28795 (603999), страница 3

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

Відповідно до ст. 198 КПК керівник експертної установи, отримавши постанову про призначення експертизи, доручає її проведення одному або кільком експертам. При цьому необхідно враховувати обставини, які виключають можливість доручення проведення експертизи зацікавленій особі.

Експертне дослідження — це процес дослідження об'єктів, що надані на експертизу. У своїй діяльності експерт використовує методи експертного дослідження, тобто систему способів, прийомів, операцій для вирішення експертних завдань. У теорії криміналістики існують різні класифікації цих методів (наприклад, методи експертного дослідження інколи поділяються на загальні, спільні, окремо-наукові та спеціальні (багатооб'єктні).

Експерт не має права обмежити обсяг запропонованого йому дослідження. За наявності великої кількості однорідних об'єктів (наприклад, партія недоброякісної продукції) слідчий або суд повинні розглянути питання щодо доцільності вибіркового дослідження. Разом з тим, згідно зі ст. 200 КПК експерт має право розширити обсяг дослідження, зазначивши в висновку виявлені в процесі дослідження обставини, які мають значення по справі, з яких йому не були поставлені питання.

Експерт повинен виходити з таких загальних положень: об'єктивності, повноти та всебічності дослідження; його законності та своєчасності; цілеспрямованості та плановості; безпосередності дослідження об'єктів експертизи; процесуального оформлення її результатів.

Висновок експерта — це процесуальний документ, в якому викладаються підстави проведення експертизи, хід та результати експертного дослідження. Висновок експерта є джерелом судових доказів і складається з трьох частин: вступної, дослідної та заключної (ст. 200 КПК).

У вступній частині зазначаються: найменування експертизи; дата і місце складання висновку; дата поста­нови про призначення експертизи та хто її виніс; перелік об'єктів, що надійшли на дослідження, порівняльних та інших матеріалів; питання, поставлені перед експертом, відомості про його особу; клопотання про надання додат­кових матеріалів та результати їх розгляду; відомості про участь експерта у проведенні слідчих дій; прізвища та процесуальний стан осіб, які брали участь у проведенні експертизи.

У дослідній частині описуються об'єкти експертизи, викладається процес експертного дослідження, робиться аналіз і синтез отриманих результатів, наводяться різні розрахунки та довідкові дані, якими користувався експерт, обґрунтовуються його висновки. Дослідна частина висновку ідентифікаційної експертизи повинна містити опис конкретних ознак, покладених в обґрунтування висновку.

У заключній частині містяться висновки експерта, тобто відповіді на поставлені перед ним питання. Висновок експерта може мати форму категоричного висновку або висновку про неможливість вирішити питання, яке поставлене перед експертом. Категоричний висновок може бути позитивним або негативним. До висновку додається ілюстративний матеріал (фотознімки, схеми, креслення та ін.). Висновок підписується експертом.

Висновок експерта не має переваг перед іншими доказами. Корені погляду на експертизу, як на «особливий» доказ, сягають у теорію, яка визнавала експерта науковим суддею. Л. Є. Володимиров писав, що судді не можуть критично ставитися до експертизи, для розуміння підстави якої треба кілька років наукових занять. їм залишається тільки йти слідом за авторитетною вказівкою експертів. Суд є самостійним у виборі експертів. Однак оскільки останні обрані, суддя йде слідом за ними, як сліпий за своїм поводирем.

Та обставина, що висновки експерта обґрунтовані дослідженнями, проведеними із застосуванням наукових, технічних або інших спеціальних знань, не виключає можливості та необхідності оцінки їх слідчим і судом у повному обсязі. Характер виду доказу, який розглядається, не може бути підставою для некритичного до нього ставлення, надання йому особливої доказової сили. Відповідно до ст. 75 КПК «висновок експерта для особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду не є обов'язковим, але незгода з ним повинна бути мотивована у відповідних постанові, ухвалі, вироку».

Оцінка висновку експерта проводиться за загальними правилами оцінки доказів (ст. 67 КПК). Однією з особливостей оцінки висновку експерта є необхідність спеціального мотивування підстав, за якими відкидається висновок.

Оцінка висновку експерта є складною розумовою діяльністю, яка включає:

1. аналіз дотримання процесуального порядку призначення та проведення судової експертизи;

2. визначення відповідності висновку експерта завданню;

1. встановлення повноти та наукової обґрунтованості висновку експерта;

2. визначення відповідності висновку експерта іншим зібраним по справі доказам;

3. перевірку віднесення до справи даних, які містяться у висновку.

