16754 (600899), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

План асигнувань загального фонду бюджету – це помісячний розподіл бюджетних асигнувань, затверджених у загальному фонді кошторису, за скороченою формою економічної класифікації видатків, який регламентує упродовж року взяття бюджетних зобов’язань та здійснення платежів.

План спеціального фонду державного бюджету (за винятком власних надходжень бюджетних установ та відповідних видатків) (далі – план спеціального фонду) – це помісячний розподіл бюджетних асигнувань (за винятком власних надходжень бюджетних установ та відповідних видатків), затверджених у спеціальному фонді кошторису, за скороченою формою економічної класифікації видатків, який регламентує протягом року взяття бюджетних зобов’язань та здійснення платежів, в розрізі доходів за кодами класифікації доходів бюджету.

План використання бюджетних коштів – це розподіл бюджетних асигнувань, затверджених у кошторисі, за повною економічною класифікацією видатків та класифікацією кредитування бюджету.

Установам можуть виділятися бюджетні кошти тільки за наявності затверджених кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів спеціального фонду.

Установи мають право брати бюджетні зобов’язання та витрачати бюджетні кошти на цілі і в межах, установлених кошторисами і планами асигнувань, планами спеціального фонду.

Бюджетне зобов’язання – будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладання договору, придбання товару, послуги чи виконання інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, згідно з якими необхідно здійснити платежі упродовж цього самого періоду або у майбутньому.

Для програм та заходів, які здійснюються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надають розпорядникам бюджетних коштів.

Розпорядники бюджетних коштів – бюджетні установи в особі їх керівників, уповноважені на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов’язань та видатки з бюджету.

Одержувачі бюджетних коштів – це підприємства і госпрозрахункові організації, громадські та інші організації, що не мають статусу бюджетної станови, які одержують безпосередньо через розпорядників кошти з бюджету як фінансову підтримку або уповноважені органами державної влади на виконання державних цільових програм та надання послуг. Одержувачі витрачають бюджетні кошти відповідно до плану використання бюджетних коштів.

Кошторис доходів і видатків усі установи складають на календарний рік. Він затверджується керівником відповідної вище поставленої організації не пізніше ніж через місяць після затвердження відповідного бюджету, з якого здійснюється фінансування установи.

Одночасно з кошторисом на затвердження вище поставленої організації подається штатний розпис установи, включаючи її структурні підрозділи, які формуються за рахунок спеціальних чи інших позабюджетних коштів.

У разі коли Верховною Радою України не буде затверджено Державний бюджет України до 02 грудня року, який передує тому, на який складено бюджет, і згідно із статтею 28 Закону України «Про бюджетну систему України» (512–12) приймається закон про порядок фінансування поточних витрат до затвердження Державного бюджету України, по кожній установі повинні бути розроблені і затверджені керівником вищестоящої організації тимчасові кошториси доходів і видатків на І квартал, а в разі потреби на ІІ і наступні квартали (залежно від терміну затвердження відповідних бюджетів) [1, ст. 189]

1. Види та структура кошторису бюджетної установи

На відміну від практики попередніх років, з 2000 року в Україні є два види кошторисів: індивідуальні та зведені, що складаються відповідно до бюджетної класифікації. Вони різняться рівнем узагальнення інформації про доходи та видатки бюджетних установ.

Установа, незалежно від того, веде вона облік самостійно чи обслуговується централізованою бухгалтерією, для забезпечення своєї діяльності складає індивідуальні кошториси і плани асигнувань (загального фонду та спеціального фонду), за кожною виконуваною нею бюджетною програмою (функцією).

Враховуючи цю вимогу, бюджетні установи, що ведуть облік самостійно, індивідуальні кошториси подають своїй вище поставленій організації, а установи, які обслуговуються в централізованій бухгалтерії, індивідуальні кошториси надають безпосередньо в централізовану бухгалтерію.

Зведені кошториси і плани асигнувань (загального фонду та спеціального фонду) – це зведення показників індивідуальних кошторисів і планів асигнувань розпорядників коштів бюджету нижчого рівня, що складають головний розпорядник, розпорядник вищого рівня для подання їх Мінфіну України, Мінфіну Автономної Республіки Крим, місцевим фінансовим органам та органам Державного казначейства.

Зведені кошториси не затверджують.

Оскільки кошторис – це план доходів і видатків бюджетної установи, то сама форма документа складається з двох частин: дохідної і видаткової.

Залежно від джерел утворення доходи бюджетної установи поділяються на два види:

• Доходи загального фонду бюджету

• Доходи спеціального фонду бюджету

Доходи загального фонду – це держані кошти, що надійшли на рахунок бюджетної установи із загального фонду державного або місцевого бюджету для її утримання. Їх ще називають асигнуваннями (фінансуванням) з державного бюджету.

