10524 (600395), страница 3
Текст из файла (страница 3)
Черевички зозулині поселяються під пологом лісу лише при освітленні 1/16-1/18 від повного. У затінених лісах оптимальність світло-уловлення досягається обертанням стебла навколо своєї осі. При вирощуванні на грядках їх необхідно розміщувати під кронами дерев або притінювати за допомогою густих дерев'яних щитів І все-таки під деревами рослини розвиваються краще, ніж під тінівками.
Черевички зозулині — мезофільні і морозостійкі рослини, а тому влітку позитивно реагують на штучне дощування, а на зиму їх краще трохи прикривати листям, як весною, коли рослини відростуть, вигрібають, або ж лишають до першої прополки. Значна кількість листків до цього часу, звичайно, розкладається і перегниває, удобрюючи грунт, оптимально рослини розвиваються на свіжих гумусових ґрунтах. Вважаються індикаторами наявності вапна в ґрунті чи вапнякових ґрунтів.
Черевички зозулині — один з найкращих видів флори України. Збирання квітів на букети приносить велику шкоду популяціям, бо виснажує не тільки кореневу систему, а й репродуктивний фонд рослин, що незабаром призводить до їх загибелі. На ріст і розвиток черевичків зозулиних негативно впливає також значне освітлення лісів, яке спостерігається під час їх вирубок. Якщо за 10 років вирубаний ліс не відновлюється, то рослини зовсім зникають з цього місця. Заміна природних лісостанів штучними, зокрема монокультурами хвойних, не властивими даній місцевості, приводить до збіднення флористичного складу насаджень і негативно позначається на популяціях черевичків зозулиних, ця рослина раніше зустрічалася в Україні частіше, ніж сьогодні.
Порівняно недавно цим квітучим дивом, цим ювелірним творінням природи милувались навіть в околицях Києва, однак минуло уже майже 40 років як ботанікам не траплялась ця рідкісна рослина. І хоч черевички зозулині мають в своєму складі отруту і не поїдаються худобою, випасання лісів пригнічує їх нормальний розвиток. Як рідкісна оригінальна рослина потребує повної охорони.
Заходи охорони. Занесено до Червоної книги України та Конвенції про міжнародну торгівлю дикими видами фауни і флори, що перебувають під загрозою зникнення. Охороняється у природних заповідниках Розточчя, Кримському, Ялтинському гірсько-лісовому та Медобори, Карпатському біосферному заповіднику (Широколужанський масив). Необхідно виявити та взяти під охорону всі місцезнаходження виду, зокрема урочище Громош.
1.3 Рід Коручка (Epipactis)
Коручка болотна — Epipactis palustris (L.) Crantz
Назва роду зустрічається у Теофраста і стосується групи рослин, які дещо схожі на один із видів чемерника і тому один із сучасних видів ко-ручки - чемеринковидний. Траву коручки використовували у салати для сприяння росту дітей.
Народні назви: кокуручка, чемерка, дрімлик болотний. Коручка болотна - багаторічна трав'яниста рослина. Кореневище повзуче з довгими міжвузлями і двома-трьома нитковидними коренями біля кожного вузла, а іноді й у міжвузлі. Від розгалуженого кореневища відходить кілька прямостоячих стебел, утворюючи клонову систему. Надземне стебло 20-60 см заввишки, округле або трохи гранчасте, вгорі або від середини короткозалозисто-опушене. Листків 4-8. довші за міжвузля, голі й шорсткі, з дуговидними, випнутими жилками зісподу; нижні довгасто-яйцеподібні або довгасті, 11-17 см завдовжки, 4-6 см завширшки, верхні -дрібніші, ланцетні, довгозагострені. Суцвіття китицеподібне, до цвітіння поникле, потім пряме, негусте, 6-13-квіткове; приквітки ланцетні або яйцеподібно-ланцетні, гострі, всі коротші від квіток, нижні трохи довші від них. Квітки звислі, без запаху. Листочки оцвітини трохи увігнуті: зовнішні - яйцеподібно-ланцетні або ланцетні, розсічене—короткоопушені, бурувато-зелені або зеленувато-сірі, з середини зеленувато-білі або червонуваті, 9-11,5 мм завдовжки; бокові внутрішні - довгасто-яйцеподібні, голі, коротші від зовнішніх, зовні білі, з червонуватою основою, з середини білі. Губа майже такої ж довжини, як і зовнішні листочки оцвітини. Колонка коротка, з тупим носиком, 4-5 мм завдовжки, опушена. Полінії порошкуваті, двороздільні, з'єднані маленькою залозкою. Зав'язь видовжено-веретеновидна, шестигранна, короткоопушена. Коробочка повисла. Насіння дрібне.
