19537 (602438), страница 6
Текст из файла (страница 6)
Аудитор насамперед повинний оцінити стан бухгалтерського обліку на підприємстві, оскільки від ступеня довіри до облікової інформації залежать як обсяг аудиторської роботи, так і якість аудиторського висновку, а також ступінь аудиторського ризику. Розпочинаючи перевірку фінансових результатів підприємства аудитор повинний у першу чергу ознайомитися з порядком обліку виробничих витрат, собівартості, реалізації продукції та фінансових результатів.
Підчас перевірки аудитор з'ясовує, які витрати виробництва (обігу) включаються до виробничої собівартості, а які зараховуються до складу витрат періоду і безпосередньо списуються на фінансовий результат. Порядок формування собівартості готової продукції (робіт, послуг) є обов'язковим для всіх підприємств, що здійснюють виробничу діяльність. Цей порядок встановлений Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 16 "Витрати" [14].
Особливої увагу аудитор приділяє обліку витрат за рахунком 90 "Собівартість реалізації". Відповідно до П(С)БО 16 "Витрати" до виробничої собівартості з 01.01.2000 р. включаються: прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці, інші прямі витрати, виробничі накладні витрати. Такі витрати, як адміністративні, збутові та інші операційні , згідно стандарту не включаються до складу виробничої собівартості продукції. Отже, рахунок 90 "Собівартість реалізації" призначений для відображення лише виробничої собівартості готової продукції (придбаних товарів), що була реалізована. Зіставлення чистих доходів від реалізації і собівартості реалізованої продукції дозволяє визначити валовий фінансовий результат (прибуток, збиток).
Відповідно до національних стандартів бухгалтерського обліку собівартість незавершеного виробництва, готової і реалізованої продукції, яка відображається відповідно на рахунках 23 "Виробництво", 26 "Готова продукція і 90 "Собівартість реалізації", визначається як виробнича собівартість, у яку включаються витрати основних цехів і інших підрозділів, що відповідно забезпечують процес виробництва (склади виробничих запасів, відділ постачання і т.д.). Як зазначалося вище, значна частина загальногосподарських витрат не включається до складу виробничої собівартості продукції. Для обліку таких витрат виділені рахунки 92 "Адміністративні витрати", 93 "Витрати на з побут", 94 "Інші операційні витрати".
Аудитор перевіряє обороти за рахунком 70 "Доходи від реалізації", який призначений для відображення доходу від реалізації продукції, робіт, товарів і послуг, нарахованого чи отриманого підприємством у звітному періоді. Для визначення показника чистого доходу, що належить підприємству, по дебету цього рахунка буду відбиті податки, що підлягають сплаті з доходу (ПДВ, акцизний збір), і частина доходу, що належить іншим підприємствам (по договорах комісії, спільної діяльності і т.п.).
Оскільки наприкінці звітного періоду рахунка доходів і витрат повинні закриватися шляхом списання різниці їх дебетового і кредитового оборотів на рахунок 79 "Фінансові результати", то аудитор перевіряє правильність і своєчасність закриття цих, а також визначає, чи дорівнюють один одному дебетовий та кредитовий обороти за рахунками доходів і витрат після їх закриття на рахунок 79.
Підчас перевірки фінансових результатів особливу увагу аудитор приділяє рахунку 79 "Фінансовий результат", оскільки він призначений для узагальненого відображення інформації про фінансовий результат підприємства від звичайної й іншої діяльності. За кредиту рахунку 79 "Фінансовий результат" відбиваються суми в порядку закриття рахунків обліку доходів, по дебету – суми в порядку закриття рахунків обліку витрат, а також сума нарахованого податку на прибуток. Сальдо рахунка при його закритті списується на рахунок 44 "Нерозподілені доходи (непокриті збитки)". Таким чином, на рахунку 79 відбувається безпосереднє визначення фінансового результату. Отже, аудитор повинний перевірити правильність розрахунку величини фінансового результату та визначити, чи дорівнюють один одному дебетовий та кредитовий оборот за рахунком 79 після його закриття.
Аудитор також повинний звернути увагу окремо на формування бухгалтерського та податкового прибутку, тому що їхнє визначення відбувається за різними нормативно-правовими актами. Відповідно до П(С)БО 15 "Дохід" дохід повинний визнається при збільшенні чи активу зменшення зобов'язання, що обумовлює збільшення власного капіталу. Тому, такі надходження, як суми ПДВ, суми надходжень по договорах комісії, передоплати продукції, авансу, задатку під заставу, що приводять до збільшення активів, однак не приводять до росту власного капіталу, в бухгалтерському обліку не визнаються доходами.
