10853 (600459), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Використана методика обліку вимагає від спостерігача оцінювання відстані виявлення хижака. Ці оцінки можуть стати основною причиною похибки. Незначні помилки у виявлені відстані є прийнятними, однак суттєві відмінності чи систематичні недооцінювання або переоцінювання відстані - виявлення стають серйозною проблемою. Існує два способи зменшення можливих похибок. Перший - регулярне тренування й вдосконалення навичок визначення відстані виявлення шляхом вибору об'єкта, подумки оцінки й перевірки припущень. Другим методом є розмітка території на окремі ділянки з точно встановленою відстанню. Він менш зручний і в лісі є абсолютно неприйнятним.
Метод анкетування давно і успішно застосовується в різних областях зоологічних досліджень. Особливу цінність даний метод представляє при зборі інформації по рідкісних видах. Він може застосовуватися разом із стандартними обліковими методами, не вимагаючи при цьому великих матеріальних і часових витрат. Результатом проведеного анкетування можуть бути додаткові, часто унікальні, ніде раніше не запротокольовані відомості про місця знахідок рідкісних видів, їх спосіб життя, стан кормової бази, відношення місцевого населення, існуючих лімітуючих чинниках і тому подібне. З іншого боку дані попереднього анкетування можуть бути використані для подальшого планування заходів щодо обстеження тієї або іншої ділянки ареалу виду, що цікавить, пошуку відповіді на те або інше поставлене питання.
В нашій роботі був використаний маршрутний метод, адже він є доволі простим і зручним, доступним, не потребує докладання значних зусиль, попереднього розподілу території, а також метод анкетування.
Розділ 3. Характеристика родів ряду Хижі околиць м.Чернігова
3.1 Родина Куницеві - Mustelidae
Куницеві, куничні, кунячі або тхореві (Mustelidae) — родина ссавців ряду хижих. Є однією з найбільш багатих видами родин ссавців. Куницеві сформувалися приблизно 40 мільйонів років тому і їх розміри для хижаків досить малі. До куницевих відносяться куниці, норки, видри, борсуки, тхори та подібні тварини. Куницеві вміють добре пристосовуватися до різних умов, тому представлені у всіх частинах Землі [6].
По числу видів і родів родина куницевих — найчисленніша і ряді хижих. У ній налічується біля 56 видів, які об'єднуються в 21-22 роди і 2 або 4 підродини. Систематика родини остаточно не встановлена; до недавнього часу до неї відносили також скунсів, що зараз виділяються у окрему родину скунсових (Mephitidae), до цієї родини також пізніше перенесли рід смердючих борсуків (Mydaus). Положення деяких інших таксонів (наприклад росомахи) також спірно та постійно переглядається.
Види, що об'єднуються в родину куницевих, вельми сильно розрізняються будовою тіла, способом життя і адаптивним пристосуванням до місця існування. До родини входять дрібні (найменші в ряді) або середні хижаки. Довжина тіла від 11 (мала ласка) до 150 см (калан), маса від 25 г до 45 кг. Самці в середньому на 25 % більші за самок. Тіло звичайний сильно витягнуте, гнучке, рідше відносно коротке, часто масивне (борсук, росомаха). Кінцівки короткі, пальці стопоходящі, п'ятипалі. Кігті не втяжні; у деяких видів між пальцями є шкірні складки (перетинки). Підошви кінцівок покриті волоссям, мають голі подушки, або цілком голі. У калана кінцівки сильно змінені: задні перетворилися на ласти, а на передніх пальці укорочені і сполучені між собою.
Голова зазвичай невелика, на короткій, але дуже рухомій шиї. Очі середніх розмірів, або великі. Вуха маленькі, рідше великі, з округлими вершинамі. У водних видів вушні раковини сильно зредуковані. Хутро, як правило, густе, пухнасте, з м'яким підшерстям. Забарвлення хутра різноманітне: однотонне, двобарвне, смугасте, плямисте. Пишнота і густина шерсті сильно змінюються по сезонах; у горностая забарвлення взимку стає білосніжним. Особливі анальні залози виділяють секрет з різким запахом, подібний до секрету скунсів [6].
Череп невеликий, з укороченим обличчевим відділом і роздутою мозковою частиною. У крупних форм сильно розвинені гребені на черепі. Очні ямки зазвичай великі. Число зубів значно змінюється у різних родів, головним чином, за рахунок передкорінних і корінних зубів. Тільки у калана зменшення зубів до 32 відбулося за рахунок редукції пари нижніх різців. Ікла і хижі зуби сильно розвинені. Жувальна поверхня корінних зубів може мати гострі або притуплені вершини. Загальне число зубів 28-38.
Поширені куницеві дуже широко. Відсутні тільки в Антарктиді, на Фолклендских і Галапагоських островах, острові Мадагаскар, в Ісландії і на деяких островах Вест-Індії, Північного Льодовитого і Тихого океану. Завезені в Австралію і Нову Зеландію.
