Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 6)

Перший ярус утворюють: Carex diandra (домінант, покриття 50–70%), С. elata, Calamagrostis neglecta, Glyceria fluitans, Phragmites australis, Phalaroides arundinacea та деякі інші менш поширені види.

У другому ярусі заввишки 40–60 см зростає більше видів, з яких найтиповішми для даних угруповань є: Carex rostrata, C. vesicaria, C. limosa, Iris pseudacorus, Lysimachia vuigaris, Galium palustre, Agrostis stolonifera, Poa palustris, Equisetum fluviatile, Ranunculus lingua, Comarum palustre, Callapalustris, Oenanthe aquatica, Peucedanum palustre, Menyanthes trifoliate, Naurnburgia thyrsificra та інші види з проективним покриттям менше 1%.

Угруповання Carex diandra, на думку Д.К. Зерова (1938), характерніші для боліт, підстилаючими породами яких є леси або відслонення крейдяних порід. За даними Л.Г Раменського зі співавт. (1956), осока двотичинкова масово зростає на досить багатих і багатих болотних грунтах з тенденцією до розвитку в умовах засоленості.

Особливістю цих угруповань є слабо розвинутий наземний травостій і чітко виявлений моховий покрив. Типовими його компонентами тут є: Drepanocladus sendtneri, D. vernicosus, D. aduncus, Calliergon giganteum, Calliergonella cuspidata, Mnium intermedium, Climacium dendroides, Bryum ventricosum, Campylium polygamum та інші менш поширені види.

Угруповання Carex vesicana поширені на лісостепових болотах, де займають невеликі ділянки, і приурочені до місцезростань, які періодично затоплюються водою. Звичайними вони є по заболочених тальвегах балок, навколо ставків, уздовж річок. Вони не займають великих площ, але утворюють специфічну проміжну ланку між типовими торфовими болотами і заболоченими землями або болотистими луками, що ростуть на мінеральних грунтах чи на торф'яно- і торф'янисто-глейових відмінах.

Carex vesicaria утворює монодомінантні одно-двох'ярусні болотні угруповання Добре зволожені ділянки або періодично затоплювані водою покриваються одноярусними угрупованнями. Основним едифікатором у них є Carex vesicaria, котра за оптимальних умов водно-мінерального живлення досягає висоти 80 см і утворює густий одноманітний покрив з проективним покриттям 75–90%. Цей ярус збагачують лише Agrostis stolonifera, Carex vuipina, Glyceria fiuitans, котрі ростуть тут у невеликій кількості.

На менш зволожених ділянках, а також на осушених і вторинно заболочуваних локалітетах виникають пухирчастоосокові угруповання складнішої структурної організації. Зміни, яких вони при цьому зазнають, спричинені переважно господарською діяльністю людини, зокрема систематичним сінокосінням, випасанням на болотних угіддях великої рогатої худоби, через що руйнується дернина тощо.

Внаслідок розрідженості травостою, руйнування дернини, зникнення мохового покриву тощо під покрив Carex vesicaria проникають Інші менш вологолюбні види, особливо зі злаків та лучно-болотного різнотрав'я. Зі збільшенням участі цих видів формуються різноманітні пухирчасто-осокові угруповання. В результаті чисто пухирчастоосокові угруповання змінюються осоково-злаковими, осоково-злаково-різнотравними і осоково-різнотравними, які становлять гідрофільний екологічний ряд асоціацій, що відображають зміни флористичного складу та ценотичних взаємозв'язків ценоелементів із тенденцією до мезофітизації та оліготрофізації болотних екосистем.

3.4 Трав'янисто-мохові болота

На болотах помітне місце в рослинному покриві займають трав'яно-мохові ценози. Характерною їх ознакою є відсутність будь-якого вираженого деревостану або чагарникового ярусу. Трапляються окремі дерева або біогрупи, окремі кущі чи їх невеликі плями. їх особливістю є безлісність, відкритість і непорушність фітоценозів.