Прибуток, що оподатковується, відповідно до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" [2], повинний визначатися сумою скоригованого валового догоду (виторгу в грошовій чи натуральній формах) звітного періоду, зменшеної на суму валових витрат підприємства, які безпосередньо пов'язаних з одержанням доходу, і зменшеної на суму амортизаційних відрахувань.
Аудитор повинний враховувати що витрати на гарантійний ремонт та обслуговування включаються за бухгалтерським обліком до складу витрат на збут без обмеження. За податковим обліком до валових витрат включається лише сума не вища за 10 % від сукупної вартості проданих товарів, термін гарантійного обслуговування яких ще не минув. Витрати на рекламу включаються до валових витрат тільки в розмірі 2 % від оподатковуваного прибутку за попередній квартал, тоді як у бухгалтерському обліку ці витрати включаються до складу витрат на збут у повному обсязі. Згідно з податковим законодавством не включаються до складу валових витрат суми сплаченого штрафу, пені, неустойки, натомість в бухгалтерському обліку зазначені сплати відносяться на рахунок 948 "Визнані штрафи і неустойки". Витрати на ПММ для службовий легковий автотранспорт, витрати на оплату добових понад встановлені норми, що пов'язані з виробничою діяльністю підприємства, за бухгалтерським обліком включаються до складу витрат, а за податковим обліком такі витрати не враховуються при обчисленні бази оподаткування.
Відповідно до податкового законодавства, до валового доходу включається вартість безоплатно наданого майна, а за податковим обліком на рахунок 745 "Дохід від безоплатно отриманих активів" зараховується тільки сума амортизації таких активів.
Після перевірки порядку обліку виробничих витрат, формування собівартості продукції, реалізації і формування фінансових результатів аудитор здійснює загальну оцінку фінансових результатів: виконання плану прибутку не тільки за загальною сумою, але й відносно окремих складових.
Важливим етапом аудиту є визначення впливу окремих факторів на величину фінансових результатів. Аудитор повинний враховувати, що на фінансовий результат впливає зміни за такими показниками, як обсягу реалізації продукції; величин виробничої собівартості продукції, що була реалізована; ціна на продукцію; структура й асортимент реалізованої продукції.
Вплив зміни обсягу реалізації продукції може бути визначений множенням планової суми прибутку на відсоток відхилення обсягу реалізації в оцінці по повній плановій собівартості. Вплив зміни величини собівартості визначають зіставленням фактичної і планової собівартості у перерахунку на фактичний обсяг випуску продукції. Аналогічно аудитор аналізує вплив зміни величини комерційних витрат на фінансові результати підприємництва. Шляхом відповідних підрахунків (зіставленням фактичного обсягу реалізації без акцизного збору в цінах плану і цінах, що фактично склалися на ринку) аудитор визначає вплив цінового фактора. Підрахунок зміни структури й асортименту реалізованої продукції розраховується двома способами: сальдовим методом, тобто вирахуванням із загальної суми відхилення прибутку від реалізації товарної продукції сум відхилень по всіх інших факторах, чи зіставленням планового прибутку, скоригованого на суму фактично реалізованої продукції, із плановим прибутком, скоригованого на відсоток виконання плану щодо обсягу реалізації.
Підчас підготовки аудиторського висновку на підставі результату, що був отриманий за допомогою зазначених методів економічного аналізу, аудитору важливо враховувати, що вплив кожного фактору має, як правило, певні обмеження за обсягом, зокрема, обсяг випуску може бити лімітований технічними можливостями підприємства, а рівень цін та обсяг реалізації продукції в значній мірі залежить від стану ринкової кон'юнктури. Отриману підчас перевірки та аналізу інформацію, аудитор повинний використовувати для підготовки аудиторського висновку.
Нестабільність економічної ситуації підчас формування ринкових відносин в економіці України призводить до того, що перспективи підприємницької діяльності прогнозувати важко. У таких умовах на багатьох підприємствах (у тому числі державних) планові завдання визначаються формально і, як правило, далекі від реальності. Отже, аудитор повинен визначити реальність планових показників та встановити можливість їх використанні підчас аудиторської перевірки фінансових результатів. Відсутність реальних планових показників для аудитора означає втрату частини інформації для аналізу фінансових результатів та підвищує аудиторський ризик.