Серед представників родини є наземні, напівдеревинні, напівводні і майже водні форми. Населяють найрізноманітніші ландшафти, зустрічаючись від тундри до пустель і від підніжжя гір до альпійських лугів. Як правило, ведуть одиночний територіальний спосіб життя, іноді тримаються сім'ями і дуже рідко утворюють невеликі групи. Наприклад, на частини свого ареалу борсукі живуть групами з декількох самців і самок, тоді як в інших популяціях — парами або одиночно.
За характером харчування більшість видів — хижаки, але поїдають і рослинні корми. У деяких є тенденція до всеїдності. Полюють переважно на дрібних ссавців; видри харчуються рибою, ракоподібними і водними безхребетними. Тхори, ласки і росомаха роблять запаси їжі. Зазвичай, куницеві ведуть осілий спосіб життя. Притулком їм служать вириті нори. Активні переважно вночі, частково в сутінки. З органів чуття краще всього розвинений слух, у деяких також нюх.
Більшість видів полігамні. Розмножуються в певний сезон, що зазвичай триває 3-4 місяці. Для багатьох куницевих характерна затримка імплантації ембріона, що триває до 10 місяців (борсук). Сама вагітність триває від 30 до 65 днів. Кожного року самки дають один приплід, в якому буває 1—14 дитинчат. Дитинчата народжуються сліпими і голими; матері піклуються про них до 2 місяців. Статева зрілість у молодняка наступає між 8 місяцями і 2 роками. Тривалість життя в природі — від 5 до 20 років [8].
Куницеві роблять помітний вплив на популяції дрібних ссавців, особливо гризунів і птахів. Деякі види (наприклад калан) є одними з основних хижаків в своїх біотопах. Медоїди знаходяться в коменсальних відносинах одночасно з людьми і з птахами-медоводами (Indicator), за допомогою яких відшукує медоносних бджіл.
У свою чергу куницеві стають жертвами крупніших хижаків, як правило, вовчих, а також крупних змій, хижих птахів і сов. Деякі види використовують їдкий секрет анальних залоз, щоб відлякувати ворогів, а також застережливе (апосематичне) забарвлення.
Майже всі куницеві мають промислове значення, даючи цінне хутро (особливо куниці видри, соболь, калан, американська норка). Служать об'єктами полювання; деякі види розводять в спеціальних господарствах або акліматизують в природі. Лісовий тхір (Mustela putorius) був одомашений. Багато видів корисні як винищувачі шкідливих гризунів і комах; окремі м'ясоїдні види можуть завдавати збитку птахівництву, рибництву (видра), мисливському господарству, а також переносити інфекційні хвороби. Так, борсук є одним з переносників бичачого туберкульозу, який передається великій рогатій худобі через його екскременти. Місцями ним заражено до 20 % популяції борсуків. Куницеві також переносять сказ.
В результаті активного переслідування з боку людини у ряді місць куницеві зменшили свій ареал або зовсім зникли. Приблизно 38 % видів родини занесено до Міжнародної Червоної книги (в середньому, цей показник для ссавців складає 15 %). Вимираючі види включають: колумбійску ласку (Mustela felipei), європейску (Mustela lutreola) і індонезійску норок (Mustela lutreolina), морску видру (Lontra felina), калана (Enhydra lutris) і гігантску видру (Pteronura brasiliensis). Морська норка вимерла вже в історичний час. Чорноногий тхір вважається видом, вимерлим в дикій природі, хоча робляться спроби його реінтродукувати.
3.1.1 Рід видра - Lutra
Європейська (річкова) видра (Lutra lutra) — вид видри, широко поширений в Європі й Азії.
На Україні здебільшого водиться в річках Полісся та Лісостепу. Зрідка трапляється і в степовій зоні. По гірських річках Карпат видра підіймається досить високо в гори. Хутро блискуче, темно-буре.
Місця оселення — річки, озера, стариці, ставки. У воді видра майстерно плаває і пірнає. Веде нічний спосіб життя, а вдень спить в норі. Вхід в нору розташований нижче рівня води. Є у видри також і тимчасові сховища — підмиті водою береги, купи хмизу або корчі, повалені дуплисті дерева тощо. Взимку видра звичайно тримається в незамерзаючих місцях річок [3].
Живиться переважно рибою, хоч поїдає також багато жаб, раків, молюсків та різних водяних комах. Полює і на водоплавних птахів та мишовидних гризунів, зокрема водяних полівок. Спіймавши здобич, виносить її влітку на берег, а взимку на лід.
Парування у видри відбувається в лютому — березні. В травні самка народжує 2-5 малят. Через 6 тижнів вони вже починають виходити з нори. Статевої зрілості досягає в 3-річному віці, живе 12-15 років.
Занесена в Червону Книгу України.
