Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 5)

При роботі з аміачною водою треба дотримувати всі запобіжні заходи. Високі концентрації газоподібного аміаку викликають рясна сльозотеча і біль в очах, ядусі, сильні приступи кашлю, запаморочення, болі в шлунку, блювоту, затримку сечі. Тривале вдихання аміаку може виявитися небезпечним для життя. При влученні аміачної води в очі можливі опіки слизуватої оболонки, почервоніння, різке печіння, біль. Влучення аміачної води на шкіру викликає почервоніння і біль.

В останні п'ять років дозволений для застосування проти полівок, мишей і пацюків 0,005% - ний шторм, що випускається у виді воскових брикетів. Діючим речовиною цього препарату є флокумафен — похідна кумарину — антикоагулянт крові. При надходженні в організм теплокровних тварин, навіть у малих дозах, вони гальмують процес утворення в організмі протромбіну, і через 3 — 10 днів настає загибель гризунів від внутрішнього крововиливу.

Шторм — препарат готовий до застосування і не вимагає розведення кормами. Восени і провесною, після танення снігу, для боротьби з полівками розкладають у саду шторм з розрахунку 30 г на 5 соток. В міру поїдання принади 2 — 3 рази відновляють (за звичай з інтервалом у 7 днів).

Проти хатньої миші в льохах, господарських будівлях, місцях, де спостерігається активність мишей, розкладають брикети (по одному) на відстані до 8 м в укриття, недоступні для дітей і домашніх тварин. Проти пацюків розкладають по три брикети на відстані до 5 м по одному брикеті в кожну нору в місцях сильного заселення. Принаду відновляють 3 — 4 рази з інтервалом 7 днів.

4. Збирання живих об`єктів гризунів

Виходячи збирати гризунів перший раз, треба знати склад фауни гризунів ї основні риси їх способу життя.

Клас гризунів найчисленніший їх налічується 40 видів, причому 15 видів мають обмежене поширення і рідкісні. Всі вони ведуть осіле життя і тому в певній місцевості фауна ссавців звичайно не перевищує 50 видів, з яких значна частина може належати до дуже нечисленних, рідкісних.

Значна частина дрібних гризунів живе в норах, з яких виходить живитися в присмерку і вночі. Тому добувати цих тварин можна вночі за допомогою пасток типу "Геро" з приманкою і ловильних канавок [3, 321].

Пастки виставляють увечері, щоб мурашки та інші денні комахи не об'їли приманки, поки ссавці вийдуть із своїх схованок. Отже, на екскурсію з цієї теми краще виходити в другу половину дня.

Приманкою звичайно буває маленька (приблизно 1 см²) скоринка хліба, просоченого соняшниковою олією. Олію можна замінити вершковим маслом або іншими жирами.

Приманку насаджують на гачок, який тримає сторожок. У зарядженій пастці сторожок повинен триматися тільки самим кінчиком, щоб перше доторкання до приманки звільнило його і пастка спрацювала. Насторожувати пастку треба обережно, не підставляючи пальці під дужку, щоб не побити пучки.

Розставляють пастки двома способами. Перший спосіб — пастку виставляють біля нори, купи хмизу, на стежці, протоптаній полівками та в інших перспективних місцях. Цей спосіб ефективніший, але вимагає багато часу на пошуки місць, записи і позначки, за якими потім розшукують виставлені пастки. Другий спосіб — виставляння пасток в лінію, через кожні 5 м. Коли є повний комплект — 50 пасток, краще застосовувати саме цей спосіб.

Пастки можна виставляти в лісі, в місцях, де є підлісок, гнилі пеньки, трав'янисті рослини; в чагарниках і бур'янах; вздовж полезахисних смуг; на полях багаторічних трав; у ярах і балках; в садках. На полях з однорічними культурами щільність гризунів буває високою тільки в роки масового розмноження.

