27934 (603741), страница 3
Текст из файла (страница 3)
3) відшкодування витрат на усунення недоліків товару.
У разі виявлення протягом встановленого гарантійного строку істотних недоліків, які виникли з вини виробника товару (продавця, виконавця), або фальсифікації товару, підтверджених за необхідності висновком експертизи, споживач, в порядку та у строки, що встановлені законодавством і на підставі обов'язкових для сторін правил чи договору, має право за своїм вибором вимагати від продавця або виробника:
1) розірвання договору та повернення сплаченої за товар грошової суми;
2) вимагати заміни товару на такий же товар або на аналогічний, з числа наявних у продавця (виробника), товар.
Стосовно непродовольчих товарів, що перебували у використанні а були реалізовані через роздрібні комісійні торговельні підприємства, вимоги споживача, зазначені у частині першій ст. 8 Закону, задовольняються за згодою продавця.
Згідно з цією частиною задовольняються вимоги споживача щодо товарів, гарантійний строк на які не закінчився.
Вимоги споживача пред'являються на його вибір продавцеві за місцем купівлі товару, виробникові або підприємству, що задовольняє ці вимоги за місцезнаходженням споживача.
Споживач має право пред'явити одну з вимог, передбачених частиною першою цієї статті, а в разі її невиконання заявити іншу вимогу, передбачену частиною першою цієї статті.
Зазначені вимоги за місцезнаходженням споживача задовольняють також створені власником продавця торговельні підприємства та філії, що здійснюють продаж аналогічних придбаним споживачем товарів, або підприємства, на які ці функції покладено на підставі договору. Функції представників підприємств-виробників виконують їх представництва та філії, створені виробниками для цієї мети, або підприємства, які задовольняють зазначені вимоги на підставі договору з виробником.[4]
Продавець і виробник під час продажу (реалізації) товару зобов'язані інформувати споживача про підприємства, що задовольняють вимоги, встановлені частинами першою і третьою ст. 8 Закону. За ненадання такої інформації встановлюється відповідальність згідно із статтями 15 і 23 Закону.
Продавець, виробник (підприємство, що задовольняє вимоги споживача, встановлені частиною першою цієї статті) зобов'язані прийняти товар неналежної якості у споживача і задовольнити його вимоги.
Доставка великогабаритних товарів і товарів вагою понад п'ять кілограмів продавцю, виробнику (підприємству) та їх повернення споживачеві здійснюються за рахунок продавця, виробника (підприємства).
За наявності товару вимога споживача про його заміну підлягає негайному задоволенню, а в разі виникнення потреби в перевірці якості - протягом чотирнадцяти днів або за домовленістю сторін.
У разі відсутності товару вимога споживача про його заміну підлягає задоволенню у двомісячний строк з моменту подання відповідної заяви. Якщо задовольнити вимогу споживача про заміну товару в установлений строк неможливо, споживач вправі на свій вибір пред'явити продавцю, виробнику (підприємству, що виконує їх функції) інші вимоги, передбачені пунктами 1, 3, 4, 5 частини першої статті 8 Закону.[4]
Під час заміни товару з недоліками на товар аналогічної марки (моделі, артикулу, модифікації) належної якості, ціна на який змінилася, перерахунок вартості не провадиться.
Під час заміни товару з недоліками на такий же товар іншої марки (моделі, артикулу, модифікації) належної якості перерахунок вартості товару з недоліками у разі підвищення ціни провадиться виходячи з його вартості на час обміну, а в разі зниження ціни - виходячи з вартості на час купівлі.
При розірванні договору розрахунки із споживачем у разі підвищення ціни на товар провадяться виходячи з його вартості на час пред'явлення відповідної вимоги, а в разі зниження ціни - виходячи з вартості товару на час купівлі. Гроші, сплачені за товар, повертаються споживачеві у день розірвання договору, а в разі неможливості повернути гроші у день розірвання договору – в інший строк за домовленістю сторін, але не пізніше ніж протягом семи днів.
У разі придбання споживачем продовольчих товарів неналежної якості продавець зобов'язаний замінити їх на товари належної якості або повернути споживачеві сплачені ним гроші, якщо недоліки виявлено у межах строку придатності. При цьому розрахунки із споживачем провадяться в порядку, передбаченому абзацом третім частини сьомої ст. 8 Закону.
При пред'явленні споживачем вимоги про безоплатне усунення недоліків товару вони повинні бути усунуті протягом чотирнадцяти днів з дати його пред'явлення або за згодою сторін в інший строк.