3.1.2 Рід куниця – Martes
Куниця або куна (Martes) — рід ссавців родини куницевих. Це невеликого або середнього розміру пальцеходячі тварини, з короткими 5-ти пальцевими ногами, пальці яких вільні і озброєні гострими маленькими втяжнимі кігтями, гострою мордою, короткими вухами, довгим струнким тілом і покритим довгим волоссям хвостом, що досягає половини довжини тіла; корінних зубів 5 або 6, останній верхній малий, м'ясоїдний зуб нижньої щелепи малий і має горбок на внутрішній стороні; заднепроходні залози завжди присутні [3].
Куниця лісова - Martes martes Linnaeus, 1758
Один із найбільш типових представників роду куниць, так само як і родини куницевих в цілому.
Найближчий родич куниці лісової - мешканець сибірської тайги соболь, з яким в природі й неволі вона інколи дає гібридів, які називають «кідасами».
Це струнка тварина середніх розмірів: довжина тіла коливається в межах 38-58 см, вага близько 1,5 кг. Хвіст довший, аніж у соболя, складає близько половини довжини тіла (17-26 см), далеко заходить за кінці витягнутих задніх лап. Кінцівки дещо довші, ніж у подібного за розмірами земляного мешканця тхора, ступні взимку мають багато пуху. Кігті дуже гострі, вигнуті, це власне пов'язано із властивим способом життя на дереві. Голова невелика, із загостреною мордочкою, вуха з округлими вершинами.
Волосяний покрив дещо грубіший і не є таким пишним, як у соболя. Загальний тон кольору зимового хутра рудовато-каштановий із сіруватим вкрапленням. Черево має такий же колір як і спина, лапи і кінець хвоста темніші. Голова, на відміну від соболя, однакового кольору з тулубом, вуха зі світлим обведенням на краю, на горлі і нижній поверхні шиї - велика світла пляма з чіткими контурами. Найчастіше вона має краплеподібну форму, задній край заходить на груди поміж передні ноги. Забарвлення плями жовто-кремове, через це куницю, на відміну від кам'яної називають «жовтодушкою».
Ареал виду тягнеться по лісовим територіям Європи, Кавказу, півночі Малої Азії й Іранського нагір'я, на сході дещо торкається Зауралля. На європейській півночі кордон ареалу співпадає з кордоном лісової зони, на півдні - окреслений лісостепом. В Росії область розповсюдження охоплює північ і центр європейської частини, майже весь Урал і південь Західного Сибіру. В кінці ХІХ століття куниця, поруч із соболем, була в Сибіру практично повністю знищена, в останні десятиліття знову активно проникає туди, захоплюючи бори й лісостеп Пооб'я, де нема соболя. Другий ареал лісової куниці невеликий, сягає північного макросхилу Кавказького хребта, являє собою окраїну північного «язика» видового ареалу в Малій Азії [6].
Всіма рисами своєї морфології й екології лісова куниця тісно пов'язана з лісом - навіть більше, аніж інші її родичі. Цей звір зустрічається в різних за типом лісах, але віддає перевагу тим, де більше ялини і близьких до неї хвойних порід. На півночі це темнохвойні ялино-піхтові ліси, південніше - змішані ялино-широколистяні, на Кавказі - піхтово-букові ліси. Вона, очевидно, віддає перевагу великим масивам стиглого високостовбурного лісу, сильно захаращеного поламаними вітром деревами, де старий ліс чергується з невеликими ділянками молодняка, з підліском і галявинами, з великою протяжністю узлісь. Однак, з великим задоволенням заселяє ця куниця і рівнини, і гірські ліси. Та все ж, в горах найчастіше вона зустрічається в долинах рік і джерел, аніж на вододілах, а скелеподібні ділянки, на відміну від соболя і кам'яної куниці, вона відверто не любить. Близькості з людиною лісова куниця уникає, поселяється на старих вирубках. Не копіює свою родичку кам'яну куницю і в місці прописки - ніколи не поселяється в селах і містах, уникає населених пунктів, а навіть якщо й оселяється там, то тільки в старих паркових масивах.
Лісові куниці живуть осіло, притримуючись конкретних ділянок проживання. Навіть нестача їжі не завжди змушує тваринку покинути свою територію, яку вона займає не один рік. Лиш інколи цей хижак кочує слідом за білкою, час від часу робить далекі масові переселення. Втім, серед осілих осіб зрідка натрапляємо на «бродяг», які раптово з'являються на тій чи іншій території, а потім зникають і йдуть далі. В межах лісового масиву, який обжила одна тваринка, виділяють добові мисливські ділянки, де вона проводить більшу частину часу, і «прохідні». Влітку та восени куниця-жовтодушка освоює лише незначну частину своїх мисливських угідь, довго мешкаючи там, де їжа доступна, і до кінця зими в міру того як здобичі стає менше, кордони активних жирувальних шляхів розсуваються. Місця, які вона найчастіше відвідує на своїй ділянці - сховок, місця кормівлі і т.д. - куниця позначає сечею.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