Виставляємо 2 — 5 пасток, щоб мати матеріал власного улову. Виставляючи пастки, доцільно зрізувати лопаткою верхній шар грунту, щоб утворилася рівна, чиста від рослинності площадка в кілька квадратних дециметрів. Тоді легше буде розшукувати пастку, а крім того, гризуни і землерийки охоче відвідують такі оголені місця.

Виставлення пасток доцільно поєднати з викопуванням ловильних канавок. Місця для канавок вибирають у густих бур'янах, на невеликих галявинах і просвітах в лісах та гаях, у балках і т. д. на деякій відстані від дерев і великих кущів, щоб не заважало коріння.

Канавку копають на ширину лопати при глибині 25 — 30 см і глибині кармана 60 — 70 см. Дуже важливо, щоб стінки канавки мали невеличкий нахил назовні, ніби нависали над канавкою, а карман мав принаймні вертикальні стінки. Кармани розміщують в кінцях канавки. Якщо довжина канавки більша, ніж 8-й, то треба вирити ще один карман посередині ЇЇ довжини [3, 322].

Землю викидають за кінці канавки, а не вбік, і рослинність. не витоптують, бо інакше навряд чи в канавки потрапить хоч одна тварина.

Роботу між студентами розподіляють так, щоб кожний викопав 1,5 — 2 пог. м.

Наступного ранку виходимо на коротку екскурсію, збираємо виставлені пастки і вибираємо з карманів канавки гризунів, які потрапили туди. Тут же всіх ссавців визначають і результати лову записуюємо.

Канавкою ссавців відловлюють і в наступні ночі. А коли вже тварин буде досить, треба зробити виходи з карманів.

Розкопування нір гризунів

Необхідне обладнання: лопата, мірна стрічка і кана (для пійманих гризунів), 2 — 3 тоненьких хворостинки (50 — 60 см завдовжки).

У будові мишовидних гризунів і ховрахів є численні пристосування до життя в норах, зокрема вони значно краще пристосовані до мікроклімату нори, ніж до умов на поверхні. Прямі сонячні промені, низьку температуру взимку гризуни витримують тільки протягом короткого часу. Оскільки гризуни багато часу проводять у норах, їх нори затруюють газами, застосовують затруєні приманки, спеціальні пастки.

Отже, треба вивчати умови життя гризунів у норах, будову їхніх нір (мал. 4).

Розкопують нори, що на відкритих місцях. У лісі ходи нори обов'язково заведуть під коріння і пеньки, тому розкопати її до кінця не вдасться. Найлегше розкопувати нори полівок, бо всі їх ходи і гніздові камери на невеликій глибині під землею.

Мал. 4. Ловильна канавка: 1 — вигляд збоку; 2 — поперечний розріз.

Ознаки жилої нори такі: свіжа земля біля входу і акуратний відшліфований отвір; затягнуті в нору свіжі або майже свіжі травинки; сліди і свіжий послід гризунів біля входу.

Перш ніж починати розкопувати нору, треба виявити і заткнути пучками трави всі виходи з неї, крім одного, з якого починається розкопування. В цей хід встромляють, наскільки можна, хворостинку, після чого, поставивши лопатку перпендикулярно до напряму ходу, починають розкопувати. Копають так, щоб залишилося дно ходу, за яким можна стежити. Виявлені гніздові камери вимірюють (довжину, ширину, висоту), виявляють усі тупикові ходи. Весь час треба стежити за тим, щоб розкопані ходи ,— не засипалися землею і залишалися видимими. Так розкопуюємо, поки не відкриємо всі ходи. Гризунів, якщо вони є в норі, звичайно вдається виявити тільки в кінці розкопування в одному з останніх ходів. Їх ловимо руками, але обережно, бо вони можуть укусити.

Всю нору вимірюємо. Крім розмірів камер, вимірюють загальну довжину ходів, діаметр нори, найбільшу глибину. Нору зарисовують у двох проекціях: горизонтальній (план) і вертикальній (мал 2). Якщо нора двоярусна, то перш ніж розкопувати ходи нижнього ярусу, вимірюємо і зарисовуємо верхній ярус.

Протягом одного виходу можна розкопати і зарисувати 1 — 3 нори.