Коручка болотна - євразійський вид. Його ареал охоплює такі географічні райони та країни: Скандинавський півострів, Данію, Англію, Францію, Іспанію, Італію, північну частину Балканського півострова, Німеччину, середню і південну смугу європейської частини колишнього CPCR Кавказ, Північний Іран, Малу Азію, Сірію, Ліван, Північну Азію від Уралу до Саян, Середню Азію, Гімалаї, Північну Африку. В Україні звичайно поширена на Поліссі, досить рідко - в північній частині Лісостепу, а ще рідше - на півдні Лісостепу. В зоні Степу відома поблизу річок Дніпра та Дінця, в Херсонській області на косі Тендра та на острові Джарилгач. У Карпатах зустрічається зрідка на Чорногорі, в Горганах, Східних Бескидах та в Прикарпатті. Дуже рідко трапляється на Південному березі Криму.
Росте на торф'яних болотах, болотистих луках і фітоценотично тісно пов'язана з осоково-гіпновими і осоково-сфагновими рослинними угрупованнями, а також із злаково-різнотравними болотними луками.
Коручка болотна - рослина довгокореневищна, серед болотно-лучної рослинності формує розгалужені куртини з дочірніх особин вегетативного походження. Первинне кореневище материнської особини завжди насіннєвого походження. В осоковому сфагновому болоті воно буває до ЗО см завдовжки, з 5-6 міжвузлями, на кожному з яких розміщуються 2-3 нитковидних корені по 5-10 см завдовжки. Бічні бруньки формуються на кореневищі під лусками і біля них кореневище дуже тонке. Коли з бруньки формується пагін, кореневище дочірньої особини відривається від материнського й існує самостійно. Однорічні особини вегетативного походження мають 1-2 прозорих піхвових листки і таку ж кількість ланцетно-загострених асиміляційних листків. У дворічних екземплярів 3-4 справжні листки, які розміщуються на стеблі спірально-черговим порядком. Щорічно кількість листків на стеблі збільшується відповідно до росту і розвитку кореневої системи.
Віргінільний період у особин вегетативного походження триває 5-6 років Генеративні монокарпічні пагони з'являються на 6-7-му році, звичайно рясно цвітуть і плодоносять і восени відмирають. Брунька оновлення з генеративними зачатками формується через рік, рідше щорічно.
В умовах первинної культури дочірня особина вегетативного походження досягає генеративного стану на другому році життя, після чого цвіте і плодоносить щорічно, формуючи при цьому кілька бічних кореневих відростків. Кореневищні міжвузля, як правило, коротші й товщі, ніж у природі, і мають набагато більше додаткових коренів на одному вузлі. Рослини не вибагливі до ґрунтів і вологи повітря. Нормально ростуть і розвиваються на відкритих ділянках з середньою вологістю ґрунту. Перспективний вид для колекцій ботанічних садів, успішно випробуваний у культурі багатьох ботанічних садів різних країн.
Заходи охорони. Занесено до Червоної книги України. Охороняється у заповідниках: Карпатському біосферному та Розточчя (природному), заказнику загальнодержавного значення Перебродівському і на заповідних територіях Криму.
1.4 Рід Любка (Platanthera)
1.4.1 Любка дволиста - Platanthera bifolia (L.) Rich
Наукова назва роду походить від грецьких слів "платіо" - широкий і "антера" - тичинка, тобто широка тичинка, яка властива любці зеленоцвітій. Колись за допомогою відвару бульб рослини ворожки-чарівниці причаровували хлопців до дівчат. Народні назви: любка біла, люби мене - не покинь, зозулині сльози, нічна фіалка, сторчень смольний, шарлот паралист.
Рід нараховує близько 200 видів поширених у помірній і субтропічній зонах північної півкулі. На території України зростає два види, які потребують повної охорони.
Любка дволиста - багаторічна трав'яниста рослина з характерними спеціальними органами для нагромадження поживних речовин - кореневими бульбами, що утворились при розширенні додаткових коренів. Під час цвітіння рослина має дві бульби: молоду і стару, додаткових коренів поглинання 3-10. Бульби зрослися лише у верхній частині, однакові за розмірами, завширшки 0,4-1,5 см, завдовжки - 0,6-2,8 см, веретеноподібні, з нитковидним закінченням.
Листки прикореневі, їх два, зближені, майже супротивні, широко-еліптичні, тупі, до основи звужені в крилатий черешок. Пластинка листка гола, блискуча, разом з черешком 12-17 см завдовжки, 5-6 см завширшки. Жилки паралельно-дуговидні, при основі листка зближені, в кількості 10-12. Великі жилки в Кількості 3-5 виступають зісподу листка у вигляді ребер, добре помітні з зовнішнього боку. Всі жилки перпендикулярно перетинаються дрібними тонкими перемичками, яких дуже багато.