Порівняно з трав'яними, трав'яно-мохові угруповання відрізняються рядом еколого-ценотичних і господарсько цінних ознак:

1. На трав'янисто-мохових болотах поширені тільки трав'янисто-гіп-нові болотні угруповання. Трав'янисто-сфагнові угруповання трапляються невеликими ділянками на староруслових болотах (долина р. Супій). Із мохів тут відмічено ряд сфагнів евтрофної екології – Sphagnum subsecundum, S. palustre, S. contortum, S. teres, але їх проективне покриття (15–50%) неоднорідне.

2. У травостої переважають ті ж види злаків і осок, що і в трав'янистих рослинних угрупованнях. У цьому виявляється генетична спорідненість двох класів формацій рослинних угруповань. Трав'янисто-мохові угруповання мають і певні ценотичні відмінності. Трав'янисті види домінують у структурі травостою, а їх участь у проективному покритті фітоценозів зменшується. Знижуються фітоценотична роль цих видів від едифікатора до субедифікатора, а в деяких ценозах до рівня асектатора.

3. Основними домінантами трав'янисто-гіпнових боліт є такі купинні види осок: Carex elata, C. appropinquata, а в північних районах на межі з поліськими – С. caespitosa. Перші два види властиві надмірно зволоженим або обводненим ділянкам, а останній – періодично надмірно або постійно зволоженим екотопам. Із кореневищних видів на дуже обводнених місцезростаннях ростуть Carex diandra, C. rostrata, C. lasiorarpa, а на періодично підсихаючих – С. nigra, С. сіпегеа, С. рапісеа та ін. Рідше в складі цих угруповань субдомінантами виступають види болотного різнотрав'я.

4. Флористичний склад трав'янисто-гіпнових болотних угруповань бідніший і одноманітніший, ніж у трав'янистих угрупованнях. Особливо зменшується кількість трав'янистих видів, насамперед видів різнотравного високотрав'я, таких як Valeriana officinalis, Peucedanum palustre, Filipendula denudata, Oenanthe aquatica та інші менш поширені види. Тому в окремих ценозах налічується не більше 15–20 видів вищих спорових і квіткових рослин.

5. Види трав'янисто-мохових, а фактично трав'янисто-гіпнових і навіть осоково-гіпнових угруповань гірше ростуть і розвиваються в разі погіршення азотного та мінерального живлення. їх висота знижується до 60–80 см, а проективне покриття – до 40–60%, у зв'язку з чим помітно послаблюється фітоценотична роль основних фітоценотипів квіткових і вищих спорових рослин.

6. У складі трав'янисто-гіпнових угруповань все більшу едифікаторну роль відіграють не трав'янисті види, з ппнові мохи, зокрема Drеpanocladus sendtneri, D. vernicocus, Calliergonella cuspidata, Calliergon trifarium, C. giganteum, Bryum ventricosum, Brachythecium mildeanum, Mnium medium, M. affine, Tomenthypnum nitens, Scorpidium scorpioides. На періодично підсихаючих болотах зростає участь у моховому покриві таких видів гіпнів, як Aulacomnium palustre, Climacium dendroides та деяких інших. Значна участь гіпнових мохів у фітоценозах, їх ценотична активність і структурно-екологічні властивості – ось фактори, під впливом яких послаблюється едифікаторна роль трав'янистих видів. Це у свою чергу призводить до спрощення та збіднення флористичного складу рослинних угруповань.

7. У результаті осушення та впровадження інтенсивних технологій освоєння й експлуатації торф'яного фонду регіону в трав'яному покриві порушених болотних масивів сталися істотні зміни флористичного складу та ценотичної структурованості. В структурі рослинного покриву багатьох боліт замість осоково-гіпнових сформувалися злаково-осоково-гіпнові, рідше злаково-гіпнові угруповання, що помітно позначилося на продуктивності та якості травостою кормових угідь меліорованих боліт і перезволожених земель.

Висновки

На теренах України переважають низинні болота з евтрофною рослинністю. Вони надзвичайно різноманітні за своєю природою, що пояснюється умовами водно-мінерального живлення.