Необхідно мати на увазі, що встановлені суперечності між висновком експерта та іншими даними по справі ще не свідчать про достовірність висновку. Суперечливі дані підлягають новій оцінці, під час якої можуть бути встановлені погрішності у результатах огляду місця події або обшуку, помилки у показаннях свідків або потерпілих та ін.

У результаті оцінки висновку експерта слідчий (суд) може прийняти одне з таких рішень:

1) визнати висновок експерта повним та обґрунтованим, таким, що має значення по справі; визнати висновок неповним або недостатньо ясним та при необхідності призначити додаткову експертизу або допитати експерта відповідно до ст. 201 КПК;

1. визнати висновок експерта необґрунтованим або сумнівним щодо його правильності та при необхідності призначити повторну експертизу або провести інші процесуальні дії, спрямовані на перевірку висновків експерта.

Розділ ІІІ. Криміналістична характеристика злочинів проти громадської безпеки. Типові слідчі ситуації та характер першочергових слідчих дій. Особливості проведення слідчих дій.

Вирішення проблем належної кримінально-правової охорони громадської безпеки є дуже важливими для суспільства та держави. Злочини проти громадської безпеки належать до загальнонебезпечних діянь, які створюють загрозу життю та здоров'ю людей, власності, довкіллю, нормальній діяльності підприємств, установ та організацій. Без підтримки громадської безпеки неможливо створити умов належного захисту особистих, фізичних і духовних прав людини і громадянина, основні з яких закріплені у ст. 3 Конституції України.

Діяльність злочинних організацій, терористичні акти, бандитизм, створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань, викрадення вогнепальної зброї, радіоактивних матеріалів - ці небезпечні для суспільства види злочинів набули у сучасних умовах глобального міжнародного характеру і стали реально загрожувати не тільки громадській безпеці України, а й безпеці багатьох держав світу.

Сутність криміналістичної характеристики полягає в тому, що вона розглядається як система, що містить ознаки і дані про закономірні зв'язки слідів, які виражені відповідним ступенем вірогідності, встановленої на підставі узагальнення даних матеріалів кримінальних справ, та апробованих слідчою практикою. Такі дані складають основу для побудови систем типових версій, які використовуються при вирішенні конкретних слідчих завдань, висуненні робочих версій. У криміналістиці вживались заходи щодо розробки систем визначення характерних особливостей особи, яка вчинила злочин, на підставі аналізу типових слідів, особливостей обстановки в аналогічних випадках.

У загальнотеоретичному плані можна говорити про криміналістичну характеристику злочинів як про систему, що містить сукупність криміналістично значущих ознак. Такий висновок базується на аналізі вже розроблених криміналістичних характеристик злочинів окремих видів, їх науковому узагальненні, що становить основу для розвитку загального вчення про криміналістичну характеристику злочинів.

Практичне значення криміналістичної характеристики злочинів розкривається у рекомендаціях із встановлення і застосування криміналістично значущих множинностей ознак злочинів різного ступеня спільності, які характеризують:

а) найширші множинності злочинів (наприклад, злочини проти життя та здоров'я особи, злочини проти власності тощо);

б) групи злочинів (наприклад, вбивства, розкрадання тощо);

в) види злочинів (наприклад, вбивства (при виявленні трупа), привласнення, розтрати майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем тощо);

г) різновиди злочинів (наприклад, вбивство (коли особа потерпілого не встановлена), розкрадання на підприємствах того чи іншого виробництва тощо, іноді з конкретизацією виду продукції, що виробляється і відрізняється технологією (ковбасної, консервної тощо).

Як і будь-яка система, криміналістична характеристика складається з взаємопов'язаних складових частин —елементів. У літературі по-різному визначаються види таких елементів та кількість їх: від прямого слідування системі елементів складу злочину до переліку криміналістично значущих елементів, які не завжди структурно узго­джуються з системою кримінально-правової характерис­тики певного виду злочину.

Криміналістичний аспект характеристики злочинів під­порядкований завданням доказування по кримінальній спра­ві. Саме тому структура криміналістичної характерис­тики будується на підставі системи обставин, які вхо­дять до предмета доказування (ст. 64 КПК), і елементів складу злочину, передбачених відповідними статтями КК.