Квітконосне стебло прямостояче, 30-50 см заввишки, голе, жовтувато-зелене, біля основи помітно ребристе, з двома буруватими піхвами і двома листками, вище яких розміщені два-три дрібних листки, 3-4 см завдовжки, 0,5-1,8 см завширшки. Суцвіття волотеподібне, циліндричне, рідке, 12-18 см завдовжки, квіток 12-20. Приквітки ланцетні, тупуваті, майже однакової довжини із зав'яззю. Квітки двостатеві, білі. Оцвітина тричленна з двох кіл. Середній зовнішній листочок оцвітини широкояйцеподібний, з серцевидною основою, 4,5-7 мм завдовжки і майже такої ж ширини, інші листочки ланцетні, нерівнобокі, з них бокові зовнішні довші й вужчі від середнього. Губа лінійна, тупа, 10-13 мм завдовжки і близько 2 мм завширшки. Шпорка нитковидна, дуговидна, на кінці зеленувата, гостра, косо спрямована донизу або горизонтальна, 15-35 мм завдовжки, в 1,5-2 рази довша за зав'язь.
Любка дволиста - євразійський лісовий вид. Вона поширена майже по всій Європі і на значній частині Азії. Найпівнічніше місцезростання її відоме в Норвегії на 71° північної широти. У Баварії зустрічається в горах на висоті 1700 м н.р.м., а в центральних Альпах піднімається до 2800 м н.р.м. В Середземномор'ї любка дволиста рідкісна рослина; вона виявлена тут в горах Північної Африки, на півночі Іспанії, в горах Італії та на Балканах, північніше Греції. На схід доходить через Сибір, Середню Азію до Китаю та Японії, на південь - до Гімалаїв. В Україні спорадично росте на Поліссі та в Лісостепу, рідше в Степу на других терасах річок. Найчастіше можна зустріти її в Українських Карпатах, де вона піднімається до 1000 м н.р.м.
Любка дволиста має досить широку екологічну амплітуду. До освітлення дуже вибаглива, росте на добре освітлених ділянках, хоч може довгий час витримувати значне затінення, особливо в молодому віці. Мабуть, в ювенільному стані краще розвивається при затіненні. Наприклад, у березовому гаю в околицях с. Шкуратівці Мукачівського району Закарпатської області на 1 м2 нараховувалось 200-250 особин, але генеративних рослин майже не було. До вологи ґрунту не дуже вибаглива, проте на сухих ділянках має дрібніші бульби, рідше цвіте і слабкіше поновлюється; не оселяється на місцях, де довгий час застоюється вода. Не вибаглива до типу ґрунтів, проте на Поліссі та в Лісостепу частіше оселяється на сірих підзолистих, а в Карпатах - на гірсько-підзолистих та лучно-буроземних кислих чи нейтральних ґрунтах.
Любка дволиста розмножується насінням і вегетативно.
Маса 1000 насінин - 0,002 г, або 500 тис. насінин в 1 г. Насіння проростає переважно восени. Протокорм у вигляді бульбочки у природі в ґрунті розвивається два роки, не маючи на її поверхні ніяких надземних органів. Поверхня протокорма вкрита кореневими волосками. Проросток у вигляді бульбочки, одного поглинаючого додаткового кореня і лінійного вузького листка завдовжки 5-6 см та до 1 мм завширшки розвивається протягом третього сезону. Листок одягнений двома лусками, як свідчення того, що він третій по рахунку за народженням та віком. Пластинка листка має 3-6 майже паралельних жилок. Особини четвертого-п'ятого років мають 2-3 корені поглинання, які розміщуються відносно осі бульби горизонтально і однобічно. Листків один або два. Якщо їх два, то вони неоднакові за розмірами: перший 7-7,5 см завдовжки і 1,7-1,8 см завширшки, пластинка якого з вісьма-десятьма аркодромними жилками; другий - 5-6 см завдовжки та 1,2-1,5 см завширшки, з шістьма-вісьма дуговидними жилками. Шестирічні особини мають два однакових за розмірами листки, які значно більші, ніж у генеративних особин. Це свідчення того, що в наступному році вони будуть цвісти і плодоносити.
В умовах культури вегетативно розмножується задовільно, але за один сезон можна відділити лише одну дочірню бульбу, збільшуючи щорічно таким способом кількість особин вдвічі.
1.4.2 Любка зеленоквіткова - Platanthera chlorantha (Cust.) Reichenb
Народні назви: нічна фіалка, шарлот зеленоцвітий. Багаторічна трав'яниста рослина з характерними спеціальними органами для накопичення запасних речовин - кореневими бульбами. Бульби довгасто-овальні або яйцевидні, з кореневидно звуженим кінчиком. Стебло 30-65 см завв., гранчасте, при основі з 1-3 плівчастими ланцетними піхвами. Нижні 2 листки зближені вище основи стебла, еліптичні або довгасто-оберненоланцетні, тупі, внизу звужені в короткий стеблообгортний черешок. Прикореневі листки разом з черешком 10-21 см завд., 3-9 м завш., голі, блискучі, цілокраї, однотонні, з великою кількістю дуговидних жилок, вище по стеблу розміщені в кількості 2-3, дрібні, ланцетні, гострі.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
