирової угоди господарський суд повинен перевірити фактичні обставини, пов’язані з порядком укладення МУ, та відповідність її змісту вимогам чинного законодавства. Насамперед судом має бути з’ясовано факт проведення засідання КК та прийняття кредиторами, які мають більшість вимог, рішення про укладення МУ. Суд повинен перевірити наявність згоди боржника на укладення МУ та згоду на укладення МУ всіх кредиторів, вимоги яких забезпечені заставою. При включенні до МУ умови про виконання зобов’язань третіми особами суд має перевірити факт наявності згоди третіх осіб взяти на себе зобов’язання боржника з відшкодування всіх витрат першої черги, крім вимог, забезпечених заставою.
У матеріально-правовому аспекті МУ має відповідати вимогам встановленим господарським та цивільним законодавством, і оцінюватися судом із врахуванням, зокрема ст. 207 ГКУ, ст. 13, 203-215 ЦКУ.
Законом передбачено обов’язок суду заслухати кожного присутнього на засіданні кредитора, у якого виникли заперечення щодо укладення МУ. Суд має з’ясувати чи є умови МУ для конкурсних кредиторів, які не брали участі в голосуванні або проголосували проти укладення МУ, не гіршими, ніж для кредиторів однієї з ними черги, які висловили згоду на укладення МУ.
Задоволення вимог конкурсних кредиторів у не грошовій формі не повинно створювати переваг для таких кредиторів порівняно з кредиторами, вимоги яких задовольняються у грошовій формі.
За результатами розгляду господарський суд виносить ухвалу про відмову в затвердженні МУ або про затвердження МУ, що в свою чергу є підставою для припинення провадження у справі про банкрутство.
У випадку відмови суду в затвердженні МУ вона вважається неукладеною. Проте сторони не позбавлені права укласти мирову угоду у цій же справі про банкрутство.
У судовій практиці не рідко виникають ситуації, коли сторонами укладається нова МУ після усунення недоліків при першої МУ. Так, у одній із судових справ господарського суду Вінницької області сторони внесли зміни до окремих пунктів МУ, розглянули МУ у зміненому варіанті на засіданні КК і представили її для затвердження господарському суду. Оскільки у новому варіанті МУ відповідала вимогам законодавства, вона була затверджена господарським судом.31
Якщо на час затвердження МУ вже винесені судові акти про визнання боржника банкрутом чи відкриття процедури санації, ці судові акти не підлягають подальшому виконанню. Арбітражний керуючий (ліквідатор, керуючий санацією) виконує обов’язки керівника боржника до дати призначення чи обрання керівника боржника. Боржник є процесуальним правонаступником стосовно позовів, заявлених раніше арбітражним керуючим.
4. Виконання мирової угоди здійснюється лише після її затвердження господарським судом. Виконання мирової угоди є належним, якщо боржник здійснює всі платежі та дії (визначені МУ) у визначені строки у МУ. Закон не передбачає внесення змін до МУ за згодою боржника і конкурсних кредиторів під час її виконання.
Законом передбачена можливість визнання МУ недійсною та її розірвання у зв’язку з невиконанням умов. Однак прямо не визначені обставини, при яких МУ укладена у справі про банкрутство може бути визнана недійсною. Закон передбачає визнання МУ недійсною, якщо для цього існують підстави, передбачені цивільним законодавством України.
У судовій практиці виникають проблеми, пов’язані з визначенням підстав визнання недійсною МУ, оскільки ця угода затверджується ухвалою господарського суду. При винесенні ухвали про затвердження МУ суд перевіряє відповідність законодавству її умов, і, якщо умови суперечать йому, суд має відмовити в затвердженні МУ. Більш прийнятним для кредитора є оскарження ухвали про затвердження МУ, ніж порушення в подальшому питання про визнання МУ недійсною. Законом передбачено поновлення провадження у справі про банкрутство при визнанні МУ недійсною. Проте механізм поновлення провадження і його наслідки повною мірою не регламентовано.
Мирова угода може бути розірвана за рішенням господарського суду в разі невиконання боржником не мнеш як третини вимог кредиторів.
Законом прямо не передбачені процесуальні наслідки розірвання МУ. Значна частина суддів господарських судів вважає, що після розірвання МУ провадження у справі про банкрутство має бути поновлено. Тут важко не погодитися, оскільки поновлення провадження у справі у такому випадку сприяє досягненню однієї з задача провадження у справі – задоволенню вимог кредиторів.
