16470 (600782), страница 3

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

списання за невідповідності критеріям активу;

списання у звיязку з псуванням, крадіжок тощо;

реалізація на сторону.

На підприємстві ВАТ “Рівнеазот” при відпуску запасів у виробництво, продажу та іншому вибутті оцінку їх здійснюють за двома методами:

Ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів;

Ціни продажу для роздрібної торгівлі.

Метод ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів використовується у випадку виконання спеціальних замовлень і проектів при невеликій номенклатурі запасів а також для видів запасів, які не замінюють один одного. Отже цей метод передбачає ведення індивідуального обліку з кожного виду запасів.

Його доцільно застосовувати, коли існує можливість визначення (ідентифікації) собівартості кожної списаної одиниці матеріалів, а також коли номенклатура матеріалів відносно не велика і їх можна розглядати як окремі одиниці та легко ідентифікувати. Метод ідентифікованої собівартості дає найточніші результати, якщо є певність, що собівартість ідентифікується правильно.

За неперервної системи обліку він забезпечує оперативне і точне визначення вартості активів, собівартості продукції (робіт, послуг), фінансового результату. Однак цей метод потребує значних витрат на складський облік, а тому застосовується лише у складних дорогих виробництвах, в торгівлі дорогими індивідуально визначеними товарами.

Цей метод облічується за її фактичною первісною вартістю, залежить від того яку саме з одиниць запасів буде використано чи продано. При цьому на кожну одиницю має бути виготовлено ярлик і вказано його собівартість. Недолік цього методу - одинакові запаси облічуються за різною вартістю. Метод ідентифікованої собівартості не залежить від дати оприбуткування запасів.

Метод ціни продажу, суть даного методу полягає в тому що оцінка за цінами продажу заснована на застосуванні підприємствами роздрібної торгівлі середнього проценту торгівельної націнки товарів. Застосовується підприємствами що мають значну і змінну номенклатуру товарів з приблизно однаковим рівнем торгівельної націнки. Для забезпечення максимального наближення нормативних витрат до фактичних норм витрати ціни регулярно переглядається. Цей метод застосовують промислові підприємства, з технічних причин не можуть достовірно визначити фактичне витрачання запасів (передусім рідких, газоподібних, сипких матеріалів).

Вартість витрачених запасів визначається за допомогою розрахунку:

Собівартість реалізованих товарів = продажна вартість реалізованих товарів - суму реалізованої торгівельної націнки;

Сума реалізованої торгівельної націнки = продажна вартість реалізованих товарів х середній % торгівельної націнки / 100 %

Середній % торгівельної націнки = (ЗТНц+НТНц) / (ЗТПВ + НТПВ) х 100%,

де: ЗТНц - сума залишку торгівельних націнок на початок звітного місяця; НТНц - отримання торгівельних націнок у звітному місяці; ЗТПВ - залишок товарів на початок по продажній вартості; НТПВ - надійшло у звітному місяці товарів за продажною вартістю.

Вартість залишку визначається розрахунковим шляхом. Метод ціни продажу не залежить від дати оприбуткування запасів.

Собівартість реалізованих товарів визначається як різниця між продажною (роздрібною) вартістю реалізованих товарів і сумою торгівельної націнки на ці товари.

При відпуску запасів у виробництво, продажу чи вибутті оцінка їх може здійснюватися ще за такими методами:

середньозваженої собівартості;

собівартості перших за часом надходження запасів (ФІФО);

собівартості останніх за часом надходження запасів (ЛІФО);

нормативних затрат.

Метод середньозваженої собівартості. Оцінка за середньозваженою собівартістю проводиться по кожній одиниці запасів діленням сумарної вартості залишку таких запасів на початок звітного місяця і вартості одержаних у звітному місяці запасів на сумарну кількість запасів на початок звітного місяця і одержаних у звітному місяці запасів.

Запаси з однаковими вхідними параметрами обліковуються в одній інвентарній картці не залежно від ціни придбання. Облік по партіях не ведеться.

При розрахунку ціни вибуття, при періодичній оцінці беруться до уваги всі дані по надходженню запасів за звітний період, а при постійній - лише дані за період, що передував даті останнього вибуття запасів.

Цей метод можна застосовувати для списання взаємнозамінних запасів, коли для списання запасів не потрібно проводити їх ідентифікацію (на відміну від методу ідентифікованої собівартості). Проблема даного методу полягає, головним чином, в складності відстежування за середньою ціною в умовах, коли виробничі запаси витрачаються щоденно, а також надходять досить часто.

Метод ФІФО. Оцінка запасів за методом ФІФО базується на припущенні, що запаси використовуються у послідовності, що є протилежною їх надходженню на підприємство (зарахуванню у бухгалтерському обліку), тобто запаси, які першими відпускаються у виробництво (продаж та інше вибуття), оцінюються за собівартістю останніх за часом надходження запасів.

Одиниці, які залишаються в запасах на кінець періоду, оцінюються за цінами останніх надходжень товарів.

Даний метод найчастіше застосовується для таких запасів як фрукти, овочі та інші продукти харчування, коли перші запаси, що надійшли повинні повинні реалізовуватись в першу чергу, щоб уникнути збитків від псування.

Перевага методу ФІФО полягає в тому, що він простий, систематичний і обיєктивний, а також перешкоджає маніпулюванню даними в сторону штучного завищення або заниження вартості запасів, тобто запобігає можливості маніпулювання прибутком, забезпечує відображення у балансі суми запасів, яка приблизно збігається з поточною ринковою вартістю.

Саме відображення не реальних доходів, що призводить до не виправданого завищення прибутку є недоліком методу.

Метод ЛІФО. Оцінка запасів за методом ЛІФО базується на припущенні що запаси використовуються у послідовності, що є протилежною їх надходженню на підприємство (зарахуванню в бухгалтерському обліку), тобто запаси, які першими відпускаються у виробництво (продаж та інше вибуття), оцінюються за собівартістю останніх за часом надходження запасів.

При застосуванні методу ЛІФО запаси (за видами), як і при застосуванні ФІФО, поділяються на рівні, або групи, в залежності від вартості одиниці даного запасу. Партія, що надійшла, відображається в обліку як самостійна партія, і залежить від тих, що вже відображені в обліку.

Перевага цього методу полягає в тому, що більш висока собівартість проданої продукції в більшій мірі відповідає вартості поповнення запасів, необхідних для продовження функціонування підприємства. Даний метод ігнорує фізичне старіння запасів і забезпечує правильні результати при обліку запасів, які швидко псуються (наприклад фрукти). Для запасів тривалого зберігання можна використовувати інші способи оцінки.

Недолік методу ЛІФО полягає в тому, що запаси в балансі відображаються за більш давніми цінами.

Метод нормативних затрат. Оцінка за нормативними затратами полягає у застосуванні норм витрат на одиницю продукції (робіт, послуг), які встановлені підприємством з урахуванням нормальних рівнів використання запасів, праці, виробничих потужностей і діючих цін. Для забезпечення максимального наближення нормативних затрат до фактичних норм затрат і ціни повинні регулярно у нормативній базі перевірятися і переглядатися. Зазначений метод на практиці застосовується досить рідко.

Характеристики

Список файлов курсовой работы