27701 (603669), страница 4
Текст из файла (страница 4)
До 1997р. в Україні було практично завершено радикальне скорочення як Збройних сил загалом, так і їхнього офіцерського складу. В другій половині 90-х років розпочався ще відповідальніший період – структурне реформування армії, створення сучасних мобільних і добре оснащених, боєздатних Збройних сил оборонної спрямованості, які були б готові, серед іншого, до участі і міжнародних миротворчих операціях.
Відповідальну місію було покладено на український військовий контингент миротворців, які перебувають у різних куточках планети під прапором ООН.
Система державних керівних органів України від центральних до регіональних на рубежі двох століть функціонувала згідно конституційних норм. Окремі політичні протиріччя між ВР України і президентом, що виникали час від часу не спричиняли до серйозних внутрішньо політичних загальнодержавних проблем.
Більш продуктивно і функціонально стало діяти Верховна Рада. Для здійснення політичної структуризації Верховної Ради України було створено фракції. Потім йшла їх певна трансформація. Таке явище, на думку прихильників цього процесу, мали підвищити ефективність роботи вищого законодавчого органу України. Однак ці надії не завжди виправдовувались.
Традиційно проводились дні Уряду у Верховній Раді, проблеми слухання з різних сфер життя суспільства, наприклад освіти. президент України щороку виступав із зверненням до народу. Верховна Рада України активно співпрацювала з парламентами багатьох країн, про що свідчить обміни візитами делегацій, відстоювала інтереси держави в різних міжпарламентських європейських та світових структурах.
Досить своєрідно складалася діяльність вищого виконавчого органу – Кабінету Міністрів України. Утвердилася “традиція” частенько змінювати його. З середини 90-х років Уряд України очолювали В.Масол, Є.Марчук, П.Лазаренко, В.Пустовойтенко, пізніше В.Ющенко і В.Янукович. кожного разу приймались відповідні програми, що мали рухати реформи, відпрацьовувалися нові методи їх реалізації, бралися відповідні зобов’язання. Однак соціально-економічна ситуація змінювалася мало. Безумовно, кожен уряд досягав певних локальний успіхів, але загальна неефективність їхньої діяльності в суспільстві прораховувались наперед. Першою причиною була несамостійність Кабінету Міністрів при вирішенні не тільки стратегічних, а й тактичних питань; другою – недостатність високопрофесійних спеціалістів; третьою – заполітизованість і участь в міжвладному протистоянні. З метою підвищення дієздатності Кабінету Міністрів України періодично проводилася його структурна перебудова. Наприклад, в серпні 1996р. вона здійснювалась на основі Указу Президента України про деякі питання формування Кабінету Міністрів України в грудні цього ж року – згідно з указом “Про склад Кабінету Міністрів України”, в липні 1997р. – на основі низки указів про створення міністерств і держкомітетів. Одним з суттєвих позитивних моментів у діяльності всіх урядів під кінець їхньої діяльності була конструктивна співпраця з Верховною Радою України в питаннях, що вимагали взаємодії.
Початок тисячоліття ознаменувався поступовою стабілізацією економіки, певним зростанням темпів її розвитку, активізацією вирішення соціальних проблем, що можна записати в актив КМ України.
Відповідно до Конституції України главою держави, гарантом її суверенітету, територіальної цілісності тощо, є Президент України. Він виконує важливу роль у функціонуванні кожної з трьох гілок влади. Зокрема, у законодавчому процесі він неоднозначно виступав як суб’єкт законодавчої ініціативи, наприклад при підготовці Конституції України, у виконавчій – брав участь у визначенні її структури, мети діяльності, у судовій – здійснював призначення третини суддів Конституційного суду тощо.
Проголосивши відомий уже курс реформ, Президент України Л.Кучма намагався дотримуватися його, прийманні в стратегії. Найбільш вдалими кроками у політиці Президента України стали запровадження гривні, підписання договору з Росією, хартії співробітництва з НАТО тощо. Серйозними невдачами слід вважати продовження до кінця ХХ ст. економічної кризи в країні, слабку соціальну політику, надмірну поступливість у ряді проблем західним партнерам. Президент України приділяв значну увагу питанням консолідації українського суспільства, ліквідації міжусобних чвар, стабілізації духовного життя. Значних зусиль для організації конституційної діяльності Л.Кучми як глави держави докладала адміністрація президента. Нове положення про цей орган державної влади було затверджено Указом Президента України в лютому 1997р.
Президент України, законодавча, виконавча гілки влади докладали колективних зусиль для розвитку держави. Посиленням президентських позицій в Україні сталося після виборів 1999р., коли на другий термін обрали Л.Д.Кучму. намагання опозицій позбавити його цією посади залишилися марними, певної шкоди українській державі в її і іміджі було можна відзначити, що й боротьба за місця у ВР України 1998 та 2000рр. була політично гострою. Протистояння опозиції більшості не сприяло поліпшенню її роботи. Очолювані ВРУ спочатку О.Ткаченко, потім І.Плющ і В.Литвин.
Складовою державної влади в Україні на рубежі ХХ-ХХІ століть поступово ставала судова система. Основними її завданнями були здійснення правосуддя, захист свобод і прав громадян, розв’язання конфліктів та спорів, що виникають у суспільному та державному житті, встановлені та покаранні винних у порушенні законів та правопорядку. Судова влада в Україні діє самостійно, незалежно, судді наділені особливим правовим статусом. На вершині цієї піраміди – Конституційний суд України. Прийняття Верховною Радою України на основі Конституції України закон про цей орган визначив функції, повноваження і процедуру вирішення і реалізації ним своїх повноважень. Один з напрямків роботи Конституційного суду України – аналіз актів суб’єктів права і прийняття рішень їх відповідності чинній Конституції.
З середини 90-х років реально зростають вплив і роль регіональних управлінських структур, зокрема через можливість та необхідність вирішувати всі найголовніші місцеві проблеми. Крім закономірної координації своїх дій з центром для досягнення кращих результатів у економічній, комунальній, соціальній, культурологічній сферах вони періодично створювали різні міжрегіональні організації. Наприклад, у жовтні 1997р. було засновано Асоціацію обласних рад України, основною метою якої були взаємодія і співробітництво в інтересах територій. Діяли Рада регіонів при Президенті України, Асоціація історичних міст України та інші об’єднання. Водночас нерідко виникали суперечки, а то й протистояння між представницькою та виконавчою інституціями регіонів.
Громадсько-політичне життя України 90-х років набувало певних логічних форм. На кінець 2002р. в Україні нараховувалося понад 100 партій та сотні громадських організацій. В політичному середовищі України практично існували три загальні ідеологічні течії – комуністична, націоналістична, демократична, які й сповідували тією чи іншою мірою наявні партії.
Згідно з соціологічними дослідженнями, близько 40% громадян України пов’язували своє майбутнє з тими чи іншими партіями і понад 60% - ні. В цьому і полягає логіка еволюції політичного життя в Україні.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
