Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Згідно з екологічним законодавством України до природних обєктів належать земля, її надра, ліси та інша нелісова рослинність, води, тваринний світ, атмосферне повітря, природно-заповідні об’єкти тощо.

Право безпосередньо не впливає на природні об’єкти, його вплив виявляється через поведінку суб’єктів екологічних відносин. Екологічне право виступає регулятором відносин, тому що суб’єктами цих відносин є індивіди, колективи людей, органи управління, держава. У праві визначається міра можливої і належної поведінки суб’єктів екологічних відносин, що забезпечує оптимальне використання природних ресурсів, їх відтворення і охорону навколишнього природного середовища.

Законодавство передбачає внутрішню кваліфацію кожного природного об’єкта. Так, у Земельму кодексі встановлена кваліфікація земель відповідно до їх цільового призначення (ст. 2); у ст. 3 Закону України “Про тваринний світ” подано розгорнуту кваліфікацію тваринного світу як об’єкта права. Аналогічні положення містяться у лісовому, гірничому, водному, природно-заповідному законодавстві. Класифікація природних об’єктів встановлена з метою визначення правового режиму кожного виду природного об’єкта, що сприяє підтримці екологічної стабільності.

Земля належить до основних природних об’єктів і входить до складу єдиної екологічної системи як невід’ємна її частина. Поняття землі в земельному законодавстві не розкривається. Однак його слід розглядати в двох аспектах: як сукупність усіх природних багатств і як поверхневий грунтовий шар землі, який виконує екологічні, економічні (засоби виробництва, просторовий базис), культурно-оздоровчі функції. Земельне законодавство розраховане не правове регулювання використання поверхневого шару землі й водночас взаємодіє з водним, лісовим, гірським, фауністичним, атмосфероповітряним, природно-заповідним, охоронним законодавством.

Земля як об’єкт права проявляється у різних сферах: при передачі земельних ділянок у власність або в користування; при вилученні земель у встановленому порядку для задоволення певних потреб; у процесі експлуатації земель з урахуванням їх цільового призначення тощо. Тому в законодавстві врахована специфіка правового регулювання використання земель сільськогосподарського призначення, населених пунктів, промисловості, земель лісового, водного фонду, земель держзапасу.

Надра є самостійним природним об’єктом, частиною єдиної екологічної системи. У ст.1 Закону України про надра встановлено, що надра – це частина земної кори, що розташована під поверхнею суші та дном водоймищ і простягається до глибин, доступних для геологічного вивчення та освоєння. З цього випливає, що законодавство про надра розраховано на ту частину надр, яка використовується для задоволення потреб держави, юридичних і фізичних осіб. Однак не всі надра доступні для діяльності людини з технологічних, економічних та інших причин. Тому надра можна підрозділити на дві групи: ті, що використовуються, та ті, що не використовуються з різних причин.

Води – частина природного середовища, яка виступає як гідросфера та складається з природних і штучних водоймищ. Усі води на території України складають її водний фонд, який включає до свого складу: поверхневі води – природні водойми (озера), водотоки (річки, струмки); штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; інші водні об’єкти; підземні води та джерела; внутрішні морські води та територіальне море (ст. 3 Водного кодексу). Водні об’єкти є виключною власністю народу України і надаються лише у користування (ст.6). Водні об’єкти поділяються на загальнодержавні і місцевого значення, що визначає різний їх правовий режим. Залежно від цільового призначення води поділяються на такі види: для питних цілей, промисловості, сільського господарства, транспорту, рибного і мисливського господарства, лікувально-оздоровчих цілей тощо. Відповідно до цієї класифікації видів водокористування у водному законодавстві встановлений правовий режим кожного виду водокористування. Використання вод здійснюється у порядку загального і спеціального водокористування. Об’єктами права водокористування є конкретні водоймища, надані у встановленому порядку відповідним суб’єктам з видачею певних документів або без їх видачі.

Ліси належать до особливого природного об’єкта і складають також частину єдиної системи. У ст.3 Лісового кодексу ліс розглядається як сукупність землі, рослинності, у якій домінують дерева та чагарники, тварин, мікроорганізмів та інших природних компонентів, що у своєму розвитку біологічно взаємопов’язані, впливають один на одного і на навколишнє середовище. Але більш переконливим є визначення, яке було дано свого часу відомими спеціалістами лісового господарства. Зокрема, ліс визначили як сукупність деревинних і чагарникових рослин, пов’язаних з грунтом і атмосферою. Що ж до взаємодії лісу з іншими природними компонентами, то усі природні об’єкти пов’язані між собою, тому вони й утворюють єдину екологічну систему. До лісового фонду належать: усі види зелених насаджень у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремі дерева і групи дерев, чагарники на сільгоспугіддях, садибах, присадибних, дачних і садових ділянках (ст. 4 Лісового кодексу). Питання створення, охорони і використання таких насаджень регулюються іншими законодавчими актами.