Доходи спеціального фонду – це надходження від плати за послуги, що надають бюджетні установи згідно із законодавством України, а також кошти, перераховані бюджетним установам для виконання окремих доручень, благодійні внески, гранти та подарунки. Перелік доходів спеціального фонду визначає Кабінет Міністрів України.

У ході складання і затвердження проектів кошторисів залишки коштів за спеціальним фондом кошторисів не планують.

Дохідна частина спеціального фонду проекту кошторису формується на підставі індивідуальних розрахунків доходів і платежів та відрахувань до бюджету, які складаються за кожним джерелом доходів. За основу цих розрахунків беруть показники обсягів надання тих чи інших платних послуг, а також інші розрахункові показники та розмір плати в розрахунку за одиницю показника, який встановлюють відповідно до законодавства. На підставі перелічених показників визначають суму доходів на плановий період за кожним джерелом доходів з помісячним розподілом та урахуванням конкретних умов роботи установи. Під час формування показників, на підставі яких визначають доходи планового періоду, обов’язково повинен ураховуватися рівень їхнього фактичного виконання за останній звітний рік, а також очікуваного виконання за період, що передує плановому. Показники наводять в обсязі, зазначеному в формі розвитку, і вони повинні вповні відповідати показникам бухгалтерської звітності за відповідні періоди.

У видатковій частині кошторису доходів і видатків установи зазначають загальну суму витрат установи з розподілом їх за категоріями видатків економічної класифікації, а також із встановленням витрат, фінансування яких планується за рахунок бюджетних асигнувань і за рахунок надходжень із спеціального фонду. При цьому у розрахунках по кожній статті витрат крім потреби в коштах на покриття затрат поточного року передбачаються асигнування на покриття заборгованості установи за минулий рік, визначеної на підставі даних річної бухгалтерської звітності і підтвердженої відповідними розрахунками та обґрунтуваннями.

Передбачені у видатковій частині єдиного кошторису асигнування повинні забезпечувати 100-відсоткове фінансування витрат установи. Зокрема, чисельність працівників установи, яка пропонується до затвердження за штатним розписом, повинна бути повністю забезпечена фондом заробітної плати виходячи з розміру не тих посадових окладів, що склались на момент складання кошторису, а з урахуванням коефіцієнтів їх підвищення протягом планового року (у зв’язку з прогнозуванням відповідних темпів інфляції, прийняттям тих чи інших законодавчих актів щодо змін умов оплати праці працівників окремих галузей соціально-культурної сфери тощо). Зазначені коефіцієнти підвищення заробітної плати по кожному фактору окремо повинні доводитися відповідними фінансовими органами до головних розпорядників кредитів після затвердження бюджетів, за рахунок яких здійснюється їх фінансування. Головні розпорядники кредитів включають ці показники до лімітних довідок про витрати з бюджету, які вони надсилають кожній підвідомчій установі.

У разі невиконання зазначеної умови керівники відповідних органів, зазначених у відповідних пунктах Положення про складання кошторису, не мають права затверджувати штатний розпис установи.

Виходячи з необхідності забезпечення фінансування тих чи інших витрат згідно з установленими нормами і нормативами, в аналогічному порядку повинні визначатися під час формування кошторису й інші показники роботи установи, на підставі яких визначаються суми відповідних витрат.

Видатки установи за рахунок бюджетних коштів передбачаються відповідно до законодавства, а також нормативних документів, що визначають порядок формування окремих статей витрат кошторису. Кожна стаття обов’язково обґрунтовується відповідними розрахунками.

Розрахунки витрат за кожною статтею позабюджетних коштів здійснюються з урахуванням особливостей діяльності установи, яка надає платні послуги.

Якщо під час планування установою спеціального фонду кошторису планові доходи перевищують планові видатки, розраховані на реалізацію заходів спеціального призначення відповідно до законодавства, установа повинна передбачити спрямування зазначених коштів на пріоритетні заходи, які необхідні для виконання основних функцій, але не забезпечені (або частково забезпечені) видатками загального фонду. Оскільки такі видатки планують за рахунок надходжень із спеціального фонду, їх передбачають у кошторисі за спеціальним фондом.

1. Основні принципи, порядок фінансування бюджетних установ та система розпорядників бюджетних коштів

Відповідно до законодавства діяльність бюджетних установ здійснюється за рахунок коштів, що надходять з бюджету, і додаткових доходів, отримання яких дозволенне чинним законодавством України.