Знімання шкурок гризунів

Необхідні інструменти: лінійка з міліметровою шкалою або штангенциркуль, препарувальні ножиці, пінцет, нитка з голкою, швейні голки, лист пінопласту або кусок струганої дошки, вата, папір для етикеток, розчин миш'яково-кислого натру, пера з крила курки, крила або хвоста ворони і т. д. або бамбукові трісочки.

Гризунів, яких добуто пастками і піймано в канавки, в той самий день треба використати для виготовлення шкурок. Перш ніж почати знімати шкурку, треба зробити проміри: загальної довжини, довжини хвоста, довжини задньої стопи, вибути вуха. Загальну довжину вимірюють від кінця морди до анального отвору. Звірка при цьому кладуть спиною вниз і розправляють, але не розтягують. Загальну довжину позначають літерою L. Довжину хвоста вимірюють від анального отвору до кінця хвоста (без кінцевих волосків) і позначають літерою С. Довжину задньої стопи вимірюють від п'ятки до кінця найдовшого пальця задньої ноги без кігтя і позначають літерою Р. Висоту вуха вимірюють від нижньої вирізки до верхівки вушної раковини і позначають літерою А.

Коли на етикетці вже записані розміри тварини, дата і місце вилову, можна знімати шкурку. Для цього звірка кладуть спиною вниз і ножицями розрізують шкіру від середини черева до анального отвору. Після цього віддирають шкіру збоку, поки не звільниться колінний суглоб. Ножицями цей суглоб перерізують, звільняють ногу від шкіри майже до п'ятки і зчищають з гомілкових кісток все м'ясо. Те саме роблять і з другою ногою [3, 324].

Відпрепарувавши ноги, відокремлюють шкіру навколо основи хвоста і перерізують пряму кишку. Підрізавши нервові волокна, що йдуть до шкіри біля основи хвоста, затискують пінцетом хребці так, щоб вони не могли прослизнути між ніжками пінцета, якими притримують загорнуту шкіру. Після цього обережно тягнуть хребет до себе. Спочатку хребці виходять туго, але потім висмикуються як з чохла.

Звільнивши хвіст, шкурку легко вивертають до передніх кінцівок, які перерізують у ліктьовому суглобі. Кістки передпліччя, які залишаються при шкурці, очищають від м'язів.

Відокремивши передні кінцівки, шкурку вивертають до голови. Тут треба перерізати біля черепа вушні хрящі, потім обережно підрізати перетинку біля очей і нарешті — губи і носовий хрящ.

Вивернуту шкурку очищають від шматочків м'яса і сала, обмотують кістки передпліччя і гомілки ватою, щоб замінити м'язи, змазують шкурку розчином миш'якове-кислого натру і вивертають хутром назовні. Замість хребців у хвіст вставляють стержень пера, очищений від борідок, або тоненьку бамбукову трісочку, кінець якої повинен на кілька сантиметрів виступати від кореня хвоста.

З вати скручують щось подібне до тушки з загостреним і особливо щільним переднім кінцем. Пінцетом затискують передній кінець ватяної тушки і вводять її через розріз шкурки до морди. Голові і тулубу надають правильної форми, добавляючи при потребі вати під шкурку. Кінець стержня хвоста вміщують на черевному боці шкурки, прикривши його тоненьким шаром вати. Розріз на череві зашивають рідкими стібками.

Тепер залишається закріпити готову шкурку на пінопласті або дошці. Передні кінцівки витягують вперед по боках морди і приколюють, задні приколюють по боках хвоста підошвами до дошки. Голову і хвіст закріплюють булавками, які втикають з боків.

Тушку розтинаємо, щоб визначити і записати на етикетці стать звірка. Від тушки відокремлюють череп, який притискують до чистого місця на етикетці, так щоб він прилип до паперу. Етикетку з черепом приколюємо біля шкурки. Коли шкурка висохне і череп приклеїться до етикетки, її прив`язують до задньої ноги шкурки.