На письмову вимогу споживача на час ремонту йому надається (з доставкою) товар аналогічної марки (моделі, артикулу, модифікації) незалежно від моделі. Для цього продавець, виробник (підприємство, що задовольняє вимоги споживача, встановлені частиною першою цієї статті) зобов'язані створювати (мати) обмінний фонд товарів. Перелік таких товарів визначається Кабінетом Міністрів України.[11]
За кожний день затримки виконання вимоги про надання товару аналогічної марки (моделі, артикулу, модифікації) та за кожний день затримки усунення недоліків понад установлений строк (чотирнадцять днів) споживачеві виплачується неустойка відповідно в розмірі одного відсотка вартості товару.
При усуненні недоліків шляхом заміни комплектуючого виробу або складової частини товару, на які встановлено гарантійні строки, гарантійний строк на новий комплектуючий виріб і складову частину обчислюється починаючи від дня видачі споживачеві товару після ремонту.
Споживач має право пред'явити виробнику (продавцю) вимогу про безоплатне усунення недоліків товару після закінчення гарантійного строку. Ця вимога може бути пред'явлена протягом установленого строку служби, а якщо такий не встановлено - протягом десяти років, якщо в товарі було виявлено недоліки (істотні недоліки), допущені з вини виробника. Якщо цю вимогу не задоволено у строки, передбачені частиною дев'ятою ст. 8, споживач має право на свій вибір пред'явити виробникові (продавцеві) інші вимоги, відповідно до частини першої цієї ж статті.
Вимоги споживача розглядаються після пред'явлення споживачем розрахункового документа, а щодо товарів, на які встановлено гарантійний строк, - технічного паспорта чи іншого документа, що його замінює, з позначкою про дату продажу.
Під час продажу товару продавець зобов'язаний видати споживачеві розрахунковий документ встановленої форми, що засвідчує факт купівлі, з позначкою про дату продажу.
У разі втрати споживачем технічного паспорта чи іншого документа, що його замінює, їх відновлення здійснюється у порядку, визначеному законодавством.
Виробник зобов'язаний відшкодувати всі збитки продавця (підприємства), який розглядає претензію споживача до придбаного товару.
Продавець (виробник) товарів зобов'язаний у місячний строк відшкодувати підприємству, що виконує його функції, збитки, яких воно зазнало у зв'язку із задоволенням вимог споживача.
Вимоги, встановлені частиною першою статті 8 Закону щодо товарів, виготовлених за межами України, задовольняються за рахунок продавця (імпортера).
Вимоги споживача, передбачені цією ж статтею, не підлягають задоволенню, якщо продавець, виробник (підприємство) доведуть, що недоліки товару виникли внаслідок порушення споживачем правил користування товаром або його зберігання. Споживач має право брати участь у перевірці якості товару особисто або через свого представника.[4]
Розділ 3. Напрямки удосконалення законодавства з питань захисту прав споживачів в Україні
3.1 Шляхи подолання проблем застосування законодавства про захист прав споживачів
У даний час у відносинах з клієнтами актуальним є дотримання вимог, що пред’являються законодавчими актами про захист прав споживачів. У США, Європі та інших країнах набув обертів консумерізм — організований рух за розширення прав споживачів і їх вплив на виробників (продавців) товарів, робіт та послуг. Консумерізм, поштовх якому дала відповідна промова Президента США Д. Кеннеді у 1962 р., став у сучасний період глобальною концепцією захисту прав споживачів, який розуміється як рух споживачів за свої права. У 1960 р. було засновано Міжнародну Організацію Споживчих товариств, до якої входить більше 200 національних державних, громадських, регіональних та інших консумерських організацій. В 1973 р. ХХV сесією Консультативної Асамблеї Євросоюзу затверджено «Хартію захисту споживачів», а в 1985 р. Генеральна Асамблея ООН затвердила «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів». Як бачимо, права споживачів отримали міжнародну підтримку і визнання, а відтоді впливають на здійснення підприємницької діяльності у всіх галузях. [10;28]
В Україні визнання прав споживачів відбулося на конституційному рівні. Найближчим часом пропонується розробити і затвердити постановою Уряду України Державну програму захисту прав споживачів на період до 2011р., активізувати роботу з адаптації національного законодавства до вимог директиви Ради ЄС про деякі особливості продажу споживчих товарів і пов’язані з цим гарантії, про що йдеться у розпорядженні Кабінету Міністрів України від 8 серпня 2007 р. № 618-р «Про затвердження плану окремих заходів щодо забезпечення захисту прав споживачів». [20]