Під бюджетним фінансуванням розуміють безповоротне, безвідплатне виділення коштів з державного або місцевого бюджету в розпорядження керівників установ на витрати, передбачені бюджетом.

Здійснення операцій за видатками державного бюджету через органи Державного казначейства обов’язкове для всіх розпорядників його коштів. При казначейській формі виконання державного бюджету розпорядникам коштів відкриваються реєстраційні рахунки в органах Державного казначейства.

Фінансування та оплата витрат проводяться органами Державного казначейства за наявності відомостей про територіальне розташування мережі установ, підприємств і організацій на відповідній території та на підставі затверджених кошторисів доходів і видатків. Кошторис бюджетної установи є основним документом, який визначає загальний обсяг, цільовий напрямок і щоквартальний розподіл її коштів.

У місячний термін після затвердження державного бюджету України головні розпорядники коштів подають до Державного казначейства України зведений кошторис доходів і видатків за підвідомчими установами за територіями, загальна сума якого повинна відповідати сумам розпису доходів і видатків державного бюджету, затвердженого Міністерством фінансів.

Розпорядники коштів другого ступеня подають зведений кошторис доходів і видатків для підвідомчих установ і територій (місто, район) до територіальних управлінь Державного казначейства, де його звіряють з розписом видатків, одержаних від Державного казначейства.

Розпорядники коштів третього ступеня подають затверджені кошториси доходів і видатків до відповідних відділень Державного казначейства, де їхні дані звіряють з даними розписів видатків, доведеними вище поставленими органами Державного казначейства.

Бюджетні установи одержують фінансування з державного або місцевих бюджетів.

Незалежно від джерел покриття видатків бюджетних установ фінансування здійснюється на підставі таких принципів:

• Плановості

• Цільового спрямування коштів

• Безповоротності та безвідплатності

• Ефективного використання коштів

• Оптимального поєднання власних, кредитних і бюджетних джерел

• Додержання режиму економії та постійного контролю за їхнім використанням

1. Принцип плановості означає, що фінансування здійснюється у межах асигнувань, передбачених кошторисом доходів і витрат бюджетної установи та планом асигнувань. Разом з тим, дотримуючись цього принципу фінансування, необхідно мати на увазі, що бюджетне фінансування не можна зараховувати до заходів планового характеру. Фінансування бюджетних організацій здійснюється залежно від виробничої необхідності. Наприклад, навчальні заклади фінансуються з урахуванням фактично діючої мережі навчальних закладів і наявності контингенту учнів, установи охорони здоров'я – залежно від кількості лікарень, поліклінік, амбулаторій, кількість ліжок тощо.

2. Принцип цільового спрямування коштів полягає у тому, що кошти плануються та використовуються на суворо визначені цілі та заходи відповідно до затверджених кошторисів та планів асигнувань. Тобто одержані бюджетною установою кошти для виплати заробітної плати повинні використовуватися виключно на ці потреби, а не витрачатися на придбання товарно-матеріальних цінностей.

3. Принцип безповоротності та безвідплатності фінансування державних витрат – це надання коштів без прямого їхнього відшкодування. Ці суми надходять у повне розпорядження бюджетних установ і використовуються на відшкодування витрат, передбачених кошторисом. Непряме відшкодування полягає в матеріальному прирості основних фондів для виробничої та невиробничої сфер, перспективна підготовка кадрів для суспільства тощо.

4. Принцип ефективного використання коштів має на меті одержання суспільно необхідного результату за мінімальних витрат фінансових ресурсів. Практичне здійснення цього принципу супроводжується вдосконаленням форм і методів оперативного управління виробничою та фінансовою діяльністю бюджетних установ, розроблення додаткових важелів і стимулів, спрямованих на скорочення витрат.

5. Принцип оптимального поєднання власних та бюджетних джерел полягає у тому, що під час вирішення питання про бюджетне або відомче фінансування бюджетних установ враховують наявність власних коштів бюджетних установ. Цей принцип використовується як на покриття поточних витрат, так і на фінансування капітальних вкладень.

6. Принцип постійного контролю під час фінансування державних витрат діє на усіх ділянках здійснення виробничих, господарських і фінансових операцій. Контроль дає можливість викрити недоліки й помилки у діяльності, вжити заходів до їхнього усунення, а також надає зустрічну інформацію для перспективного і поточного планування державних витрат як під час визначення цільового спрямування коштів, так і під час визначення їхнього обсягу.

Дотримання вищезгаданих принципів бюджетного фінансування сприяє зміцненню фінансово-бюджетної дисципліни бюджетними установами, а також підвищенню ефективності використання бюджетних коштів.

Характеристики

Список файлов курсовой работы