Висновок

Ряд Гризуни – найпоширеніший ряд ссавців (належить близько третини усіх звірів, що населяють земну кулю), більшість із яких дрібного та середнього розмірів (довжина тіла - від 5 до 130 см, маса - від 6 г до 60 кг). Гризуни живляться переважно рослинною їжею, у зв'язку з чим мають своєрідну будову зубної системи. У фауні України зустрічається 41 вид з 9 родин.

Родина Білячі об'єднує звірків середніх розмірів (довжина тіла - 6-60 см), у яких задні кінцівки майже вдвічі довші за передні. Більшість активні вдень. В Україні поширені представники родин Білки, Ховрахи, Бабаки.

Родина Мишачі – Muridae - включає переважно дрібних гризунів з видовженою і загостреною мордочкою, порівняно великими очами і добре розвиненими вушними раковинами. Родина Хом'якові об'єднує гризунів, що мають довжину тіла від 5 до 35 см. Поширені по всіх материках. Є серед них норники, підземні та напівводні форми, що позначилося на особливостях організації та поведінки. Родина Боброві у фауні України представлена одним видом - річковим бобром, поширеним у Лісостепу та Поліссі. Це найбільший серед гризунів фауни України . Родина Нутрієві - представлена 1 видом - нутрією, або болотяним бобром. Родина Вовчкові, або Соні об'єднує звірків, що зовнішнім виглядом нагадують маленьких білок. Поширені в Поліссі, Лісостепу та Карпатах. У нашій фауні зустрічаються вовчки. Родина Сліпакові - об'єднує гризунів, що ведуть виключно підземний спосіб життя.

Для території Куликівського району найбільш пиширеними представниками ряду Гризуни є: гризуни–синантропи – пацюк сірий; миша хатня, білка звичайна; тварини лісових масивів і зелених насаджень – миша лісова жовтогорла; відкритих просторів – ховрах крапчастий, миша польова, миша маленька, хом`як звичайний, полівка звичайна, сліпак звичайний.

Шкода, яку пацюки завдають людям, дуже велика. Добре відомо, що вони у значній кількості з'їдають харчові продукти та фураж; буває, нападають на домашню птицю, новонароджених поросят і навіть вигризають сало відгодованих свиней. Ці гострозубі тварини псують полімерну електроізоляцію, нищать тару, розгризають дерев'яні частини будівель, чим надзвичайно дошкуляють електрикам, автомобілістам, складським працівникам. Від них не рятують навіть такі будівельні матеріали, як цегла та скловата.

Населяючи стічні канави, смітники і різні відхожі місця, пацюки можуть бути носіями небезпечних для здоров'я людей захворювань — чуми, черевного тифу, паратифу, дизентерії, холери, сказу, ящура, сибірки та ін.

У місцях, де часткового вилову сірих щурів не проводилося, попереднє їх підгодовування і призвичаювання до імітації пасток треба проводити не менш як 6 — 7 діб, а там, де з пацюками вже вели боротьбу, — не менш ніж 10 - 12 діб.

Для правильного вибору принади пацюкам треба підкладати цілий набір доступних продуктів: шматки пшеничного і житнього хліба, вареного м'яса і риби, сиру, буряка, моркви, а потім спостерігати, що гризуни поїдають у першу чергу. Знищення слід проводити лише за допомогою принад, яким пацюки надавали перевагу. Залежно від місцевості цей вибір може бути різний, вгадати його неможливо.

Як профілактичний захід проти мишевидних гризунів проводять систематичне знищення бур'янів на городі й у саду. Восени зорюють міжряддя саду на глибину 55 — 30 см з огортанням шару і переривають пристовбурні кола. Це позбавляє гризунів корму і надійного укриття.

Проти мишевидних гризунів (полівки, миші, пацюка) у даний час застосовують ядохімікати (родентициди) і аміачну воду. Восени, з настанням перших заморозків нерозбавлену аміачну воду заливають у нори з (розрахунку 150 — 200 г на нору, а потім притоптують. Смертність гризунів при цьому досягає 100%.

Характеристики

Список файлов курсовой работы