На думку Вечірко, не підлягає поновленню провадження у справі про банкрутство лише у тому випадку, коли на час розірвання МУ стосовно боржника вже порушена нова справа про банкрутство. У цьому разі конкурсні кредитори відповідно до ч.8 ст.39, можуть заявити свої вимоги у новій справі про банкрутство в межах, передбачених раніше укладеною угодою.
Розірвання МУ не тягне обов’язку конкурсних кредиторів повернути боржнику все отримане ними в ході виконання МУ. На практиці виникають ситуації, коли, в порушення умов МУ, зокрема встановлення черговості, задовольняють вимоги окремих кредиторів. У зв’язку з цим необхідно передбачити в законі норму про те, що кредитори зобов’язані повернути все отримане в ході виконання МУ, якщо вони знали чи повинні були знати, що задоволення їх вимог здійснено з порушенням прав та інтересів інших кредиторів.
Законом передбачена можливість розірвання МУ розірвання МУ господарським судом стосовно окремого кредитора, що не передбачає її розірвання щодо інших кредиторів. При цьому закон не визначає підстав, ні наслідків розірвання МУ стосовно окремого кредитора чи кількох кредиторів. Очевидно, що норма про розірвання МУ стосовно окремого кредитора має бути виключена із закону, оскільки після розірвання МУ строки виконання зобов’язання боржником щодо цього кредитора вважаються такими, що настали, і цей кредитор отримує переваги в погашенні боргу, тому що не пов'язаний умовами МУ. Провадження у справі про банкрутство поновлюється на тій стадії, на якій воно припинено у зв’язку з укладенням МУ.
3. Міжнародна практика укладення мирової угоди у справах про банкрутство та шляхи усунення недоліків українського законодавства у цій процедурі
Як не дивно, але законодавство про банкрутство вважається сьогодні однією з найбільш динамічних сфер законодавства. Так, український закон про банкрутство зазнав численних змін: при прийнятті нової редакції Закону про банкрутство, було передбачено застосування такої судової процедури банкрутства як мирова угода. Перший прийнятий в Україні закон про банкрутство (1992 р.) не передбачав врегулювання проблем шляхом укладення мирової угоди. Проте розвиток економічних відносин у державі потребував пошуку шляхів стабілізації відносин суб’єктів підприємницької діяльності. Так, масовим явищем протягом 90-х стало невиконання боржниками своїх зобов’язань перед кредиторами впродовж тривалого часу. Виконуючи державні замовлення, підприємства потрапили в складне фінансове становище у зв’язку з несвоєчасною оплатою державою виконаних робіт. Значне поширення отримали бартерні розрахунки. У зв’язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати виникла значна соціальна напруженість. Криза неплатежів у цей період стала причиною порушення провадження у справах про банкрутство багатьох підприємств.
Саме процедура мирової угоди мала сприяти подоланню неплатоспроможності підприємств шляхом надання розстрочки, відстрочки виконання зобов’язань чи прощення боргів. У перші роки застосування нової редакції вказаного закону процедура мирової угоди отримала широке використання. У подальшому кількість укладених у справах про банкрутство мирових угод значно зменшилася, що свідчить про майбутні зміни у напрямку вдосконалення, підвищення ефективності застосування мирової угоди для захисту економічних інтересів. Можна відмітити, що законодавство у цій сфері інших країн є більш досконалим і точним. У розвинених країнах світу виділяють дві основні форми поступок кредиторів, які можна передбачити в мировій угоді: мораторій і списання частини заборгованості.
Як правило, у мирових угодах комбінуються як мораторій, так і списання заборгованості. У законодавствах деяких країн визначається мінімальна частка заборгованості, яку боржник повинен погасити, що є обов'язковою умовою для затвердження мирової угоди арбітражним судом. Розмір цієї частки може залежати від строку пролонгації заборгованості. Наприклад, у Німеччині мінімальна частка становить 35% загальної суми заборгованості, якщо пролонгація не перевищує 12 місяців; 40% - якщо виплата заборгованості відкладається на довший період. Вітчизняне законодавство таких обмежень не встановлює. Це є компетенцією комітету кредиторів.
За останні роки відбувся повний перегляд чинного законодавства про банкрутство у США, Канаді, Німеччині, країнах з перехідною економікою. 32
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