Атмосферне повітря є одним з основних і життєво важливих елементів навколишнього природного середовища. Це один з природних об’єктів, обсяг якого не зменшується, він використовується для різних потреб і водночас поповнюється. Об’єктом права користування є атмосферне повітря в місцях проживання людини, діяльності підприємств і транспортних засобів.

Тваринний світ належить до основних компонентів навколишнього природного середовища. Відповідно до Закону України від 3 березня 1993 р. “Про тваринний світ” до об’єктів права належить тваринний світ, об’єкти якого перебувають у стані природної волі, у неволі чи напіввільних умовах, на суші, у воді, грунті та повітрі, постійно чи тимчасово населяють територію України або належать до природних багатств її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони (ст.1). До складу тваринного світу входять: хребетні та безхребетні тварини у всьому їх популяційному та видовому різноманітті та на всіх стадіях розвитку, які перебувають у стані природної волі; частини диких тварин (роги, шкіра тощо); продукти життєдіяльності диких тварин (мед, віск тощо); залишки викопних тварин; нори, хатки, лігва, мурашники, інше житло та споруди тварин (ст.3). Все перелічене є об’єктами екологічного права. Слід мати на увазі, що відносини у галузі використання, відтворення і охорони тваринного світу, який належить до сільськогосподарських, домашніх та інших тварин, що використовуються у господарських, наукових цілях тощо, регулюються іншим законодавством, і отже, ці види тварин не є об’єктами екологічного права.

Природно-заповідний фонд є специфічним об’єктом екологічного права. Він являє собою сукупність природних об’єктів і комплексів, наділених режимом заповідання, і складається із заповідників, заказників, природних національних, ландшафних парків, рослин та тварин, занесених до Червоної книги України. Правовий режим даного фонду визначений Законом України “Про природно-заповідний фонд України” від 16 червня 1992 р.

Навколишнє природне середовище також є об’єктом екологічного права. Це сукупність усіх природних об’єктів, які перебувають у нерозривному зв’язку та створюють єдину екологічну систему. Головну увагу у Законі України “Про охорону навколишнього природного середовища” від 25 червня 1991 р. зосереджено на правовій охороні навколишнього природного середовища, тому об’єктом екологічного права є усе природне середовище. Специфіка правової охорони кожного природного об’єкта встановлена у іншому законодавстві (Земельному, Лісовому кодексах та інших законах).

Субєктами екологічного права є різноманітні фізичні і юридичні особи. Суб’єкт права має характерні ознаки: він наділений юридичними правами та обов’язками; суб’єкт реально здатний брати участь у правовідносинах в екологічній сфері. Юридичні норми створюють обов’язкову основу участі суб’єктів екологічного права у відповідних правовідносинах (власності на природні ресурси, природокористуванні та ін.). Здатність володіння екологічними правами і обов’язками складає екологічну правоздатність, а здатність самостійно здійснювати екологічні права і обов’язки – екологічну дієздатність.

Фізичні особи – це переважний різновид індивідуальних суб’єктів в екологічному праві. Вони за наявності певних умов можуть бути суб’єктами права власності на визначені в законодавстві природні ресурси, права користування природними ресурсами, на володіння екологічною інформацією; вони мають право на подання позовів до винних осіб про відшкодування збитків, заподіяних забрудненням природного середовища тощо. В екологічному законодавстві конкретно визначені умови, за яких громадяни стають суб’єктами екологічного права. Так, у Законі України “Про тваринний світ” встановлено, що полювання в межах мисливських угідь здійснюється громадянами, які досягли 18-річного віку та отримали у встановленому порядку дозвіл на добування мисливських тварин (ст.6).

Юридичними особами, як суб’єктами є організації, підприємства, установи, наділені спеціальною правосуб’єктністю. Вони підрозділяються на державні, громадські, приватні, колективні та іноземні. Деякі з них володіють владними повноваженнями, наприклад, органи державного управління в галузі екології; інші виступають суб’єктами оперативно-господарської діяльності. Правосуб’єктність органів, які виконують управлінські функції у сфері екології, визначається компитенцією. Дані суб’єкти підрозділяються на органи загальної і спеціальної компитенції. До перших належать Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, місцеві органи влади і управління. До органів спеціальної компитенції належать органи, що вирішують спеціальні питання у галузі екології. Це міністерства, держкомітети, інші органи, які виконують еколого-управлінські функції.