Серед евтрофних боліт виділяємо три групи формацій. З них – найбільш поширеними і досить різноманітними трав'яні болота, в меншій мірі – лісові, фрагментарно – чагарникові. Основу трав'яного покриву евтрофних боліт складають: лепешняк великий ((llyceria maxima), очерет звичайний (Phragmites australis), різні види осок (Care.x acutifonths, С. omskiana, C. vesicaria, C, acutd) та інші види болотного різнотрав'я (хвощ річковий (Equisetum fluviatile), плакун верболистий (Lyihrum sahcaria), вербо чіл ця звичайне (Lysimachia vulgaris))

Лісові евтрофні болота на Чернігівщині представлені двома формаціями – вільхи клейкої (Alneta (glutinosae) paludosa) і берези болотної (Betulela (pubescentis) pahulosa), з яких більш поширеною (перша. Класичне місце зростання лісових бони і домінуванням вільхи клейкої (Alnus giutinosci) – притерасна частина заплави, пере (воложена, багата мінеральними речовинами. Характерною особливістю вільшинкових боліт мозаїчність рельєфу – наявність п'ядесталів та міжстовбурових знижень У зниженнях переважають осоки (о.побережна (Carex riparia), о.пухирчаста (С. vesicaria), о госіровидна (С. acutiformis)) та види гідрофільного різнотрав'я (образки болотні (Colla palustris), бобівник трилистий (Menyanlhes trifoliata), кизляк болотний (Naumburgia thyrsijlora) На пристовбурових підвищеннях трапляються різні види гідрофільних папоротей (тсліптерисі болотний (Thelypteris palustris), nut шик шартрський (Drypteris carthusiana), безщитник жіночий (Athyrium filix-femina) щитник гребінчастий (Drypteris cristata)), види лучно-і болотного різнотрав'я.

Найбільш представленою серед евтрофних боліт є група асоціацій трав'яних боліт, їх І ценози звичайно розвиваються в умовах надмірного зволоження і вкриванні, більшу частину площі долинних, заплавних та частково притерасних боліт. Рослинний покрив трав'яних евтрофних боліт представлений осоковими, злаковими та лепешняковими ценозами формацій осоки омської (Caned omskianae), осоки гострої (С. acutae), осоки пухірчастої (С. vesicariae), лепешняку великого (Glycerieta maximae), очерету звичайного (Vhragmiteta austrsalis).

Сучасні трав'янисто-мохові болота та їх рослинний покрив під впливом господарської діяльності людини зазнали істотних змін і потребують, з одного боку, реструктуризації меліоративного фонду, а з іншого, – удосконалення методів поліпшення природних угідь і торфовищ з метою раціонального використання рослинницької і торфової сировини.

Список використаних джерел

1. Александрова В.Д Изучение смен растительного покрова // Полевая геоботаника. – М.-Л.: Наука. – 1964. – Т. 3. – С. 300–447.

2. Александрова В.Д. Классификация растительности. Обзор принципов классификации и классификационных систем в разных геоботанических школах. – П.: Наука, 1969. – 275 с.

3. Білявський Г.О. та інші. Основи екологічних знань. – К.: Либідь, 2004. – 408 с.

4. Бойчук Ю.Д., Солошенко Е.М., Бугай О.В. Екологія і охорона навколишнього середовища. – Суми, 2002. – 284 с.

5. Брадіс Є.М. Рослинний покрив боліт УРСР /7 Рослинність УРСР Болота. – К.: Наук, думка, 1969. – С 34–135.

6. Брадіс Є.М., Бачуріна Г.Ф. Болота УРСР. – К: Наук, думка, 1969. – 242 с

7. Гейнріх Д., Гергт М. Екологія. – К.: Знання-Прес, 2001. – 287 с.

8. Григора И.М. Происхождение и динамика лесных болот Украинского Полесья: Автореф. дис… д-ра биол. наук. – Киев, 1988. – 44 с.

9. Григора І.М., Соломаха В.А. Лісові болота Українського Полісся (походження, динаміка, класифікація рослинності). – К.: Фітосоціоцентр, 2005. – 415 с.