Базовим законодавчим актом у вказаній сфері суспільних відносин як вже зазначалося вище є Закон України від 12 травня 1991 р. № 1023-XII «Про захист прав споживачів». З часу його прийняття до Закону вносилися численні зміни, а Законом від 1 грудня 2005 р. № 3161-IV його викладено в новій редакції. У зв’язку з набранням чинності нової редакції Закону, відповідно до Прикінцевих положень були вжиті заходи щодо приведення у відповідність із цим Законом інших нормативно-правових актів. Зокрема, Наказом від 25 жовтня 2006 р. № 311 затверджено та введено в дію Порядок проведення перевірок у суб’єктів господарювання сфери торгівлі і послуг, в тому числі ресторанного господарства, якості продукції, додержання обов’язкових вимог щодо безпеки продукції, а також додержання правил торгівлі та надання послуг. [4]
Органами виконавчої влади, що здійснюють державну політику у сфері захисту прав споживачів, є Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики та підпорядковані йому територіальні підрозділи — управління у Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі. Відповідно до Положення про територіальні органи Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики, затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 12 вересня 2007 р. № 217, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 жовтня 2007 р. за № 1219 / 14486, територіальні органи Держспоживстандарту відповідно до покладених на них завдань: перевіряють у суб’єктів господарювання сфери торгівлі і послуг, у тому числі ресторанного господарства, якість продукції, додержання обов’язкових вимог щодо безпеки продукції; здійснюють контроль за дотриманням рекламодавцями, виробниками і розповсюджувачами реклами норм законодавства про рекламу; перевіряють додержання вимог технічних регламентів та обов’язкових вимог нормативних документів на продукцію (сировину), що виробляється та реалізується суб’єктами господарювання; ведуть облік виявлених порушень технології виробництва, поставки і продажу товарів неналежної якості; розглядають скарги, заяви і пропозиції громадян з питань, що належать до компетенції територіальних органів, консультують споживачів з питань законодавства про захист прав споживачів та про рекламу; здійснюють інші функції відповідно до законодавства України. [8]
3.2 Відповідальність за порушення законодавства про захист прав споживачів
До одного з фундаментальних прав споживачів, проголошених Генеральною Асамблеєю ООН, належить право на безпеку товарів (робіт, послуг), що купуються. Суть його полягає в тому, що спо¬живач має право на те, щоб товари (роботи, послуги) в звичайних умовах їх використання, зберігання і транспортування були безпеч¬ними для його життя, здоров'я, навколишнього природного середо¬вища, а також не завдавали шкоди його майну. Це право гаран¬тується державою шляхом встановлення в стандартах обов'язкових вимог до товарів (робіт, послуг).[10]
Але не всі товари, які реалізуються торгівельними підприємства¬ми, мають сертифікати, що підтверджують їх безпечність для життя і здоров'я споживачів; велика кількість фальсифікованих товарів, товарів із простроченими термінами придатності, без відповідних інструкцій реалізуються через торгівельну мережу.
Придбання споживачем товару неналежної якості призводить до небажаних негативних наслідків. Для цього законодавством передбачаються відповідні санкції щодо продавців (виготівників) та певний порядок задоволення вимог споживачів.Законодавство України передбачає:
• цивільно-правову відповідальність (Цивільний кодек¬с , ст. 14, 17 Закону України від 12 травня 1991 р. № 1023-XII «Про захист прав споживачів»);[3]
• адміністративно-правову відповідальність (ст. ст. 156-1, 167-172, 188-2, 244-4 та інші норми Кодексу України про адміністра¬тивні правопорушення);
• фінансово-економічну відповідальність (ст. 23 Закону України «Про захист прав споживачів»);[7]
• кримінальну відповідальність (ст. ст. 225, 227 Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 р. № 2341-ІІІ) та інші примусові заходи, спрямовані на захист прав споживачів-пoкупців.
Стаття 23 цілком присвячена відповідальності за порушення законодавства про захист прав споживача. Вона докладно описує скільки стягується за кожне правопорушення. Я вважаю, що більш наглядно і зрозуміло буде оформити це у вигляді таблиці. Всі вище наведені штрафи стягуються з суб’єктів підприємницької діяльності до державного бюджету.[9]
№
Зміст порушення
Майнова відповідальність
Розмір мінімальної відповідальності
Відповідальності у разі, коли відповідно до закону суб’єкт господарської діяльності не веде обов’язковий облік доходів і витрат
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