До суб’єктів екологічного права належать держава Україна, Автономна Республіка Крим, адміністративно-територіальні одиниці України. Суб’єктами екологічного права можуть бути іноземні юридичні особи, держава, міжнародні організації у сфері екології, громадяни, спільні підприємства, міжнародні об’єднання, організації з участю іноземних осіб.

5. Система екологічного права.

Система екологічного права – це цілісна і послідовна сукупність теоретичних положень, принципів і еколого-правових норм, взаємопов’заних і об’єднаних регулюванням специфічних суспільних відносин в галузі екології.

Система учбового курсу екологічного права включає три розділи, розміщені в такій послідовності: загальна частина, особлива частина і спеціальна частина.

Крім того, система екологічного права може розглядатися у таких чотирьох аспектах: як галузь права, галузь законодавства, навчальна дисципліна і як наука, що тісно пов’язані між собою, однак не тотожні. Труднощі в чіткому визначенні системи екологічного права виникають через відсутність єдиного основоположного нормативного акта, який регулював би екологічні відносини. Прийнятним було б, наприклад, підготовка й видання фундаментального нормативного акта з питань екології у формі, приміром, Екологічного кодексу України, що значно полегшило б визначення системи екологічного права і правозастосовну діяльність взагалі. Таке становище з кодифікацією екологічного законодавства склалося щонайменше з двох причин: по-перше, деякі науковці стверджують, що екологічне право належить до комплексної галузі права, яка включає такі самостійні галузі права, як земельне, водне, лісове, гірниче та інші, по-друге, на сьогодні ще немає фундаментальних наукових розробок про уніфікацію екологічного законодавства, на які могли б спиратися законодавці у своїй законотворчій діяльності.

Загальна частина екологічного права містить норми права, які регулюють питання, загальні для всіх відів екологічних відносин. Вона охоплює: а) загальну характеристику екологічних відносин та екологічного права як юридичної їх форми; б) джерела екологічного права; в) право власності на природні об’єкти; г) управління в галузі використання, відтворення і охорони навколишнього природного середовища; е) загальні положення природокористування; є) правове забезпечення екологічної безпеки; ж) правове забезпечення економічного механізму у сфері екології; з) загальні питання охорони навколишнього природного середовища, включаючи й відповідальність.

Особлива частина містить правові норми, які регулюють окремі види екологічних відносин з урахуванням їх специфіки. Зокрема, право користування землею, водою, надрами, лісом, рослинністю, тваринним світом, атмосферним повітрям, природно-заповідним фондом та інші види природокористування.

Спеціальна частина курсу екологічного права включає аналіз міжнародного співробітництва держави в галузі екології, пошук шляхів розв’язання міжнародних екологічних проблем.

Система екологічного права як навчальна дисципліна в основному співпадає з системою даної галузі права. У перспективі може виникнути необхідність у створенні навчальних спецкурсів у межах екологічного права з метою вдосконалення навчального процесу та більш поглибленого вивчення конкретних питань, що відповідає вимогам практики.

Система екологічного права як еколого-правова наука виходить із системи цієї галузі права. Вона являє собою систему наукових поглядів, правових ідей, концепцій, понять, а також знань закономірностей правового регулювання екологічних відносин, які утворюють предмет екологічного права. Еколого-правова наука сприяє вдосконаленню системи екологічного права як навчальної дисципліни, системи екологічного законодавства тощо.

Висновки

Роль екологічного права визначається його місцем у системі права і зв’язками з іншими галузями права. Основними підставами для визначення екологічного права як самостійної комплексної галузі українського права вважають:

• самостійний предмет правового регулювання, яким є охорона навколишнього природного середовища, раціональне використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки;

• особлива суспільна значущість екологічних правовідносин;

• специфіка об’єктів екологічних відносин, якими є найважливіші об’єкти, як земля, вода, надра тощо;

• наявність великої кількості спеціальних законодавчих та інших нормативно-правових актів.

Цих підстав достатньо, щоб віднести екологічне право до найважливіших галузей українського права, поряд з конституційним, цивільним, кримінальним, адміністративним тощо. Екологічне право тісно пов’язане з вище перерахованими галузями права. Норми цих галузей права обслуговують і екологічну сферу. І, навпаки, норми екологічного права входять як складова до інших галузей права.

Екологічне право тісно пов’язане також з міжнародним правом, оскільки нині проблема забезпечення екологічної безпеки з регіональної та національної перетворилася на глобальну. Про це свідчать міжнародні форуми з питань охорони навколишнього природного середовища, наявність міжнародних організацій і оголошення 6 червня Всесвітнім днем охорони навколишнього середовища.

Характеристики

Список файлов курсовой работы