Проте криміналістична характеристика злочинів шир­ша за їх кримінально-правову та кримінально-процесуальну характеристики, оскільки містить не тільки систему обставин, які мають кримінально-правове значення, а й низку інших чинників. Отже, конкретизація кримінально-правової характеристики здійснюється за рахунок виділення елементів (наприклад, механізму, способу, обстановки злочину тощо), які мають вирішальне значення для розкриття злочину. При цьому деякі суміжні елементи мо­жуть бути наповнені змістом інших характеристик. Так, елемент «суб'єкт злочину» може містити компоненти, по­в'язані з такими чинниками, як психологічні, що вплива­ють на формування та здійснення злочинної мети. Виходячи з цього, криміналістична характеристика злочинів може розглядатися як система, що складається з елементів, котрі містять у собі окремі підсистеми — компоненти:

а) особа злочинця, яка характеризується фізичними, соціально-демографічними даними; категорії посадових матеріально відповідальних осіб та інших осіб, які можуть бути причетними до злочину; чинники, що мали вплив на формування та здійснення злочинної мети, створення злочинної групи, розподіл ролей між співучасниками тощо;

б) способи готування до злочину (пошук відповідних знарядь злочину, заходи щодо створення лишку сировин готової продукції, резерву грошових коштів та ін.); способи вчинення злочину (ненасильницькі дії, заходи щодо заволодіння майном, його вилучення, збуту, реалізації); способи приховування злочину (маскування злочинних дій);

в) особа потерпілого (демографічні дані, відомості про спосіб життя, риси характеру, звички, зв'язки і стосунки, ознаки фіктивності тощо);

г) предмет посягання: грошові кошти, цінні папери, матеріальні цінності у вигляді сировини, палива, матеріалів, напівфабрикатів, готових виробів з урахуванням їх споживчої цінності, які можуть бути віднесені до різних джерел посягання (підзвітні цінності, невраховані цінності, створені при їх виробництві за рахунок лишку, який надійшов зі сторони (сторонні цінності), від співучасників, майно, приховане від оподаткування);

ґ) обстановка вчинення злочину: місце як частина матеріального середовища, що включає, окрім приміщення та ділянки місцевості, сукупність різних предметів. До об­становки належать також чинники регулятивного характеру, що визначають порядок діяльності, фактори поведінки людей у побуті й трудовій діяльності;

д) наслідки у вигляді будь-яких змін, викликаних злочином, виражені у фізичній матеріальній шкоді, відображеній у матеріальній обстановці злочину (характерні сліди пошкоджень, викликані злочинними діями, їх локалізація і взаємозв'язок), та моральній шкоді, заподіяній злочином.

Криміналістична характеристика як накопичувач і джерело відомостей про певні види злочинів, виконуючи інформаційну функцію, являє собою єдину інформаційну систему. Використання такої системи можливе шляхом одержання та аналізу відомостей щодо окремих елементів і встановлення зв'язків між ними. У цьому розумінні всі елементи системи теоретично рівнозначні, тому поділяти їх на основні та другорядні недоцільно. У той же час використання такої інформаційної системи вимагає в кожному конкретному випадку визначення ключового елемента, через який можна здійснити «вхід» у систему з метою одержання необхідної інформації. Визначення ключового елемента для конкретного випадку залежить від слідчої ситуації, яка склалася на даному етапі розслідування, від того, які вихідні дані має слідчий і які з них необхідно встановити. Аналіз кримінальних справ щодо злочинів різних категорій показує, що значна частина їх вчиняється способами, ознаки яких не завжди очевидні. Тому їх виявлення і пояснення вимагають насамперед знання і використання систематизованого опису злочинних способів.

Великого значення набувають рекомендації, побудовані на аналізі закономірних зв'язків, які складаються між елементами криміналістичної характеристики. У дослідженні таких зв'язків міститься перш за все практичне призначення криміналістичної характеристики злочинів. Принципові можливості використання у розслідуванні закономірних зв'язків між елементами криміналістичної характеристики полягають у тому, що за наявності відомостей щодо одних типових обставин передбачається існуван­ня інших. Це важливо не тільки для розслідування злочину на початковому його етапі, пов'язаному із встановленням особи, яка вчинила злочин (вбивство, крадіжку тощо), а й для ситуації, коли на початку розслідування, наприклад у справах про економічні злочини, особа, причетна до злочину, відома, але не відомі способи його вчинення.

Характеристики

Список файлов курсовой работы