10. Григора І.М., Соломаха В.А. Рослинність України (еколого-ценотичний, флористичний та географічний нарис). – К.: Фітосоціоцентр, 2005. – 452 с.

11. Загальна гідрологія. /За ред. С.М. Лисогора. – К.: Фітосоціоцентр, 2000. – 264 с.

12. Збереження і невиснажливе використання біорізноманіття України: стан та перспективи. / За ред. Ю.Р. Шелег-Сосонко. – К.: Хімужест, 2003. – 248 с.

13. Зеленая книга Украинской ССР. / Под общ. ред. Ю.Р. Шелег-Сосонко. – К.: Наук. думка, 1987.

14. Карпенко Ю.О. та інші. Дивосвіт природи Чернігівщини: Кн. 2. Луків сіверських різнотрав`я. Світ імлистих боліт і водойм: Навч. посібн. – Чернігів, 2001. – 170 с.

15. Карпенко Ю.О. та інші. Дивосвіт природи Чернігівщини: Кн. 3. Раритети мальовничої Чернігівщини. Живий світ поряд з людиною: Навч. посібн. – Чернігів, 2001. – 163 с.

16. Кокин К.А. Экология высших водных растейний. – М.: Изд-во МГУ, 1982.

17. Кузьмичев А.И. Гидрофильная флора юго-запада Русской равнины и ее генезис. – СПб.: Гидрометеоиздат, 1992. – 215 с.

18. Левина Ф.Я. Болота Черноговского Полесья. // Бот. журнал СССР, ХХІІ, 1937. – №1.

19. Макрофиты – индикаторы изменений природной среды./ Дублена Д.В., Гейне С., Гроудова З. И др. – К.: Наукова думка, 1993. – 435 с.

20. Мулярчук С.О. Рослинність Чернігівщини. – К.: Вища школа, 1970. – 132 с.

21. Мусієнко М.М., Ольгович О.П. Методи дослідження вищих водних рослин. Навч.посібник до лабораторних занять з фізіології водних рослин. – К.: Фітосоціоцентр, 2005.

22. Мусієнко М.М., Серебряков В.В., Брайон О.В. Екологія. Охорона природи: Словник-довідник. – К.: Т-во Знання, КОО, 2002. – 550 с.

23. Определиетль высших растений Украины. / Доброчаева Д.Н., Котов М.И., Прокудин Ю.Н. и др. – К.: Наукова думка, 1987. – 548 с.

24. Парчук Г.В. Проблема дифтрофирования водоемов. // Гидробиологический журнал. – 1994. – №3. – С. 30.

25. Романенко В.Д. Основи гідроекології: Підручник. – К.: Обереги, 2001. – 728 с.

26. Рослинність УРСР. Болота. – К.: Наук думка_: 1969. – 243 с.

27. Рычин Ю.В. Флора гигрофитов. – М.: Сов. наука, 1948.

28. Семенихіна К.А. Водна рослинність р. Десни та водойми її заплави в межах УРСР // Укр. бот. журнал. – 1982. – №2. – С. 39.

29. Соломаха В.А. Синтаксономія рослинності України // Укр. фітоцен. зб.-К., 1996.-Сер. А, вип. 4 (5). – 120 с.

30. Управління водно-болотними угіддями міжнародного значення. / За ред. В.А. Костушин. – К.: Національний екологічний центр України, 2005. – 194 с.

31. Федоров А.А. Жизнь растений. – М.: Просвещение, 1974.

32. Хржановский В.Г., Исаин В.Н. Практический курс ботаніки. – М: Высшая школа, 1963. – 299 с.

33. Чорна Г.А. Рослини наших водойм (Атлас-довідник). – К.: Фітосоціоцентр, 2001. – 134 с.

34. Шеляг-Сосонко Ю.Р, Осычнюк В.В., Андриенко Т.Л. География растительного покрова Украины. – Киев: Наук, думка, 1982. – 285 с.

Характеристики

Список файлов курсовой работы