Однак, брак реальних планових показників не може бути підставою для відмови від аудиторського висновку. У таких випадках аудитору необхідно здійснити наступні заходи:
зробити загальну оцінку результативної і фінансово-господарської діяльності на підставі порівняння записів і сум за дебетом і кредитом рахунка 79 "Фінансовий результат";
для аналізу впливу рівня собівартості продукції, робіт і послуг на прибутковість підприємства необхідно визначити загальні, умовно-постійні і комерційні витрати у розрахунку на 1 грн. реалізованої продукції за звітний і попередній період;
визначити найбільш прибуткові види продукції, робіт і послуг.
Загальна оцінка фінансового результату діяльності підприємства за конкретний звітний період у вітчизняній аудиторській практиці здебільшого передбачає зіставлення оборотів дебетом й кредитом рахунку 79 "Фінансовий результат", але це дозволяє лише констатувати сам факт одержання прибутку чи збитків. Отже, для уточненого висновку про результати фінансово-господарської діяльності аудитору доцільно використовувати методикою західних економістів. За цією методикою, зокрема, передбачається, що при визначенні результату господарської діяльності аудитору необхідно також враховувати зміни запасів товарно-матеріальних цінностей (у тому числі готової продукції на складах) на початок і кінець звітного періоду і робіт, виконаних підприємством для власних потреб.
Підчас аналізу впливу величини собівартості продукції, робіт і послуг попередню інформацію можна згрупувати. Сформованого потоку інформації на цьому етапі в більшості випадків досить для підготовки аудиторського висновку.
Крім того, при проведенні аудиту фінансових результатів підприємства аудитору доцільно скористатися методиками закордонних фахівців, які дозволяють проводити аналіз й оцінку фактичної і майбутньої ліквідності (розглянутої як стан підприємства, його сприятлива платіжна характеристика) складати ретроспективну (за ряд років) таблицю фінансових результатів, яка є підсумком з'єднання двох проміжних таблиць. Перша узагальнює з позицій ліквідності виробничі і реалізаційні операції – результат господарської діяльності, друга - підсумки фінансової діяльності.
Наступним етапом аудита фінансових результатів є розрахунок основних показників, значення яких характеризують основні результати фінансово-господарської діяльності рентабельності активів, інвестицій, власного капіталу, реалізованої продукції.
Рентабельність активів розраховується як відношення прибутку (після сплати податків) до середньої величини активів. Він показує величину прибутку, що отримує підприємством з кожної гривні, вкладеної в активи.
Коефіцієнт рентабельності інвестицій визначають відношенням прибутку (до сплати податків) до суми інвестицій за винятком короткострокових валютних зобов'язань.
В аудиторському висновку також необхідно зафіксувати ступінь довіри до системи обліку. Але крім цього аудитор повинний дати клієнту ради щодо вибору варіанта облікової політики, що найкраще забезпечував би реалізацію підприємством фінансової стратегії.
До питань облікової політики, що, зокрема, впливають на величину фінансового результату, варто віднести наступні:
вибір способу нарахування амортизації основних засобів;
вибір методу оцінки матеріалів, приголомшених і витрачених на виробництво продукції, робіт і послуг;
порядок нарахування зносу малоцінних і швидкозношуваних предметів;
порядок віднесення на собівартість реалізованої продукції окремих видів витрат (безпосередньої списання на собівартість у міру здійснення чи витрат попереднє формування резервів очікуваних витрат і платежів);
склад витрат, що безпосередньо відносяться на собівартість конкретного виду продукції; склад невиробничих операційних витрат, спосіб їхнього розподілу та інші.
Отже, це означає, що облікову політику варто визначати в залежності від того, які позиції підприємство хоче мати на ринку. Наприклад, якщо поставлена мета сплатити якнайменше податків, логічно (особливо в умовах інфляції) застосовувати спосіб оцінки матеріалів за цінами останнього придбання. При цьому також варто використовувати і методи прискореної амортизації, якщо вони передбачені відповідним податковим законодавством. Однак, якщо підприємство хоче залучити додаткові інвестиції, зазначені елементи облікової політики застосовувати не